Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №924/1327/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року Справа № 924/1327/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Кужель Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Старокостянтинівської міської ради на рішення Господарського суду Хмельницької області від 7 квітня 2026 року по справі № 924/1327/25 (суддя Шевчук О.І.)

час та місце ухвалення рішення: 7 квітня 2026 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; повний текст рішення складено 13 квітня 2026 року

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький

до Старокостянтинівської міської ради, Хмельницька область

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - 1) Міністерства оборони України та

2) Кабінету Міністрів України

за участю Заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на стороні позивача

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004 площею 0,1 га шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з закриттям поземельної книги та скасування державної реєстрації права власності територіальної громади в особі Старокостянтинівської міської ради на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із закриттям відповідного розділу

за участю представників сторін:

від Позивача - Ковальчук В.М.;

від Третьої особи 2 - Дмитришина В.В.;

від Прокурора, Відповідача, Третьої особи 1 - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький (надалі – Первісний Позивач) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Старокостянтинівської міської ради (надалі – Первісний Відповідач) про усунення перешкод Позивачу у користуванні землями оборони, а саме: земельною ділянкою площею 0,1 га з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004, яка належить територіальній громаді м.Старокостянтинів в особі Відповідача, шляхом:

· скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004 у Державному земельному кадастрі з закриттям поземельної книги;

· скасування державної реєстрації права власності територіальній громаді м. Старокостянтинів в особі Відповідача на земельну ділянку з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із закриттям відповідного розділу.

В справі брали участь треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство оборони України (надалі – Третя особа 1) та Кабінет Міністрів України (надалі – Третя особа 2).

В обгрунтуванні своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004 площею 0,1 га належить до земель оборони та перебуває у Позивача на праві постійного користування згідно Державного акта на право постійного користування землею серії Б№041646. Вказує, що Відповідач, будучи достовірно обізнаною щодо місцезнаходження та встановлених меж земель оборони відповідно до Державного акта на право користування землею серії Б № 041646, які розташовані на території м. Старокостянтинів Хмельницької області, з порушенням визначеного законом порядку вибуття земель оборони з державної власності, прийняв рішення №30 від 24 листопада 2017 року, яким надав дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, зокрема земельної ділянки орієнтовною площею 600000 м2 по вул. Заїкіна, 95. Зазначає, що в подальшому рішенням Відповідача затверджено технічну документацію з землеустрою щодо земельної ділянки, розташованої по вул. Заїкіна, 95, площею 600000 м2 (кадастровий номер 6810800000:15:004:0001). Вказує, що рішенням Відповідача від 22 лютого 2019 року, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 600000 м2 на 383 земельні ділянки, до переліку яких входить і земельна ділянка земельна ділянка з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004 площею 0,1 га. Позивач наголошує, що всі описані вище рішення Відповідача скасовані рішеннями Господарського суду Хмельницької області від 22 листопада 2018 року в справі №924/174/18 та 11 травня 2021 року №924/30/20, які набрали законної сили.

Позивач звертає увагу, що під час розгляду справи №924/30/20 судами установлено, зокрема висновком експерта №258/12-2022 від 24 квітня 2023 року, що земельна ділянка орієнтованою площею 60 га, яка розташована за адресою: Хмельницька область, Старокостянтинівський район, м. Старокостянтинів, вул. Заїкіна, 95, кадастровий номер 6810800000:15:004:0001, накладається на землі Третьої особи 1, зазначені в Державному акті серії Б № 041646, та вибула з державної власності з порушенням встановленої процедури.

17 лютого 2026 року Заступник керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону скерував до місцевого господарського суду заяву із повідомленням про вступ у справу №924/1327/25 на стороні Позивача.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 7 квітня 2026 року в справі № 924/1327/25 позов задоволено. Вирішено усунути перешкоди Позивачу у користуванні землями оборони, а саме: земельною ділянкою площею 0,1 га з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004, яка належить територіальній громаді м.Старокостянтинів в особі Відповідача шляхом: скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004 у Державному земельному кадастрі з закриттям Поземельної книги; скасування державної реєстрації права власності територіальної громади міста Старокостянтинова в особі Відповідача на земельну ділянку з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із закриттям відповідного розділу.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що земельна ділянка з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004 площею 0,1 га, право власності на яку зареєстровано за територіальною громадою м.Старокостянтинів в особі Відповідача, належить до земель державної власності та не вилучалась у встановленому порядку, вказавши, що позовна вимога про скасування судом державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку є окремим належним та ефективним способом захисту прав держави, спрямованим на відновлення первісного стану, що існував до відповідної (незаконної) державної реєстрації.

Місцевий господарський суд при цьому констатував, що під час обрання ефективного способу захисту щодо спірної земельної ділянки необхідно враховувати, що її вибуття з державної власності супроводжувалося незаконною зміною цільового призначення, що зумовлює необхідність заявлення позовної вимоги, спрямованої на скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення землі та водночас поновить права законного розпорядника спірної земельної ділянки.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції виснував, що вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки є елементом єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику усіх перешкод щодо належного користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов висновку про порушення охоронюваного законом права Позивача Відповідачем, а відтак, вказав на наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та скасування державної реєстрації права власності територіальної громади м.Старокостянтинів в особі Відповідача на спірну земельну ділянку, що є належним та ефективним способом захисту в спірних правовідносинах.

Окрім того, розглянувши клопотання Відповідача від 16 лютого 2026 року про застосування наслідків спливу строку позовної давності та закриття провадження у справі, суд першої інстанції виснував, що у справі, що розглядається, Позивач звернувся до суду з негаторним позовом в порядку статті 391 Цивільного кодексу України, та що негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Вказав, що допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном. Наголосив, що оскільки порушення прав власника або володільця триває до моменту його усунення, позовна давність не обмежує право власника або володільця на подання негаторного позову. Враховуючи, що спірна земельна ділянка є державними землями оборони, позов є негаторним та може бути пред`явлений протягом всього строку триваючого правопорушення, суд першої інстанції виснував про відсутні підстави для застосування статті 256 Цивільного кодексу України та відмови в позові в мотивів пропуску строку позовної давності.

Не погоджуючись з прийнятим місцевим господарським судом рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 162-176), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив оспорюване рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач, зокрема виходив з того, що 14 травня 2025 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 4 вересня 2025 року. З даного скаржник виснував, що станом на березень 2022 року сплив встановлений законом строк позовної давності за заявленими Позивачем вимогами щодо усунення перешкод в користуванні землями оборони, а саме земельної ділянки площею 0,1 га, з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004, яка належить територіальній громаді м. Старокостянтинів, в особі Відповідача, шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004 у Державному земельному кадастрі з закриттям Поземельної книги та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із закриттям відповідного розділу, в повному обсязі. Наголошує, що строк звернення до суду було продовжено до 29 січня 2024 року і такий продовжений строк з 30 січня 2024 року не може бути зупинений у зв`язку з його завершенням. У зв`язку з чим Відповідач вважає що Позивач порушив строк звернення до господарського суду з цим позовом, оскільки на його переконання сплив строк позовної давності.

Апелянт зазначив, що на час набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" спірна земельна ділянка була надана і перебуває у комунальній власності та має цільове призначення 16.00 Землі житлової та громадської забудови. З позиції апелянта, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004 площею 0,1 га належить до земель комунальної власності, тому не встановлено порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду з цим позовом.

Скаржник зауважив, що задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004 у Державному земельному кадастрі із одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї не може привести до захисту або відновлення порушеного речового права Позивача (у разі його наявності). Вважає, що обрання Позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Тому з огляду на це, Відповідач вважає, що Позивач у справі обрав неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 6 травня 2026 року (а.с. 188) відкрито апеляційне провадження в справі №924/1327/25 за апеляційною скаргою Відповідача. Запропоновано сторонам строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) Відповідачу копії відзиву та доданих до нього документів.

14 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Щодо заявленого строку позовної давності, на який посилається апелянт, то Позивач зазначив, що Позивач звернувся до суду саме з негаторним, а не віндикаційним позовом, як на його переконання помилково зазначає Скаржник. Констатує, що позов подано про усунення перешкод, які тривалий час чинить Відповідач щодо права користування землями оборони та що позовні вимоги у даній справі спрямовані не на витребування майна з чужого незаконного володіння, а на усунення перешкод у користуванні землями оборони, які виникли внаслідок державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та проведення державної реєстрації прав на неї. Позивач вказав, що відповідно до Положення про Позивача майно установи, у тому числі земельні ділянки (землі оборони), є військовим майном, що перебуває у державній власності та закріплюється за ним на праві оперативного управління. Вважає, Позивач є користувачем (титульним володільцем) земель оборони відповідно до державного акта на право користування землею серії Б № 041646, які належать державі та перебувають у нього на праві оперативного управління.

18 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що Позивач звернувся до суду саме з негаторним, а не віндикаційним позовом, як помилково зазначає апелянт. Звертає увагу, що позов подано про усунення перешкод, які тривалий час чинить Відповідач щодо права користування землями оборони. Як зазначає Прокурор, позовні вимоги у даній справі спрямовані не на витребування майна з чужого незаконного володіння, а на усунення перешкод у користуванні землями оборони, які виникли внаслідок державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та проведення державної реєстрації прав на неї.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 травня 2026 року проведення підготовчих дій закінчено; розгляд скарги призначено на 17 червня 2026 року об 14 год 00 хв..

15 травня 2026 року від Третьої особи 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому Третя особа 2 просила залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Третя особа 2 вказала, що враховуючи те, що на підставі державного акту на право користування землею Б №041646 від 1979 року, земельна ділянка перебувала у користуванні Позивача, то будь-які питання щодо розпорядженням даною земельною ділянкою є компетенцією саме Позивача. Наголосила, що Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 924/174/18 дійшла висновку, що істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі їх у власність або користування третім особами є отримання згоди на це Міноборони України, яка у даному випадку відсутня. Вказує, що оскільки землі оборони перебувають у користуванні Міністерства оборони України, а розпоряджається ними Третя особа 2, виключно Третя особа 2 мала право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони. Констатує, що ні Третя особа 1, ні Третя особа 2 не приймали рішення щодо передачі в комунальну власність із земель оборони спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004, з чого робить висновок, що Позивач не мав права приймати будь-які рішення відносно даної земельної ділянки. Третя особа 2 зазначає, що позов подавався про усунення перешкод, які тривалий час чинить апелянт щодо права користування землями оборони, тому на його переконання, судом першої інстанції правомірно не застосовано строки позовної давності до позовних вимог.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 29 травня 2026 року забезпечено представнику Позивача участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 5 червня 2026 року забезпечено представнику Третьої особи 2 участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У зв`язку із відпусткою судді-члена колегії суддів Маціщук А.В. на підставі Службової записки головуючого судді по даній справі, розпорядженням керівника апарату суду від 15 червня 2026 року за №01-05/453 з метою недопущення порушення процесуальних строків та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, пункту 8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено заміну судді-члена колегії в справі №924/1327/25.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 червня 2026 року прийнято справу №924/1327/25 до провадження у складі колегії суддів.

16 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі представника Відповідача та про підтримання в повному обсязі вимог апеляційної скарги.

В судове засідання від 17 червня 2026 року Прокурор, представники Відповідача, та Третьої особи 1 не з`явилися.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 21 травня 2026 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

В той же час, згідно пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд апеляційної інстанції констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

До того ж, відповідно до приписів статті 202 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З огляду на все вищевказане, враховуючи клопотання Відповідача про розгляд справи без його участі, колегія суду доходить висновку про можливість розгляду справи у відсутності Прокурора, представників Відповідача, Третьої особи 1 оскільки останні не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України. Окрім того, в матеріалах справи є апеляційна скарга Відповідача, в якій наведена його позиція з приводу доводів та заперечень позовної заяви.

В судовому засіданні від 17 червня 2026 року, яке проведено в режимі відеоконференції, представник Позивача просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Позивача вказав, що Позивач звернувся до суду саме з негаторним, а не віндикаційним позовом, як помилково зазначає Відповідач, наголошуючи, що позов подано про усунення перешкод, які тривалий час чинить апелянт щодо права користування землями оборони. Вважає, що позовні вимоги у даній справі спрямовані не на витребування майна з чужого незаконного володіння, а на усунення перешкод у користуванні землями оборони, які виникли внаслідок державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та проведення державної реєстрації прав на неї. Представник Позивача вказав, що відповідно до Положення про Позивача майно установи, у тому числі земельні ділянки, землі оборони, є військовим майном, що перебуває у державній власності та закріплюється за нею на праві оперативного управління.

В судовому засіданні від 17 червня 2026 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Третьої особи 2 просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Третьої особи 2 вказав, що на підставі державного акту на право користування землею Б №041646 від 1979 року, земельна ділянка перебувала у користуванні Позивача, та що істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі їх у власність або користування третім особами є отримання згоди на це Міноборони України, яка у даному випадку відсутня. Оскільки землі оборони перебувають у користуванні Міністерства оборони України, а розпоряджається ними Третя особа 2, виключно Третя особа 2 мала право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони. Представник наголосив, що ні Третя особа 1, ні Третя особа 2 не приймали рішення щодо передачі в комунальну власність із земель оборони спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004, вказуючи, що Позивач не мав права приймати будь-які рішення відносно даної земельної ділянки.

Заслухавши пояснення представників Позивача, Третьої особи 2, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та відзивів стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

При цьому, апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно Державного акта на право користування землею серії Б №041646, виданого Виконавчим комітетом Відповідача, за Позивачем, розміщеною на території Старокостянтинівського району, закріплюється в безстрокове і безоплатне користування 2725 га землі в межах згідно з планом землекористування. Земля надана для державних потреб.

Позивач, згідно Положення про Позивача, затвердженого наказом начальника Західного квартирно-експлуатаційного управління Сил логістики Збройних Сил України від 29 січня 2025 року №4, є органом управління, який входить до структури Збройних Сил України, та створений з метою організації виконання завдань квартирно-експлуатаційного забезпечення військових частин, закладів, установ та організацій Міністерства оборони України та Збройних Сил України, дислокованих у гарнізонах Хмельницького, Шепетівського районів Хмельницької області у мирний час та на особливий період. За організаційно-правовою формою КЕВ є державною установою. Майно установи, в тому числі земельні ділянки (землі оборони) є військовим майном, що перебуває у державній формі власності і закріплюється за нею на праві оперативного управління. Відчуження майна установи здійснюється за погодженням з Третьою особою 1 у порядку, що встановлений законодавством. Установа користується закріпленим за нею майном та земельними ділянками (землями оборони), відповідно до мети і та потреб своєї діяльності та чинного законодавства.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22 листопада 2018 року в справі №924/174/18, залишеним без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 березня 2019 року та Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року, задоволено позов Позивача, визнано незаконним та скасовано рішення 23 сесії Відповідача №30 в частині пунктів 5, 6, 7, яким територіальній громаді м. Старокостянтинів в особі Відповідача надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, які не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням стосовно розташованої в межах вул.Героїв Небесної Сотні, 17 земельної ділянки орієнтовною площею 100000 м2 (10 га); по вул. Героїв Небесної Сотні, 21 земельної ділянки орієнтовною площею 200000 м2 (20 га); по вул.Заїкіна, 95 земельної ділянки орієнтовно площею 600000 м2 (60 га). Судами виснувано, що земельні ділянки, як землі оборони, належать Позивачу на праві постійного користування. Істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі їх у власність або користування третім особами є отримання згоди на це Третьої особи 1, яка у даному випадку відсутня, відтак міська рада незаконно розпорядилася землями державної власності, які належать до земель оборони, за відсутності доказів відмови попереднього користувача від земельних ділянок, а також за відсутності підстав для переходу права землекористування та з порушенням порядку встановлення і зміни цільового призначення земель. Тому проведення інвентаризації землі при наявній у відповідача інформації про належність її до земель оборони свідчить про протиправність оскаржуваних рішень. Також зазначено, що враховуючи правовий режим спірних земельних ділянок оборонного значення, оскаржуване рішення порушує охоронювані законом права Позивача на користування ними та спрямоване на подальше вилучення і передачу у власність іншим особам.

Рішенням Відповідача від 21 грудня 2018 року №17п.1/32/VII "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель стосовно розташованої по вул.Заїкіна, 95 земельної ділянки площею 600000 м2; вирішено здійснити реєстрацію права власності за Відповідачем на розташовану по вул.Заїкіна, 95 земельну ділянку площею 600000 м2 (кадастровий номер 6810800000:15:004:0001), категорія земель – землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність чи користування громадянам чи юридичним особам).

22 лютого 2019 року Відповідаем прийнято рішення №15п.1/33/VІІ, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу розташованої по вул.Заїкіна, 95 земельної ділянки загальною площею 600000 м2 (кадастровий номер 6810800000:15:004:0001) на земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку з кадастровий номер 6810800000:15:004:0004, площею 1000 м2; вирішено здійснити державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, зазначені в п. 1 цього рішення за територіальною громадою м. Старокостянтинів в особі Відповідача (пункт 2 рішення).

Земельна ділянка з кадастровим номером 6810800000:004:0004 площею 0,1 га розташована за адресою: Хмельницька область, Старокостянтинівський район, м. Старокостянтинів, вулиця Заїкіна, 95, зареєстрована 5 березня 2019 року, належить до категорії земель: землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення: 16.00, зареєстрована на праві власності 8 квітня 2019 року за територіальною громадою міста Старокостянтинів в особі Відповідача (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1807576768108), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру-заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №456578172 від 15 грудня 2025 року та інформацією Державного земельного кадастру на право власності та речові права на земельну ділянку.

За висновком експерта №258/12-2022 від 24 квітня 2023 року, складеного судовим експертом Українського незалежного інституту судових експертиз, земельна ділянка орієнтовною площею 60 гектарів, яка розташована за адресою: Хмельницька область, Старокостянтинівський район, м.Старокостянтинів, вул. Заїкіна, 95, кадастровий номер 6810800000:15:004:0001, не накладається на землі Міністерства Оборони, зазначені в Державному акті № 041671 від 1980 року; при цьому узагальнюючи результати дослідження, експертом встановлено, що земельна ділянка орієнтованою площею 60 гектарів, яка розташована за адресою: Хмельницька область, Старокостянтинівський район, м. Старокостянтинів, вул. Заїкіна, 95, кадастровий номер 6810800000:15:004:0001 накладається на землі Третьої особи 1, зазначені в Державному акті серія Б №041646.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 11 травня 2021 року в справі №924/30/20, залишеним без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 22 травня 2023 року, позов Позивача задоволено, визнано недійсним рішення Відповідача №17п.1/VІІ від 21 грудня 2018 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель"; рішення Відповідача №18п.1/VІІ від 21 грудня 2018 року "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки" розташованої по вул. Заїкіна, 95; визнано недійсним рішення Відповідача №15 п.1/33/VІІ "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки", кадастровий номер земельної ділянки 6810800000:15:004:0001, яка розташована у м. Старокостянтинів, вул. Заїкіна, 95.

У цій справі суд виснував, що проведення інвентаризації, в тому числі спірної земельної ділянки з подальшою передачею її у комунальну власність, при наявній у Відповідача інформації про належність цієї земельної ділянки до земель оборони, свідчить про протиправність рішення про таку інвентаризацію (без дозволу Третьої особи 1 та за відсутності дотримання встановленого законодавством порядку визначення характеру земельних ділянок). Відтак, спірні рішення про: затвердження технічної документації з землеустрою щодо інвентаризації земель; про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки та про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, прийняті у зв`язку та на подальше виконання рішення Відповідача від 24 листопада 2017 року №30, яким територіальній громаді м. Старокостянтинів в особі Відповідача надано дозвіл на розробку техдокументації із землеустрою щодо інвентаризації земель, в тому числі спірної ділянки, та про яке Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2019 року в справі №924/174/18 дійшов висновку, що воно порушує права Позивача на користування землею та спрямоване на подальше вилучення і передачу землі у власність іншим особам. Тому, оспорюванні у цій справі рішення також є такими, що порушують права Позивача і прийняті з тією ж метою - передача землі у власність іншим особам.

Дане стало підставою для звернення Позивача до господарського суду за захистом порушеного на його думку права, з негаторним позовом, про усунення перешкод Позивачу в користувані земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Аналізуючи спірні правовідносини на предмет застосування норм діючого матеріального законодавства України суд апеляційної інстанції констатує наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Право на захист — це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а також визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що лише власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.

В силу дії статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом частини 1 статті 317, частини 1 статті 319, частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

При цьому за змістом статті 391 Цивільного кодексу України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння. Якщо в особи за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельних ділянок, обмежених в обороті, не призводять до заволодіння ними.

Відтак, державну реєстрацію права комунальної власності на землі оборони треба розглядати як такі, що не є пов`язані з позбавленням власника його володіння цими ділянками. При цьому, звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Держава є власником земель оборони за законом, при цьому наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Зважаючи на доводи апеляційної скарги Відповідача щодо обрання Позивачем неналежного способу захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, колегія суду дослідивши матеріали справи зауважує наступне.

У справі, що розглядається, предметом позову є вимоги Позивача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004 площею 0,1 га шляхом: скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та скасування державної реєстрації права власності територіальній громаді м. Старокостянтинів в особі Відповідача на цю земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Положення статтей 13, 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Положеннями статті 65 Земельного кодексу України передбачено, що землі оборони становлять окрему категорію земель для здійснення відповідної діяльності, порядок використання яких встановлюється законом.

У відповідності до статті 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

За приписами статтей 1, 2 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин установ, закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (військові частини); військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

У статті 84 Земельного кодексу України встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі оборони.

Згідно статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.

Матеріалами справи стверджується, зокрема, державним актом на право користування землею серії Б №041646, виданим Виконавчим комітетом Старокостянтинівської районної ради народних депутатів, що за Позивачем, розміщеним на території Старокостянтинівського району, закріплюється в безстрокове і безоплатне користування 2725 га землі в межах згідно з планом землекористування; земля надана для державних потреб.

Судом апеляційної інстанції враховується, що в межах справи №924/174/18 за позовом Позивача до Відповідача рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22 листопада 2018 року, залишеним без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 березня 2019 року та Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року, визнано незаконним та скасовано рішення 23 сесії Відповідача №30 від 24 листопада 2017 року в частині пунктів 5, 6, 7, яким територіальній громаді м. Старокостянтинів в особі Відповідача надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, які не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, стосовно зокрема, розташованої по вул. Заїкіна, 95 земельної ділянки орієнтовно площею 600000 м2 (60 га).

Колегія суду звертає увагу, що судами у вищевказаній справі установлено, що Виконавчим комітетом Відповідача видано Позивачу державні акти на право постійного користування серії Б №041671, 041646 від 1980 та 1979 років, згідно з якими Позивачу належать земельні ділянки, які охоплюють військові містечка № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 в межах міста Старокостянтинів; істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі їх у власність або користування третім особами є отримання згоди на це Третьої особи 1, яка у даному випадку відсутня, натомість Відповідач, за відсутності дотримання встановленого законодавством порядку визначив характер земельних ділянок як землі житлової забудови; проведення інвентаризації землі при наявній у Відповідача інформації про належність її до земель оборони свідчить про протиправність оскаржуваних рішень. Враховуючи наведене, суди в справі №924/174/18 виснували, що правовий режим спірних земельних ділянок оборонного значення, та що оскаржуване рішення порушує охоронювані законом права Позивача на користування ними та спрямоване на подальше вилучення і передачу у власність іншим особам.

При цьому обставини встановлені рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22 листопада 2018 року в справі №924/174/18, залишеним без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 березня 2019 року та Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року, мають преюдиційне значення в силу положень частини 4 статті 75 ГПК України та не потребують повторного доведення.

Поряд з тим, суд апеляційної інстанції констатує і те, що Відповідачем 21 грудня 2018 року прийнято рішення №17 п.1/32/VII, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель стосовно розташованої по вул. Заїкіна, 95 земельної ділянки площею 600000 м2, вирішено здійснити реєстрацію права власності за Відповідачем на розташовану по вул. Заїкіна, 95 земельну ділянку площею 600000 м2 (кадастровий номер 6810800000:15:004:0001) та 22 лютого 2019 року прийнято рішення №15 п.1/33/VІІ, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу розташованої по вул. Заїкіна, 95 земельної ділянки загальною площею 600000 м2 (кадастровий номер 6810800000:15:004:0001) на земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004 площею 1000 м2 та вирішено здійснити державну реєстрацію права власності на земельні ділянки.

Суд при цьому враховує, що в межах справи №924/30/20 за позовом Позивача до Відповідача, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 11 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 травня 2023 року, з урахуванням висновків судів у справі №924/174/18, визнано недійсним рішення Відповідача №17п.1/VІІ від 21 грудня 2018 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель" стосовно земельної ділянки розташованої по вул. Заїкіна, 95 площею 600000 кв. м визнано недійсним рішення Відповідача №18п.1/VІІ від 21 грудня 2018 року "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки" розташованої по вул. Заїкіна, 95; визнано недійсним рішення, прийняте на 33-й сесії сьомого скликання Відповідача №15п.1/33/VІІ "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки", кадастровий номер земельної ділянки 6810800000:15:004:0001, яка розташована у м. Старокостянтинів, вул. Заїкіна, 95. Суд виснував, що оспорювані рішення прийняті у зв`язку та на подальше виконання рішення Відповідача від 24 листопада 2017 року № 30, яким територіальній громаді м. Старокостянтинів в особі Відповідача надано дозвіл на розробку техдокументації із землеустрою щодо інвентаризації земель, в тому числі спірної ділянки, про яке (рішення) Верховний Суд у постанові від 9 лютого 2021 року в справі №924/174/18 дійшов висновку, що воно порушує права Позивача на користування землею та спрямоване на подальше вилучення і передачу землі у власність іншим особам, а тому дані рішення також визнаний судом такими, що порушують права Позивача і прийняті з тією ж метою - передача землі у власність іншим особам.

Водночас, під час розгляду справи №924/30/20 судом апеляційної інстанції враховано висновок експерта від 24 квітня 2023 року за №58/12-2022 за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи, відповідно до якого земельна ділянка орієнтованою площею 60 гектарів яка розташована за адресою Хмельницька область, Старокостянтинівський район, м. Старокостянтинів, вул. Заїкіна, 95, кадастровий номер 6810800000:15:004:0001, накладається на землі Міністерства оборони України, зазначені в Державному акті серія Б №041646.

Обставини, що встановленні рішенням Господарського суду Хмельницької області від 11 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 травня 2023 року, мають преюдиційне значення в силу положень частини 4 статті 75 ГПК України та не потребують повторного доведення.

Отже, у результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером №6810800000:15:004:001, що належить до земель оборони та перебуває на праві постійного землекористування у Позивача, на підставі рішення Відповідача №15п.1/33/VІІ "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки", визнаного недійсним у справі №924/30/20, утворено земельну ділянку з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004 площею 0,1 га, яка є предметом спору у справі, що розглядається.

Разом з тим, згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру про право власності речового права на земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004 площею 0,1 га перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Старокостянтинів в особі Відповідача та має цільове призначення: 16.00 землі житлової та громадської забудови.

У відповідності до частини 1 статті 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності – здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Статтею 6 Закону України "Про правовий режим майно у Збройних Силах України" визначено, що рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Позаяк землі оборони перебувають лише у користуванні Міністерства оборони України, а розпоряджається ними Кабінет Міністрів України, з врахуванням вимог, визначених у статті 142 Земельного кодексу України, виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право власності чи користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.

З огляду на викладене, істотною передумовою для припинення права власності держави на землі оборони та передачу їх територіальній громаді є саме прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням Міністерства оборони України, чого в межах даної справи по відношенню до спірної земельної ділянки не встановлено.

В той же час, колегія суду констатує, що доказів прийняття Третьою особою 1 чи Третьою особою 2 рішення щодо передачі в комунальну власність із земель оборони земельної ділянки з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004 площею 0,1 га матеріали справи не містять.

Поряд з тим, використання земель оборони суворо регламентується чинним законодавством, передача таких земель або їх використання для інших цілей без попередньої зміни цільового призначення заборонена, будь-які зміни в статусі чи порядку використання земель оборони повинні здійснюватися виключно з урахуванням інтересів обороноздатності держави, що є пріоритетним завданням. Такі обмеження спрямовані на збереження функціонального призначення земель оборони та запобігання їх використанню всупереч державним інтересам, що пов`язані з забезпеченням національної безпеки та оборони. Закріплення за землями статусу "землі оборони" є частиною загальної системи забезпечення національної безпеки, яка гарантує ефективне використання цих земель виключно для потреб оборони держави та недопущення їх неправомірного використання.

Схожі правові висновки, наведені Верховним Судом у постановах від 2 жовтня 2024 року в справі №444/1011/20, від 19 лютого 2025 року в справі №145/564/23.

Колегія суду констатує, що за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння. Якщо в особи за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельних ділянок, обмежених в обороті, не призводять до заволодіння ними.

Відтак, державну реєстрацію права комунальної власності на землі оборони треба розглядати як такі, що не є пов`язані з позбавленням власника його володіння цими ділянками. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Держава є власником земель оборони за законом, при цьому наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено Законом.

Тобто, державну реєстрацію права комунальної власності на землі оборони, яка здійснена з порушенням ЗК України, Закону України "Про використання земель оборони", потрібно розглядати як таку, що не є пов`язана з позбавленням власника його володіння цими ділянками. Однак, наявність такої реєстрації створює перешкоди власнику в здійснення права користування своїм майном, що охоплюється визначенням негаторного позову.

Поряд з тим колегія апеляційного господарського суду констатує і те, що згідно Положення про Позивача, майно установи, в тому числі земельні ділянки (землі оборони) є військовим майном, що перебуває у державній формі власності і закріплюється за ним на праві оперативного управління.

Приписами статтей 79, 79-1 Земельного кодексу України унормовано, що земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру та здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до статті 193 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний земельний кадастр – єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно частин 10, 11 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Частиною 13 статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зі змісту наведеної норми слідує, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Відтак державну реєстрацію права комунальної власності на землі оборони слід розглядати як порушення, не пов`язане з позбавленням власника володіння цими земельними ділянками. Таким чином, зайняття земель оборони з порушенням вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про використання земель оборони» слід розглядати як порушення права власності держави, не пов`язане з позбавленням володіння, що охоплюється визначенням негаторного позову.

За опиcаних вище обставин земельна ділянка з кадастровим номером 6810800000:15:004:0004 площею 0,1 га, право власності на яку зареєстровано за територіальною громадою м.Старокостянтинів в особі Відповідача, належить до земель державної власності та не вилучалась у встановленому порядку, відтак позовна вимога про скасування судом державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку є окремим належним та ефективним способом захисту прав держави, спрямованим на відновлення первісного стану, що існував до відповідної (незаконної) державної реєстрації.

Під час обрання ефективного способу захисту щодо спірної земельної ділянки необхідно враховувати, що її вибуття з державної власності супроводжувалося незаконною зміною цільового призначення, що зумовлює необхідність заявлення позовної вимоги, спрямованої на скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення землі та водночас поновить права законного розпорядника спірної земельної ділянки.

Вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки є елементом єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику усіх перешкод щодо належного користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції доходить висновку про порушення охоронюваного Законом права Позивача Відповідачем, а відтак, наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та скасування державної реєстрації права власності територіальної громади м.Старокостянтинів в особі Відповідача на спірну земельну ділянку, що є належним та ефективним способом захисту в спірних правовідносинах.

Дане рішення в цій частині прийняте місцевим господарським судом, а тому колегія суду залишає рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позову без змін.

Що ж стосується клопотання Відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, то суд апеляційної інстанції зауважує наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В силу дії частин 2-4 статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У справі, що розглядається, Позивач звернувся до суду з негаторним позовом в порядку статті 391 Цивільного кодексу України.

Судом апеляційної інстанції враховується, що негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном. Оскільки порушення прав власника або володільця триває до моменту його усунення, позовна давність не обмежує право власника або володільця на подання негаторного позову. Це, у свою чергу, виключає можливість застосування статті 256 ЦК України (схожа правова позиція наведена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року в справі №653/1096/16-ц, від 20 червня 2023 року в справі №554/10517/16-ц, постанова Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі №145/564/23).

Поряд з тим апеляційний господарський суд вважає хибними доводами апеляційної скарги, що строк позовної давності ніби то сплив у березні 2022 року, та що він ніби то був продовжений до 29 січня 2024 року і закінчився 30 січня 2024 року, адже вказуючи на це апелянт ігнорує висновки місцевого господарського суду, з якими погоджується апеляційний господарський суд, що позов у даній справі є негаторний і що до нього не може бути застосовано позовну давність. Дане і є підставою для відмови в задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу скаржника на те, що внаслідок дії Закону України від 20 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з порушенням коронавірусної хвороби» та подальшого ведення Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, який був затверджений Законом України № 2102-IX, воєнного стану в Україні, навіть якби даний позов був не негаторний (як встановлено судом вище у цій постанові), строки позовної давності були зупинені з 2 квітня 2020 року до 3 вересня 2025 року включно (дата скасування дії воєнного стану щодо зупинення строків позовної давності), а отже, а ні в березні 2022 року, а ні 29 січня 2024 року - apriori не могли сплинути.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Апеляційний господарський суд з огляду на все вищевстановлене в даній постанові, ще раз констатує, що доводи апеляційної скарги Відповідача є безпідставними, та спростовані судом апеляційної інстанції всім вищеописаним у цьому судовому рішенні.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга Відповідача, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно колегія суду залишає без змін оспорюване рішення, а подану Відповідачем апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Старокостянтинівської міської ради на рішення Господарського суду Хмельницької області від 7 квітня 2026 року по справі № 924/1327/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 7 квітня 2026 року по справі №924/1327/25 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №924/1327/25 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови виготовлено 19 червня 2026 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.