Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №910/14684/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2026 р. Справа№ 910/14684/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026, повний текст якого складено та підписано 11.02.2026

у справі № 910/14684/25 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КИЙ"

про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КИЙ" про стягнення 25 017,32 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором №103024700010100 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи житлових приміщень суб`єкта господарювання від 26.04.2019, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 12 982,93 грн, за прострочення сплати якої нараховані 3% річних у сумі 2751,56 грн та інфляційні втрати - 9 282,83 грн.

Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав статті 11, 509, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 629, 692 та 714 Цивільного кодексу України , статтю 193 Господарського кодексу України, статті 19 і 20 Закону України «Про теплопостачання», а також статті 17 і 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що позовні вимоги КП «Київтеплоенерго» щодо стягнення з ТОВ «Будівельна компанія «КИЙ» загальної суми 25 017,32 грн (яка включає заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а також збитки від інфляції та 3% річних) є безпідставними, необґрунтованими та не підтверджуються доданими до позовної заяви документами. На підставі цього відповідач просить Господарський суд повністю відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі № 910/14684/25 суд відмовив у позові.

Рішення мотивоване тим, що позивач не довів факт реального надання послуг через нульову різницю показників у корінцях нарядів, а сам будинок був введений в експлуатацію лише 18.06.2020, що підтверджує неможливість постачання теплової енергії та гарячої води у заявлений період з листопада 2018 року; оскільки надані рахунки не відповідали вимогам Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а вимога про стягнення основного боргу визнана необґрунтованою, суд відмовив і в задоволенні похідних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, повністю поклавши витрати зі сплати судового збору на позивача.

У своєму рішенні суд посилається на статті 6, 11, 509, 626, 627, 628, 629, 631 та 901 Цивільного кодексу України, статті 74, 79, 86, 129, 161, 232, 236- 241, 240, 242 та 252 Господарського процесуального кодексу України, статті 9 та 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», статтю 19 Закону України «Про теплопостачання», статтю 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а також на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

А саме апелянт посилається на те, що:

- зазначений у матеріалах справи рахунок №1030247 є загальним особовим рахунком для всього будинку за адресою вул. Новомостицька, 15, а не рахунком окремого абонента чи приміщення;

- Компанії ТОВ «Форвард Київ-Сервіс» та ТОВ «Форвард Київ-Сервіс 16», які фігурують у корінцях нарядів на підключення та відключення, є не кінцевими споживачами, а обслуговуючими організаціями цього будинку;

- корінці нарядів видаються на підключення до теплопостачання всього житлового будинку в цілому; на окремі частини нежитлових приміщень такі наряди не складаються. Таким чином, наявні в справі наряди доводять факт постачання тепла до будинку у спірні опалювальні періоди;

- факт надання послуг та нарахувань також підтверджується інформацією з внутрішньої програми підприємства (ПК «ВІТЕК») та обліковими картками (табуляграмами), використання яких у якості належних доказів підтримується практикою Верховного Суду;

- суд першої інстанції помилково вирішив, що будинок введено в експлуатацію лише у 2020 році. Насправді об`єкт був закінчений будівництвом відповідно до сертифіката ДАБІ від 24.11.2017 року, а поштову адресу йому присвоєно розпорядженням Подільської РДА від 26.01.2018 року. Отже, теплова енергія постачалася в будинок вже у 2018 році.

Доводи та заперечення Відповідач

У своєму відзиві на апеляційну скаргу Відповідач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін посилаючись на те, що:

- твердження позивача про те, що відповідач (ТОВ «Будівельна компанія «КИЙ») був власником квартири № 11 по вул. Новомостицькій, 15, не відповідають дійсності, оскільки це приміщення ніколи не належало відповідачу на праві власності;

- наявність підписаного договору без підтвердження його реального виконання відповідними документами, що фіксують господарську операцію, не може бути достатньою підставою для нарахування заборгованості;

- позивач не надав жодних доказів підключення до централізованого опалення саме квартири № 11 за особовим рахунком відповідача;

- надані корінці нарядів на підключення стосуються інших юридичних осіб (ТОВ «Форвард Київ-Сервіс» та ТОВ «Форвард Київ-Сервіс 16»). Позивач не довів ані статус цих компаній як обслуговуючих організацій, ані наявність будь-яких правовідносин між ними та відповідачем;

- надані позивачем відомості обліку підтверджують надання послуг лише з листопада 2018 року по грудень 2019 року, що не відповідає набагато більшому періоду, заявленому в позовних вимогах (по липень 2021 року);

- з долучених розрахунків неможливо встановити, на підставі яких показників здійснювалися нарахування. Крім того, у корінцях нарядів на початок і кінець періоду зафіксовані однакові показники теплової енергії (різниця становить 0), що прямо свідчить про те, що послуги фактично не надавалися.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи у цій справі. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з господарського суду першої інстанції.

06.04.2026 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі №910/14684/25. Закінчено проведення підготовчих дій. Постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі у строк до 01.06.2026. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 01.06.2026.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів встановив такі обставини правовідносин сторін.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго".

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Таким чином, з 1 травня 2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП "Київтеплоенерго".

Відповідно до п. 2.1 Статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з п. 2.2.1 цього Статуту, предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15.

26.04.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (за договором - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КИЙ" (за договором - споживач) було укладено Договір № 103024700010100, за умовами якого виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а споживач зобов`язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

Умовами додатку № 1 до договору визначено адресу об`єкту, зокрема, послуги надаються за адресою - вулиця Новомостицька, 15, квартири № № 1-6, 8, 10, 11, 13, 18, 23, 28, 38, 48, 53, 58, 60, 86, 95, 97, 98, 101, 105, 109, 169, 173, 178, 183, 188, 193, 198, 203, 208 213, 218, 223, 259 із переліком особових рахунків. Облік споживання за квартирою № 11 здійснюється за особовим рахунком № 103024700110100.

Відповідно до п. 9 Договору, оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок. Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 Правил, згідно з яким у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку позивача або зняті з нього. Виконавець та Споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

Показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів. Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються споживачем щомісяця та надаються виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в Додатку № 5 до договору (п. 12 Договору).

Відповідно до п. 13 Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

У пунктах 37, 38 Договору визначено, що Договір діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторонами та діє до 15.05.2020. Відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони погодили, що умови договору застосовуються до відносин, які існували з 01.11.2018.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною зі сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Позивач у позовній заяві стверджує, що надав відповідачу послуги з централізованого опалення у квартирі № 11 в будинку № 15 по вул. Новомостицькій, за період з листопада 2018 року по липень 2021 року, які відповідачем взагалі не були оплачені, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 12 162,37 грн.

Також позивачем були надані відповідачу послуги з постачання гарячої води у період з грудня 2018 року по квітень 2019 року, які відповідачем також не були оплачені, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 820,56 грн.

В якості доказів підтвердження надання відповідачу послуг позивачем долучено до матеріалів справи: розрахунок заборгованості за період часу з 11.2018 по 08.2025, складений позивачем в односторонньому порядку; розрахунок 3% річних та інфляційних втрат; акт звіряння взаєморозрахунків за послуги з централізованого опалення за період часу з 11.2018 по 08.2025, складений позивачем в односторонньому порядку; розрахунок здійсненого перерахунку нарахувань за централізоване опалення за адресою - вулиця Новомостицька, 15, квартира 11 за період часу грудень 2018 року - січень 2021 року; рахунки на оплату заборгованості та акти надання послуг з централізованого опалення за спірний період часу; корінці наряду про включення та відключення абонента за особистим рахунком № 1030247; відомість реєстрації параметрів теплопостачання за адресою - вулиця Новомостицька, 15 за період часу з 01.12.2018 по 02.01.2019; відомості обліку особистого рахунку № 1030247 за адресою - вулиця Новомостицька, 15 за періоди - з 01.01.2019 по 16.04.2019, з 01.11.2019 по 24.11.2019 та з 25.11.2019 по 21.12.2019.

Відповідач проти заявлених вимог заперечує повністю, стверджуючи про неотримання від позивача послуг за договором у спірному періоді. Також, відповідач стверджує, що не отримував від позивача жодного рахунку на оплату та/або акту наданих послуг за спірним договором.

Дослідивши додані до справи докази, суд встановив, що позивачем долучено до матеріалів справи корінці нарядів № 3308 від 05.11.2018 та № 557 від 30.10.2019, які свідчать про підключення до централізованого опалення абонентів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Форвард Київ-Сервіс" з особовим рахунком 1030247 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Форвард Київ-Сервіс 16" з особовим рахунком 1030247 за адресою місто Київ, вулиця Новомостицька, 15.

При цьому, суд звернув увагу, що до матеріалів справи позивачем надано відомості реєстрації параметрів теплопостачання за адресою - вулиця Новомостицька, 15 за період часу з 01.12.2018 по 02.01.2019; відомості обліку особистого рахунку № 1030247 за адресою - вулиця Новомостицька, 15 за періоди - з 01.01.2019 по 16.04.2019, з 01.11.2019 по 24.11.2019 та з 25.11.2019 по 21.12.2019, тобто підтверджено надання послуг споживачу з особовим рахунком 1030247 виключно за період з листопада 2018 року по грудень 2019 року, що не відповідає періоду заявленому позивачем у позовній заяві.

Суд вказав, що із доданих до позовної заяви розрахунків неможливо встановити на підставі яких показників здійснювалось нарахування.

Крім того, у корінці наряду № 3308 від 05.11.2018 про підключення абонента та у корінці наряду № 875 від 08.04.2019 про відключення абонента, а також у корінці наряду № 557 від 30.10.2019 зазначені однакові показники на початок і на кінець періоду, а саме за опалення - 1,243 Гкал, різниця 0, щодо гарячої води містяться - різниця 0, що свідчить, що послуги не надавались і відповідно немає підстав для нарахування оплати.

Також, суд вказав, що рахунки від 31.08.2025 № 103024700110100/08/2025/1 та 31.08.2025 № 103024700110100/08/2025/2, які додані до позовної заяви, не відповідають вимогам, встановленим ст.8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та п. 34 «Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830.

Судом також ураховано, що позивачем не надано суду доказів складання податкових накладних за спірний період та їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог Податкового кодексу України.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги не надання позивачем на підтвердження своїх позовних вимог переконливих доказів, які б свідчили про споживання відповідачем у спірному періоді теплової енергії та гарячої води на загальну суму 12 982,93 грн, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги про стягнення суми основного боргу, тому вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від наявності суми основної заборгованості.

Джерела права та висновки Верховного Суду, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Умовами статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Водночас, послуга з постачання теплової енергії в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є комунальною послугою, надання якої повинно здійснюватися виключно на договірних засадах (частина 1 статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (абзац 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання").

З огляду на викладене, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16 та у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17.

В силу зазначеного, звертаючись до суду з даним позовом позивач повинен довести факт постачання теплової енергії у спірний період відповідачу до його приміщення - квартири № 11 в будинку № 15 по вул. Новомостицькій у м. Києві.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18, від 20.08.2020 зі справи №914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17.

Правова позиція апеляційного суду

Здійснюючи апеляційний перегляд господарського спору, колегія суддів керується засадами верховенства права, змагальності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та обов`язковості доказування обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 2, 7, 13, 74 ГПК України).

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «КИЙ» заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а також нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грозового зобов`язання інфляційних втрат і 3% річних на підставі Договору № 103024700010100 від 26.04.2019.

Колегія суддів, оцінивши доводи апелянта та заперечення відповідача у сукупності з доказами у справі, дійшла таких висновків.

Щодо фактичного надання (споживання) послуг та правового значення укладеного договору

Апелянт (Позивач) обґрунтовує свої вимоги наявністю підписаного між сторонами Договору № 103024700010100 від 26.04.2019, умови якого відповідно до частини 3 статті 631 ЦК України поширено на відносини, що існували з 01.11.2018. За позицією апелянта, сам факт укладення договору та наявність односторонніх розрахунків є достатньою підставою для стягнення коштів.

Відповідач проти цього заперечує, вказуючи на відсутність первинних документів, які б фіксували реальне виконання господарської операції з передачі та приймання теплової енергії та гарячої води до приміщення №11.

Застосовуючи норми матеріального права, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів. Статтею 629 ЦК України закріплено принцип обов`язковості договору для виконання сторонами. Разом з тим, за своєю правовою природою договір про надання комунальних послуг є двостороннім та відплатним (стаття 901 ЦК України, стаття 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Обов`язок оплати виникає у споживача не в силу самого лише факту існування договору, а в силу фактичного отримання послуги належної якості в певному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16, де зазначено, що базовим критерієм для виникнення зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг є факт їхнього реального надання постачальником та отримання споживачем. Зокрема, в п. 51 цієї постанови зазначено: «Відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.».

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Належними доказами постачання теплової енергії у господарських відносинах є акти приймання-передачі товарної продукції, підписані уповноваженими представниками сторін, або відомості комерційного обліку, зафіксовані відповідно до вимог чинного законодавства.

Позивачем не надано суду жодного двостороннього акта наданих послуг за весь спірний період (з листопада 2018 року по липень 2021 року). Таким чином, сам лише факт наявності укладеного договору, за відсутності доказів його реального виконання Позивачем та споживання ресурсів Відповідачем, не може бути самостійною підставою для задоволення позову.

Щодо доводів апелянта про статус особового рахунку, нарядів на підключення та обслуговуючих організацій

Апелянт у скарзі стверджує, що суд першої інстанції неправильно оцінив надані ним корінці нарядів № 3308 від 05.11.2018, № 875 від 08.04.2019 та № 557 від 30.10.2019. За твердженням Позивача, особовий рахунок № НОМЕР_1 є загальнобудинковим, наряди виписувалися на підключення всього будинку № 15 по вул. Новомостицькій через обслуговуючі організації - ТОВ «Форвард Київ-Сервіс» та ТОВ «Форвард Київ-Сервіс 16», а тому теплова енергія в будинок надходила.

Розглянувши цей довід, колегія суддів визнає його юридично неспроможним з огляду на таке. Предметом стягнення у цій справі є заборгованість, нарахована індивідуально за об`єктом - квартира № 11, що зафіксовано в Додатку № 1 до Договору, де для цієї квартири визначено окремий підпорядкований рахунок № 103024700110100.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України докази повинні бути належними та допустимими. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Надані Позивачем корінці нарядів містять назви зовсім інших юридичних осіб - ТОВ «Форвард Київ-Сервіс» та ТОВ «Форвард Київ-Сервіс 16». Жодних доказів того, що дані особи були уповноважені Відповідачем (ТОВ «БК «КИЙ») на приймання теплоносія від його імені чи діяти в його інтересах щодо приміщення № 11, матеріали справи не містять. Позивач не довів існування тристоронніх правовідносин чи делегування повноважень.

Крім того, суд першої інстанції здійснив детальний та всебічний аналіз зазначених корінців нарядів і встановив, що показники комерційного обліку на початок і на кінець відповідних періодів є абсолютно тотожними (за опалення - 1,243 Гкал, різниця становить 0; за гарячою водою - різниця 0).

Засада змагальності господарського процесу (стаття 13 ГПК України) покладає на Позивача обов`язок спростувати ці обставини. Проте ні в суді першої інстанції, ні в тексті апеляційної скарги Позивач не надав логічного чи документального обґрунтування того, яким чином за нульової різниці показників приладів обліку у його власних первинних документах могло відбутися фактичне споживання теплової енергії Відповідачем. Нульова різниця показників у нарядах є прямим доказом відсутності руху теплоносія (господарської операції) у спірні періоди через зазначені вузли.

Щодо правомірносі використання даних ПК «ВІТЕК» та табуляграм як доказів

Позивач наголошує, що факт надання послуг і розмір заборгованості підтверджуються інформацією з внутрішньої програми підприємства (ПК «ВІТЕК»), обліковими картками та односторонніми табуляграмами, посилаючись на те, що Верховний Суд визнає такі документи належними доказами.

Колегія суддів зазначає, що апелянт вибірково та некоректно трактує правові висновки суду касаційної інстанції. Усталена і послідовна практика Верховного Суду (зокрема, постанови від 07.07.2021 у справі №910/11741/20, від 16.04.2024 у справі №910/1000/23) визначає, що відомості електронних програм (як-от ПК «ВІТЕК»), внутрішні розрахунки, оборотні відомості та табуляграми є за своєю правовою природою інформаційними реєстрами внутрішнього обліку самого лише Позивача. Вони створюються в односторонньому порядку і не можуть вважатися беззаперечним доказом за наявності обґрунтованого заперечення з боку іншої сторони, якщо вони не підтверджені первинними джерелами - даними комерційних приладів обліку чи актами виконаних робіт.

Згідно зі статтею 79 ГПК України (стандарт вірогідності доказів), наявність обставини вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Односторонні внутрішні реєстри Позивача повністю нівелюються та спростовуються його ж нарядами з нульовими показниками та відсутністю щомісячного виставлення паперових рахунків у реальному часі.

Додані Позивачем рахунки датовані серпнем 2025 року, тобто сформовані ретроспективно майже через чотири роки після завершення заявленого періоду нарахування боргу (липень 2021 року). Відповідно до статті 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», виконавець зобов`язаний формувати та надавати споживачу рахунки на оплату комунальної послуги щомісяця. Надання рахунків через роки позбавляє споживача можливості оперативно перевірити показники приладів обліку, що порушує принципи прозорості та добросовісності господарських відносин.

Щодо дати введення будинку в експлуатацію та невідповідності періодів нарахування

Апелянт вказує на помилковість висновку місцевого суду про те, що будинок введено в експлуатацію лише 18.06.2020 року. Скаржник долучає аргументи про наявність сертифіката ДАБІ від 24.11.2017 року та розпорядження про присвоєння поштової адреси від 26.01.2018 року.

Перевіривши цей довід, суд апеляційної інстанції погоджується з апелянтом у тому, що місцевий господарський суд неповно дослідив статус об`єкта нерухомості за даними порталу ЄДЕССБ, помилково визначивши червневу дату 2020 року як початкову точку існування будівлі. Документи свідчать про завершення будівництва в кінці 2017 року.

Проте, зазначена помилка суду першої інстанції не спростовує кінцевого висновку про безпідставність позову. Сам по собі факт будівельної готовності об`єкта та наявності сертифіката ДАБІ не доводить автоматичного початку фактичного постачання теплової енергії у конкретне приміщення (квартиру № 11) у конкретних обсягах. Обов`язок доведення обсягів переданого ресурсу все одно покладався на КП «Київтеплоенерго».

До того ж, матеріали справи свідчать про суперечність у розрахунках самого Позивача: додані ним відомості реєстрації параметрів теплопостачання охоплюють виключно період з листопада 2018 року по грудень 2019 року. Жодних інструментальних або розрахункових доказів параметрів теплопостачання за весь наступний період аж до липня 2021 року (що становить понад 1.5 роки із заявленого періоду стягнення) Позивач до суду взагалі не подав, що свідчить про недоведеність розміру заявлених позовних вимог.

Щодо відсутності доказів права власності Відповідача на об`єкт споживання

Суд апеляційної інстанції окремо звертає увагу на довід Відповідача (ТОВ «БК «КИЙ»), викладений як у відзиві на позов, так і у відзиві на апеляційну скаргу: приміщення (квартира) № 11 за адресою вул. Новомостицька, 15 ніколи не належало Відповідачу на праві власності чи іншому речовому праві, і протилежного Позивачем не доведено.

За змістом статті 19 Закону України «Про теплопостачання» та статей 1, 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакціях, чинних на момент виникнення спору), споживачем послуг є індивідуальний або колективний споживач - власник, наймач або орендар приміщення, який фактично отримує житлово-комунальну послугу.

У господарському процесі діє принцип тягаря доказування. Звернувшись із позовом до ТОВ «БК «КИЙ», Позивач мав довести наявність у Відповідача статусу належного суб`єкта (власника або користувача) щодо конкретного майна (квартири № 11) у спірний період, оскільки саме цей статус породжує матеріальний обов`язок з утримання майна та оплати комунальних послуг. Позивачем не надано жодного витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який би пов`язував квартиру № 11 із Відповідачем. За відсутності доказів наявності речових прав Відповідача на об`єкт споживання, нарахування заборгованості за цим об`єктом є неправомірним.

Щодо похідних позовних вимог (3% річних та інфляційні втрати)

Позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про повну безпідставність та недоведеність вимог про стягнення суми основного боргу (як за опалення, так і за гарячу воду), вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат також не підлягають задоволенню, оскільки вони є акцесорними (похідними) від основного зобов`язання. За відсутності факту порушення грошового зобов`язання (відсутності самого боргу) відповідальність за статтею 625 ЦК України не настає.

Отже, Позивач не спростував встановлених судом обставин щодо відсутності належних первинних документів, зафіксованих нульових обсягів споживання у нарядах, ретроспективного формування рахунків та недоведоності речових прав Відповідача на об`єкт. За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 є законним, обґрунтованим та ухваленим із дотриманням норм матеріального і процесуального права, а підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі №910/14684/25 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков