Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №560/16347/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/16347/25

Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І.

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

23 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просила:

-визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо: нарахування та виплати при звільненні ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув, лише з червня 2014 року до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби; нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно не за цінами, встановленими станом на 01 січня 2025 року;

-зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , з урахуванням раніше проведених виплат, грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 року № 178, без застосування пропорції часу, що минув, з дня виникнення права на отримання цього майна - 05.08.2005 року, до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, за цінами предметів обмундирування, визначеними станом на 01 січня 2025 року.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.03.2026 позов задоволено частково:

-визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 05.08.2005 по червень 2014 року;

-зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) скласти довідку про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 за період з 05.08.2005 по червень 2014 року, а також нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане речове майно за період з 05.08.2005 по червень 2014 року, відповідно до вимог пункту 5 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою КМ України від 16.03.2016 №178 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу у Національній академії з 2020 року по 21.08.2025, та була звільнена зі служби згідно наказу №1093-ОС від 21.08.2025.

При цьому, з 2005 року по 2014 рік позивач проходила службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні ( АДРЕСА_1 ), що підтверджується витягом з послужного списку.

ОСОБА_1 нараховано та виплачено при звільненні компенсацію за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув, з червня 2014 року до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби згідно з Довідкою №71 від 18.08.2025.

Позивач, вважаючи, що має право на отримання компенсації за неотримане речове майно за період проходження служби у НОМЕР_2 прикордонному загоні ( АДРЕСА_1 ) з 2005 по 2014 рік, звернулася до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначаються Законом України від 12.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 цього Закону).

Абзацом другим пункту 1статті 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до наведеної норми Кабінет Міністрів України постановою від 16.03.2016 №178 затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).

Пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, й звільнення з військової служби.

За змістом пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

За приписами пункту 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Формою довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, визначено включення до неї, зокрема, даних щодо: найменування речового майна, року і місяця виникнення права на отримання предметів речового майна, кількості предметів, вартість за одиницю, суми грошової компенсації.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що при звільненні військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби, а грошова компенсація підлягає нарахуванню відповідно до виду й кількості неотриманого речового майна та його вартості станом на 1 січня поточного року, що вказано у пункті 5 Порядку №178.

Як стверджує позивач, остання в період служби у НОМЕР_2 прикордонному загоні з 2005 по 2014 рік, не забезпечувалася речовим майном.

В свою чергу, відповідачем зазначено, що інформація стосовно речового забезпечення позивача у період проходження служби у НОМЕР_2 прикордонному загоні у період з 2005 по 2014 роки у Національній академії відсутня. До липня 2014 року Лисичанськ був в окупації проросійських бойовиків, інформація щодо отримання ОСОБА_1 речового забезпечення ймовірно була втрачена. Наявною лишилися лише інформація з червня 2014 року. Тому підтвердити чи спростувати факт отримання речового забезпечення останньою не представляється можливим.

Однак, судом першої інстанції критично оцінено твердження відповідача про ймовірність втрати інформації щодо отримання ОСОБА_1 речового забезпечення до липня 2014 року, оскільки відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження вказаної обставини, а також ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) не зазначено, які дії вчинені для одержання інформації щодо отримання позивача речового забезпечення до липня 2014 року, та не надано доказів цього.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що хоча нормами статті 77 КАС України і передбачено, що обов`язок доказування покладається на відповідача, у адміністративному процесі діє принцип змагальності сторін, за яким кожен повинен довести ті обставини, на які він посилається.

Отже, позивач обґрунтовуючи свої вимоги, повинна надати докази на підтвердження порушення своїх прав.

Самі лише твердження ОСОБА_1 про те, що в спірний період остання не забезпечувалася речовим майном, без надання доказів на підтвердження порушення своїх прав, не можуть бути підставою для задоволення позовних.

За вказаних обставин, зважаючи на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження порушення її прав з боку відповідача, колегія суддів вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Граб Л.С.

Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.