Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №380/2960/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/2960/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач), у якій (з урахуванням заявлених вимог) просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають в невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 21.11.2025 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року та здійснити перерахунок суми грошового забезпечення в зазначений період;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 , з 07.05.2022 по 21.11.2025 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 , перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 07.05.2022 по 21.11.2025 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 07.05.2022 по 21.11.2025 його грошове забезпечення обчислювалося виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 (1762 грн.), а не станом на 1 січня відповідного календарного року, чим, на думку позивача, порушено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у редакції, що була чинною до набрання законної сили постановою від 21.02.2018 №103. Крім того, позивач вказує, що відповідач не нараховував та не виплачував йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 21.11.2025. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 23.02.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 16.03.2026 суддя відкрила провадження у справі та вирішила проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.

23.03.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 23222), в якому він проти задоволення позову заперечує повністю. Відзив обґрунтований тим, що позивачем пропущено встановлений ст. 233 Кодексу Законів про працю України тримісячний строк звернення до суду, оскільки наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.11.2025 №327 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та направлено для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 , а до суду позивач звернувся лише 20.02.2026. По суті спору відповідач зазначає, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими врегульовано порядок обчислення грошового забезпечення, є чинними та обов`язковими до виконання; не приведення приміток до додатків 1, 14 Постанови №704 у відповідність до пункту 4 цієї постанови не є підставою для обчислення окладів з використанням прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного року; скасування у судовому порядку окремих положень постанов Кабінету Міністрів України в конкретних справах не відновлює дію попередніх редакцій нормативних актів і не створює обов`язку для всіх суб`єктів. Стосовно індексації відповідач зазначив, що індексацію грошового забезпечення за період з січня 2024 року по жовтень 2025 року позивачу нараховано та виплачено відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення.

Положення ст. 122 КАС України не містять норми, яка б врегульовувала порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належного їм грошового забезпечення у разі порушення законодавства про оплату праці. За усталеною практикою Верховного Суду такі правовідносини регулюються положеннями ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), які, з огляду на гарантоване ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України (постанова Верховного Суду від 25.04.2023 у справі №380/15245/22).

Водночас, суд враховує, що визначальним для обчислення строку звернення до суду у спорах про грошове забезпечення є не лише дата виплати чи звільнення, а правовий статус особи на момент звернення та момент, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Як встановлено судом, позивача не звільнено з військової служби. Наказом від 15.11.2025 №327 його лише виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з переведенням до військової частини НОМЕР_2 , де він безперервно продовжує проходити військову службу з 22.11.2025. Отже, на момент звернення до суду (10.02.2026) позивач перебував і перебуває у відносинах військової служби, які за своєю правовою природою є триваючими.

Конституційний Суд України, розмежувавши правовий режим тримісячного строку для звільнених працівників і для тих, хто перебуває у трудових відносинах, визнав неконституційним обмеження тримісячним строком права працівника, який продовжує перебувати у трудових відносинах, на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати та інших виплат. Невиплата (неповна виплата) винагороди за працю є триваючим правопорушенням: поки особа перебуває у трудових (службових) відносинах, а роботодавець залишається винним відповідні суми, кожен наступний день є новим актом порушення права.

Зазначений підхід відображено й у практиці Верховного Суду. У постанові від 24.02.2026 у справі №120/2933/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, керуючись наведеними правовими позиціями Конституційного Суду України, дійшов висновку, що оскільки позивача не було виключено зі списків особового складу військової частини і він звернувся до суду під час проходження служби, він має не обмежене в часі право на судовий захист щодо стягнення належних йому виплат, поки тривають службові відносини, а застосування до таких правовідносин обмежувального тримісячного строку є помилковим.

Крім того, у постанові від 23.01.2025 у справі №400/4829/24 Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби, з огляду на гарантії, установлені п. 14 розділу І «Загальні положення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, згідно з яким грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав на нього право, але не пізніше дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Оскільки позивача не звільнено з військової служби, а лише переведено до іншої військової частини, де він продовжує службу, обмежувальний тримісячний строк звернення до суду до спірних правовідносин не застосовується. Навіть за умови застосування підходу, за яким перебіг строку пов`язується з днем виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (15.11.2025), позивач звернувся до суду 10.02.2026, тобто в межах тримісячного строку, передбаченого ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду з мотивів пропуску строку звернення до суду та розглядає справу по суті.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Вирішуючи заявлене відповідачем питання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, суд виходить з такого.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 з 07.05.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді оператора безпілотних літальних апаратів, що підтверджується записами у військовому квитку.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.11.2025 №327 старшого солдата ОСОБА_1 з 15.11.2025 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення у зв`язку з призначенням наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 11.11.2025 №1951-РС на посаду до військової частини НОМЕР_2 .

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 від 04.01.2026 №7 ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 22.11.2025 і по теперішній час. Таким чином, позивача не звільнено з військової служби; він безперервно перебуває у відносинах військової служби, змінивши місце її проходження.

31.12.2025 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із письмовим зверненням, в якому просив, зокрема, здійснити перерахунок та виплатити грошове забезпечення за період проходження служби з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням приміток додатків 1 і 14 до постанови №704, виплатити індексацію грошового забезпечення з 01.01.2024 по 21.11.2025 із застосуванням базового місяця - березень 2018 року, а також надати відповідні довідки. Факт надсилання звернення підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком АТ «Укрпошта».

Станом на день звернення до суду відповіді від військової частини НОМЕР_1 позивач не отримав, кошти не зараховано.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням.

Згідно з п. 4 Постанови №704 у первинній редакції розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 (далі - Постанова №103) п. 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, згідно з якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови №103, яким внесено відповідні зміни до п. 4 Постанови №704.

Щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 07.05.2022 по 19.05.2023 суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 та у низці інших справ (зокрема, у постановах від 31.08.2022 у справі №120/8603/21-а, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 06.02.2023 у справі №160/2775/22, від 15.02.2023 у справі №120/6288/21-а) сформулював висновок, згідно з яким з 01.01.2020 положення п. 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Відповідно до наведених висновків, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням військовослужбовця у спірний період підлягали обчисленню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а не виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018 (1762 грн.).

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 - 2481 грн., ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 - 2684 грн.

За таких обставин суд приходить до висновку, що в період з 07.05.2022 по 19.05.2023 (до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481) грошове забезпечення позивача підлягало обчисленню з використанням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (2481 грн у 2022 році та 2684 грн у 2023 році), а не 1762 грн. Відтак у цій частині дії відповідача щодо обчислення грошового забезпечення позивача є протиправними, а вимога про зобов`язання здійснити відповідний перерахунок із виплатою різниці є обґрунтованою.

Щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 21.11.2025, суд враховує таке.

20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 (далі - Постанова №481), якою п. 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, що передбачає обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями виходячи з розміру 1762 грн. шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Позивач посилається на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, яким визнано протиправним та нечинним п. 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до п. 4 Постанови №704.

Суд враховує, що, як обґрунтовано зазначає відповідач, рішення суду в адміністративній справі за позовом конкретної особи має наслідки для сторін відповідного провадження і саме по собі не скасовує нормативно-правовий акт у цілому. Водночас згідно з ч. 6 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або відповідні положення Конституції України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Разом з тим суд зважає на те, що питання застосування розрахункової величини для обчислення грошового забезпечення військовослужбовців, які перебувають на дійсній військовій службі, у період після набрання чинності Постановою №481 (з 20.05.2023) є предметом неоднакового правозастосування. В окремих постановах Верховний Суд виходив із застосування первинної редакції п. 4 Постанови №704 із використанням прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного року, тоді як в інших (зокрема, у постанові від 26.06.2025 у справі №480/7154/24) - із того, що з 20.05.2023 п. 4 Постанови №704 передбачає сталу розрахункову величину 1762 грн., а Постанова №481 є чинним нормативно-правовим актом, у межах якого діє відповідач.

З огляду на наявність різних підходів відповідне питання передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Суд також враховує висновок судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 24.02.2026), згідно з яким для визначення відповідних виплат, обчислюваних станом на 1 січня календарного року, п. 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до п. 4 Постанови №704 у частині, що суперечить закону про Державний бюджет України на відповідний рік (яким встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб), не підлягає застосуванню як такий, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, а застосуванню підлягає п. 4 Постанови №704 у первинній редакції з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року.

Зважаючи на наведений висновок Верховного Суду щодо пріоритетності закону над підзаконним актом та на те, що ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного року встановлено у розмірі 2684 грн. (2023 рік) та 3028 грн. (2024 і 2025 роки), суд доходить висновку, що в період з 20.05.2023 по 21.11.2025 грошове забезпечення позивача також підлягало обчисленню з використанням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не сталої величини 1762 грн., що не відповідає актам вищої юридичної сили.

За таких обставин позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення грошового забезпечення позивача без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та про зобов`язання здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 07.05.2022 по 21.11.2025 з виплатою різниці з урахуванням раніше виплачених сум підлягають задоволенню.

Щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 21.11.2025, то суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно зі ст. ст. 4, 6 цього ж Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотки.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).

Як неодноразово наголошував Верховний Суд (зокрема, у постановах від 19.06.2019 у справі №825/1987/17, від 05.02.2020 у справі №825/565/17, від 10.04.2024 у справі №200/564/23), індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Факт невиплати індексації грошового забезпечення свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності.

Питання визначення базового місяця індексації залежить від зміни розміру грошового забезпечення позивача в частині окладу, а фіксована сума індексації може бути встановлена лише з урахуванням сум нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення. Саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з правильним визначенням базового місяця, що відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування Порядку №1078 та Закону №1282-ХІІ.

Разом з тим суд враховує, що відповідачем до матеріалів справи надано розрахунок суми нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2024 року по жовтень 2025 року, згідно з яким індексацію позивачу нараховано та виплачено (у 2024 році базовим визначено грудень 2023 року, у 2025 році - січень 2025 року).

Тобто часткове проведення індексації відповідачем не заперечується.

Водночас з наданого відповідачем розрахунку вбачається, що базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін відповідач визначив грудень 2023 року (для 2024 року) та січень 2025 року (для 2025 року). Позивач натомість наполягає на визначенні базовим місяцем березня 2018 року - місяця останнього фактичного підвищення посадових окладів військовослужбовців у зв`язку з набранням чинності Постановою №704.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифних ставок (окладів). Оскільки правильність визначення базового місяця безпосередньо впливає на розмір індексації, а останнє фактичне підвищення розмірів посадових окладів військовослужбовців, що пов`язане зі зміною розрахункової величини, мало місце у березні 2018 року, обчислення індексації без урахування цієї обставини не відповідає вимогам Порядку №1078.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2024 по 21.11.2025 без визначення належного базового місяця є протиправними в частині, а вимога позивача про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період із визначенням базового місяця (березень 2018 року) та проведенням перерахунку з урахуванням раніше виплачених сум індексації підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Судові витрати не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у невиплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 21.11.2025.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 21.11.2025 із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін - березень 2018 року та здійснити перерахунок суми грошового забезпечення у зазначений період з урахуванням раніше виплачених сум індексації.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 07.05.2022 по 21.11.2025 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_2 ) перерахунок грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 07.05.2022 по 21.11.2025, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (2022, 2023, 2024, 2025), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.

Судові витрати в цій справі розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі статтею 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі статтею 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 23.06.2026.

Суддя Потабенко В.А.