Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №128/4078/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/4078/25

Провадження № 22-ц/801/1287/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 рокуСправа № 128/4078/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину та дружину за апеляційною скаргою представниці ОСОБА_1 – адвокатки Лепетухи Я. В. на рішення Вінницького районного суду Вінницької області у складі судді Васильєвої Т. Ю. від 27 березня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення відповідає даті його ухвалення),

встановив:

10 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом, за яким просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, та аліменти на неї у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною трирічного віку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 16 травня 2025 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. У них є спільна дитина – ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Малолітній проживає з матір`ю та перебуває на її утриманні, тоді як ОСОБА_2 , який є працездатною особою, проходить військову службу та не має інших утриманців, ухиляється від виконання свого батьківського обов`язку щодо матеріального забезпечення дитини. Необхідність стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини від доходу ОСОБА_2 зумовлена особливим станом здоров`я сина (діагностовано інфантильну гемангіому, яка прогресує), що підтверджується документально і потребує систематичних підвищених витрат на постійний медичний супровід, лікування та спеціальний догляд.

Крім того позивачка має статус багатодітної матері та власні проблеми зі здоров`ям. Через необхідність безперервного догляду за хворою дитиною малолітнього віку вона позбавлена об`єктивної можливості працевлаштуватися та мати самостійний дохід. Водночас ОСОБА_2 отримує стабільне грошове забезпечення та має фінансову спроможність надавати відповідну матеріальну допомогу.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 27 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 10 жовтня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неї у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи стягнення з 10 жовтня 2025 року і до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку. В решті позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України (далі СК України). ОСОБА_2 позовні вимоги в частині стягнення аліментів на дитину визнав частково та погодився надавати матеріальну допомогу в розмірі 1/4 частини всіх видів свого заробітку (доходу). При цьому суд зазначив, що посилання позивачки на понесення додаткових витрат, пов`язаних зі станом здоров`я сина (діагнози: інфантильна гемангіома, дисплазія кульшових суглобів), не охоплюються аліментними зобов`язаннями та мають доводитися шляхом пред`явлення окремого позову про стягнення додаткових витрат на дитину.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення аліментів на дружину, суд першої інстанції врахував право дружини на утримання від чоловіка до досягнення дитиною трирічного віку, незалежно від того, чи працює вона, та її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Дослідивши обґрунтування сторін та матеріальне становище відповідача, суд прийшов до висновку про наявність підстав для визначення розміру аліментів на дружину у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача.

Крім того, оцінивши складність справи, заперечення відповідача та об`єктивно необхідний час для підготовки документів адвокатом, суд першої інстанції визнав заявлену суму витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн 00 к. завищеною. Враховуючи часткове задоволення позову, суд ухвалив стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн 00 к.

В апеляційній скарзі представниця ОСОБА_1 – адвокатка Лепетуха Я. В., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 27 березня 2026 року скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково розцінив витрати на лікування малолітньої дитини як виключно додаткові. Оскільки захворювання дитини потребують систематичного й безперервного лікування, а сама дитина через алергію потребує дорогого штучного харчування, такі постійні витрати мали бути враховані безпосередньо при визначенні частки аліментів. Крім того суд ухвалив рішення на основі припущень про доходи відповідача, який є військовослужбовцем, в розмірі 20 000 – 30 000 грн 00 к., хоча реальний розмір його грошового забезпечення не досліджувався. При цьому суд безпідставно проігнорував клопотання позивачки про витребування відповідних довідок про доходи платника аліментів. Також вказувала, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та принцип змагальності сторін, тому що безпідставно прийняв та врахував відзив відповідача, поданий його представником зі значним пропуском процесуального строку та за відсутності клопотання про його поновлення.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Лисенко С. М. подав відзив на апеляційну скаргу, за яким просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм процесуального права, відповідно до фактичних обставин справи, встановлених на їх підставі правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою – третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення відповідно до норм матеріального права і з додержанням норм процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції установив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 та малолітній ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії довідки № 261190 від 20 травня 2025 року ОСОБА_1 має статус батьків багатодітної сім`ї. Її дітьми зазначені: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з копіями довідки військової частини НОМЕР_1 від 08 квітня 2025 року, військового квитка серії НОМЕР_2 та довідки військової частини НОМЕР_3 від 13 жовтня 2025 року ОСОБА_2 з 29 березня 2025 року по теперішній час перебуває на військовій службі, яку наразі проходить за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_3 .

У період з 29 травня 2025 року по 29 грудня 2025 року ОСОБА_2 перерахував на рахунок ОСОБА_1 кошти різними сумами (від 200 грн до 4 500 грн за один платіж), з яких у період з 07 вересня 2025 року по 29 грудня 2025 року сплатив загалом 84 076 грн 00 к. із призначенням платежу «аліменти», що підтверджується платіжними інструкціями, долученими до матеріалів справи.

Відповідно до копії висновку огляду дитячого травматолога-ортопеда у листопаді 2025 року ОСОБА_3 встановлено діагноз: дисплазія кульшових суглобів, призначено масаж та «шину ОСОБА_6 ». На підтвердження понесених витрат на утримання та лікування дитини ОСОБА_1 надано: виписки з медичних карток амбулаторного хворого ОСОБА_3 , квитанції про оплату медичних обстежень у приватних клініках, відвідування дитячих лікарів та послуг дитячого масажу, квитанції про придбання медичних препаратів, дитячого одягу, харчування й побутової хімії, а також копію записів «Комунальні послуги» з розрахунком витрат, здійснених нею особисто.

Між сторонами виник спір щодо виконання обов`язку батьків утримувати дитину та дружину, з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трирічного віку.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі Конвенція), частин сьомої, восьмої статті 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.

Частинами першою, другою статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За змістом статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій або натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частини перша – третя статті 181, частини перша статті 183 СК України).

Статтею 75 СК України установлено, що дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Згідно з частиною першою статті 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 84 СК України жінка, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка – батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Як роз`яснено в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров`я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов`язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.

Отже аналіз даних положень сімейного законодавства України передбачає право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини.

Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що у дружини виникає право на отримання аліментів за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: проживання разом із їх спільною дитиною, яка не досягла трьох років, та наявність у чоловіка достатніх коштів на надання матеріальної допомоги (аліментів).

Встановивши, що в сторін є малолітня дитина, яка проживає із ОСОБА_1 та фактично знаходиться на її утриманні, а ОСОБА_2 є здоровою особою працездатного віку, який перебуває на службі у Збройних Силах України та отримує грошове забезпечення військовослужбовця, суд першої інстанції, з урахуванням матеріального становища дитини та її матері та майнового стану відповідача, дійшов правильного по суті висновку щодо необхідності покладення на відповідача аліментного зобов`язання.

Звертаючись до суду з позовом позивачка просила стягнути з відповідача аліменти на дитину ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та аліменти на неї у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу).

Обґрунтовуючи такий розмір позовних вимог позивачки посилалася на незадовільний стан здоров`я спільного сина, у якого діагностовано інфантильну гемангіому правої щоки та дисплазію кульшових суглобів, що вимагає постійного медичного нагляду, проведення курсів масажу та додаткових транспортних витрат.

Відповідач, в свою чергу, заперечував проти заявленого позивачкою розміру стягнень, проте визнав позовні вимоги частково та погодився на стягнення з нього аліментів на дитину в розмірі 1/4 частини від всіх доходів та на дружину – в розмірі 1/6 частини від всіх доходів.

Визначаючи розмір аліментів на дитину у розмірі 1/4 частини та на дружину у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що обов`язок утримувати дитину покладається на обох батьків рівною мірою. При цьому суд правильно врахував стан здоров`я дитини та зауважив, що витрати на регулярні медичні процедури, специфічний догляд та реабілітацію мають іншу правову природу. З огляду на це апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для задоволення позову у заявлених позивачкою розмірах (1/3 та 1/4 частини на дитину та дружину відповідно), тому що це поклало б на відповідача, який проходить військову службу за мобілізацією, надмірний фінансовий тягар та обмежило б його спроможність брати участь у додаткових витратах на лікування сина.

З урахуванням вищенаведеного, виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності, визначений судом першої інстанції розмір аліментів на дитину – 1/4 частини та на дружину – 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно є достатнім, пропорційним та повністю обґрунтованим.

Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що витрати, пов`язані зі станом здоров`я дитини (лікуванням, реабілітацією та особливим доглядом), за своєю правовою природою є додатковими витратами на дитину, які зумовлені особливими обставинами, а тому вони не охоплюються аліментними зобов`язаннями та регулюються окремою нормою – статтею 185 СК України. Покладення на відповідача обов`язку покривати такі витрати виключно через збільшення розміру щомісячних аліментів призвело б до порушення балансу інтересів сторін. При цьому позивачка не позбавлена права звернутися до суду з окремим позовом про стягнення додаткових витрат на дитину.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав для збільшення розміру щомісячних аліментів понад визначені судом частки, або доказів того, що визначений судом розмір порушує інтереси дитини, матеріали справи не містять, а в апеляційній скарзі заявницею не наведено.

Щодо доводів апеляційної скарги представниці ОСОБА_1 – адвокатки Лепетухи Я. В. про безпідставне прийняття судом першої інстанції відзиву відповідача поза межами процесуального строку, апеляційний суд зазначає таке.

Як видно з матеріалів справи суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за мобілізацією у Збройних Силах України, що об`єктивно ускладнило реалізацію його процесуальних прав. Його представник – адвокат Лисенко С. М. отримав доступ до матеріалів справи через підсистему «Електронний суд» 05 січня 2026 року, після чого у найкоротший строк подав відзив на позов.

За змістом частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищезазначені обставини, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності учасників судового процесу та забезпечення права на справедливий суд, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність поважних причин, які завадили відповідачу подати відзив раніше, та правомірно ухвалив прийняти відзив до розгляду, чим забезпечив право ОСОБА_2 на доступ до правосуддя.

Апеляційний суд також вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо невитребування судом першої інстанції довідок про доходи відповідача, тому що аліменти присуджено у частці від заробітку (доходу) відповідача, а не у твердій грошовій сумі, а тому точний розмір грошового забезпечення відповідача на момент ухвалення рішення не може бути підставою для автоматичного збільшення аліментів та не має вирішального значення. При цьому суд першої інстанції погодився з доводами відповідача про отримання ним фактично мінімального грошового забезпечення в розмірі від 20 000 грн 00 к. до 30 000 грн 00 к. Збільшення ж такого розміру автоматично призведе до збільшення суми стягуваних аліментів, а отже й пропорційного покращення матеріального утримання дитини та її матері.

Що стосується розподілу судових витрат, то суд першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів, з дотриманням принципів співмірності, розумності та справедливості, обґрунтовано стягнув із відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн 00 к. Визначаючи такий розмір, суд належним чином врахував характер спірних правовідносин, складність справи, об`єктивно необхідний для адвоката час, заперечення сторони відповідача щодо завищення вартості послуг, а також врахував принцип пропорційності у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог.

За таких обставин апеляційний суд прийшов до висновку, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381 – 383 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представниці ОСОБА_1 – адвокатки Лепетухи Я. В. залишити без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 27 березня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. В. Ковальчук

Т. Б. Сало