Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №464/4081/25 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/4081/25

пр.№ 2/464/1023/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.05.2026 Сихівський районний суд міста Львова

у складі: головуючого - судді Жили В.С.,

за участі секретаря судового засідання - Леонової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу, стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ФОП ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу, стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що 06.03.2025 позивачка ОСОБА_1 через застосунок «Viber» ( НОМЕР_1 ), користувач «ІНФОРМАЦІЯ_3» (інтернет-магазин «ВТВ Меблі»), здійснила замовлення товару, а саме шафи із системою пеналу, на загальну суму 29 000 грн. 07.03.2025 на виконання умов укладеного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 перерахувала на наданий ФОП ОСОБА_2 банківський рахунок грошову суму у розмірі 14 500 грн. У подальшому, 26.03.2025 відповідач повідомив позивачку про зобов`язання виконати умови укладеного договору у кінці наступного тижня, проте після вказаного відповідач на зв`язок не виходив та на численні повідомлення позивачки не реагував. З метою досудового врегулювання спору позивачкою ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку, а також у месенджер «Viber», було скеровано відповідачу письмову претензію з вимогою повернення сплачених коштів, проте останній вимоги претензії не виконав, кошти не повернув, а отже зобов`язання не виконано. На підставі наведеного, у ФОП ОСОБА_2 виникла заборгованість перед позивачкою на загальну суму 14 926,59 грн., що складається із заборгованості за сумою боргу у розмірі 14 500 грн., заборгованості за інфляційними втратами у розмірі 320,52 грн. та заборгованості за трьома процентами річних у розмірі 106,07 грн., яка на переконання позивачки ОСОБА_1 підлягає стягненню з відповідача. Окрім цього, заявлено вимогу про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 200 грн.

Враховуючи малозначність справи, ухвалою судді від 19.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивачка та її представник у судове засідання 20.05.2026 не з`явилися, належним чином повідомлялись про дату, час та місце проведення такого. Разом з тим, представник позивачки Мельник (Данилович) М.А. за допомогою підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС скерувала клопотання, у якому позов підтримала, просила такий задовольнити, а розгляд справи здійснювати за відсутності сторони позивача.

При цьому, в судовому засідання, що відбулось 16.03.2026, позивачка, будучи допита за її згодою як свідок з приведенням до присяги та попередженням про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань, підтримала заявлені позовні вимоги, з підстав наведених у позовній заяві, підтвердила обставини ведення нею переписки та укладення із відповідачем договору щодо поставки їй товару, а саме шафи із системою пеналу, загальною вартістю 29 000 грн. та оплату на рахунок ФОП ОСОБА_2 авансу в розмірі 14 500 грн. Ствердила, що вподальшому відповідачем замовлений товари поставлено не було, вимоги претензії не задоволено, перераховані кошти в сумі 14 500 грн. не повернуто. За означеного заявлені позовні вимоги просила задовольнити.

Відповідач ФОП ОСОБА_2 у судове засідання 20.05.2026 повторно не з`явився, належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання шляхом скерування судових повісток про виклик до суду засобами поштового зв`язку рекомендованими поштовими відправленнями на адресу його зареєстрованого місця проживання, не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Так, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 та від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, в разі коли фактичне місце проживання особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її заявленому місцю проживання, і дана особа своєчасно не довела про це до відома суду, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю фізичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації щодо місця проживання особи, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм зареєстрованим місцем проживанням покладається саме на фізичну особу.

З огляду на викладене, враховуючи те, що судом відкладався розгляд справи, однак в судове засідання відповідач повторно не з`явився, клопотань про відкладення розгляду справи чи доказів поважності причин неявки в судове засідання суду не надано, суд дійшов висновку про можливість проведення заочного розгляду справи за відсутності сторін, з ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог статей 280 - 283 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою усіх учасників справи, згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини спірних правовідносин.

В ході дослідження судом наданого позивачкою листування між сторонами (позивачкою та користувач «ІНФОРМАЦІЯ_3» - інтернет-магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») у месенджері «Viber» встановлено обговорення ними умов щодо укладення договору купівлі-продажу товару, а саме шафи із системою пеналу. Зокрема, із вказаного листування вбачається погодження сторонами 06.03.2025 у месенджері істотних умов договору купівлі-продажу товару, а саме технічних характеристик шафи, зокрема, її розмір, матеріал, колір, комплектація, та ціни. Вподальшому, узгодивши умови щодо товару (предмета договору), ФОП ОСОБА_2 встановлено його ціну - 29 000 грн., надіслано макети виробу та рахунок на оплату авансу за поставку товару в розмірі 14 500 грн. на рахунок відповідача ( НОМЕР_2 ).

Згідно долученої до матеріалів справи платіжної інструкції Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» № 0.0.4232168053.1 від 07.03.2025, платник ОСОБА_1 перерахувала на рахунок відповідача ФОП ОСОБА_2 ( НОМЕР_2 ) грошові кошти у сумі 14 500 грн. із зазначенням призначення платежу - «оплата за товар ОСОБА_1 » (дата виконання платежу 07.03.2026). Тобто, аванс за товар позивачкою здійснено в розмірі та в сумі зазначеній в означеному листуванні в месенджері.

На підставі поданої ОСОБА_1 заяви від 05.05.2025, до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості № 12025142430000098 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України.

09.05.2025 ОСОБА_1 за допомогою засобів поштового зв`язку на адресу ФОП ОСОБА_2 направлено письмову претензію із вимогою виконання зобов`язань, а саме повернення грошових коштів у сумі 14 500 грн., що підтверджується копіями опису поштового відправлення та поштової накладної АТ «Укрпошта» № 8110000088683.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1статті 205 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах приписи актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

На підтвердження укладення між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 договору купівлі-продажу, позивачкою наданою листування у месенджері «Viber», що було досліджено судом в судовому засіданні 16.03.2026.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 вказано, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) у розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Але якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне електронне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

У суду немає сумнівів щодо укладення між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 договору купівлі-продажу, із врахуванням того, що судом в порядку ст. 229 ЦПК України було досліджено як доказ листування між сторонами, шляхом огляду у судовому засіданні мобільного телефону позивачки ОСОБА_1 та відповідного листування у месенджері «Viber». Оцінюючи надані позивачкою докази, суд визнає їх належними і допустимими, достовірними і достатніми, оскільки такі докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, логічно пов`язані з тими обставинами, які покладено в основу заявлених позовних вимог.

Окрім цього, позивачку за її згодою було допитано у судовому засіданні як свідка із приведенням до присяги та попередженням останньої про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів. Зокрема, наданими у судовому засіданні показами ОСОБА_1 ствердила про ведення листування із відповідачем у месенджері щодо укладення договору купівлі-продажу між сторонами, узгодження всіх істотних умов договору та виконання позивачкою своїх зобов`язань за таким договором шляхом перерахування коштів в розмірі визначеного відповідачем авансу на банківський рахунок останнього.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або обов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Договір купівлі-продажу є консенсуальним. Він є відплатним та двостороннім (взаємним). При цьому він має чітко виражену мету, зміст якої полягає у відчуженні майна (товару) від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні. Отже, договір купівлі-продажу опосередковує процес динаміки (переходу) майна (товару) від однієї сторони до іншої. Продавцем за договором купівлі-продажу може бути будь-який учасник цивільних відносин, який відчужує майно, що знаходиться у його власності.

Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети (ч.ч. 1, 2 ст. 673 ЦК України).

У той же час, за змістом ст. 698 ЦК України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов`язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов`язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним. До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів. Умови договору, що обмежують права покупця-фізичної особи порівняно з правами, встановленими цим Кодексом та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними. Покупець має право на відшкодування збитків, завданих йому продавцем внаслідок використання ним переваг свого становища у виробничій або торговельній діяльності.

Договір роздрібної купівлі-продажу вважається укладеним з моменту видачі продавцем покупцю товарного чи фіскального чека або надання іншого документа, що підтверджує оплату товару. Фіскальний і товарний чек - письмові документи, що підтверджують факт укладення договору і його умови (предмет і ціну).

Положеннями ст. 704 ЦК України передбачено, якщо договір роздрібної купівлі-продажу укладено з умовою про доставку товару покупцеві, продавець зобов`язаний у встановлений договором строк доставити товар за місцем, указаним покупцем, а якщо місце передання товару покупцем не вказане, - за місцем проживання фізичної особи-покупця або місцезнаходженням юридичної особи-покупця. Договір роздрібної купівлі-продажу з умовою про доставку товару покупцеві є виконаним з моменту вручення товару покупцеві, а у разі його відсутності - особі, яка пред`явила квитанцію або інший документ, що засвідчує укладення договору або оформлення доставки товару, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання.

За означеного, оцінюючи надані позивачкою докази в сукупності суд приходить до висновку про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору купівлі-продажу товару - шафи вартістю 29 000 грн., а надана позивачкою копія платіжної інструкції від 07.03.2025 про перерахунок коштів на рахунок відповідача ФОП ОСОБА_2 авансу в сумі 14 500 грн. підтверджує виконання ОСОБА_1 умов укладення договору купівлі-продажу.

Натомість у матеріалах справи відсутні відомості щодо належного виконання ФОП ОСОБА_2 умов укладеного договору, а саме передачі (доставки) товару покупцеві.

В силу приписів ч. 1 ст. 520 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Враховуючи вищенаведене, зокрема, укладення між сторонами договору купівлі-продажу, перерахування позивачкою ОСОБА_1 грошових коштів за товар, що є предметом укладеного договору, невиконання продавцем ФОП ОСОБА_2 умов договору в частині передачі товару, суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги щодо розірвання договору купівлі-продажу, укладеного 06.03.2025 між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 та стягнення з останнього на користь позивачки заборгованості в сумі 14 926,59 грн., що складається із суми борги - 14 500 грн., інфляційних втрат у розмірі 320,52 грн. та трьох процентів річних у сумі 106,07 грн.

Надаючи оцінку позовній вимозі про відшкодування моральної шкоди, суд враховує наступні обставини.

Згідно із ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. позивачка покликається на те, що у результаті неправомірної поведінки відповідача остання зазнала значної моральної шкоди, що полягала у тривалих душевних стражданнях, психологічній напрузі та постійних переживаннях, оскільки вона була змушена багаторазово звертатись до відповідача з вимогами про повернення належних їй грошових коштів та вести тривале листування, через що вона втратила значний обсяг особистого часу, у тому числі й робочого часу, що призвело до порушення професійного ритму та втрати частини доходу. Разом з тим, враховуючи систематичне ухилення відповідача від виконання своїх зобов`язань, позивачка змушена була звернутись до правоохоронних органів із відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення, на підставі чого перебувала у відділку поліції та надавала особисті пояснення працівникам слідчих органів, що спричинило додаткове емоційне напруження та тривогу.

Частино. 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, про що було роз`яснено в п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

У відповідності до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом, залежно від характеру заподіяних фізичних та душевних страждань, їх глибини та погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, а також інших негативних наслідків, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому, моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

При оцінці обґрунтованості вимог у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди, слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала таку шкоду; наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою особи та результатом цієї поведінки - моральною шкодою; вина завдавача такої шкоди. У разі встановлення особи, яка завдала моральну шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач має довести наявність цієї шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між нею та протиправною поведінкою її завдавача; відповідач доводить відсутність протиправності та вини з його боку (постанови Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20, від 05.12.2022 у справі 214/7462/20).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Оцінюючи наявні у справі докази та доводи сторін відповідно до свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні обставин справи, з урахуванням принципів розумності, справедливості, пропорційності та необхідності забезпечення балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди. При цьому, суд виходить з того, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачці моральної шкоди, зокрема, у вигляді фізичного болю, душевних страждань, приниження честі та гідності чи інших немайнових втрат, а також обсяг таких страждань, що є необхідною умовою для вирішення питання про її відшкодування.

Щодо вирішення питання судових витрат, суд зазначає таке.

Судові витрати згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 цієї статті).

Положеннями частин 1, 2 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, за приписами ч. 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137, ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

За змістом додаткової постанови Верхового Суду від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункти 268 - 270 вказаного рішення).

Таким чином, суд, розподіляючи витрати на професійну правничу допомогу, приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі (5 200 грн.), адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності та розумної необхідності таких витрат.

Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник позивачки адвокат Мельник (Данилович) М.А. подала до суду копію договору про надання правничої допомоги від 02.06.2025, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Данилович М.А., копію акту (опису) розрахунку вартості правничої допомоги від 09.06.2025, відповідно до якого вартість підготовки претензії до ФОП ОСОБА_2. як заходу досудового врегулювання спору становить 1 200 грн., вартість надання клієнту правничої допомоги (консультації), підписання договору про надання правничої допомоги б/н від 02.06.2025, формування ордера на надання правничої допомоги в Електронному кабінеті адвоката, підготовки та подання позову до суду, викопіювання примірника позову та доданих матеріалів, підготовки документів на підтвердження понесених позивачем судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу становить 4 000 грн., копії платіжних інструкцій від 07.05.2025 № @2PL658372 та № @2PL777119, з яких вбачається перерахування платником ОСОБА_1 на рахунок отримувача адвоката Данилович М.А. грошових коштів а надання професійної правничої допомоги у загальному розмірі 5 200 грн., копію ордеру на надання правничої допомоги від 08.06.2025 серії АО № 1178822 та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЗР № 21/3402 від 31.10.2024, виданого адвокату Данилович М.А.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат та визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, що за результатами розгляду цієї справи підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, суд виходить з принципів співмірності, розумності судових витрат та враховує характер правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, складність справи, яка визнана судом як незначної складності та розглядалась у спрощеному провадженні з викликом сторін, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розгляд справи без участі представника позивачки та незабезпечення явки представника у жодне із судових засідань, розумність їхнього розміру та приходить до висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача з 5 200 грн. до 3 000 грн.

Усталеність такої правової позиції щодо можливості суду за власною ініціативою здійснювати розподіл судових витрат із врахуванням зазначених вище критеріїв підтверджується актуальною судовою практикою суду касаційної інстанції, що вбачається, зокрема, із постанов Верховного Суд від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц, від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20 та ін.

Окрім цього, суд враховує те, що позивачка при зверненні до суду з таким позовом звільнена від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1 831,23 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, датою ухвалення судового рішення у цій справі є дата складення повного судового рішення, а саме 25.05.2026.

Керуючись статтями 2, 10, 12, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Розірвати договір купівлі-продажу укладений 06.03.2025 ОСОБА_1 та між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 14 926 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот двадцять шість) гривень 59 (п`ятдесят дев`ять) копійок.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 831,23 (одна тисяча вісімсот тридцять одну гривню) 23 копійки.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтями 273, 289 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складено 25.05.2026.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , юридична адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя Володимир ЖИЛА