Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №520/1919/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 р. Справа № 520/1919/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/1919/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань та інших одноразових виплат у 2015, 2016, 2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та доплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та інші одноразові виплати у 2015, 2016, 2017 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань та інших одноразових виплат у 2015, 2016, 2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та доплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) недоплачену допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та інші одноразові виплати у 2015, 2016, 2017 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України в період з 03.12.2014 по 02.11.2017.

З наданих карток особового рахунку військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , вбачається що за період з лютого 2015 року по листопад 2017 року позивачу виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода. При цьому, за вказаний період служби у військовій частині позивачу виплачувалася матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань рік та матеріальна грошова допомога на оздоровлення у 2015, 2016, 2017 роках.

Зі змісту позовної заяви, представник позивача направив адвокатський запит до відповідача, в якому просив повідомити чи проводився розрахунок допомоги на оздоровлення у 2015, 2016, 2017 роках; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2015, 2016, 2017 роках та інших одноразових виплат, які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №899.

Листом №40/05/13-Р-44-Аз від 22.01.2026 на вказаний адвокатський запит повідомлено, що ОСОБА_1 в період 2015-2018 роки проводилося нарахування та виплата щомісячної додаткової грошової винагороди на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2010 року №889. Нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 проводилося без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди.

Не погоджуючись із зазначеним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань повинен проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ч.2 ст.21 Закону України "Про Національну гвардію України" військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Згідно із ч.6 ст.21 Закону України "Про Національну гвардію України" грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України здійснюється в порядку та розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення резервістів Національної гвардії України визначаються Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Так, ч.2 ст. 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Приписами постанови Кабінету Міністрів України "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" від 22.09.2010 №889 (що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, далі Постанова №889) визначено:

"1. Установити щомісячну додаткову грошову винагороду:

1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

…4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення".

Зі змісту постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.

Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №825/997/17.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 04.07.2014 № 638 було затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (діяла станом на час виникнення спірних правовідносин та втратила чинність 02.05.2018), яка визначала порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі Інструкція № 638).

Відповідно до пункту 22.1 розділу XXII Інструкції № 638 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за рішенням командира військової частини може надаватися в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із законодавством України на день звернення.

Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість чи неможливість проведення виплати. Склад комісії затверджується наказом командира військової частини.

Крім того, відповідно до пункту 23.1 розділу XXIII Інструкції № 638 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.01.2015 № 72 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за № 108/26553 (діяла з 06.02.2015 та втратила чинність 16.10.2018 згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України № 742 від 11.09.2018) (далі - Інструкція № 72)

Згідно з пунктом 3 Інструкції № 72 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад (з урахуванням підвищення), оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений).

Відповідно до пункту 9 Інструкції № 72 винагорода виплачується військовослужбовцям за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

Тобто, винагорода виплачувалася як окремий платіж разом (одночасно) з грошовим забезпеченням та лише за наявності наказу командира (начальника) військової частини.

На підставі пункту 11 Інструкції № 72 винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду повторює, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України №889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.

Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.

Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону №2011-ХІІ та постанови №889, а не Інструкцій №72 та №638.

Судом встановлено, що додаткова грошова винагорода виплачувалася позивачу протягом 2015-2017 років щомісячно, що свідчить про її систематичний, а не разовий характер.

Отже, у спірному випадку щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатися одноразовою та підлягала включенню до складу грошового забезпечення, з якого обчислювалася грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Отже, виплативши позивачу допомогу на оздоровлення у 2015-2017 роках та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у 2015-2017 роках без урахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку цих виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою №889, відповідач порушив право позивача на отримання одноразових додаткових видів грошового забезпечення у належному розмірі.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що для належного захисту прав позивача необхідно визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань та інших одноразових виплат у 2015, 2016, 2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та доплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та інші одноразові виплати у 2015, 2016, 2017 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.

Отже, враховуючи ч. 5 ст. 242 КАС України, застосуванню в спірних правовідносинах підлягають саме правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, а тому в даному випадку щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою № 889, включається до розрахунку грошової допомоги на оздоровлення.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 по справі № 520/1919/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич