Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №728/581/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 728/581/26 Суддя (судді) першої інстанції: Глушко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Кравченка Є.Д.,

суддів: Осіпової О.О., Златіна С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 23.04.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Бахмацького районного суду Чернігівської області із позовом до Головного управління Національної поліції у Чернігівській області, в якому просив суд скасувати постанову серії ЕНА № 6551760 № 0002382940 від 17.10.2025 про накладення адміністративного стягнення за ч.3 ст. 122 КУпАП.

В обґрунтування позовних вимог заявник зазначив, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню з огляду на ту обставину, що 22.01.2026 ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, оскільки взагалі немає посвідчення водія. Крім того, позивач перебуває у складі Збройних Сил України.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 23 квітня 2026 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач зазначив, що висновок суду про підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом ґрунтується на припущеннях, оскільки перебування особи біля автомобіля не свідчить про керування ним.

Зазначення в постанові суду про те, що «з відеозапису вбачається, що позивач керував транспортним засобом, оскільки, при його зупинці, вийшов зі сторони водійського місця ; його дружина вийшла зі сторони пасажирського місця», нічим не підтверджується. На відеозаписі не зафіксовано, щоб ОСОБА_1 виходив з автомобіля.

Крім того, апелянт посилався на ту обставину, що в оскаржуваній постанові зазначено, що ОСОБА_1 був позбавлений права керування усіма видами транспортних засобів постановою Бахмацького районного суду від 05.03.2024 року терміном на 5 років. При цьому номер справи не вказаний, а суд першої інстанції сам перебрав на себе функцію обвинувачення і самостійно вказав номер справи та безпідставно змінив дату з 05.03.2024 на 06.03.2024 року.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2026 року судом відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву та витребувано адміністративну справу з суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надійшов, що не перешкоджає її розгляду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2026 року призначено справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 23.04.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження та продовжено строк розгляду апеляційної скарги на розумний строк, достатній для всебічного та повного розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22.01.2026 року інспектором ВП №1 (м.Бахмач) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області майором поліції Перцем О.О. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6551760 відносно ОСОБА_1 , зі змісту якої вбачається, що останній 22.01.2026 року о 23 год 32 хв, в с. Бахмач, вул. Довженка, 3 керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування усіма видами транспортних засобів постановою Бахмацького районного суду від 05.03.2024 року терміном на 5 років, чим порушив п. 2.1 а ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП, за що відносно нього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 гривень.

Постановою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 06.03.2024 року, яка набрала законної сили 17.03.2024 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126, ч.1 ст. 130 КУпАП та призначено йому адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 (двох тисяч чотирьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років без оплатного вилучення транспортного засобу.

Крім того, допитаний в судовому засіданні судом першої інстанції, за клопотанням представника позивача, інспектор ВП № 1 (м. Бахмач) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області Перець О.О. пояснив: назустріч рухався транспортний засіб з ввімкненим дальнім світлом фар в темну пору доби, не перемикаючи на ближній; ввімкнули проблискові маячки, однак водій не зупинився, намагався втекти; на відеозапису зафіксовано, як ОСОБА_1 після зупинки транспортного засобу вийшов зі сторони пасажирського сидіння; як з`ясувалося, останній позбавлений права керування транспортними засобами постановою Бахмацького районного суду Чернігівської області, у зв`язку з чим відносно ОСОБА_1 винесено постанову за ч.4 ст. 126 КУпАП та складено протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП. Також свідок пояснив, що посилання в оскаржуваній постанові на дату постанови Бахмацького районного суду, якою ОСОБА_1 позбавлено права керування транспортними засобами, 05.03.2024 року, є технічною помилкою.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що доказом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.126 КУпАП, є відеозапис з нагрудної камери поліцейського з місця події, на якому зафіксовано порушення позивачем вищевказаних вимог ПДР, а саме: з відеозапису вбачається, що позивач керував транспортним засобом, оскільки, при його зупинці, вийшов зі сторони водійського місця; його дружина вийшла зі сторони пасажирського місця; про наявність постанови суду, якою ОСОБА_1 позбавлено права керування транспортними засобами строком на п`ять років, останньому було відомо згідно з матеріалами справи 728/315/24 відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 та 126 ч.5 КУпАП.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Згідно із ч.4 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, -тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 затверджено Правила дорожнього руху.

Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Пунктом 2.1 а ПДР України визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Отже, керування транспортним засобом особою, яка немає при собі посвідчення водія є порушенням пп. «а» п. 2.1 ПДР України, за що ч. 4 ст. 126 КУпАП передбачена відповідальність.

Суб`єктивна сторона вказаного правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу.

Згідно статті 10 КУАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх (прямий умисел) або свідомо допускала настання цих наслідків (непрямий умисел).

Тобто, суб`єктивна сторона, як елемент складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке встановлена ч.4 ст.126 КУпАП, передбачає обов`язкову наявність умислу особи на вчинення такого правопорушення.

Таким чином, визначаючи наявність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП, обов`язковим є встановлення умислу позивача на вчинення адміністративного правопорушення, об`єктивна сторона якого полягає в керуванні транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Приймаючи оскаржувану постанову, відповідач вказував про те, що ОСОБА_1 22.01.2026 року о 23 год 32 хв, в с. Бахмач, вул. Довженка, 3 керував транспортним засобом Lanos ДН НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування усіма видами транспортних засобів постановою Бахмацького районного суду від 05.03.2024 року терміном на 5 років.

Із долученого до матеріалів справи відеозапису реєстратора автомобіля поліції та відеозапису боді-камери № 505188 вбачається, що позивач ( ОСОБА_1 ) був обізнаний про те, що його було позбавлено права керувати транспортними засобами за рішенням суду, про що сам позивач неодноразово повідомив працівникам поліції.

Приписи ст. 251 КУпАП визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення які стосуються правил дорожнього руху, зокрема частини перша, друга і четверта статті 126.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

За приписами ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 23, п.1 ч.1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами ч. ч. 1-3 ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

При цьому судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абзаців 1-2 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Приписами частини першої статті 40 Закону України «Про Національну поліції» обумовлено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:

1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;

5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 року у справі №463/1352/16-а звернув увагу на те, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 04.04.2024 року у справі №272/72/24.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2020 у справі №520/2261/19 вказала, що визначений статтею 77 КАСУ обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Як вже було зазначено вище, із змісту наявних у справі доказів, зокрема відеозаписів отриманих із відео реєстратора автомобіля поліції та відеозапису боді-камери №505188, який зазначений у пункті 7 оскаржуваної постанови слідує, що після зупинки транспортного засобу Lanos державний номер НОМЕР_2 , з водійського місця вийшла особа, яка ухилилася від потрапляння на світло від фар автомобіля поліції. При цьому, зі сторони водія, інша особа не здійснювала вихід, водночас на відеозаписі зафіксовано як зі сторони переднього пасажирського сидіння вийшла інша особа, яка пізніше зайняла водійське місце.

Частинами першою, другою статті 65 КАС України унормовано, що як свідок в адміністративній справі судом може бути викликана будь-яка особа, якій відомі обставини, що належить з`ясувати у справі.

Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або учасників справи. Учасник справи, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинен зазначити його ім`я, місце проживання (перебування), роботи чи служби та обставини, щодо яких він може дати показання.

Однак, допитай в судовому засіданні в якості свідка інспектор ВП № 1 (м. Бахмач) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_2 , яким було складено оскаржувану постанову та який знаходився на місці вчиненого правопорушення пояснив: назустріч рухався транспортний засіб з ввімкненим дальнім світлом фар в темну пору доби, не перемикаючи на ближній; ввімкнули проблискові маячки, однак водій не зупинився, намагався втекти; на відеозапису зафіксовано, як ОСОБА_1 після зупинки транспортного засобу вийшов зі сторони пасажирського сидіння; як з`ясувалося, останній позбавлений права керування транспортними засобами постановою Бахмацького районного суду Чернігівської області, у зв`язку з чим відносно ОСОБА_1 винесено постанову за ч.4 ст. 126 КУпАП та складено протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що показання свідка ОСОБА_2 у сукупності із відеозаписамами отриманими із відео реєстратора автомобіля поліції та відеозапису боді-камери №505188 підтверджують обставини вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 126 КУпАП, що спростовує доводи позивача про відсутність і недоведеність факту здійснення ним керування транспортним засобом. Крім того, заперечуючи цей факт, позивач не вказує, хто в цей час у вказаному місці, за його версією, керував належним йому автомобілем, з огляду на ту обставину, що з відеозаписів вбачається, що дружина позивача вийшла після зупинки поліцією із передніх дверей справа з пасажирського сидіння.

Таким чином, колегія суддів вважає, що матеріалами справи підтверджено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом Lanos державний номер НОМЕР_1 в момент і на місці події.

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до постанови Бахмацького районного суду Чернігівської області від 06.03.2024 року, яка набрала законної сили 17.03.2024 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126, ч.1 ст. 130 КУпАП та призначено йому адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 (двох тисяч чотирьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років без оплатного вилучення транспортного засобу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані відповідачем докази, а саме відеозаписи, які додано до матеріалів справи та показання свідка є належними та допустимими згідно вимог ст.ст. 73,74 КАС України та свідчать про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Щодо посилання позивача на ту обставину, що в оскаржуваній постанові зазначено не правильну дату постанови, якою ОСОБА_1 було позбавлено права керування усіма видами транспортних засобів та не зазначення такого номеру справи, колегія суддів зазначає, що такі технічні описки, які були допущені працівником поліції не спростовують факт вчиненого правопорушення. При цьому, колегія суддів зазначає, що у даному випадку позивач був обізнаний із позбавленням його права на керування транспортним засобом строком на 5 років.

При цьому, колегія суддів також відхиляє доводи позивача про те, що суд першої інстанції сам перебрав на себе функцію обвинувачення і самостійно вказав номер справи та безпідставно змінив дату з 05.03.2024 на 06.03.2024 року, з огляду на обставину, що суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно встановив обставини справи.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Підстави для розподілу судових витрат, з урахуванням приписів статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 23 квітня 2026 року по справі № 728/581/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та оскарженню не підлягає відповідно до частини третьої статті 272 КАС України.

Суддя-доповідач Є.Д. Кравченко

Судді О.О. Осіпова

С.В. Златін