Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №620/5822/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/5822/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Заліська Є.Я., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

20.05.2025 через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подано до Чернігівського окружного адміністративного суду позов до Військової частини НОМЕР_1 , яким просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключения ОСОБА_1 до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_2 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 50 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві десять днів з дати отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 р. позовну заяву повернуто.

Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не наведено вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об`єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації належного права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 та направити справу № 620/5822/25 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У апеляційній скарзі позивач зазначає, що моментом, коли Позивачу стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат при звільненні є дата отримання відповіді на адвокатський запит - 31.03.2025, а тому, в розумінні статті 233 КЗпП вважає, що трьохмісячний строк звернення до суду закінчується 30.06.2025.

Тобто, на думку позивача, звертаючись до суду з цим позовом 20.05.2025, позивачем не пропущено трьохмічного строку звернення до суду з цим позовом.

Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України апеляційну скаргу розглянуто в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою, ухвала підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає, а викладені у апеляційній скарзі мотиви апелянта є прийнятні з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що згідно записів у військовому квитку серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 31.05.2022 був мобілизований та проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.08.2023 №227 ОСОБА_1 нараховано грошову компенсацію за щорічну невикористану основну відпуску у розмірі 50 днів за 2022-2023 роки.

29 лютого 2024 року позивачу видано посвідчення Серії НОМЕР_3 .

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" 20 грудня 1991 року N 2011-XII N 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців- діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.»

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22.

Тобто предметом спору є стягнення грошового забезпечення, право на яке у позивача виникло після 19 липня 2022 року. Таким чином, до вказаних правовідносин має застосовуватись стаття 233 КЗпП України у новій редакції, як було вірно визначено судом першої інстанції.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Оскільки справи про виплату усіх сум, що належать при звільненні встановлено тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Разом з тим, строк звернення до суду може бути поновлено у разі наявності поважних підстав для його поновлення.

Так, позивачем в заяві про поновлення строку було зауважено, що під час звільнення Позивач не отримував жодного документу, що підтверджує суми нараховані та виплачені при звільненні, оскільки зі змісту наказу неможливо встановити, чи при обрахуванні компенсації за невикористані відпустки враховувалась додаткова грошова винагорода.

Так, в інтересах Позивача направлялись адвокатські запити з проханням:

1. Надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , за період проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 , з урахуванням відомостей про нарахування додаткової грошової винагороди.

2. Надати інформацію чи було враховано додаткову грошову винагороду, отриману ОСОБА_1 , при обрахунку грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку за 2022-2023 роки.

3. Надати інформацію про період який взято було для обрахування розміру місячного грошового забезпечення для визначення одноденного розміру грошового забезпечення при розрахунку компенсації за невикористані відпустки у 2022-2023 роках.

Військовою частиною НОМЕР_1 було надано відповідь від 08.03.2025, однак не було надано розгорнуту довідку про грошове забезпечення.

24.03.2025 було направлено адвокатський запит, з проханням надати розгорнуту довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 .

Представник позивача отримав відповідь від 31.03.2025, відповідно до якої додаткова грошова винагорода не враховується при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Разом з тим, відповідно до довідки про доходи від 31.03.2025 року № 1776/6/481, виданої на запит адвоката, позивач у лютому 2025 року від відповідача отримав виплату за період лікування.

Враховуючи встановлене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції формально підійшов до вирішення питання щодо поновлення позивачу строку звернення до суду з даним позовом, врахувавши практику Верховного суду, проте не врахував статус позивача та його перебування на військовій службі, тому колегія суддів вважає в даному випадку за можливе визнати поважними підстави пропуску строку звернення до суду із цим позовом, враховуючи, що останнім не було пропущено тримісячного строку з дня отримання відповіді на адвокатський запит - 31.03.2025.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «право на суд» включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» від 01 березня 2002 року).

Згідно рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Отже, суду при прийнятті позову необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи рішення про повернення позовної заяви суд першої інстанції допустився помилки та фактично позбавив позивача гарантованого їм національним та Європейським законодавством права на доступ до правосуддя.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції з постановленням нової ухвали про направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Згідно ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи все вищевикладене у сукупності, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції, внаслідок порушення норм процесуального права, скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 320, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 - задовольнити.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - скасувати, справу направити до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

В.В. Файдюк