Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №320/54590/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року № 320/54590/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби зовнішньої розвідки України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Служби зовнішньої розвідки України (далі – відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог від 12 лютого 2025 року, просить:

визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень - Служби зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Нагірна, 24/1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань: 33240845), що полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) при звільненні з публічної (державної) служби 17 липня 2024 року (при повному розрахунку) матеріальної (грошової) допомоги на оздоровлення до наданих в 2021-2022 роках щорічних основних оплачуваних відпусток за 2016-2021 робочі роки (час вимушеного прогулу) в розмірах середньомісячних заробітних плат, з урахуванням коефіцієнтів підвищення, встановлених рішенням суду від 30.06.2021 в адміністративній справі № 826/11780/16 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», та компенсацій згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», - протиправною;

зобов`язати суб`єкта владних повноважень - Службу зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Нагірна, 24/1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань: 33240845) вчинити певні дії - нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) при звільненні з публічної (державної) служби 17 липня 2024 року (при повному розрахунку) матеріальну (грошову) допомогу на оздоровлення до наданих в 2021-2022 роках щорічних основних оплачуваних відпусток за 2016-2020 робочі роки (час вимушеного прогулу) в розмірах середньомісячних заробітних плат, з урахуванням коефіцієнтів підвищення, встановлених рішенням суду від 30.06.2021 в адміністративній справі № 826/11780/16 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», та компенсацій згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а саме в розмірах: за 2016-2017 робочий рік - 36 015,66 гривень, за 2017-2018 робочий рік - 43 021,79 гривень, за 2018-2019 робочий рік - 50 269,29 гривень, за 2019-2020 робочий рік - 65 444,10 гривень;

визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень - Служби зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Нагірна, 24/1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань: 33240845), що полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) при звільненні з публічної (державної) служби 17 липня 2024 року (при повному розрахунку) матеріальної (грошової) допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017, 2018, 2019, 2020 роки (час вимушеного прогулу) в розмірах, що не перевищують середньомісячних заробітних плат за відповідні періоди, з урахуванням коефіцієнтів підвищення, встановлених рішенням суду від 30.06.2021 в адміністративній справі № 826/11780/16 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», та компенсацій згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», - протиправною;

зобов`язати суб`єкта владних повноважень - Службу зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Нагірна, 24/1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань: 33240845) вчинити певні дії - нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) при звільненні з публічної (державної) служби 17 липня 2024 року (при повному розрахунку) матеріальну (грошову) допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017, 2018, 2019, 2020 роки (час вимушеного прогулу) в розмірах, що не перевищують середньомісячних заробітних плат за відповідні періоди, з урахуванням коефіцієнтів підвищення, встановлених рішенням суду від 30.06.2021 в адміністративній справі № 826/11780/16 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», та компенсацій згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а саме в розмірах: за 2017 рік - 36 015,66 гривень, за 2018 рік - 43 021,79 гривень, за 2019 рік - 50 269,29 гривень, за 2020 рік – 65 444,10 гривень;

визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень - Служби зовнішньої розвідки України (04107, м.Київ, Шевченківський р-н, вул. Нагірна, 24/1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 33240845), що полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) при звільненні з публічної (державної) служби 17 липня 2024 року (при повному розрахунку) матеріальної (грошової) допомоги на оздоровлення до наданої в 2021/2022 роках щорічної основної оплачуваної відпустки за 2020-2021 робочий рік (час вимушеного прогулу) в розмірі середньомісячної заробітної плати, з урахуванням (до 12.12.2020) коефіцієнтів підвищення, встановлених рішенням суду від 30.06.2021 у справі № 826/11780/16 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», та компенсації згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», - протиправною;

зобов`язати суб`єкта владних повноважень - Службу зовнішньої розвідки України (04107, м.Київ, Шевченківський р-н, вул. Нагірна, 24/1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 33240845) вчинити певні дії - перерахувати і виплатити ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) при звільненні з публічної (державної) служби 17 липня 2024 року (при повному розрахунку) матеріальну (грошову) допомогу [на оздоровлення] до наданої в 2021/2022 роках щорічної основної оплачуваної відпустки за 2020-2021 робочий рік (час вимушеного прогулу) в розмірі середньомісячної заробітної плати, з урахуванням (до 12.12.2020) коефіцієнтів підвищення, встановлених рішенням суду від 30.06.2021 у справі № 826/11780/16 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», та компенсації згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», - 33 641,21 гривень, з урахуванням раніше здійсненої виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його було звільнено з публічної (державної) служби та займаної посади (директор департаменту) за підпунктом 8 пункту 1 статті 83 Закону України «Про державну службу». На підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 826/11780/16 його поновлено на публічній (державній) службі та на посаді, з якої звільнено. На підставі заяви позивача йому надано основні і додаткові оплачувані відпустки за період 2016-2021 роки та здійснено відповідні фінансові виплати, у тому числі матеріальну (грошову) допомогу на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 робочий рік.

Однак, як зазначив позивач, йому виплачено лише матеріальну (грошову) допомогу на оздоровлення до основної оплачуваної відпустки тільки за 2020-2021 рр та матеріальну (грошовому) допомогу для вирішення соціально-побутових питань тільки за 2021 рік, проте відмовлено у виплаті цих видів матеріальної (грошової) допомоги за попередні 2016-2020 рр (час вимушеного прогулу), який став наслідком саме протиправних дій відповідача, встановлених судом в рішенні суду від 30.06.2021 у справі № 826/11780/16.

Крім того, позивач зазначив, що обрахунок зазначених матеріальних (грошових) допомог за 2017-2020 роки і доплат до них за 2021 рік необхідно здійснити з урахуванням середньомісячних заробітних плат та коефіцієнтів підвищення, наведених в розрахунку рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 826/11780/16 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), а також компенсацій, згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог, та зазначив, що здійснив розрахунок та виплату в повному обсязі позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, що підлягали виплаті. Підстав для здійснення перерахунку позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік з урахуванням вказаних у позовній заяві коефіцієнтів підвищення відсутні, а розраховані розміри матеріальної допомоги, заявлені позивачем, є необґрунтованими.

Щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати за попередні роки, відповідач наголосив, що законодавством не передбачено.

Представник відповідача, зазначив, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження своїх вимог, а Служба зовнішньої розвідки України, як державний орган, відповідно до статті 19 Конституції України при нарахуванні і виплаті позивачу матеріальних допомог діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з позивачем здійснив розрахунки в повному обсязі, про що йому належним чином повідомлено, та протиправної бездіяльності не допускав, у зв`язку з чим просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій виклав свої пояснення щодо наведених відповідачем аргументів у відзиві, які вважає необґрунтованими та недоведеними, зокрема, наголосив на протиправній бездіяльності відповідача та неправильному трактуванні ним норм права, зазначив, що відпустки наказом надані за минулі періоди, а отже й виплата належної до цих відпусток матеріальної допомоги та її обчислення - повинні здійснюватися із застосуванням коефіцієнтів підвищення, що діяли в ці періоди.

Із запереченнями відповідача в частині щодо терміну застосування коефіцієнту підвищення, передбачених п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, до обчислення матеріальної допомоги (на оздоровлення) за 2020-2021 робочий рік (час вимушеного прогулу) - до дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 щодо виключення п.10 - 12.12.2020, та щодо незастосування коефіцієнту підвищення, передбаченого п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, до обчислення матеріальної допомоги (для вирішення соціального-побутових питань) за 2021 рік, позивач погодився, у зв`язку з чим уточнив свої позовні вимоги, викладені у пунктах 7 та 8 адміністративного позову.

Представник відповідача на відповідь на відзив позивача подав заперечення, в яких зазначив, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження своїх вимог та з метою задоволення своїх процесуальних інтересів вибірково використовує і трактує норми права. Водночас, відповідач наполягав, що розрахувався з позивачем в повному обсязі, та при нарахуванні і виплаті позивачу матеріальних допомог діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач позовні вимоги, з урахуванням їх уточнення, підтримав, просив задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову повністю.

За згодою сторін суд перейшов до розгляду справи по суті в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З 07.04.2014 року ОСОБА_1 проходив службу в Службі зовнішньої розвідки України (далі - СЗР України) як співробітник кадрового складу, з 16.04.2016 обіймав посаду директора 5 департаменту СЗР України.

Наказом т.в.о.голови СЗР України від 07.07.2016 №299-ос ОСОБА_1 звільнено з державної служби за підпунктом 8 пункту 1 статті 83 Закону України «Про державну службу».

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 в адміністративній справі № 826/11780/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2021, адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби зовнішньої розвідки України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії – задоволено частково, а саме:

визнано протиправним та скасовано наказ т.в.о Голови Служби зовнішньої розвідки України №299дск від 07 липня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора 5 департаменту Служби зовнішньої розвідки України та публічної (державної) служби на підставі підпункту 8 пункту 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» (в разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»);

зобов`язано Службу зовнішньої розвідки України поновити ОСОБА_1 на посаді директора 5 департаменту Служби зовнішньої розвідки України з 08 липня 2016 року;

стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Служби зовнішньої розвідки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 липня 2016 року по 30 червня 2021 року у розмірі 1 788 862,63 грн (один мільйон сімсот вісімдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят дві грн 63 коп.);

стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Служби зовнішньої розвідки України на користь ОСОБА_1 18 500,00 грн (вісімнадцять тисяч п`ятсот грн. 00 коп.) у відшкодування моральної шкоди;

зобов`язано Службу зовнішньої розвідки України надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»;

рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора 5 департаменту Служби зовнішньої розвідки України та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць - 18 454,80 грн (вісімнадцять тисяч чотириста п`ятдесят чотири грн. 80 коп.) допустити до негайного виконання;

в решті позовних вимог та у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення – відмовлено.

На виконання рішення суду відповідно до наказу СЗР України від 09.08.2021 №220-ос (таємно) ОСОБА_1 поновлено на посаді.

Позивачем подано заяву від 10.08.2021 про надання основних та додаткових відпусток за час вимушеного прогулу за 2016-2021 роки, а також про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017-2021 роки.

Наказом Голови Служби зовнішньої розвідки України від 26.08.2021 № 237-ос/д позивачу надано щорічні основні та додаткові відпустки за попередні періоди роботи.

ОСОБА_1 звернувся із заявою від 07.09.2021 до СЗР України щодо строків виплат матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2021 роки та надання довідки про середню заробітну плату за 2016-2021 роки із зазначенням її складових.

Листом СЗР України від 28.09.2021 №17/3/2730 повідомлено, що надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати за попередні роки, в разі поновлення на роботі за рішенням суду законодавством не передбачено. Також, зазначено, що відповідно до заяв позивача на виплату грошової допомоги на оздоровлення і для вирішення соціально-побутових питань та відповідно до наказу СЗР України від 26.08.2021 №237 про надання відпусток, ОСОБА_1 виплачено у встановлені строки зазначені грошові винагороди. При цьому, повідомлено, що заробітна плата за час відпустки буде виплачуватись при фактичному вибутті в кожну таку відпустку не пізніше ніж за три дні до її початку. Під час здійснення позивачу обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічних відпусток та додаткових відпусток за період вимушеного прогулу СЗР України враховувала показники середнього заробітку, виходячи із сум, які визначені у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021.

У грудні 2021 року позивач звернувся із заявами від 22.12.2021 та від 24.12.2021 до СЗР України щодо виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 826/11780/16, здійснення перерахунку та виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги на оздоровлення до основних відпусток за 2016-2020 робочі роки, з урахуванням коефіцієнтів підвищення, що зазначені у розрахунку суду у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021.

Листом СЗР України від 26.01.2022 №5/2/208/П повідомлено позивача про виконання СЗР України рішення суду у справі № 826/11780/16 щодо сплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08.07.2016 по 30.06.2021, відшкодування моральної шкоди та подання відомостей до Міністерства юстиції України про відсутність підстав для застосування до позивача заборон, визначених частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Водночас, зазначено, що чинним законодавством (з урахуванням роз`яснень Міністерства соціальної політики України та Головного управління Держпраці в Київській області) не передбачена виплата грошової допомоги в разі надання щорічної відпустки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за минулі роки (2016-2020). Суми таких доплат передбачаються під час фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника.

Позивачем подано до СЗР України заяву від 10.06.2024 щодо врегулювання (у зв`язку зі звільненням з публічної (державної) служби) окремих (похідних) фінансових питань, пов`язаних із виконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 826/11780/16.

Листом СЗР України від 12.07.2024 №3/2/3786/П, окрім питання щодо звільнення з публічної (державної) служби в СЗР України, повідомлено також про те, що надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення за попередні роки, в разі поновлення на роботі за рішенням суду законодавством не передбачено. Щодо здійснення перерахунку матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, то відповідачем зазначено, що підстав для перерахунку немає, а розрахунок таких виплат проведено СЗР України у відповідності до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Вважаючи протиправною бездіяльність СЗР України, що полягає у неповному розрахунку при звільненні (стаття 116 КЗпП України), а саме: у невиплаті (при звільненні з публічної (державної) служби) матеріальної (грошової) допомоги (на оздоровлення) до наданих щорічних основних оплачуваних відпусток за 2016-2020 робочі роки (час вимушеного прогулу) та матеріальної допомоги (для вирішення соціально-побутових питань) за 2017, 2018, 2019, 2020 роки (час вимушеного прогулу), а також доплати до цих обох матеріальних (грошових) допомог за 2021 рік, через фактичну виплату останніх в розмірах менших, аніж належить, та такою, що порушує його конституційні права, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус і соціальні гарантії співробітників розвідувальних органів України та осіб, залучених до виконання розвідувальних завдань визначає Закон України «Про розвідку» від 17 вересня 2020 року № 912-IX.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про розвідку» співробітниками розвідувальних органів є військовослужбовці та державні службовці кадрового складу, а також військовослужбовці, державні службовці та працівники, які не належать до кадрового складу цих органів. Перелік посад кадрового складу розвідувального органу визначається Президентом України.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що на співробітників розвідувальних органів, які є державними службовцями, та інших працівників цих органів поширюються положення законодавства про державну службу та працю в частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Статтею 5 Закону України «Про державну службу» передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Грошове забезпечення та оплата праці співробітників розвідувальних органів визначено у статті 42 Закону України «Про розвідку», у якій, окрім іншого, встановлено, що умови грошового забезпечення, оплати праці співробітників розвідувальних органів мають забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними посадових (службових) обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру служби (роботи), забезпечувати добір до розвідувальних органів висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати їхні фізичні та інтелектуальні затрати.

На співробітників розвідувальних органів поширюються умови грошового забезпечення та оплати праці, встановлені законодавством для державних службовців та інших працівників центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, у порядку і в розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Співробітникам розвідувальних органів один раз на рік виплачуються грошова допомога на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення або середньомісячної заробітної плати та грошова допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення або середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про розвідку» фінансування та матеріально-технічне забезпечення розвідувальних органів здійснюються за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом, та інших джерел, не заборонених законом.

Відповідно до частини четвертої статті 50 Закону України «Про державну службу» джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

За приписами частини другої статті 54 Закону України «Про державну службу» державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2016 р. № 500 затверджено Порядок надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, який визначає умови надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) та її розмір (далі – Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.

Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.

За визначенням, визначеним у статті 2 Бюджетного кодексу України, кошторис - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень (пункт 30).

Відповідно до частини першої статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Згідно з частиною першою статті 47 Бюджетного кодексу України відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.

Казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису бюджету.

За приписами статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

При цьому, положеннями статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Забороняється без внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) збільшення бюджетних призначень за загальним та спеціальним фондами державного бюджету (місцевого бюджету) на:

оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків;

видатки за бюджетними програмами, пов`язаними з функціонуванням органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування), за рахунок зменшення видатків за іншими бюджетними програмами.

Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, відповідно до норм Бюджетного кодексу України, пунктів 2, 3 Порядку фонд оплати праці у державному органі затверджується на бюджетний період (з 01 січня кожного року по 31 грудня того ж року) відповідно до кошторису установи, а виплата матеріальної допомоги здійснюється один раз на рік у межах відповідних бюджетних асигнувань, що мають кількісні, часові та цільові обмеження (виплата провадиться у поточному році і за поточний рік). Здійснення виплати матеріальної допомоги за інші роки (поза межами бюджетного періоду) Порядком не передбачено.

Аналіз зазначених вище норм законодавства дає підстави для висновку, що виплата матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковою виплатою та обмежується фондом оплати праці державної установи, передбаченим кошторисом установи на відповідний бюджетний рік. Така допомога виплачується один раз на рік лише за наявності економії фонду оплати праці на певний поточний рік.

Крім того, за приписами чинного законодавства, з метою отримання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань працівник подає заяву із зазначенням причин необхідності такої виплати.

Окремо варто вказати, що нормами Порядку передбачено, що державним службовцям зазначений вид допомоги «може» надаватися один раз на рік, що не повинен перевищувати середньомісячну зарплату, тобто надання такої допомоги є правом керівника державної служби у державному органі, а не його обов`язком.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 826/11780/16 відповідачем видано наказ від 09.08.2021 № 220-ос/д, яким позивача поновлено на державній службі в Службі зовнішньої розвідки України та призначено на посаду офіцера діючого резерву з числа державних службовців за посадою директора департаменту з 08 липня 2016 року.

Згідно із витягом з наказу Голови Служби зовнішньої розвідки України від 26.08.2021 № 237-ос/д позивачу надано щорічні основні та додаткові відпустки за попередні періоди роботи.

Позивачем подано заяву від 10.08.2021 про надання матеріальної допомоги (на оздоровлення) до основної відпустки за час вимушеного прогулу (2016-2021) та про надання матеріальної допомоги (для вирішення соціально-побутових питань) до основної відпустки за час вимушеного прогулу (2016-2021).

За результатами розгляду заяви, відповідачем нараховано та виплачено позивачу, що не заперечується останнім, окрім інших виплат, матеріальну (грошову) допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік в розмірі 18 454, 80 грн, що не перевищує середньомісячну заробітну плату.

Обчислення допомоги здійснена за останні фактичні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто за два місяці, що передували місяцю незаконного звільнення працівника, що відповідає пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. № 100 (далі Порядок №100).

Водночас, суд зазначає, що заява позивача в частині виплати йому матеріальної допомоги за попередні 2016-2020 роки подана поза межами відповідних бюджетних асигнувань.

В матеріалах справи відсутні докази того, що у відповідача, на час подачі позивачем заяви, у кошторисі було закладено додаткові бюджетні призначення для здійснення виплат працівникам грошової допомоги, у тому числі, за час вимушеного прогулу.

Таким чином, відповідач здійснив виплату грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивачу в межах наявності бюджетних призначень, а тому такі дії та рішення відповідача відповідають вищенаведеним нормам чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства та є пропорційними.

Зважаючи на викладене, та враховуючи, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується лише за наявності економії фонду грошового забезпечення, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог в частині здійснення перерахунку та виплати матеріальної (грошової) допомоги на оздоровлення до щорічних основних відпусток за 2016-2020 робочі роки (час вимушеного прогулу) суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 42 Закону України «Про розвідку» Співробітникам розвідувальних органів один раз на рік виплачуються грошова допомога на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення або середньомісячної заробітної плати та грошова допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення або середньомісячної заробітної плати.

Статтею 57 Закону України «Про державну службу» визначено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Згідно з правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №809/474/17, від 23 лютого 2021 року у справі №П/811/1858/16, від 29 вересня 2022 року у справі №420/7083/21, згідно з положеннями статті 57 Закону України «Про державну службу» підставою для виплати грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати під час отримання щорічної відпустки визначено саме факт отримання працівником такої щорічної основної відпустки за відповідний період роботи.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 19 вересня 2017 року № 2416/0/101-17 «Щодо грошової допомоги на оздоровлення» під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна допомога для оздоровлення, яка є гарантованою виплатою один раз на рік при наданні щорічної відпустки за відповідний робочий рік. Грошову допомогу не можна ділити на частини, і вона виплачується один раз на рік однією сумою під час надання будь-якої з частин щорічної відпустки.

Відповідно до позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №500/1022/19, у випадку поділу щорічної відпустки на частини допомога для оздоровлення виплачується працівникові один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки за заявою працівника. Тобто, допомога для оздоровлення є державною гарантією, яка обов`язково виплачується за умови надання щорічної відпустки, маючи при цьому часові рамки, а саме бюджетний період, який становить один календарний рік та відповідно починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 813/2559/18.

За правилами частин першої, другої статті 12 Закону України «Про відпустки» щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Наведене кореспондується з положеннями частин 6, 7 статті 79 Кодексу законів про працю України.

Як уже зазначалось вище, за змістом частин 1, 4 статті 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України.

Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства.

Відповідно до частин 1, 12 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Аналізуючи положення наведених норм права, суд приходить до висновку, що виплата матеріальної допомоги для оздоровлення під час щорічної відпустки є соціальною гарантією, закріпленою на законодавчому рівні. Тому, обсяг коштів, необхідний на її виплату, в обов`язковому порядку враховується при складанні бюджетного запиту. Проте, на виконання вимог Бюджетного кодексу України, бюджетний запит складається на початку року, що передує плановому.

Таким чином, матеріальна допомога для оздоровлення видається до відпустки або її частини незалежно від того, за який вона період. За своєю суттю матеріальна допомога прив`язана до бюджетного періоду, а не до конкретного періоду відпустки.

Оскільки виплата допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного року у кошторисі не передбачено, то відповідно можливість виплати такої допомоги до щорічної відпустки є лише один раз на рік.

Суд зауважує, що право особи на відпочинок у формі щорічної основної відпустки є невідчужуваним та імперативно забезпечується відповідними правовими гарантіями обов`язковості надання відпустки або, у виняткових випадках, її грошовою компенсацією у встановленому законодавством порядку.

Питання про виплату матеріальної (грошової) допомоги до щорічних основних відпусток вирішується одночасно з проханням надати відпустку. Однак, можливості отримати таку допомогу як окрему виплату законом не передбачено.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу надана щорічна основна відпустка з 10 серпня 2021 року та здійснено виплату матеріальної допомоги на оздоровлення до основної оплачуваної відпустки за 2020-2021 робочий рік у розмірі 18 454,80 грн, що не перевищує середньомісячну заробітну плату.

Обчислення допомоги здійснена за останні фактичні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто за два місяці, що передували місяцю незаконного звільнення працівника, що відповідає пункту 2 Порядку №100.

Враховуючи, що виплата матеріальної допомоги провадиться у поточному році і за поточний рік, а заява позивача, яка скерована до Служби зовнішньої розвідки України про виплату йому матеріальної допомоги за 2016-2020 роки, подана поза межами відповідних бюджетних асигнувань, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні підстави для виплати такої допомоги.

Отже, у вказаній частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії відповідача, а саме нарахувати і виплатити матеріальну (грошову) допомогу на оздоровлення, до наданих в 2021-2022 роках щорічних основних оплачуваних відпусток за 2016-2020 робочі роки (час вимушеного прогулу), в розмірах середньомісячних заробітних плат та матеріальну (грошову) допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017, 2018, 2019, 2020 роки (час вимушеного прогулу) в розмірах, що не перевищують середньомісячних заробітних плат за відповідні періоди, то вимоги в частині вказаних виплат «з урахування коефіцієнтів підвищення, встановлених рішенням суду від 30.06.2021 в адміністративній справі № 826/11780/16 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», та компенсацій згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», які є похідними, також задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині перерахунку та виплати позивачу матеріальної (грошової) допомоги на оздоровлення до наданої в 2021/2022 роках щорічної основної оплачуваної відпустки за 2020-2021 робочий рік в розмірі середньомісячної заробітної плати, з урахуванням (до 12.12.2020) коефіцієнтів підвищення, встановлених рішенням суду від 30.06.2021 у справі № 826/11780/16 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, суд зазначає наступне.

Аргументуючи підстави для перерахунку виплаченої відповідачем матеріальної (грошової) допомоги на оздоровлення за 2020-2021 робочий рік, позивач вказує на пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 та висновки суду у рішенні від 30.06.2021 по справі № 826/11780/16.

Судом встановлено, що предметом спору у справі № 826/11780/16 було звільнення позивача з посади відповідно до наказу т.в.о.голови Служби зовнішньої розвідки України від 07.07.2016 №299дск, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди.

У рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислено судом з урахуванням коефіцієнта підвищення відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 передбачалось, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, упродовж якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Разом з тим, у вказаному судовому рішенні не було встановлено обставин щодо виплати позивачу матеріальної (грошової) допомоги з урахуванням коефіцієнта підвищення.

В той час, як було встановлено вище, із заявою про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань позивач звернувся від 10.08.2021.

Станом на момент подачі позивачем заяви, пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 виключений постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213, а тому у відповідача були відсутні підстави для врахування коефіцієнта підвищення під час нарахування та виплати позивачу матеріальної (грошової) допомоги на оздоровлення, до наданої в 2021/2022 роках щорічної основної оплачуваної відпустки, за 2020-2021 робочий рік.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в цій частині, а також похідних вимог до них щодо виплати компенсації згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», оскільки доводи та аргументи, викладені у позові, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, системно проаналізувавши положення чинного законодавства України та надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Служби зовнішньої розвідки України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.