Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №742/238/26 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/922/26

Єдиний унікальний № 742/238/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Давидчука Д.П., за участю секретаря судового засідання Сумцової Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Правовідносини сторін.

У січні 2025 року ТОВ «Юніт Капітал» (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 171800 від 18.02.2025 у розмірі 17 814,66 грн, які просить стягнути разом з витратами по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витратами на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Позовну заяву мотивує тим, що 18.02.2025 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» (первісний кредитор) та Відповідачем було укладено кредитний договір № 171800 на суму 14 474,00 грн. Відповідач приєдналася до умов договору шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом 9f21a5da. На виконання умов договору первісним кредитором було ініційовано переказ коштів на платіжну картку Відповідача № НОМЕР_1 . На підставі договору факторингу № 16042025 від 16.04.2025, а також Реєстру прав вимог № 6 та Акту приймання-передачі від 03.09.2025, право грошової вимоги за вказаним кредитним договором перейшло від ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ».

Позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх зобов`язань, станом на момент подання позову утворилася заборгованість у розмірі 17 814,66 грн, яка складається з 11 323,46 грн — заборгованість за тілом кредиту; 5 891,20 грн — заборгованість за відсотками; 600,00 грн — заборгованість за комісією.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2026 року, справу розподілено судді ОСОБА_2 .

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16.01.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

10.03.2026 року Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області видано розпорядження № 185/304/26-Орд щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 з посади судді на підставі подання заяви про відставку.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2026 справу розподілено судді Давидчуку Д.П.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25.03.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

При цьому суд відповідно ст. 19 ЦПК України вирішуючи питання про розгляд справи у спрощеному провадженні враховує ціну позову і складність справи. Також суд приймає до уваги клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Одночасно з відкриттям провадження у справі Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

Згідно ч.1ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Також суд керувався листом Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 29.01.2025 №231/0/208-25, згідно з п. 5 якого у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд ухвалює судове рішення (скорочене або/та повне), підписує його, але не проголошує. За таких умов відмінність між датою судового засідання, про час та місце якого учасники справи були належним чином повідомлені, та датою складання повного судового рішення не свідчить про порушення порядку повідомлення учасників про час та місце проведення судового засідання та не є підставою для скасування судового рішення.

ІІІ. Позиції учасників судового провадження.

Представник позивача у судове засідання з`явилася в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання з`явилася в режимі відеоконференції, заперечувала проти повного задоволення позову з підстав, викладених у відзиві.

19.03.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником відповідачки – адвокатом Єлісєєвою Н.О., в якому остання просила відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення комісії, процентів та витрат на професійну правничу допомогу, а позов задовольнити лише в частині фактично отриманих відповідачкою кредитних коштів у розмірі 6070 грн. На обґрунтування відзиву зазначено, що нарахована позивачем комісія не відповідає вимогам законодавства у сфері споживчого кредитування та захисту прав споживачів, а розрахунок заборгованості є необґрунтованим і не підтверджений належними та допустимими доказами. Крім того, представник відповідачки вказувала, що позивачем заявлено до стягнення заборгованість за тілом кредиту у розмірі 11 323,46 грн, тоді як фактично відповідачка отримала кредитні кошти лише у сумі 6070 грн, а тому різниця між фактично отриманою та заявленою до стягнення сумою є необґрунтованою. Також зазначала про відсутність у матеріалах справи належних первинних бухгалтерських документів на підтвердження факту видачі кредитних коштів та правильності розрахунку заборгованості. Окрім цього, представник відповідачки посилалася на неспівмірність нарахованих процентів і комісій сумі фактично отриманого кредиту та їх невідповідність принципам справедливості, добросовісності й розумності, а також заперечувала проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з недоведеністю їх фактичного понесення та необґрунтованістю заявленого розміру.

20.03.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, подана представником позивача (ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ»), у якій останній заперечує проти доводів відповідача та наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позивач зазначає, що загальна сума кредиту за договором становила 14 474,00 грн та була розподілена таким чином: 6 070,61 грн перераховано на платіжну картку відповідача, 4 929,63 грн спрямовано на погашення попереднього кредиту (взаємозалік), а 3 473,76 грн утримано як одноразову комісію за надання кредиту, при цьому факт перерахування коштів підтверджується електронною довідкою про транзакцію, яка має юридичну силу. Також позивач вказує, що відсотки за користування кредитом нараховуються за погодженою сторонами ставкою 350% річних, кредит є ануїтетним, а наданий розрахунок відсотків відповідає умовам договору та графіку платежів. Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн, позивач вважає їх документально підтвердженими та співмірними, посилаючись на договір, додаткову угоду та акт приймання-передачі послуг.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч. 8ст. 178 ЦПК України.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 18.02.2025 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 171800.

Відповідач приєдналася до умов договору шляхом введення одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та прирівнюється до підписання договору у письмовій формі.

Для укладення договору Відповідач пройшла процедуру реєстрації на офіційному сайті Кредитодавця, надала персональні дані та пройшла ідентифікацію за допомогою системи BankID НБУ. Після входу до Особистого кабінету Відповідач ознайомилася з умовами договору, графіком платежів та паспортом споживчого кредиту, що підтвердила електронним підписом НОМЕР_2 .

На виконання умов договору 18.02.2025 Кредитодавець ініціював переказ коштів на платіжну картку Відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується Довідкою про перерахування коштів. Також умовами договору було передбачено проведення взаємозаліку зустрічних однорідних вимог для погашення попередньої заборгованості Відповідача за раніше укладеними договорами.

16.04.2025 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу № 16042025, за яким Позивач набув право вимоги до Відповідача. Згідно з Реєстром № 6 та Актом від 03.09.2025, право вимоги за договором № 171800 перейшло до Позивача.

Згідно з Розрахунком заборгованості, сума боргу за тілом, відсотками та комісією становить 17 814,66 грн.

V. Норми права, які підлягають застосуванню.

Відповідно до п. 5 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 2ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першоїстатті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.

Згідно з ст.525,526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону і одностороння відмова від зобов`язання чи зміна його умов не допускається. Ст. 1054 ЦК України передбачає обов`язок позичальника за кредитним договором повернути кредит та сплатити проценти.

Положеннями ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ст.1077,1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За змістомст. 1079 ЦК Українисторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

За приписамист. 1080 ЦК Українидоговір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Згідно ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Стаття 612 ЦК Українипередбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк.

Згідно зст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно достатті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно достатті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зістаттею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Частиною 1 статті 205ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Згідно частиною третьою статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до змісту статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79,80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно частин першої другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шостастатті 81 ЦПК України.

VI. Висновки суду.

Судом встановлено, що 18.02.2025 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 171800.

Вказаний вище кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з електронними підписами кредитора підтверджує волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останнього, є доведеним факт укладення між сторонами кредитних договорів, а також, що позичальник ОСОБА_1 всі умови договору цілком зрозуміла та своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та кредитором не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.

Частинами 1, 2статті 639ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відтак, між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 виникли договірні зобов`язання.

За умовами вказаного договору типом кредиту є кредит. Пунктом 2.2.1 передбачено, що сума (загальний розмір) кредиту становить 14 474,00 грн та надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 4 929,63 грн для погашення заборгованості Позичальника за договором про споживчий кредит № 166371 від 05.01.2025, укладеним з Кредитодавцем; у розмірі 6 070,61 грн на рахунок/картку Позичальника № НОМЕР_3 у національній валюті (далі – рахунок Позичальника); у розмірі 3 473,76 грн шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно з п. 2.5 індивідуальної частини.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 350,00 % річних. Тип процентної ставки – фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня, наступного за днем отримання кредиту Позичальником, протягом строку кредитування, зазначеного в п. 2.6 цієї індивідуальної частини та/або графіку платежів. Розмір процентної ставки є незмінним.

Згідно з п. 2.4 Договору знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 грн, стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 грн. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено.

Відповідно до п. 2.5 Договору комісія за надання кредиту складає 3 473,76 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 24,00 % від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п. 2.2.1 цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.

Згідно з п. 2.6 Договору загальний строк кредитування за цим Договором складає 126 днів – з 18.02.2025 року (дата надання кредиту) по 24.06.2025 року. Пунктом 2.6.1 передбачено, що строк, на який надається кредит, встановлюється Графіком платежів. Періодичність виплат кредиту, процентів та комісії за кредитом становить один раз на два тижні. Конкретні дати вказані у Графіку платежів.

На підтвердження виконання договору позивачем надано перелік позичальників із даними про транзакції, згідно з яким за договором № 171800 на ім`я ОСОБА_1 було перераховано 6 070,61 грн.

Вказана інформація також підтверджується даними, витребуваними з АТ «Універсал Банк».

Таким чином встановлено, що ОСОБА_1 фактично отримала кредитні кошти у розмірі 6 070,61 грн, які були перераховані на її платіжний рахунок відповідно до умов кредитного договору

До доказів укладення договору факторингу і переходу до позивача права вимоги за кредитним договором, укладеним первісним кредитором з ОСОБА_1 суд зазначає наступне

Як зазначалося судом вище, з огляду на положення законодавства щодо факторингу заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

При цьому аналіз змістустатті 1082 ЦК Українидозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов`язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов`язку не звільняє боржника від виконання обов`язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов`язку перед первісним кредитором.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

На підставістатті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

В матеріалах справи наявні розрахунки заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором, права вимоги за яким набув позивач від первісного кредитора.

Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором № 171800, сформованою ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», заборгованість ОСОБА_1 станом на 01.11.2025 становить 19 614,66 грн, з яких: 11 323,46 грн — заборгованість за сумою кредиту; 5 891,20 грн — заборгованість за відсотками; 600,00 грн — заборгованість за комісією.

Згідно з карткою обліку виконання договору, сформованою первісним кредитором ТОВ «ФК», за кредитним договором № 171800 заборгованість ОСОБА_1 становить 19 614,66 грн, з яких: 11 323,46 грн — заборгованість за сумою кредиту; 5 891,20 грн — заборгованість за відсотками; 600,00 грн — заборгованість за комісією; 1 800,00 грн — пеня.

При цьому розрахунок заборгованості здійснено виходячи із суми тіла кредиту 14 474,00 грн, визначеної умовами кредитного договору, тоді як фактично ОСОБА_1 отримала кредитні кошти лише у розмірі 6 070,61 грн, що підтверджується матеріалами справи та банківськими даними щодо здійснених транзакцій.

На переконання суду, вказане не відповідає передбаченим чинним ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем.

Відповідач у вказаному договорі як споживач є слабкою стороною, оскільки інша сторона позивач розробляв умови такого договору, є суб`єктом господарювання, що здійснює професійну діяльність, пов`язану з надання м споживчого кредитування і апріорі є більш захищеним у цих правовідносинах. В такому разі варто застосувати і загальний принцип interpretatio contra pro ferentem («тлумачення проти того, хто запропонував»), згідно з яким неясна умова договору має тлумачитися проти того, хто при укладенні договору її запропонував, і, відповідно, на користь того, хто її прийняв.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків, інших фінансових установ щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011.

Таким чином, розрахунок заборгованості має здійснюватися виходячи з фактично отриманих позичальником грошових коштів та погодженої сторонами процентної ставки.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 350,00 % річних.

Вихідні дані для розрахунку є наступними: тіло кредиту становить 6 070,61 грн, строк користування кредитом — 126 днів, процентна ставка — 350% річних.

Для цілей розрахунку річна процентна ставка переведена у денну: 350% річних відповідає 3,5-кратному розміру річної ставки, у зв`язку з чим денна ставка становить 3,5 / 365 = 0,009589 (? 0,9589% на день).

Нарахування відсотків за 126 днів здійснюється за формулою простих відсотків: відсотки = тіло кредиту ? денна ставка ? кількість днів. Таким чином: 6 070,61 ? 0,009589 ? 126. Спочатку 0,009589 ? 126 = 1,207214. Далі 6 070,61 ? 1,207214 ? 7 327,19 грн.

Отже, основний борг становить 6 070,61 грн, нараховані відсотки —7 327,19 грн.

Таким чином, загальна заборгованість станом на кінець строку договору становить 13 397,80 грн.

Вказаний розрахунок заборгованості узгоджується з положеннями законодавства щодо максимального розміру денної процентної ставки, встановленими Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, який набрав чинності 24.12.2023 року.

Відповідно до зазначеного Закону, максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%, а протягом перехідного періоду (240 днів з дня набрання чинності Законом) встановлювалися тимчасові граничні значення: протягом перших 120 днів — 2,5% на день, протягом наступних 120 днів — 1,5% на день, після чого застосовується загальне обмеження у розмірі 1% на день.

Таким чином, оскільки розрахунок процентів здійснено виходячи зі ставки 350% річних (що еквівалентно приблизно 0,9589% на день), зазначена ставка не перевищує встановленого законодавством максимального розміру денної процентної ставки, у зв`язку з чим такий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства України.

Суд бере до уваги, що законодавство не обмежує право сторін вільно визначати умови договору, в тому числі розмір процентів за користування позикою, крім випадків, прямо передбачених законом. Зокрема, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини друга та третя статті 13 ЦК України).

Щодо вимоги про нарахування комісії за обслуговування кредиту у розмірі 600 грн суд зазначає наступне.

Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 11 вказаного Закону після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року (справа № 496/3134/19) відступила від висновків, викладених у постановах ВС від 1 квітня 2020 року в справі № 583/3343/19 та від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20, та прийшла до висновку, що боржник за договором споживчого кредитування може один раз на місяць безоплатно отримувати від банку інформацію про стан кредитної заборгованості. Тому банк не має права передбачати в умовах договору щомісячну плату за такі послуги.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Проаналізувавши норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць.

Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Оскільки комісія за обслуговування кредиту нараховується за дії, які здійснюються банком (кредитодавцем) у власних інтересах та не є фактичними послугами, що надаються позичальнику, суд дійшов висновку, що комісія за обслуговування кредиту є безпідставною. У зв`язку з цим вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відтак, встановивши зазначені обставини та враховуючи, що відповідач не виконала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню у сумі 13 397,80 грн, що складається з основної заборгованості та нарахованих відсотків, визначених виходячи з умов договору та порядку нарахування процентів за користування кредитом.

VІІ. Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правову допомогу.

Представник позивача просить стягнути з відповідача 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. ч. 1 - 6ст. 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 137 зазначеного Кодексу, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або)значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині другій статті 141 Цивільного процесуального кодексу України. Проте, у частині третій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини третьої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої та дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків,встановлених цим Кодексом. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн представником позивача надано: копію договору про надання правничої допомоги № 10/09/25-02 від 10.09.2025, копію додаткової угоди № 25771372300 від 11.09.2025 до зазначеного договору, копію акта прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги № 10/09/25-02 від 10.09.2025, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копію довіреності адвоката, а також копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, та розгляд справи в спрощеному провадженні відповідно до вимог ч. 4 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, за відсутності відомостей про витрачений ним час на надання таких послуг, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Відтак, суд дійшов висновку, що враховуючи категорію спору та зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000 грн.

VIІI. Розподіл судового збору.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір у сумі 2 422,40 грн (а.с. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у справі, що розглядається, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 75,20%, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволеної частини позову, що становить 1 822,20 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 274, 279, 280, 281, 282, 283 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за Кредитним договором № 171800 від 18.02.2025 у розмірі 13 397 (тринадцять тисяч триста дев`яносто сім) грн 80 коп.

У задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 1 822 (одна тисяча вісімсот двадцять дві) грн 20 коп судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 1 000 (одну тисячу) грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», ЄДРПОУ43541163,місце знаходження 01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 34,офіс 333.

Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Дата складання повного судового рішення – 23.06.2026

Суддя Дмитро ДАВИДЧУК