Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №903/1199/23 (903/1028/25) — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року Справа № 903/1199/23 (903/1028/25)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Крейбух О.Г. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Дехтярук І.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Василюк І.М.

від відповідача: Яртись І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еконива" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 28.04.2026 (суддя Шум М.С., повний текст складено 29.04.2026)

у справі № 903/1199/23 (903/1028/25)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еконива"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Еконива" Кобельника Олега Сергійовича

до Головного управління ДПС у Волинській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду Волинської області перебуває справа № 903/1191/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Еконива".

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 12.12.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Еконива". Визнано кредиторські вимоги ТОВ "Веставтотрейд" до ТОВ "Еконива" на загальну суму 1 536 186,24 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів до 30.05.2024. Розпорядником майна ТОВ "Еконива" призначено арбітражного керуючого Кушнірук Юлію Петрівну.

12.12.2023 на офіційному веб-порталі судової влади України здійснено оприлюднення повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Еконива" (№ 72065).

За результатами розгляду вимог кожного кредитора судом постановлено ухвали від 07.02.2024 та 20.02.2024.

Провадження у справі перебуває на стадії розпорядження майном.

До Господарського суду Волинської області 03.11.2025 від представника ТОВ "Еконива" надійшла позовна заява товариства до Головного управління ДПС у Волинській області.

Позивач просив суд, серед іншого, визнати протиправними та скасувати винесені Головним управлінням ДПС у Волинській області податкові повідомлення - рішення № 0349980706 від 25.12.2024, № 0350690706 від 25.12.2024.

Ухвалою суду від 16.12.2025 також було залучено розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Еконива" (код ЄДРПОУ 43880178) Кобельника Олега Сергійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 473 від 12.03.2013, адреса: вул. Кутова, 4/2, м. Львів) до участі у справі № 903/1199/23 (903/1028/25) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 28.04.2026 провадження у справі № 903/1199/23 (903/1028/25) закрито.

Судове рішення мотивоване тим, що відповідний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а тому провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Не погодившись із такою ухвалою суду першої інстанції позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Еконива" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд ухвалу Господарського суду Волинської області від 28.04.2026 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аргументуючи доводи апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.09.2025 у справі № 914/3252/22 (200/19245/21), та вважає, що вони свідчать про наявність достатніх підстав для висновку про необґрунтованість ухвали Господарського суду Волинської області від 24.10.2025 про закриття провадження у справі № 903/1199/23 (903/1028/25), у зв`язку з чим така ухвала підлягає скасуванню.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еконива" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 28.04.2026 у справі № 903/1199/23 (903/1028/25); апеляційну скаргу постановлено розглянути із повідомленням (викликом) сторін.

Від ГУ ДПС у Волинській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого вважає, що ухвала Господарського суду Волинської області від 28.04.2026 у справі № 903/1199/23 (903/1028/25) є законною та обґрунтованою, а вимоги апеляційної скарги ТОВ "Еконива" не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні присутні представники сторін підтримали доводи, викладені у поданих ними процесуальних документах та надали усні пояснення.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

За умовами ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та явка сторін обов`язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Дослідивши матеріали справи № 903/1199/23 (903/1028/25) та розглянувши доводи апеляційної скарги, а також перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд зазначає таке.

Згідно з преамбулою Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (далі - КУзПБ) цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав.

Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою як найповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.

За змістом частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно із частиною другою статті 7 КУзПБ (у редакції, яка була чинною до 01.01.2025) господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 КУзПБ).

Пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції, яка була чинною до 01.01.2025) передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Аналіз наведених положень дозволяє дійти висновку, що до 01.01.2025 положення ГПК України визначали компетенцію господарських судів на розгляд справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

При цьому, до категорії спорів, які розглядаються господарським судом в межах справи про банкрутство, частиною другою статті 7 КУзПБ було віднесено: всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Верховний Суд в постанові від 11.12.2024 у справі № 640/14829/21, аналізуючи зміст наведених приписів КУзПБ у взаємозв`язку з нормами статті 20 ГПК України (у відповідній редакції), дійшов висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо. До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

У постанові від 11.07.2024 № 810/1842/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що правила визначення юрисдикції суду визначає насамперед процесуальне законодавство, зокрема ГПК України, Кодекс адміністративного судочинства України (далі - також КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ.

Так, відповідно до пункту першого частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку про те, що провадження у справі про банкрутство підвідомчість спору, який виник після 21.10.2019, слід визначати із застосуванням норм статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 01.11.2023 у справі № 908/129/22, вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому такі спори віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

1 січня 2025 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства та деяких інших законодавчих актів України щодо імплементації Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2019/1023 та запровадження процедур превентивної реструктуризації" від 19.09.2024 № 3985-IX (далі - Закон № 3985-IX), яким абзац перший частини другої статті 7 викладено в такій редакції:

" 2. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України."

Одночасно з цим, Законом № 3985-IX пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України викладено в такій редакції:

" 8) справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника".

Порівняльний аналіз внесених законодавцем змін дозволяє дійти висновку, що, починаючи з 01.01.2025, виключено заборону на розгляд господарськими судами в межах справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Крім того, у редакції з 01.01.2025, таку категорію спорів, що розглядаються господарським судом в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність), як "спори щодо інших вимог до боржника", розширено шляхом уточнення про те, що у межах такої категорії спорів можуть розглядатись "у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України".

Отже, внесеними змінами не було додатково поширено юрисдикцію господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), на розгляд "спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України", а розширено зміст такої категорії спорів як "спори щодо інших вимог до боржника" шляхом уточнення "у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України".

Згідно висновків місцевого господарського суду, навіть після внесених змін до КУзПБ, що набрали чинності 01.01.2025, спори про скасування податкових повідомлень-рішень залишаються адміністративними спорами, оскільки вони спрямовані на перевірку законності рішень податкового органу як суб`єкта владних повноважень, а не на вирішення майнових вимог до боржника в процедурі банкрутства. Ввказані зміни не призвели до іншого тлумачення норм КУзПБ у співвідношенні з нормами процесуальних законів у спірному питанні, ніж застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 та послідовно в інших постановах Верховного Суду, оскільки за наведеного в законі визначення компетенція господарського суду в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) щодо спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, поширюється виключно на випадки, коли заявлені у спорі вимоги звернуті до боржника.

Натомість, предметом цього спору є перевірка правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом під час реалізації ним владних управлінських функцій у сфері податкового контролю.

Податкові повідомлення-рішення є рішеннями суб`єкта владних повноважень, прийнятими на виконання функцій податкового контролю. При їх прийнятті контролюючий орган діє не як кредитор у приватноправових відносинах, а як суб`єкт владних повноважень, який реалізує надані державою контрольні та фіскальні функції.

Тобто, позивач фактично оспорює законність індивідуальних актів суб`єкта владних повноважень та дотримання податковим органом вимог податкового законодавства при визначенні податкових зобов`язань. Зза своєю правовою природою такий спір є публічно-правовим, оскільки виник між юридичною особою та суб`єктом владних повноважень у зв`язку зі здійсненням останнім владних управлінських функцій.

Колегія суддів також зауважує, що внесення Законом № 3985-IX змін до частини другої статті 7 КУзПБ саме по собі не свідчить про зміну правової природи спорів щодо оскарження рішень контролюючих органів. Зазначені зміни спрямовані на концентрацію у межах справи про банкрутство спорів, безпосередньо пов`язаних із визначенням та задоволенням майнових вимог до боржника, проте не змінюють характеру спорів, у яких предметом судового розгляду є перевірка законності рішень суб`єкта владних повноважень.

Судом враховано, що визначальною ознакою для розмежування юрисдикції є характер спірних правовідносин та зміст заявлених вимог. Якщо предметом спору є оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого в межах реалізації публічно-владних функцій, такий спір належить до адміністративної юрисдикції незалежно від того, чи перебуває позивач у процедурі банкрутства.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи, зміст заявлених позовних вимог та характер спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо непідвідомчості цього спору господарським судам та про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

В силу ст. 73, 74, 76 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наведені в апеляційній скарзі доводи суд вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а відтак не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду Волинської області від 28.04.2026 у справі № 903/1199/23 (903/1028/25) відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві та підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еконива" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Волинської області від 28 квітня 2026 року у справі № 903/1199/23 (903/1028/25) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу № 903/1199/23 (903/1028/25) повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "23" червня 2026 р.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Розізнана І.В.