Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 22 червня 2026 р.
Справа: №520/32867/25
Суддя: Подобайло З.Г.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2026 р. Справа № 520/32867/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., повний текст складено 30.04.26 по справі № 520/32867/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного Фонду України в Миколаївської області (далі – ГУ ПФУ в Миколаївської області), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Миколаївської області від 28.11.2025 № 33710/03-16 про відмову в перерахунку пенсії згідно до заяви ОСОБА_1 від 20.11.2025;
зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області поновити виплату пенсій ОСОБА_1 з 01.03.2025;
стягнути з ГУ ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з сплати пенсії в розмірі 95 149.20 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами проведеного 08.12.2023 Комунальним закладом охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» огляду позивачу встановлена ІІ група інвалідності з 05.12.2023, про що видана довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 310565. Інвалідність встановлена на строк до 01.01.2026, визначена дата чергового переогляду – 05.12.2025. Позивач перебував на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримував пенсію по інвалідності з 05.12.2023. У березні 2025 позивач отримав лист від ГУ ПФУ в Харківській області від 18.03.2025 № 2000-0308-8/42202, з якого позивачу стало відомо про призупинення виплати пенсії у зв`язку зі скасуванням ІІ групи інвалідності та про зайво виплачену пенсію в розмірі 141 496.07 грн за період з 05.12.2023. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач скористався правом на його оскарження за результатом чого, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 520/13217/25 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 по справі № 520/13217/25 скасовано, прийнято постанову від 24.10.2025, якою позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення Комунального закладу охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертиз», викладене у формі довідки № 37 від 26.12.2024 про невизнання інвалідом позивача. 20.11.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про поновлення виплат. За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто відповідачем 1 та відмовлено в їх виплатах з 01.03.2025, із прийняттям рішення від 28.11.2025 № 33710/03-16 про відмову в перерахунку пенсії згідно заяви від 20.11.2025. Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернувся до суду із даним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Миколаївської області від 28.11.2025 № 33710/03-16 про відмову в перерахунку пенсії згідно до заяви ОСОБА_1 від 20.11.2025
Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області вирішити питання про відновлення ОСОБА_1 виплати пенсії на підставі Закону України № 1058-ІV та з урахуванням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 520/13217/25 з дня припинення такої виплати.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, ГУ ПФУ в Харківській області подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2026 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримував пенсію по інвалідності II групи з 05.12.2023, призначену відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України № 1058-ІV) на підставі заяви від 19.01.2024 за № 830, виписки з акта огляду медико - соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 310565 від 08.12.2023, виданої міжрайонною Слобідською медико - соціальною експертною комісією м. Харкова. Виплата пенсії припинена на підставі довідки Харківської обласної державної адміністрації Департаменту охорони здоров`я КЗОЗ «Обласний центр медико-соціальної експертизи» від 26.12.2024 № 37 про невизнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю з 08.12.2023. Вказує, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 520/13217/25 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 по справі № 520/13217/25 скасовано, прийнято постанову від 24.10.2025, якою позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення Комунального закладу охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертиз», викладене у формі довідки № 37 від 26.12.2024 про невизнання інвалідом позивача. Зобов`язань до ГУ ПФУ в Харківській області, щодо поновлення виплати та призначення пенсії ОСОБА_1 , рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі 520/13217/25 не містить. Пенсію по інвалідності позивачу може бути призначено у разі надходження витягу із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи про встановлення групи інвалідності, про що було повідомлено позивача листом ГУ ПФУ в Харківській області. Зазначає, що органи Пенсійного фонду України не можуть вчиняти дій, що суперечать вищенаведеним законодавчим актам або не відповідають їм.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Болотова Е.І., просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами фактично аналогічними наведеним у позовній заяві.
Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з`ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 08.12.2023 Комунальним закладом охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» в особі Міжрайонної Слобідської медико-соціальної експертної комісії був проведений огляд позивача, за результатами якого позивачу встановлена ІІ група інвалідності з 05.12.2023, про що видана довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 310565.
Інвалідність встановлена на строк до 01.01.2026, визначена дата чергового переогляду – 05.12.2025.
Позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримував пенсію по інвалідності.
У березні 2025 позивач отримав лист від ГУ ПФУ в Харківській області від 18.03.2025 № 2000-0308-8/42202, з якого стало відомо про призупинення виплати пенсії у зв`язку зі скасуванням ІІ групи інвалідності та про зайво виплачену пенсію в розмірі 141 496.07 грн за період з 05.12.2023.
У відповідь на запит до ГУ ПФУ в Харківській області позивач отримав копію довідки Комунального закладу охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» про невизнання ОСОБА_1 інвалідом від 26.12.2024 № 37, з якої убачається, що 26.12.2024 був проведений заочний огляд позивача, за результатами якого прийнято рішення про скасування рішення Міжрайонної слобідської медико-соціальної експертної комісії, яким позивачу була встановлена ІІ група інвалідності з 05.12.2023.
Позивач, вважаючи протиправним рішення про невизнання особою з інвалідністю протиправним, звернувся до суду з позовом до Комунального закладу охорони здоров`я "Обласний центр медико-соціальної експертизи", в якому просив суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Комунального закладу охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертизи», викладене у формі довідки від 26.12.2024 № 37 про невизнання інвалідом ОСОБА_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 у справі № 520/13217/25 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 по справі № 520/13217/25 скасовано. Прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Комунального закладу охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертиз», викладене у формі довідки № 37 від 26.12.2024 про невизнання інвалідом ОСОБА_1 .
Рішення по справі № 520/13217/25 набрало законної сили : 24.10.2025.
Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Ухвалюючи судове рішення по справі № 520/13217/25 колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про порушення Комунальним закладом охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертиз» процедури проведення перевірки обґрунтованості рішень та/або переогляду шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно ОСОБА_1 .
Враховуючи вказані обставини, 20.11.2025 ОСОБА_1 , 20.11.2025 звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про поновлення виплат, на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду.
За принципом екстериторіальності заяву позивача було скеровано для розгляду до ГУ ПФУ в Миколаївській області.
За результатами розгляду вказаної заяви від 20.11.2025, ГУ ПФУ в Миколаївській області прийнято рішення від 28.11.2025 № 33710/03-16 про відмову в перерахунку пенсії згідно заяви від 20.11.2025 з підстав того, що ГУ ПФУ в Миколаївській області не було стороною по справі № 520/1321/25, яке, як зазначає ГУ ПФУ в Миколаївській області, було подане ОСОБА_1 в якості додатку до заяви від 20.11.2025 про поновлення виплат. По-друге, з посиланням на справу № 520/1321/25, ГУ ПФУ в Миколаївській області робить висновок, що вказаним судовим рішенням не було покладено жодного зобов`язання. А відтак, ГУ ПФУ в Миколаївській області дійшов висновку про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку за заявою.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України № 1058-ІV. Суд дійшов висновку, що оскільки ГУ ПФУ в Миколаївській області при прийнятті оскаржуваного рішення надавав значення обставинам, які не стосуються предмету звернення, та не довів в процесі розгляду справи відповідності свого рішення закріпленим принципам адміністративної процедури, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Миколаївської області від 28.11.2025 № 33710/03-16 про відмову в перерахунку пенсії згідно до заяви ОСОБА_1 від 20.11.2025. Також, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області вирішити питання про відновлення позивачу виплати пенсії на підставі Закону Україну № 1058-ІV та з урахуванням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 520/13217/25 з дня припинення такої виплати. Щодо позовних вимог про стягнути з ГУ ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з сплати пенсії в розмірі 95 149.20 грн, суд вважає, що вони поглинаються задоволенням вищевказаних позовних вимог, а також суд не вправі визначати конкретні суми недоотриманої пенсії, які необхідно виплатити позивачу, як про це просить позивач у позовній заяві, оскільки відповідно до законодавства обчислення таких сум, належить до компетенції органів Пенсійного фонду України, тому суд не повноважний самостійно здійснювати обчислення сум недоотриманої пенсії. А відтак, суд відмовляє в їх задоволенні.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі – Закон України № 875-ХІІ).
Відповідно до статті 2 Закону України № 875-ХІІ особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон України № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Закон України № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону України № 1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України № 1058-IV, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Відповідно до ст. 46 Закону України № 1058-IV установлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Положеннями ч. 1 ст. 49 Закону України № 1058-IV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
З аналізу вказаних норм убачається, що відмова у нарахуванні та виплаті, припинення виплати пенсії можливі лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення, а у випадку прийняття рішення про припинення виплати пенсії - лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України № 1058-IV.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 у справі № 243/6391/17 дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України № 1058-ІV.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в рішенні від 25.01.2022 у справі № 750/4741/17.
Зі змісту відзиву на позов та апеляційної скарги вбачається, що припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу по інвалідності було здійснено відповідачем без прийняття, в порушення вимог статті 49 Закону України № 1058-IV, відповідного окремого рішення з цього питання, будь-яких доказів прийняття рішення про припинення (призупинення) виплати пенсії позивачці до суду не надано.
Як встановлено судом з матеріалів справи, що 08.12.2023 Комунальним закладом охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» в особі Міжрайонної Слобідської медико-соціальної експертної комісії був проведений огляд позивача, за результатами якого позивачу встановлена ІІ група інвалідності з 05.12.2023, про що видана довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 310565.
Згідно довідки Комунального закладу охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» про невизнання ОСОБА_1 інвалідом від 26.12.2024 № 37, вбачається, що 26.12.2024 був проведений заочний огляд позивача, за результатами якого прийнято рішення про скасування рішення Міжрайонної слобідської медико-соціальної експертної комісії, яким позивачу була встановлена ІІ група інвалідності з 05.12.2023.
Проте, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2025 по справі № 520/13217/25 визнано протиправним та скасовано рішення Комунального закладу охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертиз», викладене у формі довідки № 37 від 26.12.2024 про невизнання інвалідом ОСОБА_1 .
Як вже було зазначено вище, згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 310565 інвалідність встановлена на строк до 01.01.2026, визначена дата чергового переогляду – 05.12.2025.
За таких обставин, на виконання вимог ч. 2 ст. 49 Закону України № 1058-IV, головне управління протягом 10 днів після надходження заяви ОСОБА_1 від 20.11.2025, яким орган ПФУ повідомлено про прийняття судового рішення по справі № 520/13217/25 , зобов`язане було вирішити питання про поновлення позивачу пенсії, однак відповідачем відповідних дій вчинено не було.
Суд зауважує, що пенсійний орган не уповноважений на встановлення фактів чи обставин того, чи є позивач особою з інвалідністю.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що зі змісту рішення ГУ ПФУ в Миколаївської області від 28.11.2025 № 33710/03-16 про відмову в перерахунку пенсії згідно до заяви ОСОБА_1 від 20.11.2025, судом встановлено, що єдиною підставою для його прийняття слугував висновок пенсійного органу про те, що він не був стороною по справі № 520/1321/25, яке, як зазначає відповідач, було подане ОСОБА_1 в якості додатку до заяви від 20.11.2025 про поновлення виплат.
Саме з посиланням на справу № 520/1321/25, відповідач робить висновок, що вказаним судовим рішенням не було покладено жодного зобов`язання постановою Другого апеляційного адміністративного суду.
Однак, висловлюючи свою правову позицію, щодо викладених в адміністративному позові обставин, відповідач не звертає увагу на те, що підставою для звернення ОСОБА_1 із заявою від 20.11.2025 до органу пенсійного фонду була саме постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2025 по справі № 520/13217/25, де позивач є однією із сторін по справі, а не справа № 520/1321/25.
Як з програми «Діловодства Спеціалізованого суду встановлено», що в провадженні Харківського окружного адміністративного суду та Другого апеляційного адміністративного суду перебувала справа № 520/1321/25 за позовом ОСОБА_2 до ГУ ПФУ в м. Києві, ГУ ПФУ в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто, інша справа, яка має інший склад учасників процесу, який не має жодного преюдиційного відношення для вирішення, як даної справи, так і прийняття рішення ГУ ПФУ в Миколаївської області від 28.11.2025 № 33710/03-16 про відмову в перерахунку пенсії згідно до заяви ОСОБА_1 від 20.11.2025.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Миколаївської області від 28.11.2025 № 33710/03-16 про відмову в перерахунку пенсії згідно до заяви ОСОБА_1 від 20.11.2025
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області вирішити питання про відновлення ОСОБА_1 виплати пенсії на підставі Закону України № 1058-ІV та з урахуванням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 520/13217/25 з дня припинення такої виплати.
Як вже зазначалося вище, відповідачем рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог. Позивачем рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову не оскаржене, а тому відповідно до приписів ст. 308 КАС України, не є предметом апеляційного перегляду.
Переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2026 по справі № 520/32867/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий
Оригінал: reyestr.court.gov.ua