Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №380/16824/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 рокусправа № 380/16824/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретар судового засідання Клочко Н.С.

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Можчіля Я.О..

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина № НОМЕР_1 ) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення начальника 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) НОМЕР_2 прикордонного карпатського загону Державної прикордонної служби України від 31.07.2025 року про відмову в перетині державного кордону України від 31 липня 2025 року.

В обгрунтування позову зазначає, що надав відповідачу усі передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують право на перетин державного кордону та ТЗ ІІІ особи та вказували на відсутність законних підстав для відмови йому в перетині державного кордону України. Оскаржуване рішення не визначає, які саме документи він повинен був подати і не надав для дотримання умови, за якої реалізується наявне в нього право для виїзду за кордон; не вказує на наявні діючі заборони на його виїзд за кордон, у зв`язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону. При виконанні своїх функціональних обов?язків службова особа відповідача, приймаючи Рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону від 31.07.2025, не могла обмежитися лише вказівкою на не підтвердження мети поїздки, при цьому не зазначивши в Рішенні яких конкретно документів для перетинання державного кордону недостатньо і які, на думку відповідача, позивач повинен був надати для прикордонного контролю; зобов?язана була зазначити конкретну норму законодавства, на підставі якої мені було обмежено у праві на виїзд з України, чим допустив порушення принципу належного урядування. З огляду на вищевикладене, Рішення не містить конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), не містить зрозумілих мотивів його прийняття, є не обгрунтованим та не вмотивованим.

Відповідач у відзиві вказав, що у разі не підтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль". На виконання вищевказаних норм посадові особи провели перевірку паспортних та інших документів, наданих позивачем з метою встановлення мети поїздки за кордон. За результатами проведених заходів у зв`язку із не підтвердженням мети поїздки, позивачу відмовлено в пропуску через державний кордон. Рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою ДПСУ. Із цих же підстав відповідач вважає за необхідне зауважити, що включення позивача до системи "Шлях" не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів. Відповідач не має можливості визначити підставу, з якої особа має право здійснити перетин державного кордону України, адже право подання необхідних документів для підтвердження тієї чи іншої підстави належить особі, яка перетинає державний кордон. Оскаржуване рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України громадянину України, відповідає формі, затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 №967. При цьому, посадовою особою органу охорони державного кордону зазначені конкретні нормативні акти, на підставі яких у позивача відсутнє право виїзду за кордон. Окрім того, оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України позивачу відповідає формі, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 № 457. Оскаржуване рішення про відмову у виїзді є разовим і при пред`явленні позивачем повного пакету документів, які надають право на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України за наявності на це законних підстав.

Третя особа у своїх поясненнях посилається на ті ж обставини, що й позивач у позовній заяві.

Позивач просить позов задовольнити з урахуванням наведених мотивів.

Представник відповідача проти позову заперечує, просить в його задоволенні відмовити повністю.

Ухвалою суду від 22.08.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Відповідно до розпорядження Львівського окружного адміністративного суду від 26.02.2026 року у зв`язку із відрахуванням зі штату суду судді Москаля Ростислава призначено повторний автоматизований розподіл даної справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2026 року головуючим суддею для розгляду даної справи визначено Мартинюка Віталія Ярославовича.

Ухвалою суду від 24.04.2026 року справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання від 15.06.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, судом встановлено такі обставини.

Відповідно до рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 «Про відмову в перетинанні державного кордону України» від 31.07.2025 року згідно з вимогами ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділенні інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) лейтенантом ОСОБА_3 позивачу відмовлено у виїзді з України з причини не підтвердження мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України №57 (зі змінами та доповненнями).

В матеріалах справи наявне пояснення лейтенанта ОСОБА_4 від 16.06.2026 року, з якого вбачається наступне: «В період з 20:00 30.07.2025 року до 08:00 31.07.2025 року викорував обов?язки в прикордонному наряді «Старший прикордонних нарядів в пункті пропуску через державний кордо» в пункті пропуску «Смільниця» на ділянці впс « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Службу організував відповідно до вимог Закону України «Про прикордонний контроль», Інструкції про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністра внутрішніх справ України від 19.10.15 №1261, Технологічної схеми пропуску осіб. транспортних засобів та вантажів через державний України у міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Смільниця» та інших керівних документів з питань прикордонного контролю. Приблизно о 02.10 мною було прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону гр. України ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , який слідував по підставі п.2.9 ГІКМУ №57 у зв?язку з непідтвердженням мети поїздки за кордон. З вищевказаним громадянином було проведено співбесіду, мною особисто та представником ОРВ. За результатами співбесіди було встановлено, що особа не може підтвердити здійснення вантажних перевезень на території України під час працевлаштування на ФОП ОСОБА_6 . Узв?язку з чим було прийняте відповідне рішення».

Змістом спірних правовідносин є рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 «Про відмову в перетинанні державного кордону України» від 31.07.2025 року.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Частиною другою ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року №1710-VI (з наступними змінами та доповненнями; далі - Закон №1710-VI).

Частиною першою ст.2 Закону №1710-VI передбачено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Відповідно до абзацу першого ч.1 ст.3 Закону №1710-VI, під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.

За приписами ч.1 ст.14 Закону №1710-VI, громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Форма рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 року №457.

Так, у пункті 1 цього рішення зазначаються, серед іншого, причини відмови громадянину України в перетинанні державного кордону України.

Обґрунтовуючи відмову в перетинанні державного кордону, відповідач у спірному рішенні зазначив, що позивачем не підтверджено мету поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57.

У контексті зазначеного суд зауважує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 року у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 року у справі №819/330/18, від 10.01.2020 року у справі №2040/6763/18).

Даючи оцінку оскаржуваному рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач формально покликався на: «не підтвердження мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України №57».

Тобто спірне рішення не містить конкретної норми законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України, як і належних обгрунтувань.

Більше того, оскаржуване рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв`язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.

Подібне правозастосування наведено Верховним Судом у його постановах від 12.11.2024 року у справі №380/11916/22 та від 20.12.2024 року у справі №160/14683/22.

Окрім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

За приписами ч.2 ст.3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (з наступними змінами та доповненнями), правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, що надає підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні зазначених правил заходи воєнного стану, запроваджені Законами України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Загальний порядок перетину державного кордону України визначений Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57 (з наступними змінами та доповненнями; далі - Правила №57).

Відповідно до абзаців першого-сьомого п.2 Правил №57, перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.

У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів (абзац дев`ятий зазначеної норми).

Відповідно до абзацу десятого п.2 Правил №57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень (абзац перший п.12 Правил №57).

Згідно з абзацом третім зазначеної норми, у ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Відповідно до п.2-6 Правил №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в пунктах 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункті 2-14 цих Правил, а також осіб, які мають дипломатичний ранг Надзвичайний і Повноважний Посол та припинили дипломатичну службу.

Пунктами 1,2 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (з наступними змінами та доповненнями; далі – Закон № 3543-XII) передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: 1) здобувачі професійної, фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури; 2) наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів фахової передвищої освіти, професійної освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.

У разі введення в Україні воєнного стану члени Кабінету Міністрів України, перші заступники та заступники міністрів, керівники центральних органів виконавчої влади, їх перші заступники та заступники, Державний секретар Кабінету Міністрів України, його перший заступник та заступники, Керівник Апарату Верховної Ради України, його перший заступник та заступники, державні секретарі міністерств, Керівник Офісу Президента України, його перший заступник та заступники, керівники інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, та їх заступники, Голова Служби безпеки, його перший заступник та заступники, Голова та члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Голова та члени Рахункової палати, Голова та члени Центральної виборчої комісії, голови та члени інших державних колегіальних органів, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступники, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступники, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступники, голови місцевих держадміністрацій, їх перші заступники та заступники, судді Конституційного Суду України, судді, прокурори, керівники інших державних органів та їх заступники, депутати місцевих рад, а також керівники структурних підрозділів державних органів та органів місцевого самоврядування і працівники, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, керівники державних унітарних підприємств та їх заступники, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать державі, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств, мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження. Ця норма не поширюється на зазначених у цьому пункті осіб з числа жінок (п.2-14 Правил №57).

Судом встановлено, що позивач не відноситься до числа осіб, визначених в пунктах 1 і 2 ч.3 ст.23 Закону № 3543-XII, п.2-14 Правил №57 та не є особою, яка має дипломатичний ранг Надзвичайний і Повноважний Посол та припинив дипломатичну службу.

Доказів протилежного відповідачем не надано.

При цьому, позивач надав посадовим особам Державної прикордонної служби повний пакет документів, необхідний для перетину державного кордону, серед яких: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; витяг Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) №216 від 10.04.2023 року; договір-заявка перевезення вантажу №14 від 29.07.2025 року; договір про надання послуг №12-07 від 12.07.2025 року; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; підтвердження делегації водія до Республіки Польща з третьої країни; військовий квиток серії НОМЕР_3 , відповідно до якого 30.01.2025 року медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 визнаний придатним до служби у забезпеченні в/ч, в ТЦК та СП, має інвалідність ІІ групи.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позивач надав відповідачу необхідні документи, що підтверджують наявність у нього інвалідності ІІ групи та належним чином засвідчують службову мету поїздки (відрядження).

Відтак, у даному випадку, у відповідача не було правових підстав для висновку про непідтвердження мети виїзду позивача за кордон.

При цьому, судом не беруться до уваги інші твердження відповідача, з огляду на встановлені обставини.

Підсумовуючи викладене, суд уважає, що під час розгляду справи встановлено невідповідність спірного рішення критеріям правомірності передбачених п.1 та п.3 ч.2 ст.2 КАС України.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обгрунтованість та підставність позовних вимог.

Що стосується судового збору, то, у відповідності до вимог ч.2 ст.139 КАС України, такий належить присудити на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

в и р і ш и в :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення НОМЕР_2 прикордонного карпатського загону Державної прикордонної служби України від 31.07.2025 року, прийняте начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділенні інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) лейтенантом ОСОБА_3 , про відмову ОСОБА_1 в перетині державного кордону України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина № НОМЕР_1 ) (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) сплачений судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне рішення складено 23 червня 2026 року.

СуддяМартинюк Віталій Ярославович