Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №320/18772/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/18772/25 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 1 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яка полягає у відмові провести перерахунок та виплатити додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди: з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди: з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що відповідач безпідставно не здійснив обчислення та виплату додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди: з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 1 вересня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яка полягає у відмові провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди: з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди: з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області подано апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач пропустив строк звернення до суду з відповідним позовом.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до фактичних обставин справи, позивач отримує пенсію за віком з 3 червня 2002 року, є ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 24.12.1992 року (категорія 2).

7 березня 2025 року позивач направив до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області звернення з відповідними вимогами.

Листом від 25 березня 2025 року відповідач повідомив, що пенсія позивача нарахована на підставі документів, які містяться у матеріалах пенсійної справи, та відповідно до чинного законодавства.

Позивач вважає протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у проведенні перерахунку та виплаті додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до частини 1 статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди: з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України у апеляційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом.

Відповідно до висновків Верховного Суду у справі № 2-814/10 від 20 вересня 2024 року, перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції відповідає принципу інстанційності судової системи та забезпечує виконання головного завдання «арреllatio» - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є наданням новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Колегія суддів враховує, що доводи апелянта зводяться лише до пропуску позивачем строку звернення до суду, у зв`язку з чим апелянт просить залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 .

Так, право громадян на перерахунок пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:

1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;

2) ці суми мають бути невиплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

У справі, яка розглядається, фактичні обставини свідчать про те, що додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до частини 1 статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року позивачу не нараховувалася, тому немає підстав для необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії.

Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду. Нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду у даній справі.

Ухвалою від 28 травня 2025 року суд першої інстанції поновив позивачу строк звернення до суду, проте жодних мотивів не навів.

Фактичні обставини свідчать про те, що у березні 2025 року позивач звернувся до відповідача з вимогами здійснити перерахунок його пенсії за періоди з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року.

Колегія суддів враховує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, відтак з лютого 2005 року позивач мав реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових, проте звернувся до відповідача, а в подальшому до суду з цим позовом через 20 років.

При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про дійсний стан свого права (інтересу) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 липня 2025 року у справі №420/6932/24.

Колегія суддів також враховує правові висновки Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року, зроблені за результатами розгляду справи №460/10097/24, відповідно до яких у справах, спірні правовідносини в яких стосуються перерахунку пенсійних виплат, зокрема, й тих, які здійснюються у зв`язку з визнанням відповідної норми закону неконституційною, має застосовуватись шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, визначений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

У вказаній постанові Верховний Суд наголосив на тому, що позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність визначається як законне право правопорушника не бути притягнутим до відповідальності або судимості після закінчення певного періоду часу з моменту вчинення правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, №22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

З огляду на викладене в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права внаслідок чого, відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Київського окружного адміністративного суду від 1 вересня 2025 року підлягає скасуванню та дані позовні вимоги слід залишити без розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Приписи пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу, зміст яких зазначено вище.

Частиною 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Виходячи з наведеного, у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами та не наведенням поважних причин пропуску такого строку, колегія суддів приходить до висновку, що у даній справі наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та залишення позовних вимог без розгляду.

Керуючись пунктом 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, призвело до помилкового вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги слід залишити без розгляду.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 1 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан