Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №909/325/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/325/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді О.С. Скрипчук

суддів Н.М. Кравчук

О.І. Матущак,

секретар судового засідання Постолатій В.Р.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги керівника Івано-Франківської обласної прокуратури б/н від 06.05.2026 (вх. № 01-05/1438/26 від 11.05.2026)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.04.2026 (повний текст рішення складено 20.04.2026, суддя Скапровська І.М.)

у справі № 909/325/25

за позовом: керівника окружної прокуратури міста Івано-Франківська в інтересах держави, в особі Івано-Франківської міської ради, Західного офісу Держаудитслужби, Головного управління ДПС в Івано-Франківській області

до відповідача-1: Управління капітального будівництва Івано-Франківської міської ради

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдербуд»

про: визнання недійсним договору від 10.04.2019 № 4-19 та стягнення 4 615 477,20 грн.

за участю представників сторін:

прокурор: Букаловська Л.Є.

від позивача (Головне управління ДПС в Івано-Франківській області): Свідунович Р.Р.

від позивача (Івано-Франківська міська рада): Буджак В.М.

від позивача (Західний офіс Держаудитслужби): не з`явився

від відповідача-1: Петечел Н.В.

від відповідача-2: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Керівник окружної прокуратури міста Івано-Франківська в інтересах держави, в особі Івано-Франківської міської ради, Західного офісу Держаудитслужби, Головного управління ДПС в Івано-Франківській області звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Управління капітального будівництва Івано-Франківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдербуд» про визнання недійсним договору від 10.04.2019 № 4-19 (із змінами та доповненнями), стягнення 4 615 477, 20 грн на користь Управління капітального будівництва Івано-Франківської міської ради, а з Управління капітального будівництва Івано-Франківської міської ради одержані за рішенням суду кошти стягнути в дохід держави та стягнення судового збору.

В обґрунтування позову прокурор вказав на те, що спірний договір №4-19 від 10.04.2019 про закупівлю робіт по об`єкту «Будівництво навчально-виховного комплексу ЗОШ №6 в мікрорайоні «Опришівці» в м. Івано-Франківську», укладений з порушенням учасником закупівлі (Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейдербуд») законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі з ідентифікатором UA-219-03-05-001243-Б (рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 24.11.2022 №53-р/тк.), з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (ч.1 ст. 203 ЦК України), а відтак, підлягає визнанню недійсним, отриманий дохід, стягненню у відповідності до вимог ч.3 ст. 228 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 02.04.2026 в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову прокурора, судом першої інстанції враховано висновки об?єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 19.12.2025 у справі Nє 922/3456/23, про можливість застосування норми ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) лише у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, що можуть мати місце при вчиненні особою кримінального злочину або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа, відповідно, незаконно і безпідставно збагатилася, та неможливість її застосування у випадку порушення суб?єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист економічної конкуренції.

Місцевий суд зазначив, що суб?єкта господарювання, який порушив норми Закону України «Про захист економічної конкуренції», притягнуто до відповідальності та у вигляді штрафу.

Враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції (л. 100 постанови об?єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025, що винесена у справі № 922/3456/23).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, як норми, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання в право власності й добросовісного учасника та відмовив у задоволенні позову прокурора.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 02.04.2026, керівник Івано-Франківської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу б/н від 06.05.2026 (вх. № 01-05/1438/26 від 11.05.2026) в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши факт вчинення ТОВ «Трейдербуд» антиконкурентних узгоджених дій під час проведення спірної закупівлі, не надав належної правової оцінки тому, що одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування сфери публічних закупівель та обмежує конкуренцію. На переконання прокурора, це свідчить про наявність підстав для визнання договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 та ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Апелянт зазначає, що суд безпідставно пов`язав можливість застосування ст. 228 ЦК України з необхідністю доведення майнової шкоди, переплати бюджетних коштів чи отримання товару неналежної якості. На його думку, для вирішення спору підлягає встановленню не факт заподіяння збитків, а факт укладення договору з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, тобто отримання бюджетного фінансування через обхід законних конкурентних процедур.

Крім того, прокурор вказує, що суд першої інстанції помилково застосував висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №922/3456/23 та не врахував, що спір стосується не лише порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а й захисту інтересів держави у бюджетній сфері. Апелянт наголошує, що антиконкурентні узгоджені дії нівелювали принципи максимальної економії та ефективності використання бюджетних коштів, а територіальна громада була позбавлена можливості отримати найкращу цінову пропозицію в умовах справжньої конкуренції.

Управління капітального будівництва Івано-Франківської міської ради подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківської області без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.

Головне управління ДПС в Івано-Франківській області ради подало до суду відзив на апеляційну скаргу, доводи апеляційної скарги підтримало.

У судове засідання 10.06.2026 з?явився прокурор, представники позивачів та відповідача-1, надали пояснення.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне.

Так, колегія суддів зазначає, що предметом спору є вимога прокурора про визнання недійсним договору від 10.04.2019 № 4-19 (із змінами та доповненнями), застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення 4 615 477,20 грн на користь Управління капітального будівництва Івано-Франківської міської ради, а з Управління капітального будівництва Івано-Франківської міської ради одержані за рішенням суду кошти - в дохід держави (в порядку ч.3 ст. 228 ЦК України).

Частиною 3 ст. 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025, що винесена у справі №922/3456/23, зроблено висновки про те, що вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст. 228 ЦК України, суд має врахувати те, що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК, є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про помилкове застосування судом першої інстанції висновків Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, оскільки правовідносини у цій справі є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду Об`єднаної палати КГС ВС. Відтак, відповідно до вимог частини четвертої статті 236 ГПК України, суд першої інстанції обґрунтовано врахував наведені висновки Верховного Суду під час вирішення даного спору.

Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Як стверджує прокурор, не заперечили сторони, між сторонами існували договірні відносини (договір №4-19 від 10.04.2019), за наслідками яких, ТОВ «Трейдербуд», як генеральний підрядник (відповідач 2), зобов`язався виконати відповідно до проектно-кошторисної документації та умов договору Роботи з будівництва навчально-виховного комплексу ЗОШ №6 в мікрорайоні "Опришівці" в м. Івано-Франківську". За наслідками виконання договору, коштом місцевого бюджету м. Івано-Франківська (рішення міської ради від 14.12.2018) профінансовано виконані ТОВ «Трейдербуд» роботи на суму 4 615 477, 20 грн.

Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України 30.05.2024 винесло рішення за №63/35-р/к про визнання ТОВ «Тредйдербуд» таким, що вчинило порушення передбачені п.1 ст.50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю «Робіт з будівництва навчально-виховного комплексу ЗОШ №6 в мікрорайоні «Опришівці» в м. Івано-Франківську», ДК 021:2015:45214000-0 - Будівництво освітніх та науково-дослідних закладів, ідентифікатор закупівлі UA-2019-03-05-001243-b, які проводило Управління капітального будівництва Івано-Франківської міської ради і за вказане порушення наклало на ТОВ «Трейдербуд» штраф у розмірі 1 462 779 грн.

Отже, суб`єкта господарювання, який порушив норми Закону «Про захист економічної конкуренції», притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу.

Враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції (п.100 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025, що винесена у справі №922/3456/23).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у вищевказаній постанові звернула увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави (п.101).

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про помилкове застосування судом першої інстанції висновків Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, оскільки правовідносини у цій справі є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Відтак, відповідно до вимог частини четвертої статті 236 ГПК України, суд першої інстанції обґрунтовано врахував наведені висновки Верховного Суду під час вирішення даного спору.

Відтак, як вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Трейдербуд» уже притягнуто до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції рішенням Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.05.2024 №63/35-р/к шляхом накладення штрафу у розмірі 1 462 779 грн. Водночас сама по собі наявність порушення законодавства про захист економічної конкуренції не є достатньою підставою для застосування конфіскаційних наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України.

Посилання апелянта на порушення принципів максимальної економії та ефективності використання бюджетних коштів також не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду, оскільки прокурором не доведено наявності обставин, які є необхідними для застосування частини третьої статті 228 ЦК України.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.04.2026 у справі № 909/325/25.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд –

УХВАЛИВ :

1.Апеляційну скаргу керівника Івано-Франківської обласної прокуратури б/н від 06.05.2026 (вх. № 01-05/1438/26 від 11.05.2026) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.04.2026 у справі 909/325/25 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

Суддя Н.М. Кравчук

Суддя О.І. Матущак