Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №560/18965/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/18965/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

23 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та отримує пенсію, обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 06.05.2021.

Для обчислення розміру пенсії позивача відповідачем врахований показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2018-2020, в розмірі 9118,81 грн. з відповідними коефіцієнтами.

Перерахунок пенсії позивача (індексацію) відповідачем проведено шляхом збільшення показника середньої заробітної палати в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який розраховувався таким чином: 3764,40 грн збільшено на коефіцієнт 1,17 з 01.03.2019, на коефіцієнт 1,11 з 01.05.2020, на коефіцієнт 1,11 з 01.03.2021, на коефіцієнт 1,14 з 01.03.2022, на коефіцієнт 1,197, на коефіцієнт 1,1,0796 з 01.03.2024, на коефіцієнт 1,115 з 01.03.2025 ).

На звернення позивач відповідач листом повідомив про те, що оскільки розмір пенсії за віком з 06.05.2021 позивачу обчислено з урахуванням показника середньої заробітної палати по Україні за 2018-2020 роки (9118,81 грн), який є вищим від вищезазначених показників індексації пенсії, з 01.03.2022, з 01.03.2023, з 01.03.2024 на виконання Постанови №118 відповідачем встановлено з 01.03.2022 щомісячну доплату 135,00 грн, на виконання Постанови №168 встановлено з 01.03.2023 щомісячну доплату 100,00 грн та виконання Постанови №185 встановлено з 01.03.2024 щомісячну доплату 100,00 грн. З 01.03.2025 з урахуванням показника 1,0575 (9118,81 *1,0575). Враховуючи наведене, відповідач вважає, що позивачу пенсію обчислено відповідно до норм чинного законодавства про пенсійне забезпечення, тому підстави для перегляду розміру пенсії відсутні.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України гарантує право громадян на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення, яке має забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі Закон № 1058).

Стаття 40 Закону № 1058 визначає порядок обчислення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії.

Частина друга статті 40 встановлює, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де Зс середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Частина друга статті 42 Закону № 1058 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та проведення щорічних індексацій) передбачає: «Для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України».

Механізм проведення такого перерахунку деталізовано Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року № 124 (далі Порядок № 124).

Пункт 1 Порядку № 124 визначає, що цим Порядком визначено механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Пункти 2 та 3 Порядку № 124 визначають, які саме пенсії підлягають перерахунку, і пенсія позивача, призначена у 2020 році відповідно до Закону № 1058, підпадає під дію цього Порядку. Пункт 5 Порядку № 124 (на який посилається відповідач) встановлював у 2019 році: «перерахунок пенсій проводиться шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 1 жовтня 2017 р. на коефіцієнт. Кожен наступний перерахунок проводиться з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати».

Ключовим питанням у цій справі є те, чи підлягає індексації відповідно до щорічних коефіцієнтів, встановлених Кабінетом Міністрів України, саме той показник середньої заробітної плати (в цьому випадку 9118,81 гривень за 2018-2020 роки), який був фактично застосований при призначенні пенсії позивачу у 2021 році, чи індексації підлягає лише умовний показник середньої заробітної плати станом на 01 жовтня 2017 року (3764,40 гривень).

Суд зазначає, що це питання було предметом розгляду Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 200/5836/24.

У постанові від 16 квітня 2025 року (касаційне провадження № К/990/4755/25) Верховний Суд сформулював правовий висновок щодо порядку індексації пенсій, призначених у 2019-2023 роках.

Верховний Суд у зазначеній постанові, аналізуючи положення частини другої статті 42 Закону № 1058 та Порядку № 124, дійшов висновку, що при індексації пенсій, призначених після 01 січня 2018 року (зокрема, у 2019, 2020, 2021 роках тощо) із застосуванням показника середньої заробітної плати за три попередні роки (наприклад, 2016-2018, 2017-2019, 2018-2020 тощо), коефіцієнти збільшення, встановлені Кабінетом Міністрів України для проведення щорічної індексації з 01 березня, мають застосовуватися саме до того показника середньої заробітної плати, який був фактично врахований при призначенні (попередньому перерахунку) конкретної пенсії.

Верховний Суд вказав, що підхід Пенсійного фонду України, за яким для всіх пенсій (незалежно від року призначення та застосованого показника середньої заробітної плати) індексується лише усереднений показник станом на 01.10.2017 (3764,40 гривень), є таким, що не відповідає меті та змісту статті 42 Закону № 1058 та призводить до необґрунтованого заниження розміру індексації для пенсій, призначених із застосуванням вищих показників середньої заробітної плати.

Отже, відповідно до висновків Верховного Суду у справі № 200/5836/24, при проведенні індексації пенсії позивача з 01 березня 2021 року, 01 березня 2022 року, 01 березня 2023 року, з 01 березня 2024 року та з 01 березня 2025 року відповідач мав застосувати коефіцієнти збільшення, встановлені постановами Кабінету Міністрів України № 127, № 118, № 168 та № 185 саме до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2018-2020 роки у розмірі 9118,81 грн, який був врахований при призначенні йому пенсії у 2021 році.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач застосовував інший підхід, а саме індексував показник 3764,40 гривень. Такі дії відповідача є протиправними та такими, що суперечать висновкам Верховного Суду.

Натомість, позивач помилково стверджує, що відповідач має застосувати при індексації її пенсії показник заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у 2020 році - 7763,17 грн, 2021 році - 9118,51 грн; у 2022 році - 10866,37 грн, у 2023 році - 13996,68 грн, у 2024 році - 14974,56 грн; у 2025 році - 15057,09 грн.

Стосовно таких аргументів суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, індексація пенсій здійснюється шляхом збільшення того показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який вже врахований при обчисленні пенсії, на відповідний коефіцієнт. Закон не передбачає щорічної заміни цього показника на новий (актуальний для кожного року), а встановлює механізм саме його послідовного збільшення.

По-друге, перерахунок здійснюється щодо вже призначених пенсій, тому базою для індексації є показник, який використовувався при призначенні або попередньому перерахунку пенсії. Отже, кожне наступне підвищення проводиться з урахуванням раніше збільшеного показника, а не нового значення.

По-третє, як уже зазначалося вище, правову позицію з цього питання чітко сформульовано у постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі №200/5836/24. Суд касаційної інстанції зазначив, що коефіцієнти збільшення, визначені Кабінетом Міністрів України, застосовуються саме до того показника середньої заробітної плати, який був фактично врахований при призначенні пенсії, а не до нових показників середньої заробітної плати за кожен наступний рік.

Тому, інший підхід, тобто застосування щоразу нового показника середньої заробітної плати, суперечить змісту статті 42 Закону №1058-IV, оскільки фактично означає не індексацію раніше призначеної пенсії, а її нове обчислення, що не передбачено законом.

Отже, вимоги позивача в частині застосування при індексації пенсії показників середньої заробітної плати, визначених окремо за кожний рік (2020–2025), не відповідають вимогам частини другої статті 42 Закону №1058-IV, положенням Порядку №124 та усталеній практиці Верховного Суду, а тому є безпідставними.

Таким чином, враховуючи вищенаведене правове регулювання та висновки Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 200/5836/24 суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову відповідача у проведенні індексації пенсії позивача шляхом застосування коефіцієнтів збільшення до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2018-2020 роки (9118,81 грн).

Суд також звертає увагу, що пенсія за віком відповідно до Закону №1058-ІV призначена позивачу з 06.05.2021, а тому остання набула право на проведення індексації пенсії з 01.03.2022.

Натомість позивач просить провести індексацію пенсії, зокрема, з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у відповідному бюджетному році на коефіцієнт збільшення 1,11 (7763,17 грн на 01.03.2020 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251 "Деякі питання підвищення пенсійних виплат і надання соціальної підтримки окремим категоріям населення у 2020 році", на коефіцієнт збільшення 1,11 (9118,51 на 01.03.2021 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2021 № 127 "Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році".

Отже, позовні вимоги в цій частині також є безпідставними.

Щодо застосування під час обчислення (індексації) пенсії з 01.03.2025 коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2021 році у розмірі 1,0575 (зазначеного у підпункті 6 пункту 2 постанови №209), замість коефіцієнта збільшення 1,115, що визначений пунктом 1 постанови №209, суд звертає увагу на такі обставини.

В силу приписів абз. 2 ч. 2 ст. 42 Закону №1058-IV коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, не може бути меншим суми доданків, що відповідають 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Виходячи з темпів зростання споживчих цін у 2024 році (12%) і зростання середньої заробітної плати (11%) за останні три роки (2022-2024 роки) порівняно з попередніми трьома роками (2021-2023 роки) постановою №209 встановлено для підвищення пенсії коефіцієнт 1,115, що відповідає приписам абзацу другого частини другої статті 42 Закону №1058-IV.

Водночас Закон №1058-IV не передбачає випадків зменшення коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії та не уповноважує Кабінет Міністрів України на визначення розміру такого зменшеного коефіцієнта.

З урахуванням наведеного вище суд дійшов висновку про те, що приписи підпункту 6 пункту 2 Постанови №209 в частині визначення коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, для цілей індексації пенсій, призначених у 2021 - 2024 роках, не відповідають положенням ч. 2 ст. 42 Закону №1058-IV, а тому не підлягають врахуванню.

За наведених обставин індексація пенсії позивача з 01.03.2025 мала бути проведена шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії (9118,81 грн) на коефіцієнт збільшення 1,115, передбачений пунктом 1 Постанови №209, у зв`язку з чим дії ГУПФ щодо здійснення перерахунку (індексації) пенсії позивача з 01.03.2025 із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,0575, що встановлений пунктом 1 Постанови №209, суд визнає неправомірними.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд враховує обставини того, що визначена станом на 1 березня відповідного календарного року сума індексації пенсії зберігається під час проведення індексації в наступних роках, а тому порушене право необхідно захистити шляхом визнання протиправними дій ГУПФ щодо відмови у проведенні індексації пенсії позивача із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який врахований для обчислення пенсії (у розмірі 9118,81 грн), у розмірах 1,14, 1,197 , 1,0796 та 1,115 у зв`язку із чим суд зобов`язує відповідача здійснити з 23.02.2025 (з урахуванням шестимісячного строку звернення до суду, оскільки вперше з цим позовом позивач звернулася до суду 23.08.2025, проте позовну було повернуто) індексацію пенсії позивача шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який врахований для обчислення пенсії за 2018 - 2020 роки у розмірі 9118,81 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14, 1,197 та 1,0796, та у зв`язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 23.02.2025, за вирахуванням фактично сплачених сум.

Такі висновки суду відповідають правовим висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 13.05.2025 у справі №560/8245/24 та від 29.05.2025 у справі №400/3325/24.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не довів правомірності своїх дій щодо непроведення індексації пенсії позивача у визначеному законом порядку.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Боровицький О. А.

Судді Ватаманюк Р.В. Курко О. П.