Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №137/533/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 137/533/26

Провадження № 33/801/617/2026

Категорія: 136

Головуючий у суді 1-ї інстанції Желіховський В. М.

Доповідач: Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 червня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького апеляційного суду Стадник І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника – адвоката Голубничого Олега Ігоровича на постанову Літинського районного суду Вінницької області від 19 травня 2026 року в справі про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в АДРЕСА_1 ,

встановив:

Постановою Літинського районного суду Вінницької області від 19 травня 2026 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 121 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн.

Суд першої інстанції визнав встановленим, що 03 квітня 2026 року о 10 год. 52 хв. на автодорозі М30, 347 км водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом BYD EV PLUS, не зареєстрованим в установленому законом порядку, повторно протягом року, так як 23 березня 2026 року він вже був притягнутий до адміністративної відповідальності постановою серії ЕНА № 6892044 за ч. 6 ст. 121 КпАП України.

Не погодившись із постановою ОСОБА_2 , через свого захисника – адвоката Голубничого О.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що ОСОБА_2 , який сам себе іменує ОСОБА_3 з династії ОСОБА_4 не є суб`єктом відповідного правопорушення, так як перебуває в правовому статусі ОСОБА_5 , правосуб`єктність ОСОБА_5 та є вигодонабувачем прав громадянина Республіки Україна ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказані правосуб`єктність та правовий статус на думку апелянта визначені Конституцією України та міжнародним законодавством, а відтак посилаючись на ст. 3, 8, 23, 41 Конституції України вказує на неможливість притягнення його до адміністративної відповідальності за вільне використання його власності.

Також вказує на відсутність належних і допустимих доказів вчинення ним адміністративного правопорушення, що відповідали б стандарту доказування "поза розумних сумнівом".

В додаткових поясненнях до апеляційної скарги захисник посилається на те, що поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що після притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 127 КпАП України 21 березня 2025 року до часу складення на нього протоколу за ч. 7 ст. 127 КпАП України – 03 квітня 2026 року, минуло більше року, а відтак ОСОБА_2 вважається таким, що не притягувався до адміністративної відповідальності і його притягнення до такої за порушення, вчинене в квітні 2026 року не може вважатися повторним.

ОСОБА_2 , повідомлений в установленому законом порядку про дату, час і місце розгляду справи, до суду не з`явився, захисник – адвокат Голубничий О.І. вважав за можливе розглянути справу в його відсутність.

Захисник – адвокат Голубничий О.І. вимоги апеляційної скарги з доповненням підтримав на умовах, викладених у ній.

Відповідно до частини сьомої статті 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Частина 7 статті 127 КпАП України передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною шостою цієї статті.

В свою чергу частина 6 статті 127 КпАП України передбачає відповідальність за керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в установленому порядку.

Та обставина, що ОСОБА_2 керував транспортним засобом, що не був зареєстрованим в установленому законом порядку, ним, по суті не заперечується. Натомість він вважає, що в силу свого особливого статусу – Людини, суб`єкта міжнародного права, його автомобіль, як об`єкт власності, не підлягає реєстрації, так як реєстрація здійснюється на «фізичних осіб», якою він не є.

Зазначені доводи апеляційної скарги є юридично неспроможними і не спростовують висновків суду першої інстанції в оскаржуваній постанові.

Так, крім гарантованих Конституцією України прав і свобод, на які посилається апелянт, вона передбачає ряд обов`язків громадян України, яким є ОСОБА_2 незалежно від його самовизначення.

Згідно із статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади організації та експлуатації транспорту, правовий режим власності.

Стаття 41 Конституція України крім того, що закріплює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльність, встановлює, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки регулює, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів – учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання Закон України «Про дорожній рух», який разом з актами законодавства України, що видаються відповідно до нього складає законодавство про дорожній рух.

Зокрема, відповідно до статті 16 Закону, якій відповідає п. 2.1 Правил дорожнього руху України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, водій зобов`язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред`являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 4 Закону визначення порядку здійснення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів тощо, належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів.

Цей Порядок є обов`язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов`язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень.

Отже законодавством України встановлено порядок державної реєстрації транспортних, а також обов`язок їх власників зареєструвати такі перед тим, як експлуатувати.

За невиконання відповідного обов`язку і передбачена адміністративна відповідальність за ч. 6, 7 статті 121 КпАП України.

Щодо посилань апелянта на те, що суд першої інстанції нібито не звернув уваги, що з часу притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 6 статі 121 до його притягнення за ч. 7 статті 121 КпАП України нібито минуло більше року, апеляційний суд зазначає таке.

Керування 03 квітня 2026 року ОСОБА_2 транспортним засобом, не зареєстрованим в установленому законом порядку, є повторним, так як постановою серії ЕНА від 23 березня 2026 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 6 статті 121 КпАП України.

Зазначена постанови винесена уповноваженою особою Національної поліції України відповідно до повноважень, передбачених статтею 222 КпАП України.

Натомість та обставина, що 21 березня 2025 року, тобто більше ніж за рік до складення протоколу 03 квітня 2026 року ОСОБА_2 також притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 6 статті 121 КпАП України, про що винесено постанову серії ЕНРА № 4319701 та підтверджується карткою порушення з системи Армор, не має значення для кваліфікації дій ОСОБА_2 і не впливає на законність винесеної судом постанови.

Отже доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу й не спростовують висновку суду першої інстанції про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, що передбачене частиною 7 статті 121 КпАП України.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Накладаючи стягнення на ОСОБА_2 , суд першої інстанції супереч вимогам статті 33 КпАП України вийшов за межі, установлені цим Кодексом.

Так, згідно з санкцією частини 7 статті 121 КпАП України повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною шостою цієї статті тягне за собою накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 грн) або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого. Відповідні зміни внесені Законом України від 16 лютого 2021 року № 1231-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху», який набрав чинності 17 березня 2021 року.

Натомість суд першої інстанції наклав стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 8500 грн.

Отже постанову суду першої інстанції слід змінити в цій частині.

Керуючись статтями 251, 268, 289, 294 КпАП України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу захисника – адвоката Голубничого Олега Ігоровича залишити без задоволення.

Постанову Літинського міськрайонного суду Вінницької області від 19 травня 2026 року змінити в частині накладеного стягнення.

Накласти на ОСОБА_2 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) гривень.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І.М. Стадник