Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №904/7432/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2026 м. Дніпро Справа № 904/7432/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Стефанів Т.В., Демчини Т.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС КР" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2026 (суддя Ліпинський О.В.)

у справі № 904/7432/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ''Спецстройтранс'', м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС КР", Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг,

про стягнення заборгованості в розмірі 105 580, 61 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецстройтранс» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс КР» про стягнення 105 580,61 грн, з яких: 100 320 грн основного боргу, 401, 28 грн інфляційних втрат, 428,76 грн трьох відсотків річних та 4 430, 57 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг № 2110/25 від 21.10.2025 в частині своєчасної та повної оплати послуг, наданих позивачем із залученням будівельної техніки. На підтвердження факту надання послуг позивач послався на акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1079 від 22.10.2025 та № 1121 від 03.11.2025.

За твердженням позивача, на виконання умов договору ним були надані відповідачу послуги на загальну суму 300 320 грн, частина яких була оплачена, тоді як заборгованість у розмірі 100 320 грн залишилася непогашеною. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач також нарахував відповідачу інфляційні втрати, три відсотки річних та пеню, які просив стягнути в судовому порядку.

Посилаючись на положення статей 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України та умови укладеного між сторонами договору, позивач вважав заявлені вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2026 у справі № 904/7432/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецстройтранс» задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс КР» на користь позивача 100 320 грн основного боргу, 401, 28 грн інфляційних втрат, 428, 76 грн трьох відсотків річних, 4 430,57 грн пені та 2 422, 40 грн судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що між сторонами було укладено договір про надання послуг № 2110/25 від 21.10.2025, на виконання якого позивач надав відповідачу послуги будівельної техніки, що підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами. Суд встановив, що позивачем були складені акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1079 від 22.10.2025 та № 1121 від 03.11.2025, а також виставлені відповідні рахунки на оплату.

Дослідивши умови договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони погодили особливий порядок приймання наданих послуг, відповідно до якого замовник зобов`язаний підписати акт наданих послуг або надати мотивовані заперечення у визначений договором строк. У разі невчинення таких дій послуги вважаються прийнятими без зауважень, а відповідний акт — підписаним обома сторонами. З огляду на відсутність належних доказів надання відповідачем мотивованих заперечень щодо обсягу та якості наданих послуг, місцевий господарський суд визнав доведеним факт їх прийняття відповідачем.

Відхиляючи заперечення відповідача щодо відсутності у нього обов`язку здійснювати оплату через ненадання рахунків на оплату, суд першої інстанції зазначив, що рахунок-фактура за своєю правовою природою є документом, який містить платіжні реквізити для перерахування коштів, а його ненадання саме по собі не є відкладальною умовою виникнення грошового зобов`язання та не звільняє замовника від обов`язку оплатити фактично надані й прийняті послуги. У зв`язку з цим місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу, а також нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2026 у справі № 904/7432/25, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс КР» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення в повному обсязі та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецстройтранс» у повному обсязі.

Апелянт просить відмовити у стягненні з нього 100 320 грн основного боргу, 401, 28 грн інфляційних втрат, 428, 76 грн трьох відсотків річних, 4 430, 57 грн пені та витрат зі сплати судового збору, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

На думку скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у відповідача обов`язку здійснити оплату вартості спірних послуг, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами настання передбачених договором умов, з якими сторони пов`язали виникнення обов`язку з оплати наданих послуг та початок перебігу строку виконання відповідного грошового зобов`язання.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий господарський суд неправильно витлумачив умови договору щодо порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами, безпідставно ототожнивши сам обов`язок оплатити послуги з моментом виникнення такого обов`язку та строком його виконання, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс КР» зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2026 у справі № 904/7432/25 ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та за неповного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Апелянт насамперед наголошує на тому, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 530 Цивільного кодексу України та помилково визначив момент виникнення у відповідача обов`язку щодо оплати наданих послуг. На думку скаржника, місцевий господарський суд безпідставно ототожнив сам факт існування договірного обов`язку оплатити надані послуги з моментом виникнення такого обов`язку та строком його виконання, хоча ці правові категорії є різними за своїм змістом та правовими наслідками.

Скаржник також зазначає, що суд першої інстанції фактично не врахував погоджений сторонами механізм виникнення обов`язку з оплати послуг, встановлений договором. На думку скаржника, умови пунктів 2.1 та 2.3 договору свідчать про те, що рахунок виконавця є не лише документом із платіжними реквізитами, а й передбаченою сторонами підставою для виникнення у замовника обов`язку здійснити оплату. У зв`язку з цим апелянт вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що відсутність доказів направлення рахунку не має правового значення для вирішення спору.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс КР» звертає увагу на те, що суд першої інстанції, посилаючись на правову природу рахунку-фактури, не врахував конкретних умов спірного договору та фактично підмінив погоджений сторонами порядок розрахунків загальними висновками щодо значення рахунку як бухгалтерського документа. На думку апелянта, саме умови договору повинні були бути визначальними для встановлення моменту виникнення обов`язку з оплати та настання прострочення виконання грошового зобов`язання.

Також апелянт стверджує, що за відсутності доказів надання рахунків та відомостей про період фактичного надання послуг неможливо встановити дату початку перебігу строку для здійснення оплати. У зв`язку з цим, на переконання скаржника, висновок місцевого господарського суду про наявність прострочення виконання грошового зобов`язання є передчасним та не підтверджується належними доказами.

Скаржник зазначає, що відповідно до пункту 2.1 договору про надання послуг №2110/25 від 21.10.2025 сторони погодили, що розрахунки за надані послуги здійснюються замовником на підставі рахунку виконавця протягом п`яти робочих днів, а пунктом 2.3 договору передбачено, що оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця саме на підставі рахунку, наданого замовнику. Виходячи із буквального змісту зазначених положень договору, апелянт вважає, що виникнення у замовника обов`язку здійснити оплату поставлено сторонами у залежність від попереднього надання виконавцем відповідного рахунку на оплату.

На переконання апелянта, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення позивачем на адресу відповідача рахунків на оплату, на які останній посилається як на підставу виникнення спірної заборгованості. Скаржник звертає увагу, що ані докази відправлення рахунків, ані докази їх отримання відповідачем до матеріалів справи не подані, а відтак відсутні підстави вважати, що передбачений договором порядок пред`явлення вимоги про оплату був дотриманий.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс КР» вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що ненадання рахунку не впливає на обов`язок відповідача здійснити оплату послуг. На думку скаржника, наведений судом висновок фактично нівелює погоджені сторонами умови договору щодо порядку проведення розрахунків та суперечить принципу свободи договору, закріпленому у статтях 6 та 627 Цивільного кодексу України. Апелянт наголошує, що сторони самостійно визначили порядок виникнення та виконання грошового зобов`язання, а тому відповідні умови договору підлягали застосуванню судом у тому вигляді, в якому вони були погоджені сторонами під час укладення правочину.

У зв`язку із цим скаржник посилається на положення статей 509, 526 та 530 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання повинні виконуватися належним чином та у строки, визначені договором. Апелянт стверджує, що саме договором визначено порядок виникнення обов`язку з оплати послуг, який передбачає попереднє надання рахунку виконавцем, а тому до моменту доведення факту отримання відповідачем такого рахунку відсутні правові підстави вважати, що строк виконання грошового зобов`язання настав.

Окремо апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки змісту пункту 2.1 договору, згідно з яким розрахунки здійснюються протягом п`яти робочих днів за п`ятнадцять календарних днів надання послуг спецтехнікою. За твердженням апелянта, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1079 від 22.10.2025 та № 1121 від 03.11.2025 не містять відомостей про період фактичного надання послуг, що унеможливлює встановлення дотримання сторонами погодженого договором механізму розрахунків та моменту виникнення обов`язку з оплати таких послуг.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс КР» стверджує, що за відсутності доказів отримання відповідачем рахунків на оплату та за відсутності можливості встановити із змісту актів періоди надання послуг неможливо визначити початок перебігу строку для здійснення розрахунків, а відтак неможливо дійти обґрунтованого висновку про настання прострочення виконання грошового зобов`язання. З цих підстав, на думку скаржника, у позивача були відсутні правові підстави як для стягнення основного боргу, так і для нарахування інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.

Також апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду щодо обов`язковості виконання сторонами погоджених умов договору та щодо значення строку виконання зобов`язання як істотного елементу механізму належного виконання договірних обов`язків. На переконання скаржника, суд першої інстанції формально застосував окремі висновки судової практики щодо правової природи рахунку на оплату, проте не врахував конкретні умови спірного договору та волевиявлення сторін щодо порядку проведення розрахунків.

Підсумовуючи викладене, скаржник вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами настання передбачених договором умов для виникнення обов`язку відповідача з оплати наданих послуг, а відтак відсутні правові підстави для стягнення з відповідача суми основного боргу та похідних вимог. З огляду на це скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2026 у справі № 904/7432/25 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецстройтранс» заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2026 у справі № 904/7432/25 без змін як таке, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Позивач зазначає, що між сторонами 21.10.2025 було укладено договір про надання послуг № 2110/25, відповідно до умов якого позивач зобов`язався надавати відповідачу послуги будівельної техніки, а відповідач — приймати та оплачувати такі послуги. На виконання умов договору позивач фактично надав відповідачу відповідні послуги, що підтверджується первинними документами, наявними в матеріалах справи.

Посилаючись на положення пунктів 3.1, 3.5 та 4.5 договору, позивач наголошує, що сторони погодили спеціальний порядок приймання наданих послуг, відповідно до якого замовник після отримання акта зобов`язаний або підписати його, або надати мотивовані заперечення щодо обсягу чи якості наданих послуг. У разі неповернення підписаного акта та ненадання обґрунтованих заперечень послуги вважаються наданими у повному обсязі та прийнятими замовником без зауважень, а відповідний акт — підписаним обома сторонами.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецстройтранс» зазначає, що під час виконання договору ним направлялися відповідачу рахунки на оплату вартості наданих послуг, а також акти здачі-приймання робіт (надання послуг). При цьому частина актів була підписана відповідачем, а акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1121 від 03.11.2025 був отриманий останнім, однак не підписаний та не повернутий із будь-якими зауваженнями чи запереченнями. На думку позивача, за таких обставин відповідний акт в силу прямих положень договору вважається прийнятим відповідачем без зауважень.

Також позивач звертає увагу на те, що ним були вчинені всі необхідні дії щодо належного документального оформлення господарських операцій, зокрема складені та зареєстровані податкові накладні за спірними операціями, що, на його переконання, додатково підтверджує реальність надання послуг та фактичне виконання сторонами договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецстройтранс» наголошує, що відповідно до положень Податкового кодексу України податкові накладні складаються виключно щодо реально здійснених господарських операцій та породжують для сторін відповідні податкові наслідки. У зв`язку з цим заявник відзиву вважає, що факт реєстрації податкових накладних у сукупності з іншими доказами у справі додатково підтверджує фактичне надання спірних послуг та наявність між сторонами реальних господарських правовідносин.

При цьому позивач посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінки податкових накладних у сукупності з іншими доказами під час вирішення спорів, пов`язаних із виконанням договірних зобов`язань. На думку заявника відзиву, наведені обставини додатково спростовують твердження відповідача про відсутність підстав для виникнення спірної заборгованості.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецстройтранс» зазначає, що на адресу відповідача направлявся акт звірки взаєморозрахунків, який останнім залишено без реагування. Водночас відповідач не надав доказів сплати спірної заборгованості, а також не спростував належними та допустимими доказами факту надання послуг та наявності непогашеного боргу.

На думку позивача, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до формального посилання на відсутність доказів отримання рахунків на оплату та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин щодо фактичного надання та прийняття послуг. Позивач вважає, що обов`язок відповідача з оплати наданих послуг виник з укладеного між сторонами договору та підтверджується належними первинними документами, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2026 для розгляду справи №904/7432/25 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Стефанів Т.В. та Демчини Т.Ю.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс КР» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2026 у справі № 904/7432/25. Одночасно суд апеляційної інстанції дійшов висновку про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову у справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. У зазначеній ухвалі апеляційний господарський суд також витребував матеріали справи № 904/7432/25 з Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

08.05.2026 матеріали справи № 904/7432/25 надійшли на адресу Центрального апеляційного господарського суду з Господарського суду Дніпропетровської області на виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 28.04.2026.

19.05.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецстройтранс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечив проти її задоволення та просив залишити без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2026 у справі № 904/7432/25.

Інших заяв, клопотань чи пояснень від учасників справи під час апеляційного провадження до суду не надходило.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до частини тринадцятої статті 8 та частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України.

Встановлені судом обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.10.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецстройтранс» (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс КР» (Замовник) укладено договір про надання послуг №2110/25.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору Виконавець зобов`язався надавати Замовнику послуги будівельної техніки (екскаватора-навантажувача, грейдера, катка, екскаватора, дорожньої фрези тощо), а також послуги вантажними самоскидами з перевезення різних видів вантажів у міському, приміському та міжміському сполученні, тоді як Замовник зобов`язався приймати надані послуги та оплачувати їх вартість на умовах, визначених договором.

Згідно з умовами договору транспортні засоби та спецтехніка, які залучаються для надання послуг, їх кількість, найменування послуг та вартість визначаються сторонами у додаткових угодах, специфікаціях та рахунках. Загальна сума договору визначається сукупною вартістю послуг, відображених в актах виконаних робіт (наданих послуг). Обслуговування транспортних засобів та спецтехніки здійснюється персоналом Виконавця, а забезпечення паливом покладається на останнього.

Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що розрахунки за надані послуги здійснюються Замовником на підставі рахунку (рахунків) Виконавця протягом п`яти робочих днів за п`ятнадцять календарних днів надання послуг спецтехнікою. Відповідно до пункту 2.3 договору оплата здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця на підставі рахунку, наданого Замовнику. Датою оплати сторони визначили дату зарахування коштів на рахунок Виконавця.

Умовами розділу 3 договору сторони визначили порядок документального оформлення результатів надання послуг. Зокрема, здача-приймання послуг здійснюється шляхом підписання актів здачі-приймання наданих послуг за фактом їх виконання. Для цього Виконавець подає Замовнику відповідний акт, у якому фіксується обсяг наданих послуг, а Замовник протягом двох календарних днів з моменту його отримання зобов`язаний або підписати акт, або надати мотивовану відмову від його підписання.

Пунктами 3.3 та 3.4 договору сторони погодили, що акт є документом, який підтверджує передачу Виконавцем та прийняття Замовником наданих послуг. У разі немотивованого непідписання акта протягом двох календарних днів послуги вважаються прийнятими та такими, що підлягають оплаті. Крім того, відповідно до пункту 4.5 договору у разі неповернення підписаного акта або ненадання обґрунтованих заперечень щодо обсягу наданих послуг вважається, що такі послуги надані Виконавцем у повному обсязі та прийняті Замовником без зауважень, а відповідний акт вважається підписаним обома сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 300 320 грн. Для проведення розрахунків позивачем були виставлені рахунки № 615 від 22.10.2025 та № 578 від 23.10.2025.

З метою оформлення результатів надання послуг позивачем були складені та підписані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №1079 від 22.10.2025 на суму 80 000 грн та № 1121 від 03.11.2025 на суму 220 320 грн. Загальна вартість послуг, відображених у зазначених актах, склала 300 320 грн.

Як встановлено судом, зазначені акти були направлені відповідачу засобами електронного документообігу. При цьому акт № 1079 від 22.10.2025 відповідачем був підписаний без будь-яких зауважень, тоді як акт № 1121 від 03.11.2025 залишився непідписаним, а будь-яких пояснень причин відмови від його підписання чи заперечень щодо обсягу та вартості послуг відповідачем не надано.

Наявними у справі доказами підтверджується, що відповідач частково виконав свої грошові зобов`язання за договором, сплативши на користь позивача 200 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 764 від 24.10.2025. У зв`язку з цим несплаченою залишилася сума 100 320 грн. Доказів погашення вказаної заборгованості матеріали справи не містять.

Також встановлено, що на виконання вимог статті 201 Податкового кодексу України позивачем були складені та зареєстровані податкові накладні від 22.10.2025 на суму 80 000,00 грн, від 24.10.2025 на суму 200 000 грн та від 03.12.2025 на суму 20 320 грн.

Під час розгляду справи судом першої інстанції були витребувані у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області податкові декларації ТОВ «Транс КР» за жовтень-грудень 2025 року. З досліджених судом документів встановлено, що відповідач відобразив у своєму податковому обліку господарські операції з ТОВ «Спецстройтранс» та сформував податковий кредит за відповідними податковими накладними.

Зокрема, у податковій декларації за жовтень 2025 року відповідач відобразив операцію з придбання послуг у ТОВ «Спецстройтранс» на суму 80 000 грн, що відповідає вартості послуг, зазначених в акті № 1079 від 22.10.2025. Крім того, у податкових деклараціях за листопад та грудень 2025 року відповідачем відображено операції з придбання послуг у позивача на загальну суму 220 320 грн, що відповідає вартості послуг, зазначених в акті № 1121 від 03.11.2025.

Таким чином, із податкової звітності відповідача вбачається, що господарські операції з надання позивачем послуг були відображені самим відповідачем у податковому обліку як реально здійснені операції, за якими останнім сформовано податковий кредит.

Посилаючись на наявність непогашеної заборгованості в сумі 100 320 грн та прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення суми основного боргу, а також інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Переглянувши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Спір у цій справі виник з приводу неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором про надання послуг № 2110/25 від 21.10.2025, а саме щодо оплати послуг, наданих позивачем із залученням будівельної техніки та транспортних засобів.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема надати послугу або сплатити кошти, а кредитор має право вимагати від боржника виконання такого обов`язку.

За змістом статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона зобов`язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлені договором.

У такий спосіб, для вирішення цього спору визначальним є встановлення таких обставин: чи були позивачем фактично надані відповідачу послуги за договором, чи були вони прийняті відповідачем, чи виник у відповідача обов`язок з їх оплати, чи виконано цей обов`язок належним чином, а також чи є підстави для застосування наслідків прострочення грошового зобов`язання.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання договору позивачем були складені акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1079 від 22.10.2025 на суму 80 000 грн та № 1121 від 03.11.2025 на суму 220 320 грн, які були направлені відповідачу засобами електронного документообігу. Акт № 1079 відповідач підписав без заперечень, а акт № 1121 залишив без підпису та без пояснення причин відмови від його підписання.

При цьому умовами договору сторони передбачили спеціальний порядок приймання наданих послуг. Зокрема, у разі немотивованого непідписання акта протягом двох календарних днів послуги вважаються прийнятими та такими, що підлягають оплаті, а у разі ненадання обґрунтованих заперечень щодо обсягу послуг відповідний акт вважається підписаним обома сторонами.

Колегія суддів звертає увагу, що наведені умови договору є чинними, недійсними у встановленому законом порядку не визнавалися, доказів їх зміни або припинення матеріали справи не містять, а тому відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковими для сторін.

Відповідач, отримавши акт № 1121, не скористався погодженим сторонами механізмом заперечення проти обсягу, вартості або якості наданих послуг, не надав мотивованої відмови від його підписання, не зазначив конкретних недоліків наданих послуг, не визначив обсяг послуг, який ним не визнається, та не надав доказів звернення до позивача із відповідними зауваженнями у строки, передбачені договором.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що відсутність підпису відповідача на акті № 1121 сама по собі не спростовує факту надання послуг, оскільки сторони безпосередньо у договорі погодили правові наслідки неповернення підписаного акта та ненадання мотивованих заперечень.

Доводи апелянта про недоведеність факту надання послуг за актом № 1121 не можуть бути прийняті колегією суддів, оскільки вони спростовуються не лише умовами договору та фактом направлення акта засобами електронного документообігу, а й подальшою поведінкою самого відповідача.

Так, судом встановлено, що на виконання вимог статті 201 Податкового кодексу України позивачем були складені та зареєстровані податкові накладні від 22.10.2025 на суму 80 000 грн, від 24.10.2025 на суму 200 000 грн та від 03.12.2025 на суму 20 320 грн. Крім того, на виконання ухвали суду Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області були надані податкові декларації ТОВ «Транс КР» за жовтень-грудень 2025 року з додатками.

Із зазначених декларацій убачається, що відповідач відобразив у власному податковому обліку господарські операції з ТОВ «Спецстройтранс». Зокрема, за жовтень 2025 року відповідач відобразив операцію на суму 80 000 грн, що відповідає акту № 1079 від 22.10.2025, а за листопад та грудень 2025 року — операції на загальну суму 220 320 грн, що відповідає акту № 1121 від 03.11.2025.

Таким чином, відповідач, заперечуючи у спорі факт надання послуг за актом № 1121, водночас відобразив відповідні господарські операції у власній податковій звітності та сформував податковий кредит за операціями з позивачем. Така поведінка відповідача є суперечливою та не узгоджується із засадами добросовісності, розумності і справедливості, закріпленими у статтях 3, 13, 509 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17 зазначала, що податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, які належать до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки. При оцінці таких доказів суд має враховувати фактичні дії сторін щодо відображення відповідних операцій у податковому та бухгалтерському обліку.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 також виходила з того, що податкова накладна залежно від фактичних обставин справи може бути допустимим доказом факту постачання товару або надання послуг та їх прийняття, зокрема якщо сторона, яка заперечує факт отримання товару чи послуг, вчинила юридично значимі дії, пов`язані з відображенням відповідної операції у податковому обліку та формуванням податкового кредиту.

Водночас колегія суддів враховує, що податкова накладна не є самостійним і безумовним доказом реальності господарської операції та не може оцінюватися ізольовано від інших доказів у справі. Такий підхід також відповідає практиці Верховного Суду, згідно з якою податкові накладні підлягають оцінці саме у сукупності з іншими доказами, а не як єдина підстава для висновку про факт постачання товарів чи надання послуг.

У цій справі податкові накладні та податкова звітність відповідача оцінюються судом не окремо, а у сукупності з договором, актами здачі-приймання робіт, доказами направлення актів засобами електронного документообігу, частковою оплатою відповідачем 200 000 грн та відсутністю мотивованих заперечень щодо акта №1121. Саме сукупність цих доказів дає підстави для висновку про більшу вірогідність факту надання позивачем послуг та їх прийняття відповідачем.

Відповідно до статей 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України обставина вважається доведеною, якщо докази, подані на її підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, подані на її спростування.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу, що стандарт доказування «вірогідність доказів» передбачає необхідність співставлення доказів, наданих сторонами, а суд не зобов`язаний вважати доведеною обставину лише з огляду на саме твердження сторони. Висновок про існування певної обставини має бути більш вірогідним, ніж протилежний, з урахуванням усієї сукупності поданих доказів. Такий підхід, зокрема, відображений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Застосовуючи наведений стандарт доказування до спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що докази позивача щодо фактичного надання послуг, їх прийняття відповідачем та наявності заборгованості є більш вірогідними, послідовними та взаємопов`язаними, ніж заперечення відповідача, які переважно зводяться до формального посилання на відсутність доказів направлення рахунків на оплату.

При цьому відповідач не надав суду доказів, які б спростовували факт отримання послуг, не довів направлення позивачу мотивованої відмови від підписання акта № 1121, не надав доказів невикористання послуг у своїй господарській діяльності, не пояснив підстав відображення відповідних операцій у власній податковій звітності та формування податкового кредиту, а також не подав доказів повного погашення заборгованості.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про доведеність факту надання позивачем відповідачу послуг за договором № 2110/25 від 21.10.2025 на загальну суму 300 320 грн, часткову оплату відповідачем 200 000 грн та наявність непогашеної заборгованості у розмірі 100 320 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про ненастання строку виконання грошового зобов`язання та неправильне застосування статті 530 Цивільного кодексу України

Основним доводом апеляційної скарги є твердження відповідача про те, що у нього не виник обов`язок щодо оплати спірних послуг, оскільки позивач не довів факту направлення рахунків на оплату, а відтак не настала подія, з якою сторони пов`язали виникнення обов`язку здійснити оплату та початок перебігу строку виконання відповідного грошового зобов`язання. Саме з цих підстав апелянт вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про наявність прострочення виконання грошового зобов`язання та про наявність підстав для стягнення основного боргу і штрафних санкцій.

Колегія суддів не погоджується із зазначеними доводами з огляду на таке.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Водночас принцип свободи договору не означає можливості довільного тлумачення його умов однією зі сторін на власну користь та у відриві від змісту договору в цілому.

Згідно зі статтею 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. У разі неможливості встановлення змісту окремих положень правочину їх зміст визначається шляхом порівняння відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін та метою правочину.

Таким чином, умови договору повинні аналізуватися системно, а не ізольовано.

Як вбачається зі змісту пунктів 2.1 та 2.3 договору, сторони дійсно погодили, що розрахунки здійснюються на підставі рахунку Виконавця. Разом із тим із наведених положень договору не вбачається, що отримання рахунку є відкладальною обставиною у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України або самостійною юридичною підставою виникнення грошового зобов`язання.

Навпаки, системний аналіз умов договору свідчить, що підставою виникнення обов`язку Замовника з оплати є саме факт надання та прийняття послуг, який підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), тоді як рахунок виконує допоміжну інформаційну та розрахункову функцію.

Такий висновок узгоджується з положеннями статей 901, 903 Цивільного кодексу України, відповідно до яких замовник зобов`язаний оплатити фактично надану послугу, а не рахунок як документ, що оформлює відповідний платіж.

Колегія суддів звертає увагу, що рахунок-фактура (рахунок на оплату) за своєю правовою природою не є первинним обліковим документом, який підтверджує факт здійснення господарської операції. Такий документ лише містить платіжні реквізити та інформацію про суму, яка підлягає сплаті.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що ненадання рахунку саме по собі не свідчить про відсутність у боржника обов`язку оплатити фактично отриманий товар, виконані роботи або надані послуги, якщо факт здійснення господарської операції підтверджується іншими належними доказами.

Аналогічний підхід викладено, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17 та від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, в яких наголошено, що рахунок не належить до документів, які підтверджують факт виконання зобов`язання або виникнення обов`язку щодо оплати, а його відсутність не звільняє боржника від виконання прийнятого на себе грошового зобов`язання.

Крім того, колегія суддів враховує, що стаття 530 Цивільного кодексу України регулює питання строку виконання зобов`язання, але не питання виникнення самого зобов`язання.

У даному випадку зобов`язання відповідача виникло з укладеного між сторонами договору та фактичного надання позивачем послуг, що підтверджується актами здачі-приймання робіт, частковою оплатою послуг, податковими накладними та відображенням відповідних господарських операцій у податковому обліку самого відповідача.

У такий спосіб, доводи апелянта фактично ґрунтуються на ототожненні моменту виникнення грошового зобов`язання з окремим елементом процедури його виконання, що не відповідає ані змісту договору, ані положенням цивільного законодавства.

Більше того, навіть виходячи з позиції самого відповідача, останній не заперечує факту отримання послуг на суму 300 320 грн, що підтверджується його частковою оплатою у розмірі 200 000 грн та відображенням відповідних господарських операцій у податковій звітності.

За таких обставин посилання апелянта виключно на відсутність доказів вручення рахунків не може бути достатньою підставою для висновку про відсутність обов`язку оплатити фактично отримані та прийняті послуги.

Колегія суддів також враховує загальний принцип добросовісності учасників цивільних та господарських правовідносин, закріплений у статтях 3, 13 Цивільного кодексу України.

Добросовісна поведінка учасника господарського обороту передбачає послідовність його дій та неприпустимість суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Відповідач, який прийняв послуги, здійснив їх часткову оплату, відобразив відповідні господарські операції у власній податковій звітності та сформував податковий кредит, не може надалі посилатися виключно на ненадання рахунку як на підставу для повного звільнення від обов`язку оплатити отриманий результат господарської діяльності.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно застосував положення статей 525, 526, 530, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України та дійшов обґрунтованого висновку про виникнення у відповідача обов`язку з оплати наданих позивачем послуг, а тому доводи апеляційної скарги про ненастання строку виконання грошового зобов`язання та відсутність підстав для стягнення основного боргу є необґрунтованими та відхиляються судом апеляційної інстанції.

Щодо наявності підстав для стягнення основного боргу

Встановивши факт надання позивачем послуг на загальну суму 300 320 грн та факт їх прийняття відповідачем, колегія суддів переходить до перевірки правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності та розміру заборгованості.

Як встановлено матеріалами справи, відповідач частково оплатив надані послуги шляхом перерахування на користь позивача 200 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 764 від 24.10.2025. Водночас доказів сплати решти вартості отриманих послуг у розмірі 100 320 грн відповідачем ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду не надано.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Заперечуючи проти позову, відповідач фактично не довів ані відсутності заборгованості, ані її іншого розміру, ані факту належного виконання свого грошового зобов`язання.

За змістом статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України належним виконанням зобов`язання є вчинення боржником усіх дій, передбачених договором та законом. Сам по собі факт часткової оплати не свідчить про припинення зобов`язання у невиконаній частині.

У такий спосіб, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 100 320 грн.

Щодо стягнення пені

Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення господарського зобов`язання.

Як встановлено судом, пунктом 6.4 договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати отриманих послуг Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Оскільки колегією суддів встановлено факт порушення відповідачем грошового зобов`язання, підстави для звільнення його від відповідальності, передбаченої договором, відсутні.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за період з 08.11.2025 по 29.12.2025, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про його арифметичну правильність та відповідність умовам договору і вимогам законодавства. Будь-яких заперечень щодо методики розрахунку пені, застосованого періоду нарахування чи розміру подвійної облікової ставки НБУ апелянтом не наведено.

Щодо стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат також не заслуговують на увагу.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три проценти річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права кредитора та компенсацією негативних наслідків несвоєчасного виконання грошового зобов`язання.

Інфляційні втрати покликані компенсувати знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, тоді як три проценти річних є платою за користування боржником належними кредитору коштами.

Оскільки факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у даній справі встановлений, позивач набув право на застосування передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України наслідків такого прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення 428,76 грн трьох відсотків річних за період з 08.11.2025 по 29.12.2025 та 401, 28 грн інфляційних втрат за листопад 2025 року. Суд першої інстанції здійснив перевірку відповідних розрахунків та встановив їх арифметичну правильність. Апеляційний суд також перевірив наведені розрахунки та не встановив підстав для висновку про їх неправильність.

При цьому апеляційна скарга не містить самостійних доводів щодо помилковості методики нарахування інфляційних втрат або трьох відсотків річних. Вимоги про скасування їх стягнення є похідними від доводів про відсутність основного боргу та ненастання строку виконання зобов`язання.

Оскільки наведені доводи апеляційної скарги були відхилені судом апеляційної інстанції, відсутні підстави і для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що матеріалами справи належним чином підтверджується факт надання Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецстройтранс» послуг за договором про надання послуг № 2110/25 від 21.10.2025 на загальну суму 300 320 грн, прийняття зазначених послуг Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс КР», часткова їх оплата у розмірі 200 000 грн та наявність непогашеної заборгованості у сумі 100 320 грн.

Доводи апеляційної скарги про ненастання строку виконання грошового зобов`язання у зв`язку з відсутністю доказів направлення рахунків на оплату ґрунтуються на неправильному тлумаченні умов договору та не спростовують встановлених у справі обставин щодо фактичного надання та прийняття відповідачем спірних послуг.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували факт отримання послуг, підтверджували відсутність заборгованості або свідчили про належне виконання ним своїх договірних зобов`язань.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для застосування до відповідача наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки відповідні нарахування здійснені відповідно до умов договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України, а їх розрахунок є арифметично правильним.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні у достатній мірі містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторін.

Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України», відповідно до якої обсяг обґрунтування судового рішення може різнитися залежно від характеру рішення, а питання достатності мотивування оцінюється у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що апелянту надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при вирішенні даного спору, а всі доводи апеляційної скарги були предметом перевірки та правової оцінки суду апеляційної інстанції.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів встановила, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про належне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецстройтранс» своїх зобов`язань за договором про надання послуг № 2110/25 від 21.10.2025, фактичне надання відповідачу послуг на загальну суму 300 320 грн, прийняття таких послуг Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс КР», часткову їх оплату у розмірі 200 000 грн та наявність непогашеної заборгованості в сумі 100 320 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності заборгованості, ненадання позивачем спірних послуг або належного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором.

Натомість матеріалами справи підтверджується, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) були направлені відповідачу засобами електронного документообігу, акт № 1079 від 22.10.2025 був підписаний відповідачем без зауважень, тоді як акт № 1121 від 03.11.2025 залишений останнім без підписання та без надання обґрунтованих заперечень щодо обсягу чи вартості наданих послуг.

Колегія суддів також враховує, що господарські операції між сторонами були відображені самим відповідачем у податковому обліку, а відповідні суми включені до податкового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс КР», що узгоджується з іншими доказами у справі та додатково підтверджує факт прийняття відповідачем результатів наданих позивачем послуг.

Посилання апелянта на відсутність доказів направлення рахунків на оплату не спростовують встановлених у справі обставин щодо фактичного надання та прийняття послуг, а також не звільняють відповідача від обов`язку оплатити отримані послуги. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що рахунок на оплату не є первинним документом, який підтверджує факт здійснення господарської операції, а його ненадання саме по собі не виключає виникнення та існування грошового зобов`язання за фактично отримані послуги.

Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки факт прострочення виконання грошового зобов`язання підтверджений матеріалами справи, а здійснений позивачем розрахунок зазначених сум є арифметично правильним та відповідає умовам договору і вимогам чинного законодавства.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2026 у справі № 904/7432/25 у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що зазначене судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним і належним з`ясуванням обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, а тому відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в апеляційному порядку, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс КР» не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2026 у справі № 904/7432/25 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судовий збір, пов`язаний з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладається на особу, апеляційну скаргу якої залишено без задоволення.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс КР» та залишення без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2026 у справі № 904/7432/25, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 13, 73– 79, 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281– 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс КР» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2026 у справі № 904/7432/25 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2026 у справі № 904/7432/25 - залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя Т.Ю. Демчина

Суддя Т.В. Стефанів