Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №755/2788/22 — Оболонський районний суд міста Києва

23.06.2026 Справа № 755/2788/22

Ун.№755/2788/22

Пр.№2/756/326/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 року Оболонський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Майбоженко А.М.

секретаря Приходько К.А.

за участю

представниці позивача Лисяк С.В.

представниці відповідачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», яке внаслідок зміни найменування іменується ТОВ «Дніпрофінансгруп» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 31 липня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, предметом якого є надання кредиту у розмірі 62 000 доларів США під 11,99% річних, терміном до 30 липня 2037 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору, 31 липня 2007 року ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 , а також ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 уклали окремі договори поруки.

30 липня 2020 року ПАТ КБ «Надра» (правонаступник ВАТ КБ «Надра») та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» уклали договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого позивач набув право вимоги до відповідачів за кредитним договором та договорами забезпечення.

Посилаючись на неналежне виконання позичальником умов договору, унаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 66 768,45 доларів США, що еквівалентно 1 848 598,04 грн, з яких: 42 482,28 доларів США - тіло кредиту; 24 286,17 доларів США - проценти, позивач просив стягнути вказану заборгованість із відповідачів у солідарному порядку.

Короткий зміст заперечень.

У відзиві представниця відповідачки ОСОБА_4 посилалась на безпідставність позовних вимог, недоведеність розміру заборгованості, припинення поруки відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .

Рух справи в суді

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 04.10.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року, у задоволенні позову ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» відмовлено.

Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.02.2025 зазначені вище судові рішення були скасовані, а справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

У судовому засіданні представниці позивача та відповідачки ОСОБА_4 підтримали свої позиції, зміст яких викладений у письмових заявах по суті справи.

Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 звернулись до суду з заявами про розгляд справи за їх відсутності, про що судом постановлено ухвалу.

2. Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи, встановлені судом і норми права, які регулюють правовідносини сторін. Оцінка аргументів учасників справи

31 липня 2007 року ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 141/РП/39/2007-840 (а. с. 17 - 19 т. 1), за умовами якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 62000 доларів США в порядку і на умовах, визначених цим договором. Цільове використання кредиту: придбання майнових прав на квартиру від 16 червня 2007 року з метою фінансування будівництва. Відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 11,99 % річних з розрахунку 360 днів у році. Банк надає позичальнику кредит строком на 360 місяців.

Згідно п. 3.3.2, 3.3.3, 3.3.4 кредитного договору щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 846,63 долари США, які позичальник вносить щомісячно до 10 числа поточного місяця. Кінцевий термін повернення кредиту - 30 липня 2037 року.

Згідно п. 3.3.5 кредитного договору якщо на протязі дії цього договору позичальник несвоєчасно та/чи неповністю вніс черговий мінімальний необхідний платіж та/чи інші платежі, передбачені цим договором, то банк приймає виконання позичальником своїх зобов`язань по цьому договору в наступному порядку: плата за управління кредитом; прострочені відсотки за користування кредитом; відсотки за користування кредитними коштами; пені та штрафи; прострочена сума кредиту; сума кредиту.

Згідно п. 4.2.4 кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, інших платежів, передбачених цим договором та можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий мінімальний платіж у термін, визначений п. 3.3.3 цього договору.

Пунктом 7.3 кредитного договору сторони погодили збільшення строку позовної давності до 10 років.

Згідно заяви на видачу готівки № 449 від 31 липня 2007 року, ОСОБА_2 одержано суму кредиту в розмірі 62000 доларів США, що еквівалентно 313100 грн. (а. с. 20 т. 1).

31 липня 2007 року ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір застави майнових прав, згідно якого заставодавець в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором передає заставодержателю в заставу майнові права за договором фінансування будівництва житла від 16 червня 2007 року, укладеним ним з ГУ ЖЗ КМР (а. с. 21 - 22 т. 1).

31 липня 2007 року ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 уклали договір іпотеки, згідно якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов`язання, що витікає із кредитного договору № 141/РП/39/2007-840, передає в іпотеку квартиру в АДРЕСА_1 (а. с. 23 - 25 т. 1).

31 липня 2007 року ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 , а також ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 уклали окремі договори поруки, згідно з якими поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань, що витікають з кредитного договору № 141/РП/39/2007-840. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань як солідарний з позичальником боржник, у повному об`ємі всім належним йому на праві власності майном та грошовими коштами (а. с. 26 - 27 т. 1).

23 жовтня 2012 року ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору, згідно якої сторони домовилися, що щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 460,94 долари США, кінцевий термін повернення кредиту 30 липня 2037 року, всі інші умови кредитного договору залишаються без змін (а. с. 40 т. 2).

30 липня 2020 року ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» уклали договір № GL48N718070_I_6 про відступлення прав вимоги, за умовами якого ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, право вимагати сплати неустойок, пеней, штрафів, передбачених основними договорами, право вимогами сплати сум, передбачених ст. 625 ЦК України, право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань за основними договорами, право вимагати застосування наслідків реституції при недійсності правочинів, право отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсними договорів із боржниками, права, що випливають із судових справ, виконавчих проваджень щодо боржників, в тому числі щодо майна боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу в погашення боргу після укладення цього договору, права вимоги за мировими угодами із боржниками тощо (а. с. 8 - 9 т. 1).

Згідно витягу з Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників/поручителів/іпотекодавців/заставодавців/дебіторів за такими договорами, відступлено право вимоги за кредитним договором № 141/РП/39/2007-840 від 31 липня 2007 року, укладеним з ОСОБА_2 , зазначено реквізити договорів іпотеки та застави до цього договору від 31 липня 2007 року, та майнових поручителів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а. с. 11 т. 1).

03 серпня 2020 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» направило на адресу ОСОБА_2 повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором № 141/РП/39/2007-840 на свою користь (а. с. 28 т. 1), а 09 грудня 2020 року направило на адресу ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вимогу/повідомлення про дострокове погашення заборгованості в розмірі 66768,45 доларів США, що еквівалентно 1 848 598,04 грн. та складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 42 482,28 доларів США, що еквівалентно 1 176 194,14 грн., за заборгованість за відсотками в розмірі 24 286,17 доларів США, що еквівалентно 672 403,90 грн. (а. с. 30 - 33 т. 1). Вказані вимоги було повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання (а. с. 42 - 44 т. 1).

Повторно 12 січня 2021 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» направило на адресу ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вимогу/повідомлення про дострокове погашення заборгованості в розмірі 66768,45 доларів США, однак вказані вимоги було повернуто відправнику із зазначенням про неправильне зазначення/відсутність адреси (а. с. 45 - 49 т. 1).

22 квітня 2021 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» (первинний кредитор) та ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» (новий кредитор) уклали договір № 22/04/21 про відступлення прав вимоги, згідно якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, первинний кредитор зобов`язується відступити новому кредитору належні первинному кредитору, а новий кредитор зобов`язується набути права вимоги первинного кредитора до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників за кредитними договорами, договорами про надання кредиту, договорами поруки, іпотечними договорами, договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору.

Пунктом 12 договору передбачено, що будь-які зміни та доповнення до цього договору оформляються у вигляді відповідного договору про внесення змін та доповнень, що посвідчується нотаріально. Сторона за цим договором має право ініціювати внесення змін та доповнень до цього договору, в тому числі, але не виключно, щодо зміни обсягу та змісту переданих згідно додатку № 1 до цього договору прав вимоги, компенсації додаткових витрат нового кредитора у зв`язку з ненаданням первинним кредитором інформації згідно п. 3 цього договору, тощо, шляхом подачі відповідного повідомлення іншій стороні цього договору.

Згідно п. 3 договору, первинний кредитор бере на себе зобов`язання передати всю наявну документацію, що підтверджують права вимоги до боржників, а новий кредитор бере на себе зобов`язання сплатити ціну відступлення, визначену п. 5 цього договору в повному обсязі, та прийняти права вимоги в порядку та обсягу, визначеному цим договором (а. с. 157 - 158 т. 2).

Додатком № 1 до договору № 22/04/21 передбачено відступлення право вимоги за кредитним договором № 141/РП/39/2007-840 від 31 липня 2007 року, позичальник ОСОБА_2 , зазначено реквізити договорів іпотеки та застави до цього договору від 31 липня 2007 року, та майнових поручителів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а. с. 160 т. 2).

27 квітня 2021 року ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» направляло на адресу ОСОБА_2 повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором № 141/РП/39/2007-840 від 31 липня 2007 року згідно договору № 22/04/21 від 22 квітня 2021 року, укладеного ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» з ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» (а. с. 36 т. 2).

10 серпня 2021 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» (первинний кредитор) та ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» (новий кредитор) уклали договір про внесення змін та доповнень № 2 до договору № 22/04/21 про відступлення прав вимоги, зокрема в додаток № 1 до договору, та домовились викласти його в іншій редакції.

Листом ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» від 16 квітня 2024 року повідомлено, що договір про внесення змін та доповнень № 2 до договору № 22/04/21, яким додаток № 1 викладено у новій редакції, є невід`ємною частиною договору № 22/04/21 та містить остаточний перелік кредитних договорів, за якими ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» відступив права вимоги на користь нового кредитора ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», з якого вбачається, що право вимоги за кредитним договором № 141/РП/39/2007-840 від 31 липня 2007 року та договорами забезпечення не було відступлене на користь ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ». Враховуючи вищевикладене, ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» не набувало статусу нового кредитора за кредитним договором № 141/РП/39/2007-840 та договорами забезпечення за вказаним договором (а. с. 1 т. 3).

Згідно листа ФГВФО від 08 липня 2021 року, станом на 01 січня 2014 року заборгованість за основним боргом складала 42845,80 доларів США, прострочена заборгованість за основним боргом складала 0,00 доларів США, заборгованість за нарахованими відсотками складала 442,42 долари США, прострочена заборгованість за нарахованими відсотками складала 0,00 доларів США (а. с. 51 т. 1).

Додатками до вказаного листа є копії меморіальних ордерів, отриманих з АБС банку, за період з 02 квітня 2012 року (а. с. 52 - 92 т. 1).

Згідно довідки ПАТ КБ «Надра» від 21 березня 2016 року, станом на 17 березня 2016 року зобов`язання перед банком по кредиту складає 49281,75 долари США, а саме залишок по тілу кредиту 42482,28 долари США, заборгованість по відсоткам 5439,79 долари США, заборгованість по пені 1359,68 долари США (а. с. 44 - 45 т. 2).

На а. с. 46 - 91 т. 2 знаходяться копії квитанцій про погашення заборгованості за кредитним договором № 141/РП/39/2007-840 з 2007 року по 27 квітня 2015 року, згідно яких позичальником за даний період щомісячно вносились суми мінімально необхідного платежу.

Останній платіж по кредитному договору позичальником ОСОБА_2 здійснено 27 квітня 2015 року, чого останнім не заперечується.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором за період з 01 січня 2014 року по 03 лютого 2022 року, згідно якого заборгованість складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 42 482,28 доларів США, що еквівалентно 1 176 194,14 грн., та заборгованість за відсотками в розмірі 24 286,17 доларів США, що еквівалентно 672 403,90 грн., разом 66768,45 доларів США, що еквівалентно 1 848 598,04 грн. (а. с. 50 т. 1).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України (норми матеріального права наведені в редакції, чинній на час укладення кредитного та забезпечувальних договорів 31 липня 2007 року) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 516, 518 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови.

Відповідачам було надано всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

Відповідачами не надано жодних належних та допустимих доказів на спростування презумпції правомірності правочину в цілому.

Так, відповідач ОСОБА_2 не надав жодних належних доказів на спростування того факту, що під час укладання кредитного договору він діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодившись з його умовами.

На виконання умов договору відповідач ОСОБА_2 без заперечень отримав кошти в іноземній валюті, тривалий час виконувв свої зобов`язання за договором в частині повернення кредитних коштів.

Таким чином, підписаний кредитний договір підтверджує укладення його в інтересах обох сторін та відповідає принципам справедливості та добросовісності.

У своїй постанові від 02.02.2024 №630/136/23 (61-16827св23) Верховний суд зазначив, що встановивши, що спірні кредитні договори підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договорів, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на час укладення договорів не заявляв додаткових вимог щодо їх умов, не відкликав своєї згоди на їх укладення, за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договорів до кредитора не звертався, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання вказаних договорів недійсними.

Слід відзначити, що із наявних в матеріалах справи доказів ( у тому числі, із сукупності доказів, а саме: кредитного договору, розрахунку заборгованості наданого Позивачем, листа фонду гарантування вкладників від 08.07.2021 року, меморіальних ордерів, договору відступлення прав вимоги, а також із доказів наданих Відповідачами, а саме: з довідки Банку від 21.03.2015 року) вбачається, що Позичальник вносив неодноразові щомісячні платежі на погашення заборгованості, починаючи з 31.07.2007 року по 27.04.2015 року, та сплатив частково заборгованість, а останній платіж внесено 27.04.2015 року, що не заперечується і самими Відповідачами.

Сума заборгованості по тілу кредиту, яка вказана у розрахунку Позивача є тотожною сумі, що зазначена у Довідці Банку про зобов`язання Відповідача перед Банком, а саме: залишок до сплати по тілу кредиту складає 42 482,28 дол США.

При цьому, розмір відсотків які зазначено у розрахунку заборгованості наданому Позивачем відповідає розміру визначеному умовами кредитного договору, а отже всі міркування Відповідачів щодо невірності суми заборгованості вказаної у розрахунку Позивача, на думку суду, є необґрунтованими та безпідставними, та такими, що спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Крім того, відповідачами не представлено суду переконливих доказів на спростування розміру заборгованості, визначеної позивачем. Посилання на те, що відповідачем ОСОБА_2 сплачено коштів більше ніж отримано за кредитним договором не свідчить про належне виконання ним всіх умов договору та відсутність заборгованості.

При вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності, тому висновки про недоведеність вимог у частині розміру заборгованості є необґрунтованим. (Постанова КЦС ВС від 25.01.2023 № 209/3103/21 (61-9710св22).

У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 569/15311/21 (провадження № 61-11750св22) зазначено, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 вказано, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Такого розрахунку відповідачами не надано.

Отже, суд визнає обґрунтованою суму заборгованості, що заявлена позивачем до стягнення у цьому провадженні станом на 30.07.2020 у розмірі 66 768,45 доларів США, з яких залишок по тілу кредиту - 42482,28 доларів США, залишок по відсотках -24 286,17 доларів США.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Станом на день ухвалення судового рішення, розмір заборгованості ОСОБА_2 у гривні складає 2 997 903,40 грн (66 768,45 доларів США х 44,90 грн офіційний курс станом на 23.06.2026).

Позивачем прохальна частина позовної заяви викладена однозначно, у ній заявлено вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 1 848 598,07 грн, з яких 1 176 194,14 грн - заборгованість по тілу кредиту, 672 403,90 грн - заборгованість по відсоткам. Еквіваленту заборгованості у іноземній валюті у прохальній частині позову не відображено.

З урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу, суд вважає правильним стягнути цю суму заборгованості за кредитним договором.

Щодо поруки.

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати окремо від основного (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/31762/14-ц (провадження № 14-662цс18)).

Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно із частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, чи встановлено договором або законом строк її дії, його сплив припиняє відповідне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Необхідно звернути увагу, що умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24?вересня 2014?року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також Великої Палати Верховного Суду в постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11(провадження № 14-265цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19)).

З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Такі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Такі висновки Верховний Суд України виклав у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18).

Тобто ні норма статті 257 ЦК України про загальну позовну давність, ні частини другої статті 258 цього Кодексу про спеціальну позовну давність не можуть бути застосовані до вимог, заявлених до поручителя, оскільки строк звернення з позовом до поручителя обмежується строком поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19)).

А тому і вимоги статей 263 та 264 ЦК України про зупинення та переривання перебігу позовної давності не можуть бути застосовані до вимог, заявлених кредитором до поручителів у судовому порядку.

Ні стаття 559, ні будь-які інші норми ЦК України не містять положень про можливість поновлення, зупинення чи переривання строку звернення з вимогами до поручителя.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16 зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 5.3 договору поруки) про те, що його дія закінчується належним виконанням Позичальником взятих на себе зобов`язань по Кредитному договору, не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України.

Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням».

У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 зроблено висновок, що «строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 ГПК України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком у справі № 6-53цс14 і не вбачає підстав для відступлення від нього. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2 1169/11 (провадження № 14-265цс18) викладено правовий висновок такого змісту: «Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу (у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя».

Строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу .

У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 зроблено висновок, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Відповідно до пунктів 3.3.3.-3.3.4. Кредитного договору передбачений кінцевий термін повернення кредиту - 30 липня 2037 року, а також обов`язок із погашення кредиту шляхом внесення чергових мінімальних платежів, визначених п.3.3.2. Кредитного договору щомісячно до 10 числа поточного місяця.

Останній платіж було внесено 27 квітня 2015 року, позов до суду подано 14.02.2022 року, тобто поза межами шестимісячного строку з моменту настання строку для виконання основного зобов`язання, що свідчить про припинення поруки поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та необхідність відмови у задоволенні позовні вимоги щодо них.

Отже, заявлені у справі вимоги підлягають задоволенню частково у обсязі та за підставі, що зазначені вище.

Судові витрати

На підставі ст.141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_5 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 27 728,98.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 267 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» заборгованість за кредитним договором №141/РП/39/2007-840 від 31.07.2007 року у розмірі:

-1 176 194 (один мільйон сто сімдесят шість тисяч сто дев`яносто чотири) гривні 14 копійок - заборгованість по тілу кредиту;

-672 403 (шістсот сімдесят дві тисячі чотириста три) гривні 90 копійок - заборгованість по відсоткам.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» судовий збір у розмірі 27 728 (двадцять сім тисяч сімсот двадцять вісім) гривень 98 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.М. Майбоженко