Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №383/1087/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 червня 2026 року м. Кропивницький

справа № 383/1087/25

провадження № 22-ц/4809/835/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Гольфіндером Сергієм Костянтиновичем, на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2026 року у складі головуючого судді Адаменко І. М.

УСТАНОВИВ:

Короткий позовних вимог, письмових пояснень та рішення суду першої інстанції.

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути із відповідача на свою користь суму заборгованості за договором позики від 25 серпня 2022 року у розмірі 90 000 грн та 3% річних, від взятих ОСОБА_2 коштів у борг у позивача за договором позики, в розмірі 18 000 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 25 серпня 2022 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики за умовами якого, ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 90 000 грн.

У розписці, написаній власноруч, відповідач зобов`язався повернути вказані кошти без зазначення строку повернення.

Таким чином, оскільки строк повернення позики сторони не визначили, 03 липня 2025 року позивач направив на адресу відповідача претензію (вимогу щодо сплати боргу), в якій просив повернути ОСОБА_2 кошти в розмірі 90 000,00 грн та 3% річних на підставі ст.625 ЦК України, що становлять 18000,00 грн, в строк до 18 липня 2025 року, однак відповідач борг не повернув.

У зв`язку з викладеним, з метою захисту своїх прав, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Представник відповідача – адвокат Гольфіндер С.К. подав до суду письмову заяву, в якій просив відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом строків позовної давності, зазначивши про те, що позивач звернувся до суду із цим позовом після спливу строку позовної давності (а.с.70).

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2026 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25 серпня 2022 року в сумі 90 000,00 грн, судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1009,33 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 416,66 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд, виходив з того, що станом на день розгляду справи відповідачем не виконано умови договору позики від 25 серпня 2022 року щодо повернення боргу в сумі 90000,00 грн перед позивачем.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних в розмірі 18000,00 грн, суд, з посиланням на вимоги ч.2 ст.530 ЦК України та пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, вказав, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача нарахованих трьох процентів річних у розмірі 18000,00 грн за договором позики від 25 серпня 2022 року.

Щодо заяви відповідача про сплив позовної давності для звернення до суду із цим позовом, місцевий суд вказав, що за договором позики від 25 серпня 2022 року сторонами не визначено строку виконання зобов`язання щодо повернення позики, а згідно письмової претензії (вимоги про сплату боргу), направленої відповідачу, позивач встановив строк виконання зобов`язання щодо повернення суми боргу до 18 липня 2025 року, у зв`язку з чим перебіг позовної давності у вказаних вище правовідносинах розпочався з 18 липня 2025 року, тому звертаючись до суду 26 серпня 2025 року позивач його не порушив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гольфіндер Сергій Костянтинович, подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2026 року; закриття провадження у справі у відповідній частині або залишення позову без розгляду.

Представник зазначає, що місцевий суд не звернув належної уваги на заяву сторони відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом, і як наслідок, дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Представник позивача – адвокат Бондаренко І.А. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

Вказала, що позивачем не пропущено строку позовної давності щодо звернення до суду із цим позовом, оскільки в розписці від 25 серпня 2022 року не зазначено строку повернення боргу (а.с.146-148).

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача – адвоката Гольфіндера С.К., представника позивача – адвоката Бондаренко І.А., яка брала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції, в частині, що оскаржується, без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що 25 серпня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримав від позивача 90000,00 грн, що еквівалентно, як випливає зі змісту розписки, 2200 доларів США, про що власноручно склав та підписав розписку (а.с.55).

Текст розписки про отримання позики від 25 серпня 2022 року містить чітку інформацію про те, що позичальник ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у позику в сумі 90000,00 грн в день її складання.

03 липня 2025 року ОСОБА_1 направив на адресу відповідача письмову претензію (вимога щодо сплати боргу) за вказаним вище договором позики, в якій позивач просив відповідача в строк до 18 липня 2025 року повернути борг в сумі 90000,00 грн та 3% річних від суми боргу в сумі 10800,00 грн (а.с.9).

На підтвердження факту направлення відповідачу ОСОБА_2 претензії (вимоги щодо сплати боргу) від 03 липня 2025 року, позивачем надано квитанцію №2720003044459 від 04 липня 2025 року АТ «УКРПОШТА» (а.с.10) та копію конверту з поштовою відміткою про невручення адресату «за закінченням терміну зберігання» від 18 липня 2025 року (а.с.11).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є двостороннім правочином, а також одностороннім договором, оскільки після його укладення всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або відповідної кількості речей того ж роду й такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Статтею 526ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що 25 серпня 2022 року між сторонами було укладено договір позики у письмовій формі. Зміст розписки підтверджує факт передачі позикодавцем ОСОБА_1 грошової суми 90000,00 грн позичальнику ОСОБА_2 та отримання останнім цих коштів.

Надана позивачем розписка містить підпис відповідача, жодних належних та допустимих доказів на спростування її підписання відповідачем, як і доказів безгрошовості правочину, останнім не надано.

В апеляційній скарзі представник відповідача зазначає про те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується із такими твердженнями та вважає їх помилковими з огляду на таке.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

За договором позики від 25 серпня 2022 року сторонами не визначено строк виконання зобов`язання щодо повернення позики, а згідно письмової претензії (вимоги про сплату боргу), направленої відповідачу, позивач встановив строк виконання зобов`язання щодо повернення суми боргу до 18 липня 2025 року, у зв`язку з чим перебіг позовної давності у вказаних вище правовідносинах почався 18 липня 2025 року, тому звертаючись до суду 26 серпня 2025 року позивач дотримався передбаченого законом строку позовної давності.

Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно задовольнив заявлений позов.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а тому не заслуговують на увагу.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що вимоги прохальної частини апеляційної скарги відповідача не відповідають повноваженням суду апеляційної інстанції, визначеним ст. 374 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, передбачені ст. 141 ЦПК – відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Гольфіндером Сергієм Костянтиновичем, залишити без задоволення.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 22.06.2026.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник