Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №465/10994/25 — Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/10994/25

Провадження 2/465/1503/26

РІШЕННЯ

Іменем України

18.06.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Величка О.В.,

з участю секретаря судового засідання Венгринюк О.Р.,

представника позивача Золотухіна О.О.,

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд із позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором оренди.

В обґрунтування поданого позову зазначає, що 18.09.2024 року між ФОП ОСОБА_2 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди № 2024-09-18, відповідно до якого орендодавець передав орендарю у тимчасове платне користування машиномісце за адресою: АДРЕСА_1 , площею 12,5 м?. Факт передачі майна підтверджується Актом приймання-передачі, підписаним сторонами у день укладення договору (п.1.1 договору).

Згідно з пунктами 2.3.1 та 2.3.2 договору орендар зобов`язаний своєчасно сплачувати орендну плату та комунальні послуги, а також оплачувати всі платежі, пов`язані з утриманням об`єкта оренди. Пункт 4.1 договору встановлює, що розмір орендної плати становить 150 дол. США на місяць у гривневому еквіваленті за комерційним курсом банку, а оплата повинна здійснюватися не пізніше 5 числа кожного місяця.

Відповідно до пункту 5.4 договору, у разі прострочення грошового зобов`язання орендар сплачує: 3% від суми боргу одноразово; 1% за кожен день прострочення до моменту повного виконання грошового зобов`язання.

Однак, орендар належним чином свої обов`язки не виконував, що підтверджується систематичними простроченнями внесення орендних платежів, наявністю несплачених комунальних послуг та фактичною заборгованістю з орендної плати за листопад 2025 року.

Станом на 02.12.2025 року орендар не сплатив частину орендної плати за листопад 2025 року у сумі 4/30 ? 130 дол. США = 17,33 дол. США, що при курсі НБУ 42,09 грн. становить 729,42 грн., і являється порушенням пункту 2.3.1 договору. Сума заборгованості сформована з огляду на припинення договору з 05.11.2025 року, що підтверджується листуванням з орендарем.

Згідно з рахунком ОСББ орендарем також не сплачено 615,32 грн., що є прямим порушенням пунктів 2.3.1, 2.3.2 та 4.4 договору.

Окрім того, штрафні санкції, які передбачені договором у зв`язку із невиконанням відповідачем своїх обов`язків, становлять 190 грн. 75 коп. – за несплачені комунальні платежі та 12 405 грн. 60 коп. - за несвоєчасну оплату орендних платежів.

З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено орендарю відповідну досудову вимогу від 18.11.2025 року, однак, остання залишена без виконання, що підтверджує ухилення орендаря від добровільного погашення зобов`язань.

Таким чином, орендар порушив взяті на себе договірні обов`язки, а саме пункти 2.3.1, 2.3.2, 4.1, 4.4 та 5.4 договору, у зв`язку з чим у позивача виникло право на стягнення заборгованості, штрафних санкцій та інших передбачених законом і договором платежів.

Відтак, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 суму заборгованості по оренді машиномісця, а саме: борг за сплату комунальних послуг - 615,32 грн; борг за орендну плату - 729,42 грн.; штрафні за комунальні послуги - 190,75 грн; штрафні за орендну плату - 12405,60 грн., а всього - 13941 грн. 00 коп. Окрім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача усі понесені ним судові витрати зі сплати судового збору та витрат на правову допомогу.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 15.01.2026 року прийнято позовну заяву до розгляд та відкрито провадження у справі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив такі задоволити, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідач в судовому засіданні не заперечив, що він, як фізична особа, уклав з позивачем договір про оренду паркомісця. Зазначає, що виплати, які передбачені договором, сплачував, однак, з порушенням строків. Розмір штрафних санкцій не визнає. Також зазначив, що позивач не виконував обов`язки за договором, зокрема, не здійснювалося прибирання машиномісця, а також не забезпечено працездатність в`їзних воріт. Вказав, що позивач вчасно не повідомляв відповідача про необхідність оплати. Більше того, протягом одного місяця відповідач взагалі не користувався паркомісцем.

З`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, заслухавши позицію сторін, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно про реєстрацію права власності № 226788360 від 05.10.2020 року ОСОБА_2 є власником машино-місця № НОМЕР_1 , загальною площею 12,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

18.09.2024 року між ФОП ОСОБА_2 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди № 2024-09-18, відповідно до якого орендодавець передав орендарю у тимчасове платне користування машиномісце за адресою: АДРЕСА_1 , площею 12,5 м?.

Згідно з пунктами 2.3.1 та 2.3.2 Договору орендар зобов`язаний своєчасно сплачувати орендну плату та комунальні послуги, а також оплачувати всі платежі, пов`язані з утриманням об`єкта оренди.

Пункт 4.1 Договору встановлює, що розмір орендної плати становить 150 дол. США на місяць у гривневому еквіваленті за комерційним курсом банку, а оплата повинна здійснюватися не пізніше 5 числа кожного місяця.

Відповідно до пункту 5.4 Договору, у разі прострочення грошового зобов`язання, орендар сплачує: 3% від суми боргу одноразово; 1% за кожен день прострочення до моменту повного виконання грошового зобов`язання.

Як вбачається із долученої до позовної заяви копії переписки між позивачем та відповідачем, ОСОБА_1 несвоєчасно вносив оплату за користування машино-місцем, що не заперечувалося відповідачем в судовому засіданні.

Згідно квитанції про оплату ОСББ «Кінескоп» наявний боргу у зв`язку із несплатою комунальних послуг, пов`язаних із користуванням паркомісцем, у розмірі 615 грн. 32 коп.

У зв`язку із неналежним виконанням умов договору представником ФОП ОСОБА_2 – адвокатом Золотухіним О.О. направлено ОСОБА_1 досудову вимогу № 153 від 18.11.2025 року про оплату заборгованості, однак, така залишена без належного реагування.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Стаття 530 ЦК України визначає, що якщо у зобов`язанні встановлено строк виконання, воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідач порушив строк виконання свого обов`язку, оскільки не здійснював оплату ані вчасно, ані у повному розмірі. Таке порушення є простроченням відповідно до статті 612 ЦК України.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання. Неналежна сплата відповідачем орендної плати та комунальних платежів є саме таким порушенням.

Стаття 625 ЦК України передбачає особливий режим відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити борг з урахуванням установлених договором штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

За змістом ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно із ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобов`язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 759 ЦК України визначено сутність договору найму (оренди) та обов`язок наймача оплачувати користування майном.

Стаття 762 ЦК України передбачає, що плата вноситься у строки, визначені договором, і не сплачена плата підлягає стягненню на загальних підставах.

Таким чином, наявність у відповідача непогашеної заборгованості та прострочення грошового зобов`язання дає позивачеві право вимагати стягнення боргу та штрафних санкцій у судовому порядку відповідно до статей 15, 16 та 20 ЦК України, які гарантують право особи на захист свого цивільного права.

Зважаючи на вищевикладене, у зв`язку із неналежним виконанням договірних зобов`язань, у відповідача утворилася заборгованість у зв`язку із несвоєчасною оплатою орендних платежів в розмірі 729 грн. 42 коп., а також заборгованість щодо оплати комунальних платежів в розмірі 615 грн. 32 коп.

Окрім того, договірними правовідносинами передбачено, що у разі прострочення грошового зобов`язання орендар сплачує 3% від суми боргу одноразово та 1% за кожен день прострочення до моменту повного виконання грошового зобов`язання.

Відтак, штрафні санкції за несплачені комунальні платежі становлять 190 грн. 75 коп.

Щодо штрафних санкції за орендну плату суд зазначає, що розрахунок таких наведений у позовній заяві та відповідачем не спростований. Зокрема, у жовтні 2024 року прострочення виконання зобов`язання 6 днів (оплата від 11.10.2024) сума оплати: 6223 6223*3% = 186,69 грн.; 6223*1% та *на 6 днів = 373,38 грн. У листопаді 2024 року прострочення виконання зобов`язання 9 днів (оплата від 14.11.2024) Сума оплати: 6250 грн; 6250*3%=187,5 грн.; 6250*1% та *на 9 днів = 562,5 грн. У грудні 2024 року прострочення виконання зобов`язання 35 днів (оплата від 09.01.2025) Сума оплати: 6315 грн. 6315*3%-189,45 грн. 6315*1% та *на 35 днів = 2210,25 грн. У січні 2025 року прострочення виконання зобов`язання 10 днів (оплата від 15.01.2025) Сума оплати: 6411 грн. 6411*3% 192,33 грн. 6411*1% та *на 10 днів = 641,10 грн. У лютому 2025 року прострочення виконання зобов`язання 10 днів (оплата від 15.02.2025) Сума оплати: 6303 грн. 6303*3% = 189,09 грн. 6303*1% та *на 10 днів = 630,30 грн. У березні 2025 року прострочення виконання зобов`язання 6 днів (оплата від 11.03.2025) Сума оплати: 6250грн. 6250*3%-187,50 грн. 6250*1% та *на 10 днів = 375 грн. У квітні 2025 року прострочення виконання зобов`язання 10 днів (оплата від 15.04.2025) Сума оплати: 6210грн. 6210*3%=186,30 грн. 6210*1% та *на 10 днів = 621 грн. У травні 2025 року прострочення виконання зобов`язання 19 днів (оплата від 24.05.2025). Сума оплати: 6250грн 6250*3%-187,50 грн. 6250*1% та *на 10 днів = 1187,50 грн. У червні 2025 року - прострочення виконання зобов`язання 12 днів (оплата від 17.06.2025) Сума оплати: 5440 грн; 5440*3%=163,20 грн. 5440*1% та *на 12 днів = 652,80 грн. У липні 2025 року прострочення виконання зобов`язання 18 днів (оплата від 23.07.2025) Сума оплати: 5462 грн; 5462*3%=163,86 грн., 5462*1% та *на 18 днів = 983,16 грн. У серпні 2025 року прострочення виконання зобов`язання 21 день (оплата від 26.08.2025) Сума оплати: 5417 грн., 5417 *3%=162,51 грн., 5417 *1% та *на 21 день = 1137,57 грн. У вересні 2025 року прострочення виконання зобов`язання 8 днів (оплата від 13.09.2025) Сума оплати: 5393 грн., 5393 *3%=161,79 грн., 5393 *1% та *на 8 днів = 431,44 грн. У жовтні 2025 року - прострочення виконання зобов`язання 1 день (оплата від 06.10.2025) Сума оплати: 5394 грн. 5394 *3%=161,82 грн., 5394 *1% та *на 1 день = 53,94 грн. У листопаді 2025 року прострочення виконання зобов`язання 14 днів (розрахунок на день подання позову) Сума оплати: 729,42 грн., 729,42 *3% 21,88 грн., 729,42 *1% та *на 28 днів = 204,24 грн.

Щодо тверджень відповідача про незгоду із заявленими позивачем вимогами суд зазначає, що за змістом ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2 383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено правовий висновок про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суд зауважує, що відповідачем не заперечується факт укладення з позивачем договору оренди паркомісця. Вказаним договором сторони визначили розмір орендної плати (150 доларів США на місяць у гривневому еквіваленті), терміни внесення орендної плати (до 05 числа місяця), відповідальність за невиконання умов договору щодо внесення оплати (сплата 3% від суми боргу одноразово та 1% за кожен день прострочення до моменту повного виконання грошового зобов`язання).

Відповідачем жодним чином не підтверджено, що свої обов`язки за договором позивач виконував неналежно, зокрема щодо стану паркомісця та доступу до нього. Жодного доказу на підтвердження вказаного суду не надано.

Більш того, як встановлено в судовому засіданні, з будь-якими письмовими претензіями орендар до орендодавця не звертався та про неналежний стан паркомісця не заявляв.

Зважаючи на викладене, суд доходить переконання про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 заборгованості за оренду машиномісця в розмірі 13 941 грн. 09 коп., яка складається із боргу за комунальні - 615,32 грн., боргу за оренду - 729,42 грн., штрафних санкцій за комунальні послуги - 190,75 грн., штрафних санкцій за оренду - 12405,60 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за подання до суду позовної заяви сплачено 1211 грн. 20 коп. судового збору. У зв`язку із задоволенням позову суд відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України присуджує з відповідача на користь позивача вказані судові витрати.

Щодо вимоги позивача про стягнення суми витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).

Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст.137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Так, на підтвердження аргументів про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу позивачем надано суду: договір – доручення про надання правничої допомоги від 17.11.2025 року, укладений між ФОП ОСОБА_2 та адвокатом Золотухіним О.О.; розрахунок розміру правової допомоги у справі № 465/10994/25, відповідно до якого надані послуги із вивчення та правового аналізу матеріалів, підготовки процесуальних документів, участі в судових засіданнях оцінено на загальну суму 12 000 грн.; акт здавання – приймання робіт згідно договору від 17.11.2025 року на суму 12 000 грн.

З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, задоволення позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для позивача, вимоги розумності і справедливості, приймаючи до уваги твердження відповідача про відмову у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 6000 грн. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд вважає належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи.

Враховуючи наведене та на підставі ст.ст. 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позовну заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 заборгованість за оренду машиномісця в розмірі 13 941 (тринадцять тисяч дев`ятсот сорок одна) грн. 09 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 23.06.2026 року.

Позивач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 .

Суддя Величко О.В.