Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №320/30687/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року справа №320/30687/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №1000-0202-8/4536 від 09.01.2024 в поновленні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області поновити та виплатити пенсію ОСОБА_1 з моменту звернення ОСОБА_1 з заявою про поновлення.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером, проживав на території Автономної Республіки Крим та отримував пенсію за віком, виплату якої було припинено у зв`язку з окупацією АР Крим у 2014 році.

Позивач стверджує, що після повернення на підконтрольну українській владі територію та постановку на облік як внутрішньо переміщена особа він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про поновлення виплати пенсії. Проте, відповідач відмовив у вчиненні таких дій, посилаючись на неможливість звернення до пенсійних органів російської федерації із запитом про надання пенсійної справи позивача та документів про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.

Позивач вважає відмову у поновленні виплати пенсії порушенням конституційних прав на соціальний захист та пенсійне забезпечення. Також позивач, з посланням на практику Верховного Суду, зазначає, що відсутність оригіналу пенсійної справи не впливає на право позивача щодо поновлення раніше призначеної пенсії, виплата якої була припинена.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 відкрито провадження у даній справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що в силу вимог чинного законодавства виплату пенсії особам, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим або м. Севастополя та перебувають на обліку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання, можливо проводити за наявності пенсійної справи та атестату про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання.

Відповідач зауважив, що з огляду на дію на території України воєнного стану, відсутня можливість звернення до пенсійних органів російської федерації із запитом про надання пенсійної справи та документів про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.

Окрім того, відповідач зазначив, що постановою Правління Пенсійного Фонду України від 07.07.2014 №13-4, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14.07.2014 за №804/25581, визначено, що органом, який здійснює пенсійне забезпечення та надання соціальних послуг особам, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, є Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.

Однак, позивачем не надано будь-яких доказів того, що він у встановлений законодавством спосіб з 2014 по 2022 роки звертався до компетентного органу про здійснення пенсійного забезпечення.

У зв`язку з цим, відповідач вважає, що підстави для поновлення позивачу виплати пенсії відсутні.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 1-м відділом Керченського МУ ГУ МВС України в Криму 06.02.1998.

Як зазначає позивач, йому у 2012 році була призначена пенсія за віком на підставі частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У 2014 році у зв`язку із тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим російською федерацією та припиненням функціонування державних органів України, в тому числі територіальними органами Пенсійного фонду України, які здійснювали діяльність в АР Крим та місті Севастополі, виплату пенсій на тимчасово окупованій території цими органами громадянам України припинено.

Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.04.2019 №3251-6460 зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 , а фактичним місцем проживання є: АДРЕСА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що 27.12.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про поновлення виплати пенсії.

Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 09.01.2024 №1000-0202-8/4536 повідомило позивачу, що відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, до заяви встановленого зразку про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, поданих громадянами, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Сімферополя, надається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації).

Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.

Відповідач зазначив, що розгляд права щодо поновлення виплати є можливим у разі переведення пенсійної справи з російської федерації за новим місцем проживання. Оскільки на даний час Автономна Республіка Крим належить до тимчасово окупованої території та триває повномасштабна війна росії проти України, листування та доставка поштових відправлень АТ «Укрпошта» до росії припинена.

З огляду на вказане, відповідач зауважив, що надіслати запит на витребування пенсійної справи наразі немає можливості.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у поновленні виплати пенсії, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин, та враховує наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Стаття 46 Конституції України встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закон №1706, у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), який встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1706 внутрішньо переміщена особа - громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (стаття 2 Закону №1706).

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1706 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону №1706 для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов?язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв?язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Громадяни пенсійного віку, яких зареєстровано внутрішньо переміщеною особою, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи (частина третя статті 7 Закону №1706).

Згідно з частиною першою статті 14 Закону №1706 внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) у пункті 1 постанови «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» №637 від 05.11.2014 установив, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги (крім допомоги на проживання, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 “Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам” (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418) - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. № 709) та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та Пенсійного фонду України внутрішньо переміщеним особам, крім осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб” (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312), - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 р. № 269 та від 20 березня 2022 р. № 332, (далі - внутрішньо переміщені особи) здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов?язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV, у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною другою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання довічної пенсії та одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування мають застраховані особи і члени їхніх сімей та/або спадкоємці на умовах та в порядку, визначених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов?язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частинами другою та третьою статті 49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з?ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

У разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.

Відповідно до частини першої та другої статті 46 Закону №1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 у справі №243/5451/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79791532) зазначив, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону №1058-IV, вичерпний та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Відповідь відповідача про те, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації та введенням в Україні воєнного стану неможливо витребувати пенсійну справу позивача та підтвердити, що позивач не отримує відповідних нарахувань на території російської федерації, суд не бере до уваги, оскільки відсутність оригіналу пенсійної справи та інших доказів щодо виплати пенсії позивача, що зумовлена бездіяльністю відповідача щодо отримання таких доказів, не може позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення.

Механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від пенсійного фонду російської федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у російській федерації (далі - особи) визначає Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №234 (далі - Порядок №234).

Відповідно до пункту 3 Порядку №234 особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон).

За бажанням особи зазначені документи можуть бути подані її представником, який пред`являє документ, що посвідчує його особу, та подає документ (нотаріально засвідчену копію), що підтверджує його повноваження, або надіслані поштою. У таких випадках справжність підпису на заяві засвідчується нотаріально.

Згідно з пунктом 4 Порядку №234 територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку.

Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.

Отже, з вищенаведених положень Порядку №234 вбачається, що необхідність витребування матеріалів паперової пенсійної справи стосується осіб, які проживають на тимчасово окупованій території. Втім, оскільки позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, то він до таких не належить.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 у справі №308/3864/17 зазначив, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.

У постанові від 30.01.2024 у справі №320/424/23 Верховний Суд виклав правовий висновок, згідно з яким призначення (поновлення виплати) пенсій особам, які проживали на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, залишили її та зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Суд зазначає, що позивач як громадянин України має право на отримання пенсії, призначеної йому відповідно до законодавства України.

Маючи статус внутрішньо переміщеної особи, позивач має право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем фактичного проживання.

Разом з тим, його конституційне право на вже призначену пенсію не може бути поставлено у залежність від місцезнаходження його пенсійної справи, а відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у виплаті йому пенсії.

Інших підстав для відмови позивачу у поновленні нарахування та виплати пенсії матеріали справи не містять.

Конституційним Судом України у рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зауважено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейським судом з прав людини вказано, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що у даному випадку відмова у поновленні позивачу виплати пенсії фактично призвела до втручання у право його власності, і таке втручання не було законним.

У зв?язку з цим, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про визнання протиправної відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в поновленні пенсії ОСОБА_1 , викладеної в листі від 09.01.2024 №1000-0202-8/4536.

Щодо позовної вимоги про зобов?язання ГУ ПФУ у Київській області поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію з моменту звернення із заявою про поновлення, суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду – тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов?язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов?язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб?єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження – це законодавчо встановлена компетенція владних суб?єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб?єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб?єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов?язання судом суб?єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов?язати відповідача - суб?єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб?єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб?єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов?язує суб?єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження припинення позивачу виплати пенсії.

За таких обставин та враховуючи, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у поновлені виплати пенсії, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області поновити позивачу виплату пенсії за віком з дати звернення ОСОБА_1 із заявою про поновлення виплати пенсії, тобто з 27.12.2023.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб?єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб?єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 11.03.2024.

Враховуючи задоволення позову, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб?єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в поновленні пенсії ОСОБА_1 , викладену в листі від 09.01.2024 №1000-0202-8/4536.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 27.12.2023.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.