Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №640/21561/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/21561/20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н.П.

Суддів: Кобаля М.І., Файдюка В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року, суддя Артоуз О.О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комсії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив (з урахуванням уточнених вимог):

- визнати протиправною відмову Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві щодо направлення до Міністерства внутрішніх справ України документів для розгляду питання про можливість призначення мені одноразової грошової допомоги у розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконанням службових обов`язків;

- зобов`язати Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві направити до Міністерства внутрішніх справ України документи для розгляду питання про можливість призначення мені одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконанням службових обов`язків;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту фінансово-облікової політики розглянути та прийняти рішення відповідно до пункту 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 стосовно заяви позивача щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконанням службових обов`язків;

- відповідно до ст. 382 КАС України встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві та Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту фінансово-облікової політики подати в установлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду.

Позовні вимоги позивач мотивовує тим, що 15.10.2013 позивача звільнено зі служби в органах внутрішніх справ у відставку на підставі п. 64 "б" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через хворобу) з 16.10.2013. Згідно з висновком МСЕК серії 10 ААА № 013322 від 18.02.2014 позивачу встановлено 70% втрати працездатності та II групу інвалідності з 13.02.2014, захворювання пов`язане з проходженням служби в ОВС, до 13.02.2015. Міністерством внутрішніх справ України позивачу виплачена одноразова грошова допомога платіжним дорученням від 19.06.2014 №1268 у розмірі 35 817,6 грн. Під час повторних оглядів позивачу було підтверджено II групу інвалідності та 70% втрати працездатності, а також встановлено іншу причину - травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків. Отже, після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності позивачу встановлено іншу причину інвалідності, що на його думку дає йому право на отримання грошової допомоги відповідно до Постанови № 850 у розмірі 200 прожиткових мінімумів. Позивач 19.02.2020 за вх. № С-2908 та 14.07.2020 звернувся із заявами до Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Національної поліції у місті Києві стосовно призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням II групи інвалідності довічно, з причини - травма пов`язана з виконанням службових обов`язків. Ліквідаційною комісією ГУМВС України в м. Києві повідомлено позивачу, що з дати встановлення МСЕК другої групи інвалідності від травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, пройшло більше трьох років, а тому підстави для направлення до МВС України документів для виплати мені одноразової грошової допомоги, відсутні. Вважаючи таку відповідь неправомірною позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.09.2020 відкрито провадження у справі.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» ліквідовано вказаний адміністративний суд. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-ІХ Окружним адміністративним судом міста Києва справу надіслано до Київського окружного адміністративного суду.

На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, Київським окружним адміністративним судом передано справу до Запорізькому окружному адміністративному суду.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.03.2025 справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві щодо направлення до Міністерства внутрішніх справ України документів для розгляду питання про можливість призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконанням службових обов`язків.

Зобов`язано Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та направити до Міністерства внутрішніх справ України документи для розгляду питання про можливість призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконанням службових обов`язків.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Міністерства внутрішніхсправ України в м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи яе те просив представник скаржника, у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , оперуповноваженого карного розшуку 2 відділу міліції (з обслуговування мікрорайону «Шулявка») Солом`янського районного управління ГУМВС України в м. Києві, з 16.10.2013 звільнено зі служби в органах внутрішніх справ у відставку на підставі п. 64 "б" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через хворобу).

Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого серії 10 ААА № 013322 від 18.02.2014 позивачу встановлено 70% втрати працездатності.

Відповідно до виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ № 0085314 від 18.02.2014 та довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0085314 від 18.02.2014 ОСОБА_1 з 13.02.2014 до 01.03.2015 встановлено II групу інвалідності, захворювання пов`язане з проходженням служби в ОВС.

Міністерством внутрішніх справ України платіжним дорученням від 19.06.2014 №1268 виплачена позивачу одноразова грошова допомога у розмірі 35 817,6 грн.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0421605 від 18.02.2015 за результатами повторного огляду позивачу було залишено II групу інвалідності, з причини - травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків, до 01.03.2017.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0645794 від 13.12.2016 за результатами повторного огляду позивачу залишено II групу інвалідності, з причини - травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків, до 01.01.2020.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0999018 від 04.04.2019 за результатами повторного огляду позивачу встановлено II групу інвалідності довічно, з причини - травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків.

19 лютого 2020 року позивач звернувся до Голови Ліквідаційної комісії ГУМВС України в м. Києві (копія для Департаменту фінансово-облікової політики МВС України) із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності другої групи, що настала внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, відповідно ч. 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності працівника міліції», у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, з 18.02.2015.

Листом Департаменту фінансово-облікової політики МВС України від 18.03.2020 № С-3415/15 позивачу повідомлено про необхідність звернення для вирішення питання про виплати одноразової грошової допомоги до ліквідаційної комісії органу, за останнім місцем проходження служби.

Листом Ліквідаційної комісії ГУМВС України в м. Києві від 18.03.2020 № 1/396-Пд позивачу повідомлено, що з дати встановлення МСЕК другої групи інвалідності від травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків пройшло більше трьох років, що перевищує передбачений Порядком № 707 термін, отже, підстави для направлення до МВС України документів для виплати одноразової грошової допомоги відсутні.

14 липня 2020 року позивач звернувся МВС України із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності другої групи, що настала внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, відповідно ч. 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності працівника міліції», у розмірі 200 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, з 18.02.2015.

Листом Департаменту фінансово-облікової політики МВС України від 04.08.2020 № С-12481/15 позивачу повідомлено про те, що рішення про призначення виплати МВС України приймаються виключно на підставі висновку та відповідних документів, які готуються та перевіряються органом, у якому працівник міліції проходив службу. У разі надходження від Ліквідаційної комісії ГУМВС України в м. Києві до МВС належним чином оформлених документів вони будуть розглянуті у встановленому законодавством порядку.

Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо направлення документів про призначення та виплати одноразової грошової допомоги позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія судідв зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Пунктом 5 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон України № 580-VIII) визнано таким, що повністю втратив чинність Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-XII (далі - Закон України № 565-XII).

Водночас, за змістом пункту 15 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 580-VIII право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України № 565-XII зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України № 580-VIII.

До набрання чинності Законом України № 580-VIII, тобто до 07.11.2015, право та порядок виплати одноразової грошової допомоги врегульовано статтею 23 Закону України № 565-ХІІ.

Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону України № 565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На реалізацію вимог ст. 23 Закону України № 565-XII Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», якою затвердив Порядок № 850 (далі - Порядок № 850), який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції. Порядок № 850 набрав чинності з 31.10.2015.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Порядком № 850 установлено, що особам, які до набрання чинності Законом України від 13.02.2015 № 208-VIII "Про внесення змін до статті 23 Закону України "Про міліцію" щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції" мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 707 (далі - Порядок № 707).

Положеннями п. 5 - 7 Порядку № 707 встановлено, що для виплати грошової допомоги в разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи установлення групи інвалідності працівник міліції, податкової міліції подає органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби за місцем проходження служби: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги згідно з додатком; довідку медико-соціальної експертної комісії щодо визначення ступеня втрати працездатності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) та (або) установлення групи інвалідності; довідку про грошове забезпечення; копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові, видачу документа та місце реєстрації (довідку органу реєстрації або відповідного житлово-експлуатаційного підприємства, організації чи органу місцевого самоврядування про місце реєстрації або місце перебування заявника); копію ідентифікаційного номера.

Для виплати грошової допомоги обов`язково подається довідка від Національної акціонерної страхової компанії "ОРАНТА" про проведену або не проведену раніше виплату.

Орган внутрішніх справ, орган державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, подає МВС та ДПА у семиденний строк з дня реєстрації документів висновок щодо можливості проведення грошової допомоги разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку, копією висновку службового розслідування за фактом поранення (контузії, травми або каліцтва) такого працівника, установлення групи інвалідності чи загибелі (смерті).

МВС та ДПА у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати і надсилає його разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5, органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, для проведення виплати.

Виплата грошової допомоги працівнику міліції, податкової міліції проводиться шляхом перерахування суми виплати на рахунок, відкритий заявником в установі банку, або через касу органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у разі його загибелі (смерті) членамйого сім`ї, а в разі їх відсутності - його батькам та утриманцям.

Грошова допомога виплачується не пізніше двох місяців з дня прийняття відповідного рішення у межах коштів, передбачених у державному бюджеті на такі цілі.

Працівник міліції, податкової міліції, у разі його загибелі (смерті) члени його сім`ї, а в разі їх відсутності - його батьки та утриманці можуть пред`явити МВС та ДПА вимоги щодо виплати грошової допомоги протягом трьох років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги.

Так само, згідно пункту 8 Порядку № 850, який був чинний на дату звернення позивача до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в м. Києві, керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС України в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.

Згідно із пунктом 9 Порядку № 850 МВС України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

З огляду на вищезазначені норми закону, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність відмови Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві щодо направлення до Міністерства внутрішніх справ України документів для розгляду питання про можливість призначення позивачу одноразової грошової допомоги.

Відмовляючи позивачу у складанні висновку та направленні документів до Міністерства внутрішніх справ України відповідач ГУ МВС України в м Києві керувався положеннями п. 7 Порядку та умов виплати одноразової виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 707 щодо обмеження трьохрічним терміном протягом якого особа може звернутися за отриманням одноразової грошової допомоги.

Між тим, ані норми Порядку № 707, ані Порядку № 850 не наділяли орган внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, повноваженнями щодо відмови у призначенні особі одноразової грошової допомоги. Такими повноваженнями, у відповідності до вказаних порядків, наділено виключно Міністерство внутрішніх справ України.

Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указана норма Основного Закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

При цьому вжите законодавцем словосполучення «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Водночас, після отримання заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідач не наділений дискреційними повноваження в частині результату їх розгляду, оскільки норми Порядків № 707 та № 850 наділяють орган внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, лише повноваженнями щодо складання висновку щодо можливості проведення грошової допомоги заявнику та оформлення відповідного пакету документів, за результатами розгляду якого буде прийнято відповідне рішення Міністерством внутрішніх справ України.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а.

Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб`єктів.

Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v.Bulgaria» № 30985/96).

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, суд першої інстанції вірно зазначив, що у спірних правовідносинах відсутні дискреційні повноваження у .

Не вирішивши питання направлення поданих позивачем документів до МВС України разом з висновком до МВС України, ГУ МВС в м Києві (наразі пирацює Ліквідаційна Комісія) не дотрималось встановленого законодавством порядку вирішення спірного питання, а тому суд дійшов вірного висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та направити до МВС України документи для розгляду питання щодо призначення одноразової грошової допомоги.

Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду першої інстанції інстанції, а тому вважає рішення законним і вбачає підстав для його скасування.

Відповідно до ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені (прийняті) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив заяву у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Кобаль М.І.

Файдюк В.В.