Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №520/9003/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 р. № 520/9003/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук`яненко, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом Підприємства "Ніка" Товариства інвалідів "Шанс" Жовтневого району м. Харкова до Харківської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, картки відмови ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Підприємство "Ніка" Товариства інвалідів "Шанс" Жовтневого району м. Харкова, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить суд:

1. визнати протиправним та скасувати рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів № UA807000/2026/000033/2 від 04.02.2026р. та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA807200/2026/000046.

2. стягнути з Харківської митниці (Україна, 61005, Харківська обл., місто Харків, вул. Миколаївська, будинок 16Б, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44017626) на користь Підприємства "Ніка" Товариства інвалідів "Шанс" Жовтневого району м. Харкова (Україна, 61070, Харківська обл., місто Харків, вулиця Рудика, будинок 6, код ЄДРПОУ 30235984) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.

3. стягнути з Харківської митниці (Україна, 61005, Харківська обл., місто Харків, вул. Миколаївська, будинок 16Б, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44017626) на користь Підприємства "Ніка" Товариства інвалідів "Шанс" Жовтневого району м. Харкова (Україна, 61070, Харківська обл., місто Харків, вулиця Рудика, будинок 6, код ЄДРПОУ 30235984) судовий збір у сумі 2 622,40 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржуване рішення Харківської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів та картка є протиправними. Позивач указує, що оскаржуване рішення та картка відмови підлягають скасуванню, тому він звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін у судове засідання.

Відповідач надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що оскаржуване рішення винесено на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначений нормами МКУ та інших підзаконних нормативних актів, а також з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, тому обставини для його скасування відсутні. Зазначив, що картка відмови не може бути окремим предметом оскарження, оскільки вичерпала свою дію фактом її виконання позивачем шляхом здійснення декларування товарів за новою митною декларацією, а тому визнання протиправною та скасування картки відмови жодним чином не вплине на права та інтереси позивача.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

Підприємство "Ніка" Товариства інвалідів "Шанс" Жовтневого району м. Харкова (далі - позивач, П "НІКА" ТІ "ШАНС", Підприємство) зареєстроване 08.12.1998, про що вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення відомостей про державну реєстрацію юридичної особи за ідентифікаційним кодом 30235984; основний вид діяльності за КВЕД: 10.39 Інші види перероблення та консервування фруктів і овочів.

08.11.2024 року між П "НІКА" ТІ "ШАНС" (в якості Покупця) та Компанією "CANAGRO FOODS INC." (Канада) (в якості Продавця), укладено контракт №CANC/UKR.DMT-01, відповідно до умов якого Продавець зобов`язався поставити товар, а Покупець прийняти та оплатити його на умовах, визначених у цьому контракті (далі - Контракт).

Відповідно до п. 1.2 Контракту, товар, що поставляється, має бути виготовлений і поставлений партіями в повній відповідності до вимог, на умовах та за цінами, зазначеними в Додатках і Специфікаціях до цього контракту, що є його невід`ємною частиною.

Згідно п. 3.1, п. 3.2, п.3.3, п.4.1, п.5.1 Контракту, загальна кінцева сума контракту становить суму всіх Специфікацій, що будуть підписані сторонами протягом строку дії цього контракту. Вартість одиниці товару зазначено в Специфікаціях до цього контракту в доларах США. Ціна на товар розуміється, до поставки вказаним в Специфікації, перевізником в порт, згідно з умов «Інкотермс – 2020», і включає в себе всі можливі затрати Продавця, до моменту отримання товару Покупцем у вказаному в Специфікації порту доставки.

Назва, ціна та кількість товару, що поставляється, умови поставки (відповідно до «Інкотермс – 2010»), погоджується сторонами в Специфікаціях, які підписуються на кожну окрему поставку, або декілька поставок, та є невід`ємною частиною цього контракту.

Оплата товару здійснюється у доларах США, у формі банківського переказу на рахунок Продавця, на умовах зазначених в Специфікації, що підлягає сплаті.

Товар за цим контрактом повинен бути поставлений на умовах «Інкотермс – 2020», які зазначені в Специфікаціях на партії товару.

Компанія "CANAGRO FOODS INC." (Канада) надала позивачу комерційну пропозицію (Commercial offer) від 01.10.2025 року щодо Товару "Half Cut Dried Cranberries Sweetened, manufactured September/October 2025, USA origin, HS CODE: 2008.93", кількість - 19 051.20 кг, ціна - 3.61 доларів США за 1 кг, загальна вартість - 68,774.83 доларів США.

Згідно специфікації №6 від 06.10.2025 року до Контракту №CANC/UKR.DMT-01 від 08.11.2024 року, сторонами погоджено опис товару, його кількість та вартість, а саме: "Dried Cranberries, Cane Sugar Infused Halves. USA ORIGIN Variety Vaccinium Macrocarpon", пакування – 11,34 кг в картонних коробках, ціна 3,61 доларів США за 1 кг, кількість – 19 051,20 кг, загальна сума 68 774,83 доларів США.

Загальна вартість специфікації - 68 774,83 доларів США; умови постачання CIF / CFR морський торгівельний порт Чорноморськ, Україна (Інкотермс 2020). Вільний час – 14 днів. Умови оплати: 20% передплата в сумі 13 754,97 доларів США; сума доплати – 53 019,86 доларів США. Відвантаження – не пізніше 20 жовтня 2025 року.

З метою здійснення митного оформлення ввезених в режимі імпорту вказаних товарів представником позивача до Харківської митниці подано електронну митну декларацію (далі - ЕМД): 26UA807200001394U3 від 02.02.2026 року, в якій митна вартість поставленого товару визначена за ціною Контракту (основний метод). Задекларована декларантом вартість товару склала 2 944 339,88 грн. (68 774,83 доларів США х 42,8113).

На підтвердження заявленої митної вартості товарів під час проведення митного контролю та митного оформлення позивачем разом з вказаною митною декларацією надано документи, передбачені ч.2 ст.53 Митного кодексу України, що перелічені у графі 44 цієї МД, а саме:

1. Контракт №CANC/UKR.DMT-01 від 08.11.2024;

2. Специфікація №6 від 06.10.2025 року до Контракту №CANC/UKR.DMT-01 від 08.11.2024 року;

3. Рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) №000251 від 28.10.2025 року;

4. Проформа – інвойс (Proforma invoice) №000251 від 15.10.2025 року;

5. Пакувальний лист (Packing list) №000251 від 28.10.2025 року;

6. Прейскурант (прайс-лист) виробника товару №б/н від 29.09.2025 року;

7. Комерційна пропозиція (Commercial offer) від 01.10.2025 року;

8. Сертифікат аналізу (Certificate of Analysis) від 26.10.2025 року;

9. Специфікація продукту (Product specification) від 28.10.2025 року;

10. Сертифікат якості (Certificate of quality) №112672 від 26.10.2025 року;

11. Декларація про походження товару (Declaration of origin) б/н від 28.10.2025 року;

12. Фітосанітарний сертифікат (Phytosanitary certificate) б/н від 20.06.2024 року;

13. Коносамент (Bill of lading) №HLCUTOR251030157 від 12.11.2025 року;

14. Банківський платіжний документ від 14.10.2025 року;

15. Банківський платіжний документ від 15.12.2025 року;

16. Договір – заявка №23/01/26 на перевезення від 23.01.2026 року;

17. Рахунок на оплату № 45 від 02 лютого 2026 року;

18. Доручення від 02.02.2026 року;

19. Контрольний талон від 30.01.2026 року;

20. Автотранспортна накладна (Road consignment note) №772 від 30.01.2026 року.

02.02.2026 року митницею направлено запит (Повідомлення) б/н до МД від 02.02.2026 №26UA807200001394U3 про необхідність надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості.

Листом №2/02 від 03.02.2026 року позивачем повідомлено митний орган про те, що позивач надав всі документи на даний час інших немає.

04.02.2026 року Харківською митницею відмовлено у оформленні (випуску) товарів, складено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA807200/2026/000046 та прийнято рішення про коригування митної вартості №UA807000/2026/000033/2 від 04.02.2026 року.

Так, у рішенні про коригування митної вартості №UA807000/2026/000033/2 від 04.02.2026 року зазначено наступне: "У відповідності до вимог пункту 5 статті 55 та пункту 4 статті 57 Митного кодексу України проведена процедура консультації між митним органом та декларантом з метою обміну наявної у кожного з них інформацією та обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі. Результати проведеної консультації наведено у електронному повідомленні, направленому декларанту.

Обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано на підставі вимог ст.ст. 54, 55, 57, 58-63 Митного кодексу України 1) подані декларантом основні документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, у тому числі ціни, що була фактично сплачена чи підлягала сплаті; 2) невідповідність обраного декларантом методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у ст.58 МКУ в частині достовірності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, у тому числі ціни, що була фактично сплачена чи підлягала сплаті; 3) надані декларантом на запит митного органу додаткові документи не містять достатніх відомостей для визнання заявленої митної вартості.

За результатами розгляду наданих для підтвердження митної вартості документів встановлено наступне:

- декларантом не надано транспортний договір щодо морського перевезення згідно коносаменту HLCUTOR251030157;

- відсутній банківський платіжний документ, що підтверджує факт оплати згідно умов коносамента HLCUTOR251030157;

- декларантом не надано каталоги, специфікації, загальні прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

- наданий прайс-лист охоплює лише товари, зазначений в інвойсі, що свідчить про можливість індивідуального ціноутворення для конкретного покупця, а не про загальнодоступну ринкову ціну;

- декларантом не надано декларацію країни відправлення з датою експорту та відмітками митних органів країни відправлення;

- надана платіжна інструкція від 14.10.25 №141025/2008618 не дає можливості ідентифікувати передоплату згідно даної поставки, оскільки сума згідно умов Специфікації №6 від 06.10.2025 за дану поставки має становити 13754,97 дол. США, що відрізняється від суми вказаній в платіжній інструкції; а також в зв`язку з неможливістю надати декларантом всі витребувані додаткові документи, передбачені п.3 ст.53 МКУ та вимогою видати рішення про коригування митної вартості.

Право на проведення консультації з митним органом відповідно до частини 5 ст.55 МКУ декларант не використав, обґрунтовані сумніви митного органу у достовірності (дійсності) заявленої митної вартості спростовано не було, у зв`язку з чим митницею було прийнято рішення про коригування заявленої митної вартості товару. Метод 1 (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) не застосовувався відповідно до положень частини другої ст.58 МКУ, оскільки надані до митного оформлення документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості. Метод 2а (за ціною договору щодо ідентичних товарів) та метод 2б (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) не застосовувались у зв`язку з відсутністю інформації щодо вартості ідентичних та подібних товарів з дотриманням вимог статей 59, 60 та 61 МКУ. Метод 2в (на основі віднімання вартості) та 2г (на основі додавання вартості (обчислена вартість)) не застосовувались у зв`язку з відсутністю документально підтвердженої інформації, необхідної для застосування цих методів.

Відповідно до ст.64 МКУ, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у ст. 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. Митним органом застосовано резервний метод визначення митної вартості товару у зв`язку з наявністю відповідної інформації.

За результатами аналізу цінової інформації, наявної в ЄАІС Держмитслужби, яка ґрунтується на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях, встановлено наявність митних оформлень ідентичних товарів за митними деклараціями: товар №1 - МД №UA500580/2025/009660 (25UA500580009660U2) від 05.12.2025 з митною вартістю 4,09 дол.США/кг (код товару згідно з УКТ ЗЕД 2008939100, назва товару: «Журавлина сушена, приготовлена та консервована шляхом осмотичного зневоднення...», країна походження US, умови поставки CFR., вага 18 143,69 кг, виробник DECAS CRANBERRY PRODUCTS, INC. Отже, митна вартість товару, визначена за резервним методом, становить: 4,09 дол.США/кг * 19 051,2 кг = 77 919,4 дол.США."

Не погоджуючись із вказаним рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

За змістом частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до частини 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Частиною 6 статті 264 Митного кодексу України визначено, що митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою органу доходів і зборів, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 Митного кодексу України є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За змістом частини 1 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частинами 1-3 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Стаття 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Згідно з положеннями статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Отже, митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, які зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта.

Ненадання витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 05.03.2019 по справі №815/143/17, від 09.04.2019 по справі №825/1575/17.

Так, відповідач не визнав заявлену декларантом митну вартість у зв`язку з тим, що надані декларантом документи містять розбіжності, не містять усіх відомостей щодо числових значень складових митної вартості, а саме:

- декларантом не надано транспортний договір щодо морського перевезення згідно коносаменту HLCUTOR251030157;

- відсутній банківський платіжний документ, що підтверджує факт оплати згідно умов коносамента HLCUTOR251030157;

- декларантом не надано каталоги, специфікації, загальні прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

- наданий прайс-лист охоплює лише товари, зазначений в інвойсі, що свідчить про можливість індивідуального ціноутворення для конкретного покупця, а не про загальнодоступну ринкову ціну;

- декларантом не надано декларацію країни відправлення з датою експорту та відмітками митних органів країни відправлення;

- надана платіжна інструкція від 14.10.25 №141025/2008618 не дає можливості ідентифікувати передоплату згідно даної поставки, оскільки сума згідно умов Специфікації №6 від 06.10.2025 за дану поставки має становити 13754,97 дол. США, що відрізняється від суми вказаній в платіжній інструкції.

Відповідно до ч. 1 ст.337 МК України перевірка документів та відомостей, які подаються митному органу під час переміщення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені МК України.

Згідно з вимогами п.2 ч .2 ст. 52 МК України декларант зобов`язаний подавати митному органу достовірні відомості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів відповідно до ч. 5 ст. 54 МК України має право упевнюватися в достовірності або точності будь - якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості та письмово запитувати у декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 МК України додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

З матеріалів справи вбачається, що позивач надав розширений пакет документів для підтвердження правильності та достовірності визначення ним митної вартості задекларованих товарів.

Щодо посилання митного органу на те, що декларантом не надано транспортний договір щодо морського перевезення згідно коносаменту HLCUTOR251030157 та відсутній банківський платіжний документ, що підтверджує факт оплати згідно умов коносамента HLCUTOR251030157, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України передбачено, що серед документів на підтвердження митної вартості товару надаються також: транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Дане положення містить застереження: транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, на підтвердження митної вартості товару надаються, але виключно в тому випадку, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару.

Як вже було зазначено вище, згідно п. 3.1, п. 3.2, п.3.3, п.4.1, п.5.1 Контракту, загальна кінцева сума контракту становить суму всіх Специфікацій, що будуть підписані сторонами протягом строку дії цього контракту. Вартість одиниці товару зазначено в Специфікаціях до цього контракту в доларах США. Ціна на товар розуміється, до поставки вказаним в Специфікації, перевізником в порт, згідно з умов «Інкотермс – 2020», і включає в себе всі можливі затрати Продавця, до моменту отримання товару Покупцем у вказаному в Специфікації порту доставки.

Згідно специфікації №6 від 06.10.2025 року до Контракту №CANC/UKR.DMT-01 від 08.11.2024 року, сторонами було погоджено умови постачання CIF / CFR морський торгівельний порт Чорноморськ, Україна (Інкотермс 2020).

Відповідно до рахунку – фактури №000251 від 28.10.2025, визначено умову поставки товару CIF морський торгівельний порт Чорноморськ, Україна. Згідно з правилами Інкотермс 2020: умови постачання CIF — це вартість, страхування і фрахт (Cost, Insurance and Freight). Продавець бере на себе організацію доставки аж до порту призначення, тоді як покупець просто приймає вантаж. При цьому ризики переходять у момент, коли товар знаходиться на борту в порту відправлення.

А отже, витрати на транспортування включені у вартість товару, що підтверджується умовами контракту №CANC/UKR.DMT-01 від 08.11.2024 року, відповідно до якого поставка товару за цим договором здійснюється в повній відповідності з ІНКОТЕРМС-2020.

Отже, за умовами поставки CIF витрати на транспортування вже включені у вартість товару (що також підтверджено наданими Контрактом, інвойсами та іншими документами), а тому вказані твердження відповідача є безпідставними та необгрунтованими.

Стосовно того, що декларантом не надано каталоги, специфікації, загальні прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, а наданий прайс-лист охоплює лише товари, зазначений в інвойсі, що свідчить про можливість індивідуального ціноутворення для конкретного покупця, а не про загальнодоступну ринкову ціну, суд зазначає, що такі документи складаються виробником товару у процесі здійснення його господарської діяльності та не є технічними, товаросупровідними документами або документами, що засвідчують якість товару. Обов`язкової вимоги щодо отримання від суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності - виробника товару вказаної вище документації чинним законодавством, що регулює порядок виконання зовнішньоекономічних операцій, не передбачено.

Отже, відомості, наведені у вказаних документах виробника товару, не мають імперативного характеру, а, отже, у разі їх наявності можуть прийматися митними органами лише до уваги як додаткове джерело інформації (аналогічні висновки наведено в постанові Верховного Суду від 27.01.2022 року у справі №810/3667/15).

Посилання митниці, що наданий прайс-лист є по суті офертою для конкретного покупця, тобто виданий продавцем безпосередньо позивачу та не відображає "дійсну вартість", суд вважає необґрунтованим, оскільки не підтверджено жодним нормативно-правовим документом, адже відсутні законодавчі вимоги до форми та змісту таких документів, як прайс-лист.

Верховний Суд в постанові від 08.12.2022 у справі № 420/2792/19 дійшов висновку, що прейскурант (прайс-лист) - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців. При цьому, прайс-лист є документом довільної форми й чинне законодавство не встановлює вимог до форми та змісту прайс-листів, які можуть оформлюватись не лише виробником товару, а й продавцем у довільній формі на власний розсуд; наявність же чи відсутність у прайс-листі певних відомостей (реквізитів), зокрема, інформації щодо умов поставки, лише сама по собі не може свідчити про заниження митної вартості товарів.

В постанові від 02.06.2022 у справі №460/2674/20 Верховний Суд виснував наступне: "Щодо доводів митниці про те, що долучений декларантом документ прейскурант (прайс лист) виробника товарів складений не для широкого осіб та не містить терміну дії, у зв`язку з чим витребував додаткові документи, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив, з огляду на наступне: термін дії прайс листа не є обов`язковим реквізитом такого виду документу, а тому може у ньому не зазначатися; продавець самостійно визначає ціни для своїх контрагентів, що є однією з базових основ забезпечення свободи підприємницької діяльності. Разом з тим, суд касаційної інстанції звертає увагу на постанову від 23 жовтня 2020 року у справі № 810/690/17 де Верховний Суд вказує, що прайс-лист: по-перше, не є основним документом відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України, який підтверджує митну вартість товарів, по-друге, прайс-лист - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців, по-третє, жодний нормативний акт, зокрема міжнародний, не встановлює вимоги до форми та змісту прайс-листів. Тобто прайс-лист є документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатися на неповноту чи обмеженість його відомостей як на підставу для коригування митної вартості товару".

Тобто, прайс-лист є додатковим (не підтверджуючим митну вартість) документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатися на неповноту чи обмеженість його відомостей, як на підставу для коригування митної вартості товару.

Отже, доводи відповідача про недоліки прайс-листів до митних декларацій є необґрунтованим.

Стосовно ненадання декларації країни відправлення з датою експорту та відмітками митних органів країни відправлення, суд зазначає, що в розумінні частини 2 статті 53 МК України експортна декларація, не є основним документом, що підтверджує митну вартість.

Відповідно до правової позиції, викладеної в листі Європейської комісії до Держмитслужби щодо експортних декларацій країни відправлення від 27 березня 2008 року TAXUD.B.5/JZ/sk D(2008) 17044 (Брюссель), відповідно до міжнародних митних стандартів, транспортні документи та/або інвойси, але не експортна декларація, мають бути представлені імпортером для підтвердження та перевірки митної декларації. Ці документи містять достатню інформацію щодо країни відправлення/призначення, вартості товару тощо.

Отже, інвойс, засвідчений підписом та скріплений печаткою, є належним та допустимим засобом доказування митної вартості, якщо орган доходів та зборів не доведе, що такий інвойс, дані з якого позивач врахував при визначенні митної вартості, отримано з порушенням закону.

Крім того, копія митної декларації країни відправлення не належить до документів, які підтверджують митну вартість товару відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України, а може лише додатково надаватися відповідачу виключно у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 53 МК України за її наявності.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.09.2023 року у справі №815/6805/17.

Стосовно твердження відповідача про те, що надана платіжна інструкція від 14.10.2025 року №141025/2008618 не дає можливості ідентифікувати передоплату згідно даної поставки, оскільки сума згідно умов Специфікації №6 від 06.10.2025 за дану поставки має становити 13754,97 дол. США, що відрізняється від суми вказаній в платіжній інструкції, суд зазначає наступне.

Так, для митного оформлення товару позивачем надано відповідачу копію між Контракту №CANC/UKR.DMT-01 від 08.11.2024 року, відповідно до умов якого оплата товару здійснюється у доларах США, у формі банківського переказу на рахунок Продавця, на умовах зазначених в Специфікації, що підлягає сплаті.

Згідно специфікації №6 від 06.10.2025 року до Контракту №CANC/UKR.DMT-01 від 08.11.2024 року, сторонами погоджено загальну суму товару - 68 774,83 доларів США, а також умови оплати - 20% передплата в сумі 13 754,97 доларів США; сума доплати – 53 019,86 доларів США.

Позивачем надано для митного оформлення банківські платіжні документи від 14.10.2025 року на суму 29 357,90 дол. США та від 15.12.2025 року на суму 53 019,86 дол. США.

Згідно вказаних в деталях оплати цих банківських документів зазначено призначено платежу - «передоплата за сушену журавлину CONTR CANC/UKR.DMT-01 від 08.11.2024», у реквізитах платника зазначено – позивача, у реквізитах отримувача - "CANAGRO FOODS INC".

Тобто, вказані платіжні документи мають всі реквізити для ідентифікації платежу за Контрактом №CANC/UKR.DMT-01 від 08.11.2024 року.

Що стосується суми, яка зазначена в платіжній інструкції від 14.10.25 №141025/2008618 - 29 357,90 дол. США, то вказаною платіжною інструкцією позивачем сплачено попередню оплату за двома Специфікаціями №5 в сумі 15 602, 93 дол. США та №6 в сумі 13754,97 дол. США.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Тому, наявність в платіжних дорученнях відомостей про суму коштів, яка перерахована за товар та чітке посилання на номер і дату контракту, дає можливість в повній мірі встановити факт оплати товару.

Отже, вказані зауваження відповідача жодним чином не впливають на формування числових складових митної вартості товару.

Водночас, декларант надав відповідачу всі необхідні документи із поданням митної декларації, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною контракту.

З огляду на викладене, вказані твердження відповідача є необґрунтованими та безпідставними.

Щодо ненадання декларантом усіх витребуваних додаткових документів, передбачених частиною 3 ст. 53 МКУ, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 6 ст. 53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

У той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

У спірному випадку суд не вбачає ознак недостовірності задекларованої вартості.

Також, як установлено судом з матеріалів справи, то декларантом надано до контролюючого органу необхідні документи, а відповідачем, у свою чергу, не наведено обґрунтованих підстав для витребування у позивача додаткових документів та подальшого прийняття рішення про коригування митної вартості товарів.

Відповідно до правової позиції Верховного суду (постанова від 02.07.2020 у справі №803/916/17) контроль правильності обчислення декларантом митної вартості здійснюють митні органи у визначений законом спосіб у разі наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей "Декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ніш митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у частині другій статті 53 МК України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість. За таких обставин, Суд вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем подано до митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, відповідачем не підтверджено належними доводами та доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена".

Відтак, ураховуючи викладене вище, суд зазначає, що відповідачем не надано до суду належних та достатніх доказів правомірності винесеного рішення про коригування митної вартості.

Відповідачем не наведено обставин та не надано належних доказів, що ставили б під сумнів дійсність заявленої вартості товару. Судом таких обставин також не встановлено.

Суд зауважує, що позовні вимоги про скасування картки відмови є похідними від позовних вимог про скасування рішення про коригування митної вартості і є способом захисту одного і того ж порушеного права позивача на розмитнення товару з визначенням митної вартості товару за першим методом.

Картка відмови в прийнятті митних декларацій не має самостійних юридичних підстав прийняття, і прийнята виключно у зв`язку з прийняттям відповідачем рішення про коригування митної вартості.

Як наслідок, підлягає скасуванню і спірна картка відмови в митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, прийнята відповідачем на підставі рішення про коригування митної вартості.

Суд також ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, оскаржуване рішення є необґрунтованим та прийнятим без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

З огляду на викладене, рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів № UA807000/2026/000033/2 від 04.02.2026 року та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA807200/2026/000046, є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 30 червня 2022 року у справі №640/1175/20, від 11серпня 2022 року у справі №300/2050/19.

Також суд вважає за необхідне врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.11.2019 року у справі №826/15063/18, від 14.02.2023 року у справі №640/3565/21, згідно яких суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Окрім того, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2026 у справі №911/969/24 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат (див. постанови від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).

Також, у вказаній постанові, зокрема, зазначено, що окрім зазначених правил розподілу судових витрат процесуальний закон визначає додаткові критерії для оцінки співмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та можливість їх зменшення за клопотанням іншої сторони, на яку покладається обов`язок доведення неспівмірності цих витрат.

Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи, також, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Також, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді позовної заяви в суді, подано копії таких документів: договору про надання правової допомоги №13-04/26 від 13.04.2026 року, додаткову угоду №1 від 13.04.2026 року до договору про надання правової допомоги №13-04/26 від 13.04.2026 року, рахунку-фактури №13/04/26-1 від 13.04.2026 року, платіжної інструкції №897 від 13.04.2026 року на суму 15000,00 грн.

Так, згідно договору про надання правової допомоги №13-04/26 від 13.04.2026 року (далі - Договір) надається правова допомога П "НІКА" ТІ "ШАНС" (далі - Клієнт) Адвокатським бюро "Ольги Єрьоміної" (далі - Адвокатське бюро) в особі адвоката Єрьоміної Ольги Юріївни.

Відповідно до пункту 1.2. Договору за цим Договором Адвокатське бюро надає Клієнту правову допомогу щодо оскарження в судовому порядку рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів № UA807000/2026/000033/2 від 04.02.2026 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA807200/2026/000046.

Згідно з п. 2.1 Договору Порядок оплати послуг Адвокатського бюро з надання правової допомоги Клієнту (гонорар) в межах цього Договору, визначається Сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін.

13.04.2026 року між Адвокатським бюро «Ольги Єрьоміної» та П "НІКА" ТІ "ШАНС" укладено додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №13-04/26 від 13.04.2026 року.

Відповідно до п.1.1 додаткової угоди №1 від 13.04.2026 року Сторони дійшли згоди, що розмір гонорару за надання Адвокатським бюро Клієнту правової допомоги, визначеної в п.1.2 договору про надання правової допомоги №13-04/26 від 13.04.2026 р., складає 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч) гривень.

Платіжною інструкцією №897 від 13.04.2026 року підтверджується сплата позивачем вартості наданих послуг за договором про надання правової допомоги №13-04/26 від 13.04.2026 року.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти вимог про стягнення витрат на правничу допомогу.

Вивчивши подані представником позивача докази, суд установив, що спір у даній справі не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб`єкта владних повноважень, котрі були покладені в основу оскаржуваних рішень; причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об`єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з`ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб`єкта владних повноважень.

Справа слухалась в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін. Представником позивача було подано до суду тільки позовну заяву та відповідь на відзив. Інших дій не вчинялося.

Відтак, суд доходить переконання про те, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт на 15000,00 грн є неспівмірним з обставинами даного конкретного спору та у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі - 4000,00 грн.

Стосовно розподілу витрат зі сплати судового збору, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем невірно розрахована та сплачена сума судового збору, суд зазначає таке.

За правилами частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою встановлюється ставка судового збору 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року - 3328,00 грн.

Так, загальний розмір різниці митних платежів за митною вартістю, задекларованою платником та скоригованою митним органом, становить 150 092,37 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, судовий збір за подання позивачем даного позову до суду підлягає сплаті у розмірі 2662,40 грн, з урахуванням ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (3328х0,8).

Судом установлено, що позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №898 від 13.04.2026 року.

Отже, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів № UA807000/2026/000033/2 від 04.02.2026 року та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA807200/2026/000046.

Стягнути з Харківської митниці (Україна, 61005, Харківська обл., місто Харків, вул. Миколаївська, будинок 16Б, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44017626) на користь Підприємства "Ніка" Товариства інвалідів "Шанс" Жовтневого району м. Харкова (Україна, 61070, Харківська обл., місто Харків, вулиця Рудика, будинок 6, код ЄДРПОУ 30235984) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 (чотири тисячі гривень 00 копійок) грн.

Стягнути з Харківської митниці (Україна, 61005, Харківська обл., місто Харків, вул. Миколаївська, будинок 16Б, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44017626) на користь Підприємства "Ніка" Товариства інвалідів "Шанс" Жовтневого району м. Харкова (Україна, 61070, Харківська обл., місто Харків, вулиця Рудика, будинок 6, код ЄДРПОУ 30235984) судовий збір у сумі 2 622,40 (дві тисячі шістсот двадцять дві гривні 40 копійок) грн.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя Марина Лук`яненко