Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №320/58546/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року справа №320/58546/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у поновленні виплати пенсії за вислугу років з 26.11.2024, призначеної відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити нарахування та виплату пенсії за вислугу років з 26.11.2024, призначеної відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 09.12.2010 перебував на обліку як пенсіонер в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ. До тимчасової окупації АР Крим та м. Севастополя позивач був зареєстрований у м. Феодосія, а з 16.05.2016 зареєстрований та постійно проживає у м. Києві, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади. Позивач вказує, що з травня 2014 року виплату його пенсії за вислугу років було припинено з невідомих причин. 26.11.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про поновлення виплати та перерахунок пенсії за формою, передбаченою Порядком №3-1. Проте листом від 03.12.2024 відповідач відмовив у поновленні виплати пенсії у зв`язку з неможливістю витребування та отримання паперової пенсійної справи від органів Пенсійного фонду російської федерації.

Позивач вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на соціальний захист і право мирно володіти своїм майном, гарантовані Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку позивача, вимога відповідача щодо витребування паперової пенсійної справи стосується виключно осіб, які проживають на тимчасово окупованій території. Оскільки позивач офіційно проживає в м. Києві, він не належить до цієї категорії громадян. Також позивач підтверджує, що не має громадянства російської федерації та не одержує від її органів пенсійних виплат. З посиланням на практику Верховного Суду позивач наголошує, що відсутність паперової пенсійної справи або її місцезнаходження не може бути підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, а пенсіонер не повинен нести через це негативні наслідки.

Додатково позивач зазначає, що в умовах введеного в Україні воєнного стану та розірвання дипломатичних відносин з російською федерацією звернення органів ПФУ до компетентних органів РФ є фактично неможливим. АТ "Укрпошта" припинило приймання міжнародних поштових відправлень до РФ, що об`єктивно унеможливлює надсилання запитів. Позивач наголошує, що військова агресія є форс-мажорною обставиною, яка не залежить від пенсіонера, і встановлення не передбачених законами вимог через неможливість взаємодії з країною-агресором повністю позбавляє його права на пенсію. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини та рішення Конституційного Суду України, позивач акцентує, що право на отримання призначеної пенсії не може пов`язуватися з умовою постійного проживання в Україні або залежати від дій сепаратистських режимів чи військової окупації , а у випадку неоднозначного тлумачення національного законодавства органи влади зобов`язані застосовувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи.

Позивач також зауважує, що положення статті 122 КАС України щодо шестимісячного строку звернення до суду у вказаних правовідносинах не застосовуються. Згідно зі статтею 51 Закону №2262-ХІІ та рішеннями Конституційного Суду України, адміністративний позов з вимогами про виплату сум пенсії за минулий час, неотриманих з вини органу Пенсійного фонду, може бути подано без обмеження будь-яким строком. З огляду на викладене, позивач просить суд визнати дії Головного управління ПФУ в м. Києві щодо відмови у поновленні виплати пенсії протиправними та зобов`язати відповідача поновити нарахування і виплату йому пенсії за вислугу років з 26.11.2024.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено, що справа буде розглядатися одноособово суддею за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

19.03.2025 канцелярією суду зареєстровано відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що не погоджується із заявленими позовними вимогами про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії щодо скасування відмови у відновленні нарахування та виплати пенсії за вислугу років. Відповідач зауважує, що пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262, яким визначені умови, норми і порядок такого забезпечення. Відповідно до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №2262 (затвердженого постановою Правління ПФУ від 30.01.2007 №3-1), виплата пенсії за цим Законом проводиться виключно на підставі матеріалів пенсійної справи. Матеріали справи мають підтверджувати належність особи до кола суб`єктів, які забезпечуються такою пенсією, та містити необхідну інформацію про вислугу років, розмір грошового забезпечення і повідомлення щодо виплати пенсії. Тому продовження або поновлення виплати пенсії позивачу є можливим тільки на підставі документів його пенсійної справи.

Відповідач наголошує, що для осіб, місце проживання яких зареєстровано на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополя і які перемістилися на підконтрольну Україні територію, призначення та продовження виплати пенсії здійснюється за спеціально визначеним законодавством порядком. Оскільки мешканцям тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополь виплата пенсій здійснювалася відповідними установами російської федерації, то для запобігання подвійного призначення та виплати пенсій органи Пенсійного фонду України до впровадження воєнного стану надсилали до РФ запити щодо дати припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання заявника з витребуванням пенсійних справ. Проте у зв`язку з введенням воєнного стану та збройною агресією РФ листування між країнами призупинено, через що у відповідача відсутня об`єктивна можливість направляти запити до органів Пенсійного фонду РФ для отримання матеріалів пенсійних справ. За таких обставин поновлення виплати пенсії особі, яка переселилася з території АР Крим, можливе лише у разі самостійного надання нею сформованої належним чином паперової пенсійної справи та офіційного документа (атестата) про припинення виплати пенсії в РФ з конкретної дати.

Окремо відповідач звертає увагу суду на те, що особа має право на отримання лише однієї пенсії за її вибором. У разі неможливості відновлення виплати пенсії за вислугу років через відсутність матеріалів справи, позивачу для визначення права на пенсійне забезпечення за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058 та проведення попереднього розрахунку рекомендовано особисто звернутися до сервісного центру органу ПФУ із відповідною заявою та пакетом передбачених документів, зокрема паспортом, ідентифікаційним номером, трудовою книжкою, дипломом та військовим квитком.

Також відповідач посилається на норми Закону України №3674-ІХ від 25.04.2024, яким врегульовано питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення для громадян, які проживають на тимчасово окупованих територіях або виїхали з них. Цим Законом передбачено, що виплата пенсії проводиться за умови неодержання пенсії від РФ, що у разі відсутності обміну інформацією підтверджується повідомленням особи у заяві. Водночас прикінцевими положеннями цього Закону Кабінету Міністрів України встановлено тримісячний строк для приведення нормативно-правових актів у відповідність із ним. Зважаючи на викладене, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, такими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві, та просить суд повністю відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Приймаючи до уваги відсутність таких клопотань з боку учасників справи, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 29.05.2017, орган що видав 8034.

Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України з 18.10.1997 по 08.12.2010, що підтверджується посвідченням офіцера НОМЕР_2 , виданим факультетом ЗАП Харківського інституту льотчиків ВПС 18.10.1997.

Перед звільненням з військової служби позивач обіймав посаду начальника комплексу - старшого льотчика-випробувача льотно-випробувального комплексу військової частини НОМЕР_3 , яка дислокувалася у АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу із наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 11.10.2010 № 751 та витягу із наказу Командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 08.12.2010 № 233, підполковник ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас за пунктом "а" частини шостої (у зв`язку із закінченням строку контракту) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». З 08.12.2010 позивача було виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з наданим позивачем розрахунком вислуги років військовослужбовця на пенсію від 16.02.2010 вислуга років позивача на день звільнення становила: у календарному обчисленні 16 років 06 місяців 07 днів; у пільговому обчисленні (з урахуванням льотно-випробувальної роботи та особливих умов служби) загальна вислуга для призначення пенсії склала 27 років 05 місяців 21 день.

Згідно з наданим позивачем розрахунком пенсії за вислугу років по пенсійній справі 0101006622 пенсія позивачу призначена з 09.12.2010, основний розмір пенсії 77% грошового забезпечення (вислуга років 29), підсумок пенсії (з надбавками) 5996,97 грн. (дата розрахунку 09.01.2014).

На підставі зазначених обставин позивач набув право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ. Вказана пенсія була йому призначена та виплачувалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим з 09.12.2010, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 (а.с. 14) та протоколом розрахунку пенсії за вислугу років (а.с. 27).

До початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя позивач був зареєстрований за місцем проживання у АДРЕСА_2 з 03.03.2010, що підтверджується паспортом громадянина України, виданим Комсомольським ВМХМВ УМВС України в Херсонській області (а.с. 28-30).

У 2014 році у зв`язку із тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим російською федерацією та припиненням функціонування державних органів України, в тому числі територіальних органів Пенсійного фонду України, які здійснювали діяльність в АР Крим та місті Севастополі, виплату пенсії позивачу цими органами було припинено з травня 2014 року.

Надалі позивач виїхав на підконтрольну Україні територію та зареєстрував своє місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади від 16.05.2016 (а.с. 12).

26.11.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про поновлення виплати пенсії встановленої форми (а.с. 20-21), передбаченої Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 2262-ХІІ (затвердженим постановою Правління ПФУ від 30.01.2007 № 3-1) та із заявою від 26.11.2024 у довільній формі, в якій просив поновити нарахування та виплату раніше призначеної йому пенсії за вислугу років (а.с. 15-19). У заяві від 26.11.2024 в довільній формі позивач повідомив, що у нього відсутнє громадянство держави-окупанта і він не отримує будь-якого пенсійного забезпечення від уповноважених органів російської федерації.

Розглянувши вказану заяву, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 03.12.2024 № 2600-0203-8/229834 (а.с. 22-23) відмовило позивачу в поновленні виплати пенсії. Відмова мотивована тим, що відповідно до пункту 8 розділу ІV Порядку № 3-1, у разі переїзду пенсіонера орган, що призначає пенсію, має витребувати його паперову пенсійну справу за попереднім місцем проживання. Відповідач зазначив, що виплата пенсії за Законом № 2262-ХІІ можлива лише на підставі оригіналів документів паперової справи, які містять необхідні відомості про вислугу років та грошове забезпечення. Проте через запровадження в Україні воєнного стану, збройну агресію РФ та припинення офіційного зв`язку АТ «Укрпошта» з країною-агресором, у відповідача відсутня можливість направити запит та отримати матеріали справи з території окупованого Криму. Як альтернативу позивачу запропонували самостійно надати паперову пенсійну справу разом із довідкою (атестатом) про припинення виплат у РФ, або подати документи на призначення іншого виду пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.

Не погоджуючись із такими діями та рішенням відповідача, вважаючи їх протиправними та такими, що порушують його конституційне право на соціальний захист, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Стаття 46 Конституції України встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706, у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), який встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 1706 внутрішньо переміщена особа - це громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (стаття 2 Закону № 1706).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1706 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 1706 для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Громадяни пенсійного віку, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи (частина третя статті 7 Закону № 1706).

Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 1706 внутрішньо переміщені особи користуються тими самими правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Кабінет Міністрів України у пункті 1 постанови від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (чинна на час набуття позивачем статусу внутрішньо переміщеної особи) установив, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги (крім допомоги на проживання, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам") та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та Пенсійного фонду України внутрішньо переміщеним особам, крім осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону № 1706 від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до пункту 5 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 299, який набув чинності з 01.01.2015 (тобто у році, коли позивач звернувся до позивача із заявами про поновлення пенсій, а тому зазначена постанова підлягає застосуванню до відповідних правовідносин), виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат проводиться територіальним органом Пенсійного фонду України, в якому особа востаннє перебувала на обліку, або за заявою одержувача:

за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання на території України;

за зазначеним у заяві місцем проживання (перебування) на підконтрольній Україні території.

Матеріалами справи підтверджується, що під час проживання на тимчасово окупованій території позивач не мав можливості отримувати пенсію в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим у зв`язку з припиненням його функціонування, а також у зв`язку зі станом здоров`я у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області, яке згідно з постановою Правління Пенсійного Фонду України 07.07.2014 № 13-4, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14.07.2014 за № 804/25581, було визначено органом, що здійснює пенсійне забезпечення та надання соціальних послуг особам, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, тому він після прибуття на підконтрольну органам державної влади України територію звернувся із заявою до територіального органу ПФУ за місцем свого проживання на підконтрольній Україні території, тобто до відповідача.

Принципи, засади і механізми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби визначає Закон № 2262, згідно зі статтею 1 якого особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Відповідно до статті 12 Закону № 2262 право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу; особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України.

Статтею 2 Закону № 2262 встановлено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Пенсії за вислугу років призначаються особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я, - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення (стаття 13 Закону № 2262).

Пенсії особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, оклади та/чи доплати за військове (спеціальне) звання, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку (доплату) за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 43 Закону № 2262).

Пунктом 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Аналогічні приписи містяться в пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Статтею 581 Закону № 2262 встановлено, що припинення та поновлення виплати пенсії військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей проводиться в порядку, встановленому цим Законом та статтею 49 Закону № 1058-IV.

В свою чергу відповідно до статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

21) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном;

3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;

31) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин";

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

41) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 у справі № 243/5451/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79791532) зазначив, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону №1058-IV, вичерпний та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Відповідь відповідача про те, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації та введенням в Україні воєнного стану неможливо витребувати пенсійну справу позивача, суд не бере до уваги, оскільки відсутність оригіналу пенсійної справи та інших доказів щодо виплати пенсії позивача, що зумовлена бездіяльністю відповідача щодо отримання таких доказів, не може позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення.

Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 299 "Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" доручено пенсійному фонду України забезпечити:

протягом двох місяців із дати набрання чинності цією постановою (01.01.2025) - виплату пенсій громадянам України за матеріалами пенсійних справ та електронних особових справ відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою;

до 31 грудня 2025 року - проведення заходів щодо підтвердження особами, які проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та особами, які під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію та які на дату набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" отримували пенсію, інформації про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку № 3-1 переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі особи та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії, та з урахуванням додатково наданих документів. При переведенні з одного виду пенсії на інший, поновленні виплати пенсії особа може додатково подати документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім`ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку, підвищення та інші доплати).

Громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства російської федерації та не одержують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, для поновлення виплати пенсії до наявних документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.

Отже, з вищенаведених положень нормативно-правових актів Уряду України та Пенсійного фонду України вбачається, що обов`язок витребування матеріалів паперової пенсійної справи та з`ясування обставин, що мають значення для вирішення питання щодо поновлення пенсії особі, покладається саме на органи Пенсійного фонду України (його територіальні управління) у разі надходження відповідної заяви від особи, яка проживає на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

Втім, суд звертає увагу на те, що позивач, звернувшись у 2024 році до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, вже тривалий час (з 16.05.2016) постійно проживає на підконтрольній українській владі території у місті Києві, а не на тимчасово окупованій території. Крім того, на підтвердження обставин призначення пенсії позивачем надано документи, видані уповноваженими органами Міністерства оборони України (командуванням військової частини НОМЕР_3 та Генеральним штабом ЗСУ), в яких міститься вся необхідна для поновлення виплати пенсії інформація, зокрема: про тривалість вислуги років на військовій службі (як у календарному, так і в пільговому обчисленні), підстави звільнення у запас за закінченням строку контракту, а також дані протоколу призначення пенсії та пенсійне посвідчення серії НОМЕР_4 , що беззаперечно засвідчують факт перебування позивача на відповідному пенсійному обліку та законність первинного призначення йому пенсійного забезпечення за вислугу років з 09.12.2010 відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 у справі № 308/3864/17 зазначив, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.

У постанові від 30.01.2024 у справі № 320/424/23 Верховний Суд виклав правовий висновок, згідно з яким призначення (поновлення виплати) пенсій особам, які проживали на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, залишили її та зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Суд зазначає, що позивач як громадянин України має право на отримання пенсії, яка призначається відповідно до законодавства України. Позивач має право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем фактичного проживання. Разом з тим його конституційне право на вже призначену пенсію не може бути поставлено у залежність від місцезнаходження його пенсійної справи (можливості/неможливості доступу до неї), а відсутність паперової пенсійної справи, так само, як і законодавчо визначених дієвих способів призначення та поновлення пенсії зі відсутності документів, що в ній містяться, не є підставою для відмови у виплаті (поновленні виплати) йому пенсії, право на яку він набув згідно із Законом № 2262.

При цьому суд критично оцінює посилання відповідача на те, що позивачу рекомендовано звернутися до сервісного центру органу Пенсійного фонду України з метою визначення права на пенсійне забезпечення за нормами Закону № 1058-IV. Суд зазначає, що такий запропонований відповідачем спосіб вирішення питання пенсійного забезпечення особі, якій уже було законно призначено військову пенсію за вислугу років, не узгоджується із приписами Закону України № 2262. Позивач уже реалізував своє право на отримання пенсії за спеціальним законом, і наявність форс-мажорних обставин у вигляді окупації території та відсутності поштового зв`язку з країною-агресором не може покладати на пенсіонера обов`язок змінювати вид свого пенсійного забезпечення чи звужувати його право на отримання саме військової пенсії, гарантованої державою.

Так, згідно з положеннями цієї статті військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі, якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону № 2262 та Закону № 1058-IV, призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону № 2262, і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону № 1058-IV, яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до пункту 4 Порядку визначення різниці між розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2011 № 1168, різниця між розміром пенсії, призначеної особі відповідно до Закону № 2262, і розміром пенсії згідно із Законом № 1058-IV, визначеної згідно з пунктом 2 або 3 цього Порядку, виплачується за рахунок коштів державного бюджету.

Отже, позивач не може бути позбавлений гарантованого законом вибору на пенсію більшого розміру, на яку він законно набув право в результаті багаторічного проходження військової служби.

Інших підстав для відмови позивачу у поновленні нарахування та виплати пенсії матеріали справи не містять.

Конституційним Судом України у рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 зауважено, що, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейським судом з прав людини вказано, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України", Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що у даному випадку відмова у поновленні позивачу виплати пенсії фактично призвела до втручання у право його власності, і таке втручання не є законним.

У зв`язку з цим суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у поновленні виплати пенсії за вислугу років з 26.11.2024, призначеної відповідно до Закону №2262.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії за вислугу років з 26.11.2024, призначеної відповідно до Закону №2262, суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, не прийнявши рішення про поновлення виплати позивачу пенсії, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії за вислугу років з 26.11.2024, призначеної відповідно до Закону №2262.

Закріплений у частині 1 статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Розподіл судових витрат у вигляді судового збору здійснюється відповідно до статті 139 КАС України.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із задоволенням позову позивачу належить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 1211,00 грн, що підтверджується квитанцією від 05.12.2024, оригінал якої наявний у матеріалах справи (а.с.).

На підставі викладеного, керуючись статтями 243 – 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за вислугу років з 26.11.2024, призначеної відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити нарахування та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) з 26.11.2024, призначеної відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

4. Стягнути судові витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ідентифікаційний код 42098368) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.