Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №420/35889/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/35889/25

Категорія 106000000Головуючий у суді І інстанції: Катаєва Е.В. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Семенюка Г.В.,

суддів – Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що вона проходила військову службу у в/ч НОМЕР_1 та наказом від 31.07.2024 року №482-ОС звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 року у справі №420/29702/24 зобов`язано відповідача здійснити перерахунок з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік. 10.09.2025 року відповідачем на виконання рішення суду справі №420/29702/24 виплачено 187048,39грн. Позивачка вказує, що направила лист про виплату їй середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, проте відповідь не отримала, що стало підставою для звернення до суду. Вважаючи таку бездіяльність протиправною позивач звернулася до суду з даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.07.2024 по 31.01.2025 року при виплаті доплати до грошового забезпечення та матеріальної допомоги на оздоровлення у сумі 187048,39грн 10.09.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 року у справі №420/29702/24. Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.07.2024 по 31.01.2025 року при виплаті доплати до грошового забезпечення та матеріальної допомоги на оздоровлення у сумі 187048,39грн 10.09.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 року у справі №420/29702/24 у сумі 50 000,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи частково позов, суд першої інстанції не врахував, що середній заробіток за час затримки розрахунки при звільненні з 01.08.2024 по 01.02.2025 становить 206 488,1 грн. (182 календарних дня х 2818,7 грн.). Застосування принципу пропорційності позивач вважає недоречним при розгляді даної справи, оскільки загальна сума нарахувань по рішенням судів після звільнення становить 187 048,39 грн + 311 807,37 грн = 498 855,76 грн, що порівняно з сумою середнього заробітку є значно більшою.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції змінити рішення суду в частині розрахунку середнього заробітку.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи частково позов, суд першої інстанції не врахував, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 сформувала правовий підхід щодо співмірності (пропорційності) застосовується і після внесення змін в статтю 117 КЗпП Законом № 2352-IX. Велика Палата дійшла висновку, що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою у постановах від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 та від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне:

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом від 31.07.2024 року №482-ОС її молодшого сержанта, молодшого інспектора прикордонної служби 3 категорії – кухаря групи логістики відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тпи Б), яка звільнена наказом від 19.07.2024 року №448-ос з військової служби за пп. «г» ч.5 ст.26 Закону «Про військовий обов`язок та військову службу», виключено зі списків особового складу.

Позивач вважаючи, що у період служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, зверталась неодноразово до суду.

Зокрема, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 року у справі №420/29702/24 її позов задоволений частково. Визнані протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно, матеріальну допомогу для оздоровлення за 2020-2022 роки, обчислених з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно Додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахування виплачених сум; а також перерахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для оздоровлення за 2023 рік, виходячи з розміру належного позивачу грошового забезпечення на дату призначення вказаного виду допомоги.

10.09.2025 року відповідачем на виконання рішення суду від 31.07.2024 року у справі №420/29702/24 виплачено позивачці 187048,39грн.

Позивачка вважаючи, що їй повинні були одночасно виплачені середній заробіток за час затримки розрахунку звернувся до суду з даним позовом у цій справі.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням встановлених обставин по справі, що компенсаційному характеру відповідальності, встановленому ст.117 КЗпПУ, за невиплату своєчасно грошового забезпечення позивачці, відповідає середній заробіток у розмірі 50000,00 грн.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду частково погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок звільнення військовослужбовців встановлений розділом ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення №1153/2008).

Відповідно до п.293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі Положення №1115/2009) особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

За приписами ст.116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною 1 ст.117 КЗпПУ визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпПУ, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За сталою судовою практикою на військовослужбовців розповсюджуються норми КЗпПУ, якщо спірні правовідносини не врегульовані спеціальним законодавством.

Аналізуючи положення ч.2 ст.117 КпПУ Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що ч.2 ст.117 КпПУ стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпПУ). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Після набрання 19 липня 2022 року чинності Законом №2352-IX строк виплати за затримку при звільненні законодавець обмежив 6 місяцями, що зі сторони законодавця є логічно-послідовним, враховуючи сталу судову практику, що не виплата не тільки нарахованих та несплачених сум заробітку працівнику (роботодавець усвідомлює свою відповідальність), але не нарахованих і несплачених сум заробітку (тобто роботодавець вважає виконаними свої обов`язки щодо розрахунку зі звільненим працівником), не обмежується строком звернення до суду, тобто такий працівник (службовець) може звернутися до суду у будь-якій, у тому числі тривалий, час після звільнення до суду, що безпосередньо впливає на час затримки при звільненні.

Редакція ст.117 КЗпПУ як до внесення змін так і після внесення змін не містила положень щодо застосування принципу співмірності.

Проте вказаний принцип став застосовуватись при розгляді справ даної категорії за судовою практикою Верховного Суду та ВПВС, виходячи саме з того, що виплата за затримку розрахунку при звільненні має саме компенсаційний характер.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 зазначила, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

ВПВС сформулювала правовий висновок: обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати (п.105 постанови).

Судом встановлено, що позивачці на виконання рішення суду виплачене грошове забезпечення у розмірі 187048,39грн.

Згідно із архівною відомістю №1 за період з січня по грудень 2024р., розмір виплаченого грошового забезпечення позивачки (з урахування постійних складових) за травень 2024р. склав 22 625,7грн., а за червень 2024р. 22 625,7грн.

Відтак, середньоденний заробіток позивачки становить 22 625,7грн + 22 625,7грн = 45 251,4 грн. / 61 = 741,83 грн.

Розраховуючи суму середнього заробітку позивачки за період з 31.07.2024р. по 10.09.2025р., колегія суддів зазначає, що період виплати обмежений законодавством шістьма місяцями, а тому в даному випадку становить 184 календарних дні.

Відтак, сума середнього заробітку розраховується наступним чином: 184 х 741,83грн. = 136 496,72грн.

Згідно із архівною відомістю №1 за період з січня по грудень 2024р. ОСОБА_2 , загальна сума виплат при виключенні зі списків становила 327 460,35 грн.

На виконання рішень судів позивачем отримано кошти в розмірі 498855,76=(311807,37 грн. + 187048,39 грн.).

Колегія суддів не приймає до уваги клопотання про долучення доказів ОСОБА_2 , у якому остання просила під час ухвалення рішення по даній справі врахувати, що їй на виконання рішення по справі № 420/36369/25 було виплачено суму 104717,32 грн, оскільки вказане не досліджувалося у суді першої інстанції.

З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченої доплати до грошового забезпечення 187048,39 грн. від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 22,63 % (187048,39 грн. / 826316,11 грн. х 100%).

Виходячи з принципу пропорційності, колегія суддів вважає, що в даному випадку сума середнього заробітку за період з 31.07.2024р. по 10.09.2025р. повинна становити 187048,39 грн. х 22,63% = 42329,05 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 42329,05 грн.

Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішенням було неправильно застосовано норми матеріального права, а відтак, відповідно до ст.ст. 315, ст. 317 КАС України, - оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 , - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року по справі № 420/35889/25, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 , - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 31.07.2024 року по 10.09.2025 року включно, у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 у розмірі 42329,05 гривень.

В решті позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький