Рішення від 16 червня 2026 р. у справі №491/392/26 — Ананьївський районний суд Одеської області

Справа №491/392/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року Ананьївський районний суд Одеської області

в складі головуючої судді - Надєр Л.М.,

за участю секретаря судового засідання – Голубович А.М.,

за участю сторін у справі:

позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в місті Ананьєві Одеської області, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

В позовній заяві позивач зазначає, що 07 квітня 2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 було винесено постанову №R461617, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 17000 гривень за вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210 КУпАП. Копія оскаржуваної постанови надійшла на електронну пошту позивача у день її винесення 07 квітня 2026 року. Ознайомившись зі змістом постанови, з урахуванням обставин її винесення, позивач вважає її протиправною і такою, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне. 15 квітня 2002 року позивача було взято на військовий облік військовозобов`язаних другим відділом ІНФОРМАЦІЯ_2 . 13 липня 2024 року відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби та військового обліку» позивачем засобами електронного кабінету призовника було уточнено свої персональні військово-облікові дані, зокрема і зазначено актуальну адресу фактичного проживання, яка збігається із місцем його реєстрації: АДРЕСА_1 . 28 січня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 майором ОСОБА_2 позивачу було видано паперовий військово-обліковий документ №220920200640656400012. Від моменту уточнення своїх військово-облікових даних позивач не змінював ані місця свого проживання, ані місця своєї реєстрації. Водночас, 14 березня 2026 року після оновлення мобільного застосунку «Резерв+» позивачу стало відомо, що ТЦК та СП 13 березня 2026 року звернувся до органів Національної поліції України з метою доставки його для складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення. Причина, зазначена в «Резерв+»: «Не став на військовий облік за новою адресою». 26 березня 2026 року представником позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 було направлено адвокатський запит, у якому адвокат зазначив, що позивач проживає за адресою, вказаною в реєстрі «Оберіг», та попросив, зокрема: повідомити, на підставі яких фактичних даних до реєстру було внесено відомості про порушення позивачем правил військового обліку та розшук його органами Національної поліції; виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення позивачем правил військового обліку, однак станом на день подання цієї позовної заяви відповідь на вказаний запит ані з ІНФОРМАЦІЯ_2 , ані безпосередньо з ІНФОРМАЦІЯ_2 не надійшла. Оскільки запис про порушення правил військового обліку в електронному кабінеті призовника не лише порушував права позивача, але і перешкоджав йому в оформленні відстрочки від призову на військову службу шляхом бронювання за критично важливим підприємством, на якому він працевлаштований, 04 квітня 2026 року позивачем за допомогою мобільного додатку «Резерв+» було сформовано заяву про надання згоди на розгляд адміністративної справи за його відсутності. Позивач правомірно розраховував, що з урахуванням наданої його адвокатом інформації та повного і всебічного вивчення усіх обставин справи ІНФОРМАЦІЯ_3 буде прийнято рішення про застосування до спірних правовідносин положень ст.247 КУпАП із закриттям справи через відсутність події та складу адміністративного правопорушення. Однак 07 квітня 2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 було винесено оскаржувану постанову, в мотивувальній частині якої було зазначено наступне: «За результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не став(ла) на військовий облік за новою адресою (ст.37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу»), чим допустив(ла) порушення правил військового обліку. Враховуючи, що громадянин (громадянка) ОСОБА_1 скоїв(ла) адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210 КУпАП». Проте зі змісту постанови не зрозуміло, на підставі яких фактичних даних начальник ТЦК встановив наявність в діях позивача вини. Зокрема постанова не містить відомостей, у зв`язку з чим посадова особа прийшла до висновку, що позивач проживає за «новою адресою», чому ця адреса, на думку відповідача, є відмінною від тієї, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, якими доказами підтверджується факт вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення. Позивач зазначає, що з моменту уточнення своїх військово-облікових даних 13 липня 2024 року до дня винесення відповідачем оскаржуваної постанови він не змінював місця свого проживання, яке в повній мірі відповідає зазначеному в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, про що у своєму адвокатському запиті зазначав представник позивача. Однак під час винесення оскаржуваної постанови начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 обставини, які б свідчили, що в діях позивача наявні ознаки проступку, за який законом встановлено адміністративну відповідальність, не були з`ясовані і не доведені жодним належним та допустимим доказом. Відповідачем не було встановлено, чи було вчинено правопорушення, чи винен позивач в його вчиненні, чи підлягає він адміністративній відповідальності та не встановлено інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Відповідачем по справі до оскаржуваної постанови не додано жодного доказу, який би доводив зміну позивачем адреси свого проживання, зазначеної в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Саме лише описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом учинення особою такого порушення. Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Отже, начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 належними та допустимими доказами не доведено наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, що є самостійною і достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови.

У зв`язку з цим позивач вважає оскаржувану постанову такою, що є протиправною та незаконною, а тому звернувся до суду з даною позовною заявою та просить скасувати вище зазначену постанову, а провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП, закрити.

Ухвалою суду від 15 травня 2026 року у справі відкрито провадження, прийнято рішення про здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Також, у вказаній ухвалі роз`яснено відповідачу його право подати відзив на позовну заяву та порядок його подачі.

Копію позовної заяви з додатками до неї відповідач отримав у своєму електронному кабінеті, що підтверджується квитанцією №6755047 від 17 квітня 2025 року, доданою до позовної заяви.

Відповідачу було надіслано ухвалу суду про відкриття провадження та повістку про виклик до суду, та ухвалу суду відповідач отримав у своєму електронному кабінеті 18 травня 2026 року, повістку про виклику до суду відповідач отримав 17 травня 2026 року, що підтверджується довідками про доставку електронного документу до електронного кабінету (а.с.28).

У визначені судом строки відзиву на позовну заяву відповідачем подано не було.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Також пояснив, що оскаржувану постанову було винесено 07 квітня 2026 року у зв`язку з тим, що він нібито не став на облік за новою адресою. Позивач зазначив, що з моменту уточнення даних і до винесення оскаржуваної постанови місце проживання він не змінював, а тому в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210 КУпАП. Також додав, що він вчасно, на виконання вимог законодавства 13 липня 2024 року уточнював свої персональні дані.

Представник відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_2 , в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу до електронного кабінету (а.с.28), причини неприбуття суду не повідомив, відзиву на позов як і будь-яких доказів чи клопотань по справі не надав.

Частиною 1 ст. 268 КАС України визначено, що у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Відповідно до ч.2 ст.268 КАС України учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відповідно до ч.3 ст.268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

У відповідності до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, проте в судове засідання не з`явився, а також не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву.

Враховуючи викладене, заслухавши позивача, судом було визнано за можливе проводити розгляд справи за відсутності відповідача.

Суд, вивчивши позовну заяву та додані до неї матеріали, заслухавши позивача, взявши до уваги неявку належним чином повідомленого відповідача, приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до приписів ч.2 ст.2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийнято оскаржуване рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

З позовної заяви вбачається, що позивач просить суд визнати незаконною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення №R461617 від 07 квітня 2026 року, винесену відносно нього про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень 00 копійок. Також просить закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Відповідно до копії витягу з реєстру територіально громади №2026/006084230 від 16 квітня 2026 року, виданого ДП «ДІЯ» за заявою позивача, з 27 серпня 2004 року позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9).

Зазначене також підтверджується Відомостями з реєстру територіальної громади про місце проживання особи станом на 23 квітня 2026 року, виданими Відділом надання адміністративних послуг Ананьївської міської ради за №1906 від 23 квітня 2026 року на запит суду (а.с.25).

Місце реєстрації позивача в АДРЕСА_1 підтверджується також копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого на ім`я позивача 11 січня 2000 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області (а.с.6-8).

В підтвердження перебування на військовому обліку позивачем до позовної заяви додано витяг з додатку «Резерв+», сформований 19 березня 2026 року, згідного якого також підтверджується адреса проживання позивача – АДРЕСА_1 . Також у вказаному документі міститься відмітка порушення правил військового обліку, та 13 березня 2026 року було звернення до Національної поліції України, де зазначено причину звернення «Не стали на військовий облік за новою адресою». Крім того, з вказаного витягу вбачається, що позивачем дані уточнено 18 березня 2026 року та міститься відмітка про те, що «Дані уточнено вчасно». Також відповідно до вказаного витягу позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 (Ананьїв), категорія обліку – військовозобов`язаний, звання – солдат, тощо (а.с.10, 11).

Також позивачем було додано до позовної заяви витяг з додатку «Резерв+», а саме, сформований 26 березня 2025 року, відповідно до якого позивачем дані уточнено 13 липня 2024 року та міститься відмітка про те, що дані уточнено вчасно, адреса проживання зазначена: АДРЕСА_1 (а.с.10 – зворотний бік, 16), що також підтверджується витягом з додатку «Резерв+», сформованим 07 листопада 2024 року (а.с.15, 17).

З витягу з додатку «Резерв+» від 14 березня 2026 року вбачається, що наявна відмітка про те, що 13 березня 2026 року ТЦК та СП звернувся до Нацполіції, щоб доставити позивача для складання протоколу. Причина: Не стали на військовий обліку за новою адресою (а.с.12).

До позовної заяви також додано копію військово-облікового документа №220920200640656400012, в якому містяться відомості про перебування позивача на військовому обліку, та які аналогічні відомостям, які містяться у доданих до позовної заяви витягах з додатку «Резерв+» (а.с.13).

Представником позивача – адвокатом Крушенівським Р.О. було подано адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою отримання інформації щодо підстав винесення відносно позивача оскаржуваної постанови (а.с.18).

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено ст.245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Поняття адміністративного правопорушення викладено в ч.1 ст.9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами у справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні, та інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно зі ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно із ст.235 КУпАП такі адміністративні правопорушення як порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію визначає Інструкція зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена наказом Міністерством оборони України від 01 січня 2024 року №3, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 січня 2024 року за № 36/41381 (далі - Інструкція № 3).

Відповідно до п.9 розділу ІІ Інструкції №3 матеріали справи про адміністративне правопорушення подаються уповноваженою посадовою особою, яка склала протокол, керівнику територіального центру комплектування та соціальної підтримки, для її розгляду у порядку, визначеному КУпАП.

Зі змісту постанови №R461617 від 07 квітня 2026 року за справою про адміністративне правопорушення вбачається, що позивача визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП, та у вказаній постанові зазначено, що за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 не став на військовий облік за новою адресою (ст.37 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу»), чим допустив порушення правил військового обліку, а тому вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210 КУпАП, за що на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень 00 копійок (а.с.14).

Статтею 210 КУпАП передбачена відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

Відповідно до ч.3 ст.210 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зазначена норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження України особливого періоду.

Статтею 65 Конституції України встановлено обов`язок громадян України у захисті Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно зі ст.42 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку громадян України, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов`язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ч.3 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік. У разі декларування місця проживання особи за декларацією про місце проживання, поданою в електронній формі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, взяття на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів здійснюється відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки на підставі відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів в електронній формі, надісланих органами реєстрації через Єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ України до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Частиною ч.4 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов`язані та резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов`язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, а військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідному підрозділу розвідувальних органів України).

Відповідно до п.1 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів цей порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.

Відповідно до п.14 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів військовий облік забезпечується з урахуванням вимог законодавства у сфері декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб, організовується і безпосередньо ведеться державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, в яких призовники, військовозобов`язані та резервісти працюють (навчаються).

Відповідно до п.23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів призовники, військовозобов`язані та резервісти в разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, зокрема у випадках, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 р. №265 “Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад”, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи. Громадяни, які підлягають взяттю на військовий облік та не можуть здійснити електронну ідентифікацію в електронному кабінеті призовника, військовозобов`язаного, резервіста, зобов`язані особисто прибути до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Аналізом положень зазначених норм встановлено, що в разі зміни адреси проживання або інших персональних даних військовозобов`язані та резервісти зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи або шляхом особистого прибуття до таких органів.

Наявними в матеріалах справи письмовими доказами, підтверджується той факт, що з моменту оновлення даних позивачем не змінювалася його адреса проживання, та він зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано доказів правомірності прийнятого ним рішення про притягнення до адміністративної відповідальності позивача.

Дослідивши обставини, викладені у постанові про адміністративне правопорушення, наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП, не була доведена.

Частиною 3 ст.286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи наведені обставини і норми чинного законодавства, а також відсутність належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП, суд дійшов висновку, що постанову №R461617 від 07 квітня 2026 року про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу на ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210 КУпАП, слід скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо позивача – закрити.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що позивачем під час звернення до суду сплачено судовий збір у розмірі 1064 гривні 96 копійок, що підтверджується квитанцією, доданою до позовної заяви.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.

Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №543/775/17 від 18 березня 2020 року відступила від правового висновку Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року, вказавши, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарження позивачем та відповідачем судового рішення. З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення розмір судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що у 2026 році складає 665 гривень 60 копійок.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позовна заява надійшла до суду в електронній формі через підсистему «Електронний суд», а тому, враховуючи положення ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання вказаного позову позивач мав сплатити судовий збір в розмірі 532 гривні 48 копійок.

При цьому, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1064 гривні 96 копійок, тобто, здійснено переплату судового збору на суму 532 гривні 48 копійок.

Позивачем не заявлялось клопотання про повернення переплаченої суми судового збору.

З урахуванням зазначеного сплачений позивачем судовий збір в сумі 532 гривні 48 копійок підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, рішенням якого порушені права позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.62 Конституції України, ст.ст.9, 2101 ч.3, 247, 292, 293 КУпАП, ст.ст. 2, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 19, 20, 72, 77, 139, 243, 244, 245, 246, 250, 268, 286, 295 КАС України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову №R461617 від 07 квітня 2026 року про визнання винним та накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 11 січня 2000 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 , судовий збір в розмірі 532 гривні 48 копійок.

У відповідності до положень ч.2 ст.251 КАС України у разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення.

У відповідності до ч.1 ст.272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 283-1, 283-2, 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 22 червня 2026 року.

Суддя Надєр Л.М.

Рішення набуло законної сили «____» __________________20__ року.