Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №916/2213/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2213/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Державного некомерційного товариства “Український медичний Центр реабілітації матері та дитини Міністерства охорони здоров`я України”: Троянська-Гатенюк І.В.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю “БСА Інжинірінг”: Джаноян Л.А.,

від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Державного некомерційного товариства “Український медичний Центр реабілітації матері та дитини Міністерства охорони здоров`я України”

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 року, суддя в І інстанції Петров В.С., повний текст якого складено 09.02.2026, в м. Одесі

у справі: №916/2213/25

за позовом: Державного некомерційного товариства “Український медичний Центр реабілітації матері та дитини Міністерства охорони здоров`я України”

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “БСА Інжинірінг”

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях

про стягнення заборгованості у розмірі 193 117,52 грн та розірвання договору оренди

ВСТАНОВИВ

Державне некомерційне товариство “Український медичний Центр реабілітації матері та дитини Міністерства охорони здоров`я України” (ДНП “УМЦР матері та дитини МОЗ України”) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ТОВ “БСА Інжинірінг” про стягнення заборгованості у розмірі 119 789,24 грн. (за період червень-грудень 2024 року) та заборгованості у сумі 73 328,28 грн. (за період січень-травень 2025 року) та розірвання договору оренди нерухомого майна № 209840912042 від 15.01.2021, що належить до державної власності.

В обґрунтування позову зазначено, що 15.01.2021 між Регіональним відділенням ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, ТОВ «БСА Інжинірінг» та балансоутримувачем було укладено договір оренди нежитлових приміщень. Надалі, внаслідок реорганізації, правонаступником балансоутримувача став позивач. Позивач вказує, що строк дії договору сплив 15.12.2023, однак відповідач продовжив користування майном. Листом від 26.11.2024 позивач повідомив відповідача про припинення договірних відносин та необхідність сплати заборгованості й інших платежів, у тому числі земельного податку. Відповідач систематично порушував умови договору щодо своєчасної сплати орендної плати та інших обов`язкових платежів, унаслідок чого утворилась заборгованість. На думку позивача, таке порушення є істотним та відповідно до ст. 783 ЦК України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна» є достатньою підставою для дострокового розірвання договору та повернення майна балансоутримувачу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 у справі №916/2213/25 у задоволенні позову відмовлено.

Суд установив, що хоча позивач посилався на своє правонаступництво щодо балансоутримувача за договором - ДЗ «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій “Аркадія” МОЗ України», однак не довів набуття статусу балансоутримувача саме за спірним договором оренди.

Пунктом 13.3 договору передбачено, що зміна балансоутримувача здійснюється виключно шляхом складення акта про заміну сторони у договорі оренди державного майна за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному веб-сайті. А на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України розміщена примірна форма акту про заміну сторони у договорі оренди нерухомого/іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, у п. 4 якого зазначено, що цей акт набуває чинності з моменту його оприлюднення в електронній торговій системі ПроЗорро.Продажі. Новий орендодавець (новий балансоутримувач) зобов`язаний надіслати оригінали цього акту іншим сторонам договору оренди і оприлюднити цей акт в електронній торговій системі ПроЗорро.Продажі протягом п`яти робочих днів з дня його підписання (п.5).

Водночас матеріали справи не містять доказів підписання такого акта попереднім і новим балансоутримувачем, його направлення відповідачу чи оприлюднення в електронній торговій системі. Посилання позивача на проєкт договору про внесення змін суд відхилив, оскільки сторони погодили інший порядок зміни балансоутримувача - шляхом оформлення саме акта про заміну сторони.

З огляду на це суд дійшов висновку, що позивач не набув прав та обов`язків балансоутримувача за спірним договором і не став його стороною, а тому у відповідача відсутній обов`язок сплачувати платежі на користь позивача.

Крім того, суд установив, що відповідач продовжував сплачувати орендну плату орендодавцю, що підтверджується наданими платіжними інструкціями за 2024– 2025 роки. Водночас суд зазначив, що позивач не позбавлений можливості у подальшому належним чином оформити заміну сторони договору відповідно до вимог п. 13.3 договору.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Державного некомерційного товариства “Український медичний Центр реабілітації матері та дитини Міністерства охорони здоров`я України”, в якій скаржник з урахуванням заяви про відкликання частини апеляційних вимог, просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 193 117,52 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовну вимогу позивача про стягнення заборгованості у розмірі 193117,52 грн в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що внаслідок послідовної реорганізації на підставі Наказів МОЗ України № 421 від 12.03.2024 року та № 1282 від 22.07.2024 року, позивач є універсальним правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов`язків ДЗ «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Аркадія» МОЗ України» та ДЗ «УМЦР матері та дитини МОЗ України». Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав від 31.03.2025 року № 420400139, за позивачем на правах оперативного управління зареєстровано будівлі та споруди колишнього санаторію «Аркадія», що підтверджує статус Позивача як законного балансоутримувача спірного майна.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно врахував заперечення Відповідача щодо наявності рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.12.2024 року у справі № 420/26309/24 про скасування реєстраційного запису про припинення ДЗ «ССС «Аркадія» МОЗ України». Зазначене судове рішення є фактично невиконуваним, що підтверджується роз`ясненнями Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради від 10.02.2026 року № 179-26, оскільки первинна юридична особа припинена шляхом перетворення, а її правонаступник у подальшому змінив найменування на ДНП «УМЦР матері та дитини МОЗ України».

Крім того, ДЗ «ССС «Аркадія» не перебуває на податковому обліку, а реєстраційний запис про припинення юридичної особи в результаті реорганізації залишається актуальним у ЄДР. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що Позивач мав реальну можливість підписати акт про заміну сторони (балансоутримувача) відповідно до п. 13.3 договору оренди, є помилковим, оскільки оформлення такого акту за участю вже ліквідованого ДЗ «ССС «Аркадія» є процесуально та фізично неможливим. На підставі ст. 513 ЦК України правонаступництво є самодостатньою підставою для заміни особи у зобов`язанні та не потребує обов`язкового додаткового оформлення правочином, що безпідставно не врахував суд першої інстанції. Скаржник наголошує, що починаючи з 2024 року, Балансоутримувач неодноразово вживав заходів досудового врегулювання спору та направляв ТОВ «БСА ІНЖИНІРІНГ» і Регіональному відділенню ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях повідомлення про непродовження договору оренди на підставі ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та п. 5 Постанови КМУ № 634 від 27.05.2022 року, у зв`язку з нагальною потребою використання приміщення для власних потреб установи.

Згідно з затвердженим медичним завданням, орендована площа необхідна для облаштування хабу роботи медичного капелана, а також залів реабілітації жінок, повернутих з полону, внутрішньо переміщених осіб та сімей військовослужбовців з дітьми. Використання інших наявних приміщень Центру для цих цілей є неможливим без тривалого капітального ремонту та реставрації, а поточне навантаження створює суттєві перешкоди у наданні психологічної і медичної допомоги діючим пацієнтам. Попри направлення Балансоутримувачем підписаних примірників Додаткового договору № 1 про зміну балансоутримувача та дострокове припинення договору оренди, а також акта повернення майна, остаточного припинення правовідносин не відбулося через ухилення Відповідача від їх підписання.

Додатково зазначає, що чинність спірного договору оренди за умов недобросовісної поведінки Орендаря завдає значних матеріальних збитків державному медичному закладу та перешкоджає реалізації права оперативного управління майном. Станом на 27.02.2026 року за ТОВ «БСА ІНЖИНІРІНГ» рахується заборгованість у розмірі 321 699,65 грн. Крім того, відповідно до ст. 282, 284 Податкового кодексу України, медичний Центр звільнений від сплати земельного податку лише в межах площ, які використовуються для власної медичної практики. Наявність чинного договору оренди покладає на Балансоутримувача обов`язок зі сплати земельного податку на загальних підставах (що підтверджується Актом перевірки ГУ ДПС від 31.07.2024 року), у той час як Відповідач ухиляється від компенсації цих витрат, сума яких пропорційно займаній площі становить 9 683,04 грн. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду у справах № 914/2649/17, № 914/865/22 та № 917/565/22, апелянт стверджує, що недотримання окремих позасудових процедур або відсутність погодження орендодавця не позбавляє правонаступника балансоутримувача права захистити свої інтереси в судовому порядку та вимагати припинення договору у зв`язку з істотною зміною обставин та виникненням гострої суспільної потреби медичної реабілітації військовослужбовців під час дії воєнного стану.

До апеляційної скарги скаржником додано копію відповіді Управління державної реєстрації. Від 19.02.2026 та копію листа РВФДМ від 25.02.2025.

При цьому до відкриття апеляційного провадження у даній справі скаржником було зазначено, що відбулось тристороннє підписання сторонами Договору №1 про зміну сторони балансоутримувача у договорі оренди № 209840912042 від 15.01.2021 та розірвання вказаного договору оренди нерухомого майна що належить до державної власності з 15.02.2026 року.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивачем до апеляційного суду із заявою про відкликання апеляційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 у справі №916/2213/25 щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору оренди №209840912042 від 15.01.2021.

Ухвалою від 16.04.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; призначено справу на 02.06.2026 об 11:30.

Цією ухвалою також задоволено заяву Державного некомерційного товариства “Український медичний Центр реабілітації матері та дитини Міністерства охорони здоров`я України” про відкликання апеляційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 у справі №916/2213/25 щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору оренди №209840912042 від 15.01.2021 та вирішено не приймати апеляційну скаргу в зазначеній частині до розгляду.

В подальшому ухвалою суду від 02.06.2026 оголошено перерву в розгляді даної справи на 02.06.2026 об 11:30.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що на підставі п. 12.4 договору оренди державного нерухомого майна № 209840912042 від 15.01.2021 року він належним чином реалізував своє переважне право на продовження строку дії правочину, звернувшись із відповідним листом від 07.09.2023 року. У відповідь на вказане звернення Міністерство охорони здоров`я України листом від 11.09.2023 року № 01-08/285 підтвердило сумлінність виконання Орендарем своїх обов`язків, відсутність порушень умов договору та погодило продовження строку його дії на період воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати його припинення чи скасування відповідно до абз. 1 п. 5 Постанови КМУ № 634 від 27.05.2022 року. За таких обставин, орендні правовідносини між сторонами продовжилися на законних підставах, а згодом були остаточно припинені лише 15.02.2026 року шляхом підписання Договору № 1 про внесення змін та розірвання договору оренди.

Відповідач наголошує на відсутності підстав для здійснення орендних платежів на користь Позивача (ДНП «УМЦР матері та дитини МОЗ України») протягом спірного періоду. Після отримання листа від 19.03.2024 року № 02-24/115 про реорганізацію ДЗ «СКС «Аркадія» МОЗ України», Орендар очікував на надання акта про заміну сторони у договорі оренди, як це чітко передбачено п. 12.5 та п. 13.3 договору. Відповідно до умов правочину, новий Балансоутримувач вважається заміненим виключно з моменту підписання такого акта всіма сторонами та його публікації в електронній торговій системі, чого Позивачем до моменту ухвалення рішення судом першої інстанції зроблено не було. Крім того, всупереч п. 3.4 договору, Позивач не виставляв Орендарю рахунки на оплату, а колишній Балансоутримувач (ДЗ «ССС «Аркадія») з 01.08.2024 року перебував у стані припинення із закриттям рахунків, що позбавило Відповідача технічної можливості самостійно визначати суму та здійснювати платежі за реквізитами. Додатково Відповідач вказує, що судовими рішеннями у справі № 420/26309/24, які набрали законної сили, було повністю скасовано реєстраційний запис про припинення ДЗ «ССС «Аркадія» МОЗ України», чим фактично поновлено його реєстрацію в ЄДР, а отже, у Відповідача не було жодних юридичних підстав платити іншій особі.

Щодо вимог про стягнення заборгованості, Відповідач зазначає, що апеляційна скарга не містить жодних обґрунтованих доводів і доказів незаконності рішення суду першої інстанції в цій частині, оскільки увага апелянта була зосереджена на вимогах про розірвання договору, які він сам і відкликав. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності боргу перед Позивачем - ні в межах заявленого позову на суму 193 117,52 грн, ні щодо суми 321 699,65 грн, яка раптово та безпідставно згадується у тексті апеляційної скарги. Окрім цього, обґрунтування скаржника є суперечливими, оскільки спочатку він стверджує про відсутність у нього заборгованості зі сплати земельного податку та пені, а в подальшому заявляє про завдання йому значних збитків через несплату цього ж податку Орендарем.

В судовому засіданні 16.06.2026 брали участь представники позивача і відповідача. Інші учасники в судове засідання не з`явилися, про дату ,час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника третьої особи, за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання скаржника про приєднання нових доказів, судова колегія встановила, що вони датовані вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, тобто скаржник надає докази, яких взагалі не існувало на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 ГПК України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Таким чином, відсутність існування вищевказаних доказів станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції взагалі виключає прийняття їх апеляційним судом, у зв`язку з чим залишаються судом без розгляду.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, 15 січня 2021 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській області (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю “БСА Інжинірінг” (орендар) та Державним закладом “Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій “Аркадія” Міністерства охорони здоров`я України (балансоутримувач) укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 209840912042, відповідно до п. 4.1 розділу І “Змінювані умови договору” якого зазначено наступну інформацію щодо об`єкта оренди: нежитлові приміщення першого поверху будівлі АТС (інв. № 101310011), площею 109,10 кв.м, за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 40.

Положеннями п. 9.1 розділу І договору № 209840912042 від 15.01.2021 р. передбачено, що місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону, складає 12500,00 грн. без податку на додану вартість.

За умовами п. 12.1 розділу І договору № 209840912042 від 15.01.2021 р. передбачено, що строк договору становить 2 роки 11 місяців з дати набрання чинності цим договором.

Пунктом 16 розділу І договору № 209840912042 від 15.01.2021 р. погоджено співвідношення розподілу орендної плати станом на дату укладання договору, яке становить: балансоутримувачу - 50% суми орендної плати; державному бюджету - 50% відсотків суми орендної плати.

Відповідно до п. 1.1 розділу ІІ “Незмінювані умови договору” договору № 209840912042 від 15.01.2021 р. орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 умов.

Згідно з п. 2.1 договору № 209840912042 від 15.01.2021 р. орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі підписується між орендарем і балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору. Акт приймання-передачі майна в оренду та акт повернення майна з оренди складаються за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному веб-сайті.

Пунктом 3.3 розділу ІІ договору № 209840912042 від 15.01.2021 р. визначено, що орендар сплачує орендну плату до державного бюджет та балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 умов, (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця: до 15 числа поточного місяця оренди – для орендарів, які отримали майно в оренду за результатами аукціону.

Відповідно до п. 3.4 розділу ІІ договору № 209840912042 від 15.01.2021 р. орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків балансоутримувача. Балансоутримувач виставляє рахунок на загальну суму орендної плати із зазначенням частини орендної плати, яка сплачується на рахунок балансоутримувача і частини орендної плати, яка сплачується до державного бюджету. Податок, на додану вартість нараховується на загальну суму орендної плати. Орендар сплачує балансоутримувачу належну йому частину орендної плати разом із податком на додану вартість, нарахованим на загальну суму орендної плати. Балансоутримувач надсилає орендарю рахунок не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати платежу. Протягом п`яти робочих днів після закінчення поточного місяця оренди балансоутримувач передає орендарю акт виконаних робіт на надання орендних послуг разом із податковою накладною за умови реєстрації орендаря платником податку на додану вартість.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується орендодавцем (в частині, належній державному бюджету) та/або балансоутримувачем (в частині, належній балансоутримувачу). Орендодавець і балансоутримувач можуть за домовленістю звернутися із позовом про стягнення орендної плати та інших платежів за цим договором, за якими у орендаря є заборгованість, в інтересах відповідної сторони цього договору. Сторона, в інтересах якої подається позов, може компенсувати іншій стороні судові і інші витрати, пов`язані з поданням позову (п. 3.7 розділу ІІ договору № 209840912042 від 15.01.2021 р.).

За умовами п. 3.8 розділу ІІ договору № 209840912042 від 15.01.2021 р. на суму заборгованості орендаря зі сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Приписами п. 3.11 розділу ІІ договору № 209840912042 від 15.01.2021 р. передбачено, що припинення договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи пеню та неустойку (за наявності).

Пунктом 11.1 розділу ІІ договору № 209840912042 від 15.01.2021 р. визначено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

Згідно з п. 12.5 розділу ІІ договору № 209840912042 від 15.01.2021 р. якщо інше не передбачено цим договором, перехід права власності на орендоване майно третім особам не є підставою для зміни або припинення чинності цим договором, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступника), за винятком випадку приватизації орендованого майна орендарем.

Пунктом 13.3 розділу ІІ договору № 209840912042 від 15.01.2021 р. передбачено, що якщо протягом строку дії договору відбувається зміна орендодавця або балансоутримувача майна, новий орендодавець або балансоутримувач стає стороною такого договору шляхом складення акта про заміну сторони у договорі оренди державного майна за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному веб-сайті. Акт про заміну сторони підписується попереднім і новим орендодавцем або балансоутримувачем та в той же день надсилається іншим сторонам договору листом (цінним з описом). Акт про заміну сторони складається у трьох оригінальних примірниках. Новий орендодавець або балансоутримувач зобов`язується (протягом п`яти робочих днів від дати його надсилання орендарю) опублікувати зазначений акт в електронній торговій системі. Орендодавець або балансоутримувач за цим договором вважається заміненим з моменту опублікування акта про заміну сторін в електронній торговій системі.

Даний договір № 209840912042 від 15.01.2021 р. підписаний представниками сторін та скріплений відтисками печаток останніх.

Як вбачається з платіжної інструкції № 528 від 28.01.2021 р., відповідачем сплачено авансовий внесок орендної плати (забезпечувальний депозит) згідно з договором оренди нерухомого майна № 209840912042 від 15.01.2021 р. без ПДВ, чим виконано вимоги п. 11 договору.

Так, в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.01.2021 р., відповідно до якого балансоутримувач – ДЗ “ССС “Аркадія” МОЗ України передає, а орендар – ТОВ “БСА Інжинірінг” приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності, - нежитлові приміщення першого поверху будівлі АТС (інв. № 101310011), зальною площею 109,1 кв.м, за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 40, що перебуває на балансі балансоутримувача та належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України.

Між тим в пункті 2 акту приймання-передачі від 15.01.2021 р. балансоутримувач і орендар засвідчили, що: об`єкт оренди є вільним від третіх осіб, всередині об`єкта оренди нема майна, належного третім особам, повний і безперешкодний доступ до об`єкта оренди надається орендарю в день підписання цього акта приймання-передачі (підп.2.1); повністю відповідає дійсності інформація про об`єкт оренди: оприлюднена в оголошенні про передачу в оренду (інформаційному повідомленні/інформації про об`єкт оренди), а також розкрита на сайті Фонду державного майна України у переліку відповідного типу або у переліку договорів оренди державного нерухомого майна, щодо яких орендодавцем прийнято рішення про продовження терміну їх дії на аукціоні (підп. 2.2).

Даний акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.01.2021 р., підписаний представниками балансоутримувача та орендаря, а також скріплений відтиском їх печаток.

Матеріалами справи також підтверджується, що 15.01.2021 між Державним закладом «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій «Аркадія» МОЗ України» (балансоутримувач) та ТОВ «БСА Інжинірінг» (орендар) укладено договір № 1 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування прибудинкової території загального користування, надання комунальних послуг орендарю та сплату земельного податку. Відповідно до умов договору балансоутримувач забезпечує утримання прибудинкової території, надання комунальних послуг, а орендар зобов`язаний відшкодовувати відповідні витрати та сплачувати земельний податок пропорційно до займаної площі. Орендар користується нежитловим приміщенням загальною площею 109,1 кв. м, розташованим за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 40, яке використовується для розміщення офісу. Договором передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним. За кожен день прострочення платежу орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості.

Додатком № 1 до договору визначено перелік витрат балансоутримувача, у яких бере участь орендар, зокрема витрати на утримання прибудинкової території, водопостачання, електроенергію, вивезення твердих побутових відходів, теплопостачання та земельний податок, а також порядок їх розрахунку. При цьому сторони погодили, що розмір таких витрат підлягає коригуванню у разі зміни кошторису, тарифів на комунальні послуги, цін на матеріали чи розміру заробітної плати.

Матеріалами справи також підтверджується, що у подальшому здійснювалися дії щодо передачі в оренду державного майна, погодження її Міністерством охорони здоров`я України, а також неодноразово вирішувались питання продовження строку дії договору оренди на період воєнного стану.

Крім того, у 2024 році відбулася реорганізація Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Аркадія» МОЗ України» шляхом приєднання до Державного закладу «Український медичний Центр реабілітації матері та дитини МОЗ України», а згодом – шляхом його перетворення у Державне некомерційне підприємство, яке стало правонаступником усіх майнових та немайнових прав і обов`язків попередньої юридичної особи.

Водночас рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.12.2024 у справі № 420/26309/24, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2025, скасовано запис про припинення ДЗ «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Аркадія» МОЗ України».

Як убачається з матеріалів справи, у листопаді 2024 – липні 2025 років позивач неодноразово направляв відповідачу рахунки, акти приймання-здавання послуг, вимоги щодо проведення розрахунків та повідомлення про необхідність погашення заборгованості, у тому числі за відшкодування витрат на утримання об`єкта, земельний податок, експлуатаційні витрати та орендну плату.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, за ТОВ «БСА Інжинірінг» обліковується заборгованість за період червень – грудень 2024 року у розмірі 119 789,24 грн та за період січень – травень 2025 року у розмірі 73 328,28 грн, а загальна сума заборгованості, за твердженням позивача, становить 193 117,52 грн.

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом до ТОВ “БСА Інжинірінг” про стягнення заборгованості у розмірі 119 789,24 грн. (за період червень-грудень 2024 року) та заборгованості у сумі 73 328,28 грн. (за період січень-травень 2025 року) та розірвання договору оренди нерухомого майна № 209840912042 від 15.01.2021, що належить до державної власності.

Позивач зазначає, що останній внаслідок реорганізації став правонаступником балансоутримувача та має відповідне право на отримання коштів з орендної плати. Водночас відповідач систематично порушував умови договору щодо своєчасної сплати орендної плати та інших обов`язкових платежів, унаслідок чого утворилась заборгованість. На думку позивача, таке порушення є істотним та відповідно до ст. 783 ЦК України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна» є достатньою підставою для дострокового розірвання договору та повернення майна балансоутримувачу.

Як вбачається зі змісту заяви позивача про відкликання частини вимог апеляційної скарги, між сторонами відбулось тристороннє підписання сторонами Договору №1 про зміну сторони балансоутримувача у договорі оренди № 209840912042 від 15.01.2021 р. та розірвання спірного договору оренди нерухомого майна що належить до державної власності з 15.02.2026 року.

У зв`язку з чим апелянт просив не розглядати рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 у справі №916/2213/25 щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору оренди №209840912042 від 15.01.2021.

Ухвалою апеляційного суду від 16.04.2026 задоволено заяву Державного некомерційного товариства “Український медичний Центр реабілітації матері та дитини Міністерства охорони здоров`я України” про відкликання апеляційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 у справі №916/2213/25 щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору оренди №209840912042 від 15.01.2021 та вирішено не приймати апеляційну скаргу в зазначеній частині до розгляду.

Отже, предметом апеляційного перегляду даної справи є з`ясування наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати у розмірі 193 117,52 грн.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

За змістом положень процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначаючи чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, зазначено, що це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним". Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Як встановлено судом, 15 січня 2021 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській області (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю “БСА Інжинірінг” (орендар) та Державним закладом “Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій “Аркадія” Міністерства охорони здоров`я України (балансоутримувач) укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 209840912042, відповідно до п. 4.1 розділу І “Змінювані умови договору” якого зазначено наступну інформацію щодо об`єкта оренди: нежитлові приміщення першого поверху будівлі АТС (інв. № 101310011), площею 109,10 кв.м, за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 40.

Позивач – Державне некомерційне товариство “Український медичний Центр реабілітації матері та дитини Міністерства охорони здоров`я України” - не є стороною договору.

За своєю юридичною природою договір № 209840912042 від 15.01.2021 є договором найму (оренди) майна, що належить до державної власності.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, договір № 209840912042 від 15.01.2021 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, суд зазначає про необхідність виконання встановлених обов`язків належним чином не лише відповідно до законодавства, а і відповідно до укладеного між сторонами договору, що є обов`язковим до виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з даним позовом, Державне некомерційне товариство «Український медичний Центр реабілітації матері та дитини Міністерства охорони здоров`я України» посилалося на те, що є правонаступником Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій «Аркадія» Міністерства охорони здоров`я України» та, як наслідок, набуло статусу балансоутримувача майна, переданого в оренду за договором оренди нерухомого майна № 209840912042 від 15.01.2021.

Водночас сама по собі наявність правонаступництва щодо юридичної особи не свідчить про автоматичне набуття статусу сторони конкретного договору оренди, оскільки порядок заміни балансоутримувача у спірних правовідносинах прямо врегульований умовами договору, які є обов`язковими для його сторін.

Так, пунктом 13.3 договору оренди № 209840912042 від 15.01.2021 сторони передбачили спеціальну процедуру зміни балансоутримувача. Зокрема, у разі зміни балансоутримувача нова особа набуває статусу сторони договору виключно шляхом складення акта про заміну сторони у договорі оренди державного майна за формою, затвердженою Фондом державного майна України, його підписання попереднім та новим балансоутримувачами, надсилання іншим сторонам договору та подальшого оприлюднення в електронній торговій системі.

При цьому сторони прямо погодили, що балансоутримувач вважається заміненим не з моменту реорганізації юридичної особи, не з моменту видання відповідного наказу органу управління та не з моменту державної реєстрації речових прав, а саме з моменту опублікування акта про заміну сторони в електронній торговій системі.

Аналогічні положення містяться і в примірній формі акта, розміщеній на офіційному вебсайті Фонду державного майна України, відповідно до якої такий акт набуває чинності саме з моменту його оприлюднення в електронній торговій системі «Прозорро.Продажі».

Разом з тим, як правильно встановив суд першої інстанції, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що зазначена процедура була дотримана.

Матеріали справи не містять ані підписаного попереднім та новим балансоутримувачами акта про заміну сторони, ані доказів його направлення відповідачу, ані доказів його оприлюднення в електронній торговій системі у встановлений договором строк.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не набув прав та обов`язків балансоутримувача саме за договором оренди № 209840912042 від 15.01.2021, а відтак не набув статусу сторони цього договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що універсальне правонаступництво саме по собі є достатньою підставою для заміни сторони у договорі та не потребує виконання процедури, визначеної пунктом 13.3 договору, колегія суддів відхиляє, оскільки укладаючи договір оренди, сторони добровільно погодили механізм заміни балансоутримувача та визначили момент, з якого така заміна вважається здійсненою. Відтак до моменту виконання зазначеної процедури жодна особа не може вважатися стороною договору.

Посилання апелянта на положення статті 513 Цивільного кодексу України не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки предметом спору є не саме існування правонаступництва, а набуття статусу сторони конкретного договору оренди державного майна, порядок заміни сторони в якому прямо та однозначно визначений його умовами.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про неможливість виконання вимог пункту 13.3 договору у зв`язку з припиненням діяльності ДЗ «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Аркадія» МОЗ України».

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено існування судового рішення у справі № 420/26309/24, яким скасовано реєстраційний запис про припинення зазначеної юридичної особи. Надалі це рішення залишено без змін судом апеляційної інстанції, а Верховним Судом відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Отже, твердження скаржника про абсолютну неможливість оформлення відповідного акта не знайшли свого підтвердження належними доказами.

При цьому вже в суді апеляційної інстанції позивач повідомив, що відбулось тристороннє підписання сторонами Договору №1 про зміну сторони балансоутримувача у договорі оренди № 209840912042 від 15.01.2021 та розірвання вказаного договору оренди нерухомого майна що належить до державної власності з 15.02.2026 року.

Колегія суддів звертає увагу, що сам позивач фактично підтвердив невиконання процедури, передбаченої пунктом 13.3 договору.

Так, до матеріалів справи долучено листи позивача за вих. № 01-18/678 від 25.11.2025, № 01-19/19 від 12.01.2026 та № 01-18/20 від 12.01.2026, відповідно до змісту яких позивач посилався на направлення відповідачу проєкту договору про внесення змін до договору оренди та зазначав про відмову останнього від його підписання.

Разом з тим такі дії не можуть вважатися належним виконанням умов договору, оскільки сторони погодили зовсім інший спосіб заміни балансоутримувача, а саме шляхом складення акта про заміну сторони за формою, затвердженою Фондом державного майна України, а не шляхом укладення додаткової угоди чи договору про внесення змін.

Більше того, сам проєкт такого договору до матеріалів справи не долучений, що унеможливлює надання судом будь-якої правової оцінки його змісту.

За відсутності належного оформлення заміни балансоутримувача у відповідача були відсутні правові підстави для здійснення будь-яких платежів на користь позивача, у тому числі орендної плати.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 3.4 договору орендар сплачує орендну плату саме на підставі рахунків, які виставляються балансоутримувачем, із зазначенням відповідних сум та належних реквізитів.

Водночас матеріали справи не містять доказів виставлення позивачем відповідачу рахунків як належним балансоутримувачем відповідно до умов договору.

За таких обставин відповідач був об`єктивно позбавлений можливості самостійно визначати особу, якій повинні здійснюватися відповідні платежі, а також самостійно встановлювати їх розмір та реквізити для перерахування коштів.

Крім того, матеріалами справи підтверджується належне виконання відповідачем умов договору оренди в частині сплати орендної плати на користь орендодавця – Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, що підтверджується платіжними інструкціями за період з січня 2024 року по червень 2025 року. Загальна сума сплачених коштів за вказаний період становить 85 621,92 грн, з яких 54 885,84 грн сплачено у 2024 році та 30 736,08 грн – у січні-червні 2025 року.

При цьому судова колегія враховує, що пунктом 16 розділу І договору оренди № 209840912042 від 15.01.2021 погоджено розподіл орендної плати у співвідношенні 50 % на користь балансоутримувача та 50 % до державного бюджету.

У судовому засіданні представники сторін підтвердили наявність переплати за спірним договором, що виникла внаслідок перерахування відповідачем усієї суми орендної плати на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях замість сплати лише визначеної договором частки.

Такі дії свідчать про його добросовісну поведінку та намір належним чином виконувати свої обов`язки в умовах правової невизначеності щодо особи балансоутримувача, оскільки позивач у встановленому договором порядку не набув статусу сторони спірного договору та не став належним балансоутримувачем, відповідач був позбавлений правових підстав та об`єктивної можливості здійснювати платежі на його користь, у зв`язку з чим перераховував відповідні кошти до державного бюджету.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що на момент звернення до суду позивач не набув статусу сторони договору оренди № 209840912042 від 15.01.2021, а тому не був наділений правом вимагати від відповідача виконання обов`язків, передбачених цим договором, зокрема щодо сплати платежів.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано належну оцінку судом першої інстанції, вони не спростовують зроблених судом висновків.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 у справі №916/2213/25.

За таких обставин, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 у справі №916/2213/25 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного некомерційного товариства “Український медичний Центр реабілітації матері та дитини Міністерства охорони здоров`я України” на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 у справі №916/2213/25 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 у справі №916/2213/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.06.2026.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді: І.Г. Діброва

Н.М. Принцевська