Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №420/13170/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/13170/25

Категорія 106000000Головуючий у суді І інстанції: Бойко О.Я. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Семенюка Г.В.,

суддів – Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДСНС України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління ДСНС України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, мотивуючи його тим, що відповідач повинен був повністю розрахуватись з ним в день звільнення, проте розрахувався лише 28.03.2025 шляхом виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з урахуванням індексації грошового забезпечення. Таким чином, позивач наголошує, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, а тому звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позиція суду першої інстанції про те, що стягнення середнього заробітку в одній справі виключає можливість його стягнення у разі подальших затримок інших виплат, фактично надає Відповідачу можливість уникнення відповідальності за майбутні порушення трудових прав звільненого військовослужбовця. Такий підхід означає, що після першого стягнення середнього заробітку роботодавець отримає можливість затримувати виплату будь-яких інших належних звільненому сум на необмежений строк, оскільки повторне застосування ст. 117 КЗпП України судом виключається. Це нівелює саму мету ст. 117 КЗпП України, яка полягає не лише у компенсації працівнику втрат, але й у стимулюванні роботодавця до своєчасного розрахунку. В даному випадку затримка розрахунку (одноразова грошова допомога з урахуванням індексації грошового забезпечення) тривала значно довше, ніж період, охоплений попереднім судовим рішенням. Тому відмова у позові призводить до того, що триваюче порушення прав Позивача (у період до 28.03.2025) залишається без жодної правової оцінки, що є неприпустимим.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу у відповідача та відповідно до витягу з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області від 01.11.2022 № 833 о/с позивача виключено з кадрів ДСНС України 01 листопада 2022 року та знято з усіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі № 380/15030/23 від 22.10.2024 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області щодо невключення при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення; зобов`язано Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 , з урахуванням індексації грошового забезпечення на момент звільнення, та виплатити ОСОБА_1 різницю недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум.

28.03.2025 на виконання вказаного рішення відповідач здійснив виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з урахуванням індексації грошового забезпечення на момент звільнення у розмірі 1 637,41 грн.

Вважаючи, що позивач має право на середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, він звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що погоджується з висновком відповідача про неприпустимість повторного застосування такої санкції, оскільки середній заробіток за своєю правовою природою, є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а тому, незважаючи на донарахування суми перерахованої одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідача вже притягнуто до фінансової відповідальності за такі дії. Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність, але за період не більше ніж за шість місяців.

Враховуючи практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного суду, суд зазначає таке.

26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №761/9584/15-ц та прийшла до висновку, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.

На думку Великої Палати Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 у справі № 380/16194/24 визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДСНС України в Одеській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні; стягнуто з Головного управління ДСНС України в Одеській області на корить ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку, нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 у розмірі 300449,14 (триста тисяч чотириста сорок дев`ять) гривень 14 копійок; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДСНС в Одеській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2403,59 (дві тисячі чотириста три) гривні 59 копійок.

Із змісту цього судового рішення вбачається, що на користь позивача стягнуто середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні у розмірі 300449,14 грн.

Тобто, позивач уже отримав від відповідача грошову компенсацію у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як відповідальність відповідача за те, що відповідач після звільнення позивача зі служби 01.11.2022 не провів із ним остаточного розрахунку згідно вимог ст. ст. 47, 116 КЗпП України.

В подальшому, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі № 380/15030/23 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області щодо невключення при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення; зобов`язано Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 , з урахуванням індексації грошового забезпечення на момент звільнення, та виплатити ОСОБА_1 різницю недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного рішення відповідач здійснив виплату перерахованої одноразової грошової допомоги при звільненні 28.03.2025 у розмірі 1637,41 грн.

Суд вважає за необхідне зазначити, що подальша виплата відповідачем на користь позивача 28.03.2025 перерахованої одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 1637,41 грн на виконання рішення суду від 22.10.2024 у справі № 380/15030/23, не створює для відповідача нового обов`язку для застосування ст. 117 КЗпП України і повторного стягнення в користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідні правовідносини вже були предметом судового розгляду, за результатами якого на користь позивача здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за визначений період.

Крім того, законодавство не передбачає можливості неодноразового стягнення середнього заробітку за один і той самий період затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, повторне звернення з аналогічними вимогами фактично спрямоване на подвійне (або багаторазове) стягнення, що суперечить правовій природі відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Оскільки судом у попередній справі уже вирішено питання щодо відповідальності відповідача та здійснено відповідні виплати, повторне задоволення аналогічних вимог призведе до необґрунтованого покладення на відповідача подвійної відповідальності за одне й те саме порушення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеною у постановах від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 та від 05 серпня 2020 року у справі № 686/20491/18 це спеціальний вид відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу, однак за порушення трудових прав працівника при звільненні неможливе подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

При цьому, колегія суддів зазначає, що статтею 61 Конституції регламентовано, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що позиція суду першої інстанції про те, що стягнення середнього заробітку в одній справі виключає можливість його стягнення у разі подальших затримок інших виплат, фактично надає відповідачу можливість уникнення відповідальності за майбутні порушення трудових прав звільненого військовослужбовця. В даному випадку затримка розрахунку (одноразова грошова допомога з урахуванням індексації грошового забезпечення) тривала значно довше, ніж період, охоплений попереднім судовим рішенням. Тому відмова у позові призводить до того, що триваюче порушення прав Позивача (у період до 28.03.2025) залишається без жодної правової оцінки, що є неприпустимим.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що часовий інтервал з дати звільнення позивача (01.11.2022) по дату фактичного виконання судового рішення у справі № 380/16194/24 та період позовних вимог, заявлений у справі 420/13170/25 є частково тотожними за своїм календарним вираженням, що виключає правову можливість повторного нарахування санкції за цей самий проміжок часу.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки право позивача на стягнення середнього заробітку за вказаний проміжок часу вже реалізовано судовим рішенням, що набрало законної сили, правовідносини щодо притягнення відповідача до відповідальності за цей період є вичерпаними.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неприпустимість повторного застосування такої санкції, оскільки середній заробіток за своєю правовою природою, є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а тому, незважаючи на донарахування суми перерахованої одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідача вже притягнуто до фінансової відповідальності за такі дії, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року по справі № 420/13170/25, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький