Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №260/1104/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/1104/25 пров. № А/857/15234/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 260/1104/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

суддя у І інстанції Скраль Т.В.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення 02 квітня 2025 року,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – ГУ ПФУ в Запорізькій області), у якому просив:

визнати рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії позивачу неправомірним;

зобов`язати ГУ ПФУ в Запорізькій області призначити пенсію за віком позивачу з урахуванням періодів роботи з 07.05.1980 по 01.11.1989, з 01.05.1990 по 15.06.1992, з дати набуття права, тобто з 10.01.2025.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.04.2025 у справі №260/1104/25, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без участі сторін, позов було задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а наявність відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Разом із тим, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Така обставина не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання призначення пенсії.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ПФУ в Запорізькій області, яке у своїй скарзі просило таке скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до загального страхового стажу позивача не зараховано періоди: з 07.05.1980 по 01.11.1989, оскільки дата наказу про звільнення « 4.ХІІ.90» календарно не відповідає даті звільнення та відсутня інформація про нездійснення виплат за цей період в Республіці Азербайджан; з 01.05.1990 по 15.06.1992, оскільки в записі про прийняття міститься виправлення в даті документа, на підставі якого внесено запис та у записі на звільнення міститься виправлення в даті звільнення і завірено нечитабельною печаткою. Інших документів, які підтверджують роботу за цей період не було надано.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 10.01.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою № 93 про призначення пенсії за віком.

Разом із заявою про призначення пенсії позивач подав до пенсійного органу, зокрема, копії трудової книжки від 19.08.1974, архівних довідок.

У зв`язку із призначенням пенсій за принципом екстериторіальності та єдиної черги завдань заява ОСОБА_1 розглядалася ГУ ПФУ в Запорізькій області.

17.01.2025 ГУ ПФУ в Запорізькій області рішенням № 072050011810 відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки загальний страховий стаж складає 09 років 11 місяців 13 днів.

До страхового стажу не враховано періоди:

з 07.05.1980 по 01.11.1989, оскільки дата наказу про звільнення « 4.ХІІ.90» календарно не відповідає даті звільнення та відповідно до пункту 2 статті 24-1 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відсутня інформація про нездійснення виплат за цей період в Республіці Азербайджан;

з 01.05.1990 по 15.06.1992, оскільки в записі про прийняття міститься виправлення в даті документа, на підставі якого внесено запис та у записі на звільнення міститься виправлення в даті звільнення і завірено нечитабельною печаткою.

Вважаючи таке рішення пенсійного органу протиправним, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав із позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-IV).

Як визначено частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До набрання чинності Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" питання пенсійного забезпечення, у тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII).

Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі – Порядок № 637), трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.

Як видно з оспорюваного рішення, ГУ ПФУ в Запорізькій області не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи: з 07.05.1980 по 01.11.1989, оскільки дата наказу про звільнення « 4.ХІІ.90» календарно не відповідає даті звільнення та відповідно до пункту 2 статті 24-1 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відсутня інформація про нездійснення виплат за цей період в Республіці Азербайджан; з 01.05.1990 по 15.06.1992, оскільки в записі про прийняття міститься виправлення в даті документа, на підставі якого внесено запис та у записі на звільнення міститься виправлення в даті звільнення і завірено нечитабельною печаткою.

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 від 19.08.1974 позивач:

- 07.05.1980 прийнятий на роботу в Нафтогазодобуваюче управління «Артемнефтегаз» (запис № 9);

- 01.11.1989 звільнений з роботи за власним бажанням (запис № 11);

- 01.05.1990 прийнятий на роботу контролером (запис № 14);

- 15.06.1992 звільнений з роботи контролером (запис № 15).

Апеляційним судом встановлено, що записи у трудовій книжці ОСОБА_1 про спірні періоди роботи по хронології відображають місце та роботу, яку виконував позивач, а також наявний відтиск печатки. Окрім того, згідно із матеріалами справи, ОСОБА_1 разом із заявою про призначення пенсії подав довідку про заробітну плату для обчислення пенсії №А1 від 15.06.2018 та архівну довідку від 18.06.2018 №417/43/26/4/01-2018, що є достатнім для підтвердження наявного страхового стажу.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач не може нести відповідальність за правильність та належний порядок ведення та заповнення трудової документації, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач протиправно не зарахував періоди робити позивача з 07.05.1980 по 01.11.1989 та з 01.05.1990 по 15.06.1992 до його страхового стажу.

Додатково апеляційний суд зазначає, що якщо поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документів було не достатньо, то пенсійний орган був зобов`язаний повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково (наприклад, уточнюючі довідки, копії наказів, архівні документи, тощо). В цьому випадку ГУ ПФУ в Запорізькій області не надало суду доказів вчинення таких дій.

Щодо доводів скаржника про відсутність інформації про нездійснення пенсійних виплат за період з 07.05.1980 по 01.11.1989 в Республіці Азербайджан, апеляційний суд зазначає таке.

Як передбачено статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Згідно із статтею 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Таким чином, з наведеного слідує, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Апеляційний суд звертає увагу, що на час роботи позивача у республіці колишнього СРСР, Україна була учасником угоди, а тому норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди, виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду навчання (роботи) до страхового стажу.

Окрім того, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 у разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

На переконання апеляційного суду, незазначення особою в заяві про призначення пенсії інформації про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди не може бути безумовною підставою для відмови у зарахуванні страхового стажу та як наслідок позбавлення особи права на отримання пенсії.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем має був бути врахований трудовий стаж, набутий ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що підстав для скасування судового рішення немає, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі №260/1104/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар