Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №240/11909/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Житомир справа № 240/11909/25

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та щодо невиплати компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати індексації;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 1595 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 01.01.2021 по 14.05.2025 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплаті на суму несвоєчасно виплаченої індексації 88291,59 грн за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати 15.05.2025.

У позовній заяві позивач стверджує, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсацію втрати частини доходів.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

05.05.2025 до Житомирського окружного адміністративного суду надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач проти позовних вимог заперечує, просить відмовити у їх задоволенні. У відзиві зазначено про те, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців, у зв`язку з чим відсутні підстави для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Збройних Силах України. Місце проходження служби: Військова частина НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 звільнений з військової служби з 31.12.2020.

При звільненні зі служби позивачу не було виплачено грошове забезпечення у повному розмірі.

Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення по день фактичної виплати грошового забезпечення, а також на компенсацію втрати частини доходів.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами суд зазначає наступне.

Постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Схожа правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18.

Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частина 1 статті 47 Кодексу законів про працю України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, що була чинною станом на час звільнення позивача, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, у редакції чинній станом на час звільнення позивача, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" внесені зміни до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, які набрали чинності з 19.07.2022.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, у чинній з 19.07.2022 редакції, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, у чинній з 19.07.2022 редакції, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже до 19.07.2022 виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не обмежувалася будь яким періодом, а після 19.07.2022 законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

Враховуючи, що позивачу не виплачено грошове забезпечення у повному обсязі у день звільнення, суд вважає, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Як роз`яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Однак, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно слід поділити на 2 частини: до 19.07.2022 і після 19.07.2022, тобто до набрання чинності змін до статті 117 КЗпП і після цього.

Що стосується періоду до 19.07.2022, то згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Що стосується періоду після 19.07.2022, то згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 Постанова ВП ВС від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, суд може зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності.

Отже, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Враховуючи наведені висновки Верховного Суду, виходячи із засад співмірності, суд вважає, що слід застосувати висновки Верховного Суду та зменшити розмір відшкодування передбачений статтею 117 КЗпП України.

Позивача звільнено з військової служби 31.12.2020, наступним днем після дня звільнення є 01.01.2021, а виплата грошового забезпечення у повному обсязі відповідачем здійснена 15.05.2025.

Позивачу при звільненні виплачено 218822,50 грн.

Остаточний розрахунок проведено у розмірі 88291,59 грн. (59811,86 грн 17.04.2025 і 28479,73 грн 15.05.2025).

Тобто, у день звільнення мало бути виплачено 307114,09 грн (100%) = 218822,50 грн (виплачено у день звільнення - 71,25%) + 88291,59 грн (не виплачено у день звільнення - 28,75%).

Час затримки розрахунку при звільненні з 01.01.2021 (наступний день після дня звільнення) до 19.07.2022 (день набрання чинності змін до ст. 117 КЗпП) складає 565 днів.

Розмір середньоденного заробітку позивача складає: лютий 2025 року + березень 2025 року 77868 грн / 59 днів = 1319,80 грн.

Сума середнього заробітку за період до 19.07.2022 становить: 1319,80 грн (середньоденний заробіток позивача) х 565 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні до 19.07.2022) = 745687 грн.

Оскільки позивачу у день звільнення було виплачено грошове забезпечення у розмірі 218822,50 грн (71,25% від суми, що мала бути виплачена), то суд вважає справедливим способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 214385,01 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 28,75% від загальної суми середнього заробітку за вказаний період (745687 грн х 0,2875), та є пропорційним по відношенню до виплаченої із затримкою суми у розмірі 88291,59 грн (28,75% від суми, що мала бути виплачена).

Щодо середнього заробітку за період після 19.07.2022, враховуючи законодавчі обмеження у 6 місяців, середній заробіток становить 1319,80 грн (середньоденний заробіток позивача) х 183 (кількість днів у 6 місяцях) = 241523,40 грн за період з 19.07.2022 до 15.05.2025.

Оскільки позивачу у день звільнення було виплачено грошове забезпечення у розмірі 218822,50 грн (71,25% від суми, що мала бути виплачена), то суд вважає справедливим способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 69437,97 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 28,75% від загальної суми середнього заробітку за вказаний період (241523,40 х 0,2875), та є пропорційним по відношенню до виплаченої із затримкою суми у розмірі 88291,59 грн (28,75% від суми, що мала бути виплачена).

Разом до стягнення 214385,01 грн + 69437,97 грн = 283822,98 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2021 до 15.05.2025.

Враховуючи наведене суд задовольняє позовні вимоги частково та стягує з відповідача на користь позивача 283822,98 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо виплати компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ) врегульовано, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

За змістом статті 2 Закону №2050-ІІІ під доходами у Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення) та сума індексації грошових доходів громадян.

Позивачу несвоєчасно виплачене грошове забезпечення у повному розмірі, отже позивач має право на компенсацію втрати частини доходів через їх несвоєчасну виплату.

Використане у статті 3 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ) формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Суд, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум грошового забезпечення, вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Схожа правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд, у відповідності до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України стягує судові витрати із відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 72, 77, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що виразилась у невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення у повному розмірі у день звільнення.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 283822,98 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2021 до 14.05.2025.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 01.01.2021 по день фактичної виплати - 15.05.2025.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 1211,20 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Гурін