Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №280/11108/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 червня 2026 року м. Дніпросправа № 280/11108/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у справі №280/11108/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 16 грудня 2025 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії за віком Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 084450010157 від 05.09.2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області і Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи з 29.10.1985 по 22.02.1986, з 01.01.1992 по 01.08.1994, 01.07.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 01.02.2007р. в повному обсязі відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 28.08.2025 з урахуванням висновків суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 084450010157 від 05.09.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 29.10.1985 по 22.02.1986, з 01.01.1992 по 01.08.1994, з 01.07.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 01.02.2007 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.01.1979 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 28.08.2025 з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 084450010157 від 05.09.2025 року, про відмову в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, суд зауважив, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Також, суд першої інстанції зауважив на тому, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів її роботи.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржило його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 25.01.1979 з 29.10.1985 по 22.02.1986, оскільки наявне виправлення у даті наказу при звільненні яке не завірено належним чином; до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності відповідно до вищезазначеної трудової книжки з 01.01.1992 по 01.08.1994, оскільки робота в російській федерації; до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності відповідно до трудової книжки з 01.07.2000 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до органів Пенсійного фонду України; до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності відповідно до вищезазначеної трудової книжки з 01.01.2004 по 01.02.2007, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно реєстру застрахованих осіб. Позивач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 28.08.2025 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі — Закон №1058).

За принципом екстериторіальності заява розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.

За результатами розгляду вищевказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення від 05.09.2025 №084450010157 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вік заявника 63 роки 7 місяців. Страховий стаж особи 18 років 3 місяці 16 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: До страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 25.01.1979 з 29.10.1985 по 22.02.1986, оскільки наявне виправлення у даті наказу при звільненні яке не завірено належним чином; До страхового стажу не зараховано період трудової діяльності відповідно до вищезазначеної трудової книжки з 01.01.1992 по 01.08.1994, оскільки робота в російській федерації. До страхового стажу не зараховано період трудової діяльності відповідно до вищезазначеної трудової книжки з 01.07.2000 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до органів Пенсійного фонду України. До страхового стажу не зараховано період трудової діяльності відповідно до вищезазначеної трудової книжки з 01.01.2004 по 01.02.2007, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно реєстру застрахованих осіб. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб зараховано всі періоди трудової діяльності (а.с. 15-16).

Не погодившись із таким рішенням пенсійного органу ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявності трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

За правилами пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що основним документом, на підставі якого органи ПФУ перевіряють наявність трудового стажу особи, є трудова книжка. Уточнюючі довідки надаються у разі коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 №159/4178/16-а.

Як вбачається із трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.01.1979 судом встановлено, що позивач 29.10.1985 (запис №15 трудової книжки) була прийнята на роботу до Запорізького заводу продтоварів машиністом (наказ №369/ок від 29.10.85р.). На цій посаді позивачка працювала по 22.02.1986 (запис №16 трудової книжки) та була звільнена у зв`язку з переїздом в інше місто (наказ №18/04 від 22.02.1986р.) (а.с. 22).

Не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 29.10.1985 по 22.02.1986 зумовлене тим, що наявне виправлення у даті наказу при звільненні яке не завірено належним чином. На момент заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі – Інструкція № 162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з п. 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п.2.6 Інструкції № 162, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

В подальшому аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

На підставі пункту 4.1 Інструкції № 58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

При цьому відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічні норми містяться й у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» № 301, якою передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Таким чином, законодавцем покладено обов`язок правильного ведення трудової книжки на адміністрацію підприємства, у зв`язку з чим недотримання відповідного порядку останньою не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до страхового (пільгового) стажу.

Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 та від 21.02.2018 у справі №687/975/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Враховуючи те, що обов`язок правильного ведення трудової книжки на адміністрацію підприємства, а також те, що працівник не може відповідати за правильність та повноту її оформлення, колегія суддів вважає, що не засвідчення належним чином виправлення у даті наказу при звільненні не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу позивача.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що записи в трудовій книжці позивача виконані послідовно, не місять суперечливих відомостей про періоди роботи, узгоджуються між собою та відповідачем не надано доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивачу періоду роботи з 29.10.1985 по 22.02.1986.

Щодо доводів відповідача про не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 01.01.1992 по 01.08.1994, оскільки в зазначений період позивач працювала в російській федерації, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі Угода від 13 березня 1992 року) визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у місті Москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.

Верховний Суд у постанові 28.01.2025 прийнятої у справі № 620/3530/22 зробив висновок про те, що вихід російської федерації, та в подальшому, України, з вказаної угоди жодним чином не повинен тягнути за собою негативних наслідків для громадян України, у тому числі і для позивача, оскільки пенсійні права останніх виникли ще задовго до виходу держави-учасниці із Угоди, а відтак, періоди роботи позивача на території російської федерації, не можуть бути неврахованими під час визначення стажу при призначенні пенсії саме з таких підстав.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи те, що позивач працював на території російської федерації в той час, коли Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року була чинною, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.01.1992 по 01.08.1994.

Щодо доводів відповідача про не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 01.07.2000 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до органів Пенсійного фонду України та з 01.01.2004 по 01.02.2007, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно реєстру застрахованих осіб, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

У постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі №591/3839/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 27.02.2022 у справі №620/3754/18, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням підприємством обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України, суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.

Апеляційний суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 10.02.2021 у справі №805/3362/17-а, відповідно до якої страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язкові сплаті, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює ця особа, страхувальником сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Як підсумок, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що фізичні особи (працівники підприємств, які тимчасово були звільнені від своєчасного виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску) не повинні відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків.

Колегія суддів зазначає, несплата підприємством страхових внесків, які роботодавець попередньо відрахував із заробітної плати працівника, не може бути підставою для позбавлення його права на отримання соціальних гарантій. Позивач не може бути позбавлений права на отримання соціальних гарантій внаслідок того, що орган, відповідальний за повноту та своєчасність сплати страхових внесків своєчасно не вжив дієвих заходів.

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у справі №280/11108/25 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у справі №280/11108/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко