Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №640/10911/22 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року м. Київ справа №640/10911/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин ОСОБА_1 з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Відповідного органу, що здійснює державне провадження від 27.04.2022 №40дп-22.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2022 позовну заяву повернуто позивачу.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 12.12.2022 скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2022, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

У зв`язку із звільненням з посади головуючого судді у справі проведено повторний автоматизований розподіл справи.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Скрипка І.М.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 задоволено заяву судді Скрипки І.М. про самовідвід.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Лапію С.М.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 справу прийнято до провадження та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваного рішення, яким керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з органів прокуратури.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури.

До Комісії 18 листопада 2021 року надійшла дисциплінарна скарга виконувача обов`язків керівника Миколаївської обласної прокуратури Фальченка Д.В. про вчинення прокурором ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.

Того самого дня вказану скаргу розподілено за членом Комісії ОСОБА_2 , яким 25 листопада 2021 року прийнято рішення про відкриття дисциплінарного провадження №07/3/2-695дс-172дп-21.

За результатами перевірки членом Комісії 28 січня 2022 року складено висновок про наявність дисциплінарного проступку прокурора, який із матеріалами дисциплінарного провадження передано на розгляд Комісії.

За наслідками розгляду висновку Комісією 27 квітня 2022 року ухвалено рішення №40дп-22 про притягнення прокурора ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» (далі – Закон № 1697-VII) неналежне виконання службових обов`язків, та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

Не погоджуючи з оскаржуваним наказом про звільнення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 131-1 Конституції України також визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, загальні права і обов`язки прокурора визначено Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі по тексту - Закон № 1697-VII).

Цим же Законом врегульовано порядок дисциплінарного провадження щодо прокурора.

Згідно із статтями 44, 73, 77 Закону № 1697-VII тільки за Комісією закріплені повноваження здійснювати дисциплінарне провадження стосовно прокурора.

Відповідно до частин першої та другої статті 45 цього Закону дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Комісією дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку. Право на звернення до Комісії з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти.

Дисциплінарне провадження включає такі етапи: 1) відкриття дисциплінарного провадження; 2) проведення перевірки дисциплінарної скарги; 3) розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора; 4) прийняття рішення у дисциплінарному провадженні стосовно прокурора; 5) оскарження рішення, прийнятого за результатами дисциплінарного провадження; 6) застосування до прокурора дисциплінарного стягнення.

Згідно із частиною першою статті 43 Закону № 1697-VII прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: 5) вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; 6) систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Відповідно до частин четвертої та десятої статті 46 цього Закону після відкриття дисциплінарного провадження член органу проводить перевірку в межах обставин, повідомлених у дисциплінарній скарзі. У разі виявлення під час перевірки інших обставин, що можуть бути підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, інформація про це включається у висновок члена Комісії за результатами перевірки. Член органу за результатами перевірки готує висновок, який повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та виклад обставин, якими це підтверджується.

Член органу за результатами перевірки готує висновок, який повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та виклад обставин, якими це підтверджується.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1697-VII розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні органу. На засідання запрошуються особа, стосовно якого відкрито дисциплінарне провадження, їхні представники, а у разі необхідності й інші особи. Повідомлення про час та місце засідання органу, має бути надіслано не пізніше як за десять днів до дня проведення засідання.

Згідно із частиною третьою цієї статті висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора розглядається за його участю і може бути розглянутий без нього лише у випадках, коли належним чином повідомлений прокурор: 1) повідомив про згоду на розгляд висновку за його відсутності; 2) не з`явився на засідання, не повідомивши про причини не явки; 3) не з`явився на засідання повторно. Рішення про можливість розгляду висновку за відсутності відповідного прокурора приймає орган.

Розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засадах змагальності. На засіданні органу заслуховуються пояснення члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, який проводив перевірку, пояснення прокурора, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, та/або його представника і в разі необхідності інших осіб (частина п`ятою статті 47 Закону № 1697-VII).

Прокурор, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, та/або його представник мають право давати пояснення, відмовитися від їх надання, ставити питання учасникам провадження, висловлювати заперечення, заявляти клопотання, а також за наявності сумнівів у неупередженості та об`єктивності члена Комісії подавати заяву про його відвід (частина шоста статті 47 Закону № 1697-VII).

Рішення в дисциплінарному провадженні органом приймає більшістю голосів від свого загального складу. Перед прийняттям рішення органом за відсутності прокурора, стосовно якого здійснюється провадження, і запрошених осіб обговорює результати розгляду висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора (частина перша статті 48 Закону № 1697- VII).

При прийнятті рішення у дисциплінарному провадженні враховуються характер проступку, його наслідки, особа прокурора, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення (частина третя вказаної статті).

Види дисциплінарних стягнень, які можуть бути накладені на прокурора за вчинення ним дисциплінарного проступку, закріплені в частині першій статті 49 Закону № 1697-VII. До таких стягнень належать: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.

Застосування до прокурора дисциплінарного стягнення відповідно до статей 9 та 11 Закону № 1697-VII здійснюється Генеральним прокурором та керівниками обласних прокуратур на підставі рішення КДКП.

Порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурора також регламентується Положенням про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, прийнятий 27 квітня 2017 року всеукраїнською конференцією прокурорів (далі по тексту - Положення КДКП).

За правилами пунктів 61-63 Положення КДКП орган має право приймати рішення, якщо на його засіданні присутні не менше дев`яти членів органу. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від загального складу органу, передбаченого Законом. Рішення органу викладаються в письмовій формі.

Орган не може приймати рішення на підставі припущень, неперевіреної чи недостовірної інформації.

У рішенні органу зазначаються дата і місце його прийняття, члени органу, які брали участь у засіданні, питання, що розглядалися, мотиви прийнятого рішення, а також порядок і строк оскарження рішення, в тому числі дозвіл особі, яка подала дисциплінарну скаргу, на оскарження рішення, якщо він наданий.

Рішення підписується головуючим та членами органу, які брали участь у засіданні.

Професійна діяльність прокурора має гуртуватися на неухильному дотриманні конституційних принципів верховенства права та законності.

Так, відповідно до статті 3 Закону № 1697-VII діяльність прокуратури ґрунтується на засадах законності, справедливість, неупередженості та об`єктивності.

Частиною другою статті 16 Закону № 1697-VII визначено, що здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами пунктів 3, 4 частини четвертої статті 19 Закону № 1697-VII прокурор зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а також додержуватись правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Статтею 25 Закону № 1697-VII встановлено, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять досудове слідство, користуючись при цьому правами і виконуючи обов`язки, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК України).

Згідно зі статтею 2 КПК України завданнями кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду кримінального правопорушення.

Серед загальних засад кримінального провадження, наведених у статті 7 КПК України, йдеться про законність та розумність строків.

Поняття законності наведено у статті 9 КПК у якій, зокрема, зазначено, що під час кримінального провадження прокурор зобов`язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Доказами в кримінальному провадженні згідно зі статтею 84 КПК України є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до статті 91 КПК України у кримінальному провадженні, серед іншого, підлягають доказуванню обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

За загальним правилом обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора.

Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 93 КПК України).

Речовими доказами відповідно до частини першої статті 98 КПК України є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно із частиною третя статті 110 КПК України процесуальні рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови.

Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 100 КПК України).

Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 (далі – Порядок № 1104).

Згідно із пунктом 27 даного Порядку, схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно.

Зокрема, пункт 7 Порядку № 1104 передбачає, що вилучені (отримані) стороною обвинувачення речові докази зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження в індивідуальному сейфі (металевій шафі) слідчого, який здійснює таке провадження.

Речові докази, в тому числі документи, які за своїми властивостями (габаритами, кількістю, вагою, об`ємом) не можуть зберігатися разом з матеріалами кримінального провадження, зберігаються у спеціальних приміщеннях органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, що обладнані сейфами (металевими шафами), стелажами, оббитими металом дверима, ґратами на вікнах, охоронною та протипожежною сигналізацією (далі - обладнані приміщення), крім матеріальних носіїв секретної інформації, які передаються в установленому законом порядку на зберігання до режимно-секретного підрозділу органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ. У разі відсутності обладнаного приміщення виділяються спеціальні сейфи (металеві шафи) достатнього розміру (далі - спеціальний сейф).

Пункти 10, 11 Порядку № 1104 регламентують облік вилученого майна. Взяття на облік речових доказів проводиться не пізніше наступного дня після їх вилучення (отримання) шляхом внесення відповідного запису до книги обліку. У разі коли облік речових доказів у книзі обліку не може бути проведений своєчасно з об`єктивних причин (значна віддаленість місця вилучення (отримання) речових доказів від місцезнаходження органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ тощо), такий облік повинен проводитися в день їх фактичної доставки.

Запис про вилучені (отримані) речові докази робиться у книзі обліку відповідальною особою на підставі протоколу, в якому зафіксовано факт їх вилучення (отримання), поданого слідчим, який здійснює кримінальне провадження.

Згідно з пунктом 18 Порядку № 1104 зберігання речових доказів у вигляді спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється у місцях зберігання, відомості про місцезнаходження яких внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання Частиною першою статті 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Повноваження прокурора у кримінальному провадженні визначені частиною другою статті 36 КПК України.

Відповідно до пункту третього розділу четвертого Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, затвердженого наказом Генерального прокурора від 28 лютого 2019 року № 51 (який діяв на момент вчинення дисциплінарного проступку), безумовними службовими обов`язками процесуального керівника під час здійснення нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування є забезпечення прокурором об`єктивного та неупередженого процесуального керівництва, а також проведення досудового розслідування у розумні строки, вжиття встановлених КПК України заходів для дослідження обставин кримінальних проваджень, надання їм належної правової оцінки та прийняття законних неупереджених процесуальних рішень.

З матеріалів справи встановлено, що слідчим відділом відділення поліції № 1 Миколаївського районного управління Головного управління Національної поліції в Миколаївській області з 11 січня 2016 року здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016151030000007 за частиною другою статті 199 Кримінального кодексу України (далі – КК України) за фактом реалізації на території міста Миколаєва тютюнових виробів з підробленими та незаконно виготовленими марками акцизного податку. 11 січня 2016 року постановою першого заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури призначено групу прокурорів у даному кримінальному провадженні, старшим якої визначено прокурора Потужника Р.В.

Потужником Р.В. особисто 08 червня 2016 року до Центрального районного суду міста Миколаєва скеровано клопотання щодо надання дозволу про проведення обшуку у складських приміщеннях, розташованих в м. Миколаєві по вул. Індустріальній, 7А літ. 2-Б та Г-4, належних ТДВ «Миколаївське підприємство «ЕРА», яке судом того ж дня задоволено.

Під час проведеного 10 червня 2016 року ОСОБА_1 та оперативними працівниками Управління захисту економіки (далі – УЗЕ) в Миколаївській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України обшуку нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальній, 7-А, літ. 2- Б та Г-4 вилучено: 800 пачок цигарок TM «Miles compact»; 200 пачок цигарок ТМ «Marshal»; 20 пачок цигарок ТМ «Донской табак»; 38 пачок цигарок TM «TOSCANELLI»; 1 пачку цигарок ТМ «Senesi»; 1 пачку цигарок ТМ «Toscani»; 411 пачок цигарок ТМ «Club»; 99 пачок цигарок ТМ «Winston»; 240 пачок цигарок ТМ «Lucky Strike»; 1121 пачку цигарок ТМ «Military»; 25 пачок гільз для фасування розсипного табаку ТМ «Dragon»; 936 аркушів видаткових накладних, у тому числі щодо скерування тютюнових виробів кур`єрськими службами «Нова пошта», «Інтайм» та «Делівері».

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 13 червня 2016 року задоволено клопотання прокурора про арешт тимчасово вилученого майна.

Після цього, матеріали кримінального провадження № 42016151030000007 за № (15- 31) 8800вих-16 направлено ОСОБА_1 заступнику начальника СВ Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області Задачину С.П. У цьому супровідному листі згадується, що вилучене під час проведення обшуків майно скеровано для зберігання до господарського управління Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.

Постановою керівника окружної прокуратури міста Миколаєва від 07 травня 2021 року змінено групу прокурорів у цьому кримінальному провадженні, старшим якої визначено прокурора ОСОБА_3 .

З 07 травня 2021 року прокурор Потужник Р.В. до складу групи прокурорів у кримінальному провадженні № 42016151030000007 не входив та процесуальне керівництво у ньому не здійснював.

На запит прокурора Гавенка В.В. про наявність вилученого у кримінальному провадженні майна поінформовано, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які документи, що підтверджують направлення прокурором ОСОБА_1 вказаних речових доказів та отримання їх на зберігання господарським управлінням ГУНП області.

З інформації Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 23 липня 2021 року вбачається, що складські обліки Центру забезпечення та Управління логістики та матеріально-технічного забезпечення ГУНП в Миколаївській області не містять відомостей про наявність речових доказів – тютюнових виробів у кримінальному провадженні № 42016151030000007. Будь-які документи про передавання та отримання від прокурора або слідчого цих речових доказів на склад відсутні.

Згідно з відповіддю слідчого управління ГУНП в Миколаївській області за №4265/24/3-2021 від 14 вересня 2021 року будь-які документи про передачу прокурором ОСОБА_1 тютюнових виробів до слідчого відділу Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області або до відділу забезпечення ГУНП в Миколаївській області в матеріалах кримінального провадження відсутні.

Таким чином, оцінивши діяльність ОСОБА_1 на предмет відповідності наведеним вимогам у згаданому кримінальному провадженні, Комісія дійшла висновку про те, що прокурор, всупереч вимогам статті 19 Закону № 1697-VII, статей 2, 7, 28, 36, 93, 100, 110 КПК України, пунктів 7, 10, 11, 18 27 Порядку № 1104, пункту 3 розділу IV Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, затвердженого наказом Генерального прокурора від 28 лютого 2019 року № 51, як процесуальний керівник, не забезпечив виконання загальних завдань кримінального провадження, самоусунувся від ефективного нагляду за додержанням законів органами, які проводять досудове розслідування, що, серед іншого, стало причиною втрати арештованого майна та призвело до провадження слідства явно поза межами розумних строків.

Такі діяння підтверджуються сукупністю наведених і узгоджених між собою доказів і є поєднанням невиконання та неналежного виконання прокурором ОСОБА_1 службових обов`язків, тобто підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, передбаченою пунктом 1 частини першої статті 43 Закону № 1697- VII.

Ураховуючи вище викладене, Комісією 27 квітня 2022 року ухвалено рішення №40дп-22 про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає, що оскаржуване рішення Комісії прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Позивач стверджує, що в його діях відсутні ознаки умисного порушення вимог законодавства чи недбалості, яка може розглядатись як підстава для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Також вказує що працівники поліції несуть відповідальність за збереження речових доказів у кримінальному провадженні.

Так, судом встановлено, що дисциплінарне провадження стосовно прокурора ОСОБА_1 відкрито у зв`язку з неналежним виконанням своїх посадових обов`язків.

Дисциплінарним проступком прокурора необхідно вважати протиправну, винну дію або бездіяльність, прийняття рішення чи його неприйняття, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні прокурором своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених Законом №1697-VII та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Зазначені у дисциплінарній скарзі діяння прокурора варто розглядати через призму їх відповідності чи невідповідності вимогам законів та нормативно-правових актів.

Виходячи з аналізу Закону № 1697-VII, службовими обов`язками працівника прокуратури слід вважати нормативно визначені види та міру необхідної поведінки, котрі забезпечують реалізацію завдань, постановлених перед прокуратурою суспільством і державою, та повноважень, наданих для ефективного здійснення професійних обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 у справі № 800/513/17 та Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7008/20.

Тобто поняттям «службові обов`язки» охоплюються обов`язки прокурора при виконанні покладених на прокуратуру функцій, що пов`язані зі статусом прокурора.

Неналежним виконанням службових обов`язків є здійснення прокурором покладених на нього обов`язків із порушенням законів та підзаконних актів (не такою мірою, як того вимагають інтереси служби), що призвело чи може призвести до суспільно негативних наслідків.

Відповідно до вимог частини другої статті 37 КПК України прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення.

Прокурор ОСОБА_1 , здійснюючи процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, та вчиняючи процесуальні дії зобов`язаний був здійснювати свої повноваження у межах, визначених Законами України, зокрема Закону № 1697-VII, КПК України, а також згідно з покладеними на нього наказом керівництва обов`язками.

ОСОБА_1 мав статус прокурора і за загальними правилами, викладеними у статті 19 Закону № 1697-VII, на нього було покладено обов`язки діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлено, що старшим групи прокурорів ОСОБА_1 порушено вимоги пунктів 7-12, 18 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104, а саме: не передано їх до відповідного слідчого підрозділу; не внесено відповідні записи до книги обліку речових доказів, а передано їх до неуповноваженого органу на їх зберігання; не забезпечено їх схоронність.

Також, ОСОБА_1 як старшим групи прокурорів на порушення вимог частини другої статті 100 КПК України протягом майже п`яти років не вжито заходів щодо огляду, фотографування вилученого майна, визнання його речовим доказом, зберігання його у стані, придатному для використання у кримінальному проваджені.

Жодні письмові вказівки слідчому про вжиття заходів щодо вилученого майна у кримінальному провадженні не надавались.

Окрім цього, старшим групи прокурорів ОСОБА_1 у порушення вимог абзацу 2 пункту 3 розділу ІV Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 28 березня 2019 року № 51, не забезпечено виконання завдань кримінального провадження з дотриманням його загальних засад під час досудового розслідування. У вказаному кримінальному провадженні з жовтня 2016 року допущено тяганину досудового розслідування та грубе порушення розумних строків слідства. Організуюча роль прокурора у вказаному кримінальному провадженні відсутня.

Ці обставини свідчать про неналежне здійснення прокурором ОСОБА_1 процесуального керівництва у кримінальному провадженні.

Щодо доводів позивача про проведення службового розслідування з порушенням вимог чинного законодавства та прийняття на його основі оскаржуваного рішення, слід зазначити наступне.

Пунктом 3 розділу II Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно прокурорів, затвердженої наказом Генерального прокурора від 16 червня 2021 року № 202 (далі – Інструкція № 202) передбачено, підстави для призначення службового розслідування.

Відповідно до наказу керівника Миколаївської обласної прокуратури від 04 серпня 2021 року № 121 комісією проведено службове розслідування за фактом можливої втрати вилученого майна у кримінальному провадженні № 42016151030000007.

З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлений та під час службового розслідування надав письмові пояснення.

Відповідно до пункту 6 розділу VI Інструкції № 202 прокурор, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: ознайомлюватися з наказом про призначення службового розслідування; отримувати інформацію про підстави проведення службового розслідування, склад відповідної комісії; під час проведення службового розслідування заявляти обґрунтовані клопотання про відвід голови або членів комісії; давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, у встановленому порядку подавати документи, які мають значення для його проведення; висловлювати письмові зауваження щодо об`єктивності та повноти проведення службового розслідування, оскаржувати дії або бездіяльність голови чи членів комісії; відмовлятися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначено законодавством України; порушувати питання про витребування додаткових документів, одержання додаткових пояснень осіб; отримувати повідомлення про завершення службового розслідування; у семиденний строк з дня одержання повідомлення про завершення службового розслідування ознайомлюватися із затвердженим висновком та матеріалами службового розслідування, у тому числі з використанням власних технічних засобів отримувати копії окремих документів; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, визначені законодавством.

За результатами проведеного службового розслідування 01 жовтня 2021 року складено висновок, який затверджено керівником Миколаївської обласної прокуратури.

Листом від 04 жовтня 2021 року № 09/1-2218 вих-21 головою комісії зі службового розслідування повідомлено ОСОБА_1 про завершення службового розслідування та одночасно роз`яснено його право ознайомитися із затвердженим висновком та матеріалами службового розслідування у семиденний строк з дня одержання повідомлення про завершення службового розслідування.

Однак, наданими правами, зокрема висловлювати письмові зауваження щодо об`єктивності та повноти проведення службового розслідування, оскаржувати дії або бездіяльність голови чи членів комісії, а також на оскарження рішення, прийнятого за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, визначені законодавством, ОСОБА_1 не скористався.

Окрім цього, необхідно звернути увагу, що дотримання вимог чинного законодавства при проведенні службового розслідування за вказаним фактом не може бути для Комісії предметом перевірки.

Саме тому, вказаною Інструкцією № 202 позивача наділено відповідними правами для реалізації принципів щодо повноти службового розслідування, відповідності висновку службового розслідування фактичним обставинам, встановленим під час його проведення, а також щодо недопущення інших порушень Інструкції та іншого законодавства України, що можуть суттєво вплинути на результати службового розслідування.

Окрім цього, пунктом 1 розділу VIII Інструкції № 202 визначено, що посадові особи, визначені у пункті 1 розділу III цієї Інструкції, у встановленому Законом № 1697-VII порядку за наявності підстав уживають адміністративних та організаційних заходів, у тому числі ініціюють питання про звільнення прокурора з адміністративної посади чи притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.

Тобто, матеріали і висновки службового розслідування є лише передумовою для звернення посадовим особам органів прокуратури до Комісії з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.

Частиною шостою статті 46 Закону № 1697-VII визначено, що під час здійснення перевірки член Комісії, має право ознайомлюватися з документами, що стосуються предмета перевірки, отримувати їх копії, опитувати прокурорів та інших осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадян, громадських об`єднань необхідну для проведення перевірки інформацію. Прокурор, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, має право надавати пояснення або відмовитися від їх надання стосовно себе.

З резолютивної частини висновку службового розслідування за фактом неналежного виконання службових обов`язків ОСОБА_1 , затвердженого 01 жовтня 2021 року керівником Миколаївської обласної прокуратури вбачаються лише підстави для спрямування до Комісії дисциплінарної скарги щодо можливого вчинення прокурором дисциплінарного проступку.

Також посилання позивача на порушення приписів Інструкції № 202 в частині неповного з`ясування обставин, процедурних порушень її проведення, можливості направлення дисциплінарної скарги за результатами службової перевірки є безпідставними, оскільки порядок та процедура дисциплінарного провадження у відношенні прокурорів, як зазначено вище, врегульовано Законом №1697-VII.

У подібних правовідносинах Верховний Суд виснував, що висновок службового розслідування лише фіксує певні обставини та не є остаточним документом, зобов`язуючим до вчинення будь-яких дій. Висновок службового розслідування, не породжує певних правових наслідків, його результати не мають обов`язкового характеру для позивача, а є лише передумовою для прийняття уповноваженим суб`єктом відповідного рішення. Висновок службового розслідування не є документом, який містить норми права загальної або індивідуальної дії. Він не може створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне законодавство та не має обов`язкового характеру для суб`єкта по відношенню, до якого він винесений.

Таким чином, висновок службового розслідування не має обов`язкового характеру і не набуває статусу рішення у розумінні статті 19 КАС України.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 821/2137/15-а, від 25 травня 2023 року у справі № 420/2228/21 тощо.

Слід наголосити, що оскаржуване рішення Комісії про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення прийнято за результатами розгляду висновку про наявність дисциплінарного проступку, а не за результатами розгляду висновку службового розслідування.

Наведене свідчить про безпідставність посилання позивача щодо порушень вимог чинного законодавства при проведенні службового розслідування та прийнятті оскаржуваного Комісією рішення.

Щодо доводів позивача про непропорційність застосованого дисциплінарного стягнення, слід зазначити наступне.

Комісія є колегіальним органом, який відповідно до Закону №1697-VII наділений дискреційними повноваженнями під час здійснення дисциплінарного провадження, що дозволяє цьому органу на власний розсуд визначати вид дисциплінарного стягнення залежно від скоєного прокурором дисциплінарного проступку та застосовувати до прокурорів обране ним дисциплінарне стягнення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року № 9901/424/18, від 12 липня 2018 року № 9901/565/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 420/3261/19.

Враховуючи зазначені обставини справи, застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у виді догани відповідає ступеню його вини та тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку.

Зазначене повністю узгоджується з позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 березня 2018 року та Великою Палатою Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 800/454/17, з якою погодилась який відхилив доводи позивача про те, що накладене на нього стягнення не відповідає ступеню вини і тяжкості проступку. Суд зазначає, що вчинення прокурором дисциплінарного проступку, що має характер грубого порушення, є несумісним з подальшим зайняттям цим прокурором будь-якої посади в органах прокуратури і не може мати наслідком накладення більш м`якого стягнення. Тому, особа прокурора, відсутність дисциплінарних стягнень в силу вимог закону, наявність заохочення, не надають підстав для застосування більш м`якого дисциплінарного стягнення, а відповідно не надають підстав вважати, що Комісія порушила принцип пропорційності при прийнятті оскаржуваного рішення.

Також враховуючи особу прокурора, склад дисциплінарного проступку, його наслідки (втрату речових доказів) та ступінь його вини, Комісія дійшла висновку про можливість накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури, оскільки вважає, що вчинений ним дисциплінарний проступок не сумісний з подальшим заняттям ними будь-якої посади в органах прокуратури.

Таким чином, системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що Комісія при прийнятті оскаржуваного рішення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений законами України.

Крім того, слід зазначити, що після переведення ОСОБА_1 до Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області (15 березня 2021 року) до зміни 07 травня 2021 року групи прокурорів у кримінальному провадженні позивач не втратив повноваження з дня призначення на нову посаду і в цей період продовжував здійснювати процесуальне керівництво у згаданому кримінальному провадженні.

Поряд з цим слід зазначити, що переведення ОСОБА_1 з прокуратури Миколаївської місцевої прокуратури до Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області не призвело до припинення його повноважень, як прокурора та до припинення відповідних правовідносин, а тому позивач безпідставно ототожнив обставини неможливості виконання прокурором повноважень у кримінальному провадженні визначених частиною третьою статті 37 КПК України із обставинами переведення його на іншу посаду.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX визначено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.

Тобто, законодавцем унормовано незмінність правового статусу прокурора у зв`язку з реорганізацією органів прокуратури.

Щодо доводів позивача про закінчення річного строку для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частини четвертої статті 48 Закону № 1697-VII рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 810/1224/17 надано тлумачення, зокрема, поняття «триваючого правопорушення», яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов`язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов`язків або виявлення правопорушення.

Верховний Суд, досліджуючи питання строку для притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора за неналежне виконання прокурором службових обов`язків, зазначив, що триваюче правопорушення – це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених правовою нормою, яке припиняються, або виконанням регламентованих обов`язків, або притягненням винної у невиконанні особи до відповідальності. Триваючі правопорушення, які, розпочавшись з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов`язків. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія чи бездіяльність, коли особа або не виконує конкретний покладений на неї обов`язок, або виконує його не повністю або неналежним чином.

Такі дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків (рішення Верховного Суду від 30 січня 2019 року, 05 березня 2018 року та 27 травня 2019 року у справах №№ 9901/921/18, 800/422/17, 9901/196/19).

Правові позиції Верховного Суду дають підстави для твердження про необхідність оперувати у практичній діяльності поняттям «триваюче правопорушення», а відтак днем обчислення річного строку для накладення на прокурора дисциплінарного стягнення буде день належного виконання ним установленого обов`язку або день припинення правопорушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/921/18).

Надаючи оцінку строку накладення на позивача дисциплінарного стягнення слід зазначити, що дії та бездіяльність прокурора ОСОБА_1 належать до триваючих правопорушень, яке припинено з часу втрати ним повноважень процесуального керівника у кримінальному провадженні, тобто днем вчинення є 07 травня 2021 року, з якого відраховується річний строк і він спливає 07 травня 2022 року.

При цьому суд не погоджується із доводами прокурора про те, що він втратив повноваження з дня призначення на нову посаду, оскільки відомості про припинення ним процесуального керівництва внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань саме 07 травня 2021 року.

Таким чином, з підстав викладеного вище суд приходить до висновку, що рішення Відповідного органу, що здійснює державне провадження від 27.04.2022 №40дп-22 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений законами України, правомірно та обґрунтовано.

Отже, на підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог має бути відмовлено повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.