Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №620/4531/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 року Чернігів Справа № 620/4531/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Падій В. В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:

-визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), оформлену листом від 09 квітня 2026 року №1808/40-В, у звільненні ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, а саме: згідно абз. 9 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” №2232-XII у зв`язку із утриманням військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 видати наказ та звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, а саме: згідно абз. 9 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку із утриманням військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 04.05.2026 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав відзив на позов, в якому не визнає заявлених позовних вимог та вважає адміністративний позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, мотивує тим, що позивач 07.03.2026 за вх. № 1194/р звернувся до командування Військової частини НОМЕР_4 щодо звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту “г” пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, з урахуванням абзацу 9 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, зокрема використавши рішення суду Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05.01.2026 у справі №742/7028/24, яким встановлено факт, що повнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю І групи, перебуває на утриманні свого вітчима ОСОБА_1 . Розглянувши вищевказаний рапорт та додатки до нього, відповідач надав вмотивовану відмову у звільненні позивачу за вихідним від 09.04.2026 № 1808/40-В, вказавши, що відсутній документ для підтвердження родинних зв`язків – копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи. Чинним законодавством не передбачено ототожннення понняття “вітчим” та “батько”. Надані позивачем документи не дають права звільнення з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується послужним списком.

12.08.2009 між позивачем та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 від 12.08.2009.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23.07.2018 у цивільній справі №742/1917/18 шлюб між позивачем та ОСОБА_4 було розірвано.

31.08.2021 позивач та ОСОБА_4 повторно зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6 від 31.08.2021.

Від попереднього шлюбу у ОСОБА_4 є син – ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_7 від 19.06.1999.

Батько ОСОБА_2 – ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується актовим записом про смерть №335 від 04.04.2025.

ОСОБА_2 є особою з інвалідністю з дитинства І (першої) Б групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_8 від 12.11.2012, довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВБ №047916 від 08.05.2018.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05.01.2026 у цивільній справі №742/7028/24 заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ), представниця заявника – Дуденок Оксана Олександрівна (РНОКПП НОМЕР_9 , адреса: АДРЕСА_2 ), заінтересовані особи: ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_10 , адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_11 , адреса: АДРЕСА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_12 , адреса: АДРЕСА_3 ), Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ

НОМЕР_13 , адреса: АДРЕСА_4 ), про встановлення факту перебування на утриманні повнолітньої дитини з інвалідністю задоволена; встановлено факт, що повнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_11 , який є особою з інвалідністю 1 групи, перебуває на утриманні свого вітчима ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

У зв`язку із утриманням позивачем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I групи, позивач звернувся до відповідача із рапортом щодо звільнення з військової служби на підставі “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: згідно абз. 9 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” №2232-XII у зв`язку із утриманням військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.

Листом від 09.04.2026 №1808/40-В відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для звільнення його з військової служби у зв`язку із відсутністю між позивачем та ОСОБА_2 родинних зв`язків, як батька та сина, що є обов`язковою умовою для звільнення за вказаною підставою.

Вважаючи вказану відмову відповідача у звільненні позивача протиправною позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі Закон №2232-XII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 2 статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.

На момент подання позивачем рапорту про звільнення зі служби та розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Згідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Абзацом 9 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, під час дії воєнного стану, зокрема, утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.

Отже єдиною підставою для звільнення з військової служби згідно вказаної норми права є установлення факту утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.

Спір у даній справі стосується питання чи були у позивача, передбачені Законом № 2232-XII підстави для звільнення його з військової служби й відповідно у відповідача підстави для фактичної відмови щодо такого звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до відповідача із рапортом щодо звільнення з військової служби на підставі “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: згідно абз. 9 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку із утриманням військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи, проте листом від 09.04.2026 №1808/40-В відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для звільнення його з військової служби у зв`язку із відсутністю між позивачем та ОСОБА_2 родинних зв`язків, як батька та сина, що є обов`язковою умовою для звільнення за вказаною підставою.

Проте суд не погоджується з доводами відповідача з наступних підстав.

Згідно з частиною 8 статті 7 Сімейного кодексу України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Згідно частини 1 статті 198 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Згідно з частиною 1 статті 260 Сімейного кодексу України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина 1 статті 268 Сімейного кодексу України).

Відповідно до абзацу п`ятого пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї», членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Судом встановлено, що батько ОСОБА_2 – ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується актовим записом про смерть №335 від 04.04.2025.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у цивільній справі №742/7028/24 від 05.01.2026 заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ), представниця заявника – Дуденок Оксана Олександрівна (РНОКПП НОМЕР_9 , адреса: АДРЕСА_2 ), заінтересовані особи: ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_10 , адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_11 , адреса: АДРЕСА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_12 , адреса: АДРЕСА_3 ), Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ

НОМЕР_13 , адреса: АДРЕСА_4 ), про встановлення факту перебування на утриманні повнолітньої дитини з інвалідністю задоволена; встановлено факт, що повнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_11 , який є особою з інвалідністю 1 групи, перебуває на утриманні свого вітчима ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Отже у даному випадку факт перебування ОСОБА_2 на утриманні позивача вже встановлений рішенням суду, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання на всій території України. Відтак, вказана обставина не підлягає повторному доказуванню та не може бути поставлена під сумнів відповідачем.

Отже відмова у звільненні позивача, за наявності в нього обов`язку утримання повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I суперечить принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного утримання (Закон № 875-XII).

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз`яснює його зміст наступним чином: а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

При цьому, основним способом такого застосування є її судове тлумачення.

Таким чином, сучасне розуміння права передбачає визнання людини найвищою соціальною цінністю, а забезпечення прав і свобод людини і громадянина — головною метою державної влади, яка реалізує свою компетенцію тільки в межах Конституції та законів України.

До того ж, відповідно до частини першої статті 129 Конституції суди зобов`язані вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, серед іншого, означає врахування тлумачення Конвенції з прав людини, яке надається Європейським судом з прав людини як мінімальний стандарт демократичного суспільства. Принцип законності, що є складовою верховенства права у розумінні Європейського суду з прав людини, має бути заснованим на визнанні й прийнятті прав і свобод людини як найвищої цінності, тобто за своїм змістом мати характер правозаконності.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.

При цьому суд вважає, що слід формувати європейське сприйняття права, коли законність не завжди домінує над справедливістю, особливо при розгляді соціальних спорів, оскільки права дитини, її життя і здоров`я, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, та не можуть ставитись у залежність із допущеними Державою помилками в законі або іншому нормативно-правовому акті, які мають прийматись на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Су вважає, що при ухвалені відповідачем оскаржуваного рішення про звільнення позивача з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.

Ураховуючи встановлені судом обставин справи, підтверджених відповідними доказами, щодо необхідності позивачем утримання повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I суд дійшов висновку про не доведення відповідачем правомірності свого рішення щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Правові підстави для розподілу судових витрат згідно статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом від 09.04.2026 №1808/40-В, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, а саме: згідно абз. 9 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку із утриманням військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, а саме: згідно абз. 9 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку із утриманням військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ).

Суддя В.В. Падій