Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №280/1086/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року Справа № 280/1086/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, буд. 22, м. Вінниця, 21105), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі – відповідач, ГУ ПФУ у Вінницькій області), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №083250008144 від 19.12.2025 року, яке прийняте за результатами розгляду заяви позивача від 10.12.2025, яким позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

зобов`язати відповідача зарахувати позивачу згідно трудової книжки:

до пільгового стажу роботи трактористом, трактористом-машиністом у сільськогосподарському виробництві періоди роботи: з 01.11.1982 по 27.11.1995, з 04.04.1996 по 02.03.1998, з 10.08.2007 по 02.12., з 01.04.2015 по 19.11.2015, з 04.03.2016 по 16.12.2016, з 15.03.2017 по 03.05.2017, з 02.04.2018 по 04.02.2022 період строкової військової служби з 09.12.1984 по 02.11.1986;

до загального страхового стажу період роботи трактористом в колгоспі Україна Бердянського району Запорізької області з 01.11.1982 по 27.11.1998, період строкової військової служби з 09.12.1984 по 02.11.1986,

та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з дати звернення із заявою про призначення пенсії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що трудовий стаж підтверджується записами у трудовій книжці і лише у випадку відсутності трудової книжки, записів у ній або ж, якщо наявні записи неправильні чи неточні щодо періодів роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Позивачу протиправно не враховано страховий та спеціальний стаж, зокрема періоди роботи згідно записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 виданої 18.02.1983, який необхідний позивачу для призначення пенсії. Позивач вважає, що зазначені періоди мають бути зараховані до його страхового та спеціального стажу, оскільки недостовірності або інших ознак юридичної неточності в трудової книжки колгоспника не встановлено, а тому трудову книжку позивача, слід розглядати як належний та допустимий доказ. Твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування позивачу періодів його роботи та військової служби є безпідставними, оскільки вказані недоліки в оформленні записів у трудові книжці являються формальними недоліками, що ніяким чином не впливає на можливість встановлення стажу позивача.

Ухвалою від 13.02.2026 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.

27.02.2026 від позивача до суду надійшла заява на усунення недоліків позову.

Ухвалою від 02.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – третя особа, ГУ ПФУ в Запорізькій області). Розгляд справи призначено без виклику сторін.

18.03.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому вказано, що згідно пункту 20 Порядку №637 від 12.08.1993, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ або їх правонаступників. Позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного пенсійного віку 60 років та страхового стажу 33 роки на дату звернення. Також вважає, що повноваженнями щодо призначення та виплати пенсії наділені виключно Головні управління Пенсійного фонду, а тому зазначення конкретних дій та покладення Судом зобов`язання щодо призначення пенсії, в тому числі на пільгових умовах, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

18.03.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника третьої особи надійшли пояснення щодо позову по записах трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 18.02.1983 не зарахований період роботи позивача в колгоспі з 01.11.1982 по 27.11.1995, оскільки відсутня інформація про норму та відпрацьовані трудодні. Чинним законодавством передбачено можливість підтвердження спірних періодів роботи у разі відсутності відповідних записів або неправильних чи неточних записів у трудовій книжці, проте, жодних допустимих доказів, передбачених Порядком №637, позивачем надано не було. Звертає увагу, що при зверненні тракториста-машиніста за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону №1058 приймається уточнююча довідка встановленої форми, що видана підприємством, установою, організацією або їх правонаступником на підставі первинних документів на час виконання робіт, зокрема трактористом-машиністом підприємства сільського господарства (в тому числі колгоспу) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції. Отже, період, який підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи, визначає підприємство шляхом надання уточнюючої довідки (додаток 5 до Порядку № 637). В трудовій книжці позивача відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах. Водночас третя особа зазначає, що суд перевіряє оспорюване рішення відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у статті 2 КАС України, тому не вправі надавити оцінку обставинам які не були покладені в основу негативного оспорюваного рішення суб`єкта владних повноважень. З урахуванням викладеного, вважає, що оскільки органом Пенсійного фонду не допущені порушення при здійсненні владних повноважень відносно позивача, то підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Розглянувши наявні у справі матеріали, судом встановлено наступне.

21.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України за місцем свого фактичного проживання з питання призначення йому пенсії за віком пільгових згідно з п. 3 ч.2 ст. 114 Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Однак, отримав лист-відповідь ГУ ПФУ у Київській області від 10.03.2025 №1000-0211-8/30228, за результатами розгляду заяви від 21.02.2025 №1223 про попередній розрахунок пенсії, у якому повідомлено, що загальний страховий стаж, розрахований відповідно до наданих документів, становить 18 років 5 місяців 13 днів (стаж враховано по 31.01.2025). До листа долучений розрахунок стажу позивача, форми РС-право.

Не погоджуючись з вказаною відповіддю позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02.09.2025 у справі №280/6309/25, яке набрало законної сили – 03.10.2025, було відмовлено в задоволенні позовних вимог, оскільки лист ГУ ПФУ у Київській області від 10.03.2025 №1000-0211-8/30228, яким ГУ ПФУ у Київській області повідомило позивача про розрахунок його пенсії, не є рішенням про відмову у перерахунку пенсії та носить інформаційний характер.

10.12.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повторно звернувся з заявою до територіального управління Пенсійного фонду України за місцем свого фактичного проживання з питання призначення йому пенсії за віком пільгових згідно з п. 3 ч.2 ст. 114 Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зазначена заява за принципом екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ у Вінницькій області.

Рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області №083250008144 від 19.12.2025, позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного пенсійного віку 60 років та страхового стажу 33 роки на дату звернення.

У рішенні зазначено, що страховий стаж становить 19 років 02 місяці 14 днів. Результати розгляду документів: по записах трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 18.02.1983 року не зарахований період роботи позивача в колгоспі з 01.11.1982 по 27.11.1995, оскільки відсутня інформація про норму та відпрацьовані трудодні.

При цьому суд наголошує, що у рішенні №083250008144 від 19.12.2025 не надано жодної оцінки наявності/відсутності у позивача пільгового стажу роботи трактористом, трактористом-машиністом у сільськогосподарському виробництві за спірні періоди роботи: з 01.11.1982 по 27.11.1995, з 04.04.1996 по 02.03.1998, з 10.08.2007 по 02.12.2014, з 01.04.2015 по 19.11.2015, з 04.03.2016 по 16.12.2016, з 15.03.2017 по 03.05.2017, з 02.04.2018 по 04.02.2022 період строкової військової служби з 09.12.1984 по 02.11.1986.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: чоловікам, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, страхового стажу:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

Зі змісту оскаржуваного рішення судом встановлено, що до страхового стажу позивача, зокрема, не зараховано періоди згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 18.02.1983:

- з 01.11.1982 по 27.11.1995, оскільки відсутня інформація про норму та відпрацьовані трудодні.

Відомостей щодо не зарахування інших періодів трудової діяльності до страхового стажу спірне рішення не містить.

З огляду на це суд зазначає, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі – Інструкція №58)

Пунктом 1.1 Інструкції №58 також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічна за змістом норма містилась у п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, яка діяла в Україні станом на дату заповнення трудової книжки

У відповідності до пункту 1 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 (далі – Постанова №310), трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.

Відповідно до пункту 2 Постанови №310 трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Постанови №310).

Згідно з пунктом 6 Постанови №310 всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Також слід відмітити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення , відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням, причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Отже, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Судом досліджена трудова книжка позивача, а саме, трудова книжка колгоспника НОМЕР_1 , дата заповнення - 18.02.1983.

Так, відповідно до запису №1, зазначеної трудової книжки колгоспника, 01.11.1982 позивач прийнятий в колгосп «Україна» Бердянського району Запорізької області (наказ №11 від 01.11.1982).

Згідно з записом №2, 27.11.1995 позивача звільнено з членів колгоспу «Україна» Бердянського району Запорізької області (наказ №17 від 27.11.1995).

При цьому на аркушах 18-19 вказаної трудової книжки містяться відомості про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі позивача у громадському господарстві за період з 1982 по 1984 та з 1987 по 1995 роки.

Таким чином у трудовій книжці позивача зазначено всі вихідні дані, які є необхідними для нарахування (зарахування) страхового стажу за період з 01.11.1982 по 27.11.1995, а посилання відповідача на те що, «відсутня інформація про норму та відпрацьовані трудодні», як на підставу не зарахування зазначеного періоду, є хибним та спростовується зазначеними доказами.

Щодо можливих недоліків зазначених записів, то з цього приводу, суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту заповнення трудової книжки, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення та розрахунку пенсії.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

При цьому суд звертає увагу на те, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, не впливають на факт роботи та навчання позивача у спірний період та отримання ним загального трудового стажу, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).

Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

У справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».

Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».

Також, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі №816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі №756/6984/16-а, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

На думку суду, рішенні відповідача про відмову в призначенні пенсії №083250008144 від 19.12.2025 не відповідає вищезазначеним принципам, а отже не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Додатково суд наголошує, що у рішенні №083250008144 від 19.12.2025 не надано жодної оцінки наявності/відсутності у позивача пільгового стажу роботи трактористом, трактористом-машиністом у сільськогосподарському виробництві за спірні періоди роботи: з 01.11.1982 по 27.11.1995, з 04.04.1996 по 02.03.1998, з 10.08.2007 по 02.12.2014, з 01.04.2015 по 19.11.2015, з 04.03.2016 по 16.12.2016, з 15.03.2017 по 03.05.2017, з 02.04.2018 по 04.02.2022 період строкової військової служби з 09.12.1984 по 02.11.1986.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 10 вересня 2020 року у справі №806/965/17, від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20 та від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 зазначив: «якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.».

В даному випадку відповідачем взагалі не надано оцінці наявності у позивача пільгового стажу роботи та його право на призначення пенсії на підставі п. 3 ч.2 ст. 114 Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Слід зазначити, що суд перевіряє оспорюване рішення відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у статті 2 КАС України, тому не вправі надавити оцінку обставинам які не були покладені в основу негативного оспорюваного рішення суб`єкта владних повноважень.

Оскільки у спірному рішенні відповідачем не надано жодної оцінки щодо наявності/відсутності у позивача пільгового стажу роботи трактористом, трактористом-машиністом у сільськогосподарському виробництві за спірні періоди роботи, то вимога позивача зарахувати вищезазначені періоди роботи до пільгового стажу є передчасною.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 та інших.

Для належного захисту прав ОСОБА_1 суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 01.11.1982 по 27.11.1995, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 виданої 18.02.1983 та повторно розглянути його заяву від 10.12.2025 про призначення дострокової пенсії за віком, на підставі п. 3 ч.2 ст. 114 Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.

Що стосується періоду військової служби позивача, то вказаний період входить в стаж його роботи з 01.11.1982 по 27.11.1995, тому відсутні підстави для його окремого зарахування за загального страхового стажу.

Інші доводи та заперечення учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1331,20 грн, який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення, а саме – ГУ ПФУ у Вінницькій області.

Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, буд. 22, м. Вінниця, 21105), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішенні Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову в призначенні пенсії №083250008144 від 19 грудня 2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.11.1982 по 27.11.1995, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 виданої 18.02.1983 та повторно розглянути його заяву від 10.12.2025 про призначення дострокової пенсії за віком, на підставі п. 3 ч.2 ст. 114 Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривна 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «23» червня 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль