Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №726/683/26 — Садгірський районний суд м. Чернівців

САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЧЕРНІВЦІ

Справа № 726/683/26

Провадження №2/726/327/26

Категорія 38

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2026 м. Чернівці

Садгірський районний суд м. Чернівці у складі:

головуючого судді Асташева С. А.,

за участю секретаря судових засідань Сківернічук А.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Чернівці, в режимі відеоконференції, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу 726/683/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання розписки недійсною,

за участю учасників справи:

представника позивача за первісним позовом ОСОБА_3 ,

відповідачки (позивачки за зустрічним позовом) ОСОБА_2 ,

представника відповідачки ОСОБА_4 ,

У С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у якому просить суд стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за договором позики від 01.07.2025 у розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США.

Представник позивача ОСОБА_3 , діючи в інтересах ОСОБА_1 , у позові вказує про те, що згідно з умовами розписки, ОСОБА_2 отримала в борг кошти у розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США та зобов`язалася повернути їх у строк до 31 грудня 2025 року. Всупереч цьому ОСОБА_2 відмовляється повертати зазначені кошти, а тому з посиланням на відповідні норми ст.ст. 526, 530, 625, 1046-1049 ЦК України просить задовольнити позов. Звертає увагу суду на відсутність заборони виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті.

Також просить стягнути із ОСОБА_2 понесені витрати на оплату судового збору та правничу допомогу.

20.04.2026, до початку судового розгляду у справі, від відповідачки ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 , про визнання розписки недійсною.

Вказує, що 02.07.2025 вона придбала за договором купівлі-продажу земельну ділянку та житловий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Власником майна та продавцем виступала ОСОБА_5 , однак усі розмови щодо продажу вів її батько ОСОБА_1 .

Зазначає, що під час продажу виявились недоліки будівництва, проблеми з розмежуванням земельних ділянок, тому ОСОБА_1 запропонував заплатити основну суму покупки під час укладення договору купівлі-продажу в нотаріуса, а решту в сумі 10 000 доларів віддати до нового року, коли ОСОБА_1 впорядкує документально межі земельної ділянки.

Отже розписка від 01 липня 2025 року, написана за день до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомості, відповідно до якої ОСОБА_1 обґрунтовує подану ним позовну заяву, не є підтвердженням договору позики, оскільки безпосередньо договір позики не укладався, передачі коштів в борг не було. Свідки не були присутні під час підписання розписки.

Також вказує про наявність іншої розписки у ОСОБА_1 в якій ОСОБА_2 викладено умови продажу житлового будинку та земельних ділянок, а саме що основна сума сплачується ОСОБА_2 одразу, а 10 000 доларів до нового року, після впорядкування земельних ділянок.

Оскільки розписка від 01 липня 2025 року не підтверджує факт отримання ОСОБА_2 коштів у борг, а як наслідок і виникнення у неї обов`язку з їх повернення на вимогу кредитора, вважає, що між сторонами не існує договірних правовідносин за договором позики, а тому відсутні правові підстави про стягнення боргу з ОСОБА_2 . Саму розписка відповідачка вважає не дійсною, оскільки розписка не підтверджує існування правовідносин з договору позики.

З цих підстав просить суд визнати розписку від 01.07.2025, за якою ОСОБА_2 має віддати ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10 000, 00 доларів, - недійсною.

26.05.2026 до суду подано відзив на зустрічну позовну заяву від представника позивача ОСОБА_3 у якому заперечує твердження про те, що розписка нібито не посвідчує договору позики, а пов`язана з правовідносинами купівлі-продажу нерухомого майна. Звертає увагу суду на те, що у тексті розписки від 01.07.2025, складеної та власноручно підписаної ОСОБА_2 , прямо вжито слово «позика»: свідки підтверджують «позику в розмірі 10 000 доларів США», а ОСОБА_2 власноручно зазначила, що «зобов`язується віддати борг» ОСОБА_1 у строк до 31.12.2025. Розписка не містить жодної згадки про договір купівлі-продажу нерухомості, про конкретний об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, земельні ділянки), про продавця ОСОБА_5 , про ціну продажу чи про «впорядкування меж земельних ділянок». Складення такої розписки підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів.

Додатково вказує про неналежний спосіб захисту ОСОБА_2 яка просить визнати розписку недійсною, оскільки розписка за своєю правовою природою не є правочином (договором) - це письмовий доказ, документ, що посвідчує факт укладення договору позики, його умови та факт виникнення зобов`язання. Заперечення проти доказової сили розписки та проти факту виникнення зобов`язання заявляються стороною у відзиві на первісний позов і оцінюються судом під час розгляду справи по суті, а не шляхом пред`явлення окремої позовної вимоги про «недійсність розписки».

З цих підстав просить відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про визнання недійсною розписки від 01.07.2025 у повному обсязі. Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити. Судові витрати у справі покласти на ОСОБА_2 .

01.06.2026 до суду подано відповідь на відзив від представника ОСОБА_2 , адвоката Галети П.О., у якій останній зауважує, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Тому розписка від 01.07.2025 не підтверджує самого факту отримання позики, оскільки не містить умов, часу та безпосередньо інформації саме про те, що ОСОБА_2 отримала грошові кошти від ОСОБА_1 .

Також посилається на висновки Верховного Суду щодо обраного способу захисту у зустрічній позовній заяві.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Через систему «Електронний суд» надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, який відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2026 переданий на розгляд головуючого судді Асташева С.А.

Ухвалою суду від 26.02.2026 позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху з підстав виявлених у ній недоліків.

27.02.2026 від представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Квака В.В., надійшла уточнена позовна заява та 02.03.2026 заява про усунення недоліків.

Ухвалою судді Садгірського районного суду м. Чернівці Асташева С.А. від 02.03.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін, підготовче судове засідання призначено на 16.03.2026.

16.03.2026 надійшла заява про забезпечення позову, яка ухвалою суду від 16.03.2026 задоволена частково. Суд вжив заходи забезпечення позову у справі 726/683/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, шляхом накладення арешту на майно яке належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , в межах ціни позову 432 747,00 грн, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1419703673101. Заборонив ОСОБА_2 , а також будь-яким іншим особам, державним реєстраторам, нотаріусам, суб`єктам державної реєстрації прав вчиняти дії, спрямовані на відчуження, поділ, виділ частки, перереєстрацію, передачу в іпотеку, заставу, внесення до статутного капіталу, дарування, купівлю-продаж чи інше обтяження вказаного нерухомого майна. В іншій частині заяви відмовив.

Підготовче судове засідання у справі відкладено на 31.03.2026.

23.03.2026 від позивача надійшла заява про долучення оригіналів документів, а саме оригіналу розписки ОСОБА_2

27.03.2026 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Квака Вадима Васильовича, про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке ухвалою суду від 30.03.2026 задоволене.

31.03.2026 від відповідачки надійшли заяви про ознайомлення з матеріалами справи та про відкладення розгляду справи з цих підстав.

Підготовче судове засідання у справі відкладено на 21.04.2026.

20.04.2026 до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання розписки недійсною, а також клопотання про витребування доказів у справі.

Вказана зустрічна позовна заява того ж дня передана на розгляд головуючого судді Асташева С.А., згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.04.2026.

21.04.2026 заява про долучення квитанції про сплату судового збору у справі.

У зв`язку із надходженням зустрічної позовної заяви підготовче судове засідання у справі відкладене на 29.04.2026.

28.04.2026 до суду надійшла заява представника ОСОБА_3 про виклик свідків.

29.04.2026 підготовче судове засідання у справі відкладено на 19.05.2026 у зв`язку із вступом до справи представника ОСОБА_2

18.05.2026 через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_4 надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги та клопотання про стягнення судових витрат у справі.

Ухвалою від 19.05.2026 суд прийняв зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання розписки недійсною до розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики до спільного провадження та розпочав розгляд справи зі стадії відкриття провадження. Підготовче судове засідання призначив на 03 червня 2026 року. Надав строк на подачу відзиву на зустрічний позов.

26.05.2026 через систему «Електронний суд» поданий відзив на зустрічний позов, заява про усунення описки у первісній позовній заяві.

01.06.2026, через систему «Електронний суд», надійшла відповідь на відзив від представника ОСОБА_2 , адвоката Галети П.О.

03.06.2026 адвокат Гелета П.О. подав клопотання про долучення доказів, а також клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 03.06.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 09 червня 2026 року. Викликано у судове засідання свідків: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

08.06.2026 від представника позивача ОСОБА_3 надійшла заява про залишення без розгляду клопотання про виклик свідків, оскільки такі свідки не можуть прибути до суду.

За клопотанням представника ОСОБА_4 , у зв`язку із його тимчасовою непрацездатністю, судове засідання у справі відкладено на 16.06.2026.

У зв`язку із неявкою сторін судове засідання у справі відкладено на 23.06.2026.

Аргументи учасників справи.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити, з підстав, зазначених у первісній позовній заяві. Проти задоволення зустрічного позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні, вказуючи на безпідставність вимог у ньому зазначених. Зауважив, що розписка підтверджує передачу коштів.

ОСОБА_2 вказала про те, що грошових коштів від ОСОБА_1 не отримувала, а розписка була написана під час оформлення договору купівлі-продажу з метою належного впорядкування земельної ділянки. Просила відмовити у задоволенні первісного позову. Підтримала свого представника.

Представник відповідачки за первісним позовом (позивачки за зустрічним позовом) ОСОБА_2 , адвокат Галета П.О. зауважив, що договір позики, який укладено між сторонами є безгрошовим, оскільки доказів передачі коштів немає. Тому зобов`язань за ним між сторонами не виникло. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом виключно факту укладення договору, але не передачі грошової суми позичальнику. Таким чином просить задовольнити зустрічні позовні вимоги, а в задоволенні первісного позову відмовити. Судові витрати покласти на первісного позивача. Скасувати накладений арешту у справі.

Заслухавши пояснення ОСОБА_2 та представників сторін, дослідивши подані документи, скеровані заяви і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить таких висновків.

Фактичні обставини встановлені судом.

Згідно із дослідженого у судовому засіданні оригіналу розписки від 01 липня 2025 року, вчиненої у м. Чернівціях, ОСОБА_2 (зазначені її дані), в присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (зазначені паспортні дані свідків), які підтверджують позику в 10 000 доларів США у ОСОБА_1 (вказані його дані). На основі вищенаписаного ОСОБА_2 зобов`язується віддати борг в 10000 доларів США до 31.12.2025 ОСОБА_1 і в цьому розписується.

У розписці наявні підписи ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 надала разом із зустрічним позовом аудіозапис розмови між нею та ОСОБА_1 , яка відбулась 31.03.2026 о 17:40 та відеозапис розмови ОСОБА_2 та ОСОБА_1 стосовно невиконання останнім впорядкування меж земельної ділянки.

Також представник ОСОБА_2 долучив листування між сторонами за допомогою месенджерів.

Суду надана копія Договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між продавцем ОСОБА_5 та покупцями ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Кушнір А.В. 02 липня 2025 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1713.

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до суду не з`явилися та в подальшому позивач відкликав своє клопотання про їх допит у судовому засіданні.

Норми права, які застосував суд вирішуючи справу.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).

За змістом ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (ст. 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, відповідно до якої якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позикодавцем та боржником правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Що стосується зустрічного позову.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В той же час відповідно до статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, враховуючи вищевказані процесуальні норми, слід зазначити, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Мотиви з яких виходив суд.

Враховуючи досліджені у судовому засіданні докази та вищенаведені законодавчі положення, суд, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, згідно з якими договір позики є реальним договором та вважається укладеним лише з моменту передачі грошових коштів позичальнику, а тому встановлення факту такої передачі є обов`язковою умовою для вирішення спору про стягнення боргу за договором позики.

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що «договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику».

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Також суд враховує правовий висновок Верховного Суду, зроблений ним у постанові від 31.01.2024 (справа №448/852/21) про те, що:

- у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання саме боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови;

- договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей;

- таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії;

- Верховний Суд України та Верховний Суд неодноразово зазначали, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказував про те, що між ним та відповідачкою ОСОБА_2 01 липня 2025 року укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримала в борг кошти у розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США та зобов`язалася повернути їх у строк до 31 грудня 2025 року.

Під час дослідження правової природи укладеного договору суд враховує те, що розписка складена 01.07.2025, а 02.07.2025 укладений договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки. ОСОБА_2 вказує про те, що 10 000 доларів США не отримувала від ОСОБА_1 , а мала сплатити ці кошти до нового року, після впорядкування ОСОБА_1 земельних ділянок.

Однак суд погоджується із доводами представника позивача ОСОБА_3 про те, що розписка не містить жодної згадки про договір купівлі-продажу нерухомості, про конкретний об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, земельні ділянки), про продавця ОСОБА_5 , про ціну продажу чи про «впорядкування меж земельних ділянок».

Для доведення своїх позовних вимог представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Квак В.В., фактично посилається на слово «позика», використане в розписці, що на його думку підтверджує наявність зобов`язання між сторонами.

Однак, зважаючи на дійсний текст написаної та підписаної ОСОБА_2 розписки суд констатує, що зміст документу не підтверджує конкретного моменту (дати) отримання нею грошових коштів у розмірі 10 000 доларів США у ОСОБА_1 .

Зі змісту розписки не можливо з точністю встановити, що ОСОБА_2 отримала кошти; від кого саме отримала; у якій сумі; що кошти передані саме як позика.

У розписці відсутні слова «отримала», «одержала», «отримала від ОСОБА_1 », «грошові кошти передані» тощо.

Під час розгляду справи не встановлено коли саме відбулася передача грошових коштів, як саме та у присутності кого.

Наданий суду документ лише містить лише зобов`язання у майбутньому сплатити певну суму без зазначення факту отримання коштів, а тому не може бути безумовним доказом укладення договору позики.

Суд зауважує, що зазначені у розписці свідки лише підтверджують зобов`язання ОСОБА_2 повернути грошові кошти.

Також суд задовольнив клопотання позивача про виклик свідків, однак під час розгляду справи останній відкликав своє клопотання про допит свідків у справі.

Натомість ОСОБА_2 взагалі заперечила факт наявності свідків під час складення розписки, а також зауважує про те, що вони не були і свідками передачі коштів, оскільки кошти фактично в борг не передавались.

Незважаючи на заперечення відповідачки щодо факту передачі коштів, позивач не надав жодного іншого доказу передачі 10 000 доларів США, не наполягав на допиті зазначених у розписці свідків та не заявляв клопотань про витребування інших доказів, що відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України покладає на нього ризик недоведеності відповідних обставин.

За таких обставин суд констатує, що позивач за первісним позовом не довів, факту передачі ним коштів у позику, а відтак укладення договору позики та виникнення між ним та ОСОБА_2 боргових відносин.

Суд дійшов висновку про недоведеність факту передачі коштів та виникнення між сторонами правовідносин позики, а тому спірна розписка не підтверджує укладення договору позики та не породжує для відповідачки обов`язку повернення коштів.

Оцінка суду щодо вимог за зустрічним позовом.

На обґрунтування зустрічного позову про визнання розписки від 07.07.2025 недійсною ОСОБА_2 зазначила, що грошових коштів, які вказані у розписці від ОСОБА_1 вона не отримувала, а придбала за договором купівлі-продажу земельну ділянку та житловий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В ході продажу виявились недоліки будівництва, проблеми з розмежуванням земельних ділянок, тому ОСОБА_1 запропонував заплатити основну суму покупки при укладенні договору купівлі-продажу в нотаріуса, а решту в сумі 10 000 доларів США віддати до нового року, коли ОСОБА_1 впорядкує документально межі земельної ділянки.

Окрім того вказує, що в ОСОБА_9 є ще одна розписка/заява, написана нею, в якій викладено умови продажу житлового будинку та земельних ділянок, а саме що основна сума сплачується ОСОБА_2 одразу, а 10 000 доларів до нового року, після впорядкування земельних ділянок.

Зустрічний позов ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що не отримувала від ОСОБА_1 коштів у борг.

Факт надання розписки та дійсність свого підпису у ньому ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечувалося.

Зміст оскаржуваного Договору позики не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Доказів про відсутність у сторін договору необхідного обсягу цивільної дієздатності, відсутності вільного волевиявлення та того, що такий Договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, - позивачем за зустрічним позовом не надано.

Про вчинення такого Договору під впливом обману (ст.230 ЦК України), насильства (ст.231 ЦК України), зловмисної домовленості позичальника з позикодавцем (ст.232 ЦК України) або під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України), ОСОБА_2 у зустрічному позові не заявляє.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Також суд звертає увагу і на те, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (пункт 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц). Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Якщо в ході розгляду судового спору суд виявить ознаки, за якими договір можна визначити як неукладений, а, отже, таким, що не породжує правових наслідків (ухвала ВССУ від 30.09.2015 року у справі № 6-22599св15), і тому не потребує визнання недійсним, то суд має вказувати про це у мотивувальній частині судового рішення.

ОСОБА_2 заперечує факт отримання грошей та існування договору позики, а тому суд врахував ці обставини під час розгляду первісного позову.

Оскільки суд не встановив факту передачі коштів, що є істотною умовою реального договору позики, суд дійшов висновку про недоведеність виникнення між сторонами правовідносин позики. За таких обставин відсутні підстави для оцінки договору на предмет його недійсності, оскільки питання дійсності виникає лише щодо укладеного правочину.

Встановлені у цій справі судом обставини не є підставою для визнання договору недійсним, а можуть лише бути підставою для відмови в задоволення вимог щодо стягнення коштів.

Висновки суду.

На основі всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивач, як на підставу заявлених вимог підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд доходить висновку, що у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики потрібно відмовити.

Також суд відмовляє і у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання розписки недійсною, у зв`язку із обраним неналежним способом захисту.

Стосовно заходів забезпечення позову, застосованих судом.

Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 16.03.2026 задоволено частково заяву ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник, адвокат Квак Вадим Васильович, відповідачка ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Вжито заходи забезпечення позову у справі 726/683/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, шляхом накладення арешту на майно яке належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , в межах ціни позову 432 747,00 грн, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1419703673101.

Заборонено ОСОБА_2 , а також будь-яким іншим особам, державним реєстраторам, нотаріусам, суб`єктам державної реєстрації прав вчиняти дії, спрямовані на відчуження, поділ, виділ частки, перереєстрацію, передачу в іпотеку, заставу, внесення до статутного капіталу, дарування, купівлю-продаж чи інше обтяження вказаного нерухомого майна.

Відповідно до ч.9 ст. 158 ЦПК України, у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Отже суд вважає за необхідне скасувати вжиті у справі заходи забезпечення позову, у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).

Тому з огляду на це та те, що у задоволенні позовних вимог як за первісним, так і за зустрічним позовом суд відмовляє повністю, у стягненні судового збору, який було сплачено і первісним позивачем і позивачем за зустрічним позовом, слід відмовити. У цьому випадку судовий збір покладається на кожну сторону яка його сплатила.

На підставі ст.ст. 16, 202, 207, 526, 530, 545, 610, 626, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 4, 5, 10-13, 76-83, 89, 141, 206, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, ч.6 ст. 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання розписки недійсною.

Скасувати заходи забезпечення позову, які вжиті ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 16.03.2026 якою накладено арешт на майно яке належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , в межах ціни позову 432 747,00 грн, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1419703673101, а також заборонено ОСОБА_2 , будь-яким іншим особам, державним реєстраторам, нотаріусам, суб`єктам державної реєстрації прав вчиняти дії, спрямовані на відчуження, поділ, виділ частки, перереєстрацію, передачу в іпотеку, заставу, внесення до статутного капіталу, дарування, купівлю-продаж чи інше обтяження вказаного нерухомого майна.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Головуючий суддя С. А. Асташев