Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №643/21461/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/21461/25

Провадження № 2/643/2605/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Штонди В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про зняття арешту з майна,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі – відповідач), відповідно до змісту якого просить суд зняти арешт з нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1 , запис про обтяження № 52655200, зареєстровано: 31.07.2012, реєстраційний номер обтяження: 12809973, підстава обтяження: Ухвала про забезпечення позову, серія та номер: б/н, виданий 24.07.2012, видавник: Лозівський міськрайонний суд Харківської області, справа № 2025/4236/12, суддя Каращук Т.О.

Також позивач просив суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1 211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що він є власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 30.05.2011. Однак, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався, що на належну йому квартиру було накладено арешт на підставі ухвали Лозівського міськрайонного суду Харківської області про забезпечення позову від 24.07.2012 у справі № 2025/4236/2012. Однак позивач не є стороною будь-яких судових справ, у тому числі справи № 2025/4236/2012, жодних відкритих виконавчих проваджень не має. Наявність накладеного арешту порушує права позивача як власника квартири.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх. При цьому, до закінчення судових дебатів представник позивача зробив заяву відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України про те, що докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу будуть подані ним протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом направлення судових повісток за адресою реєстрації його місця проживання: АДРЕСА_2 , які були повернути органом поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній».

Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

До повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 194/1422/19, від 23.09.2021 у справі № 757/56776/20-ц.

У постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18 зазначено, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Статтею 223 ЦПК України визначені наслідки неявки учасників справи у судове засідання.

Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (ч. 4 ст. 223 ЦПК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.05.2011 між позивачем (Покупець) та відповідачем (Продавець) було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до п. 1 якого ОСОБА_2 передає у власність (продає), а ОСОБА_1 приймає у власність (купує) та сплачує за квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , визначену цим договором суму.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24.07.2012 у справі № 2025/4236/2012 заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову було задоволено: накладено арешт та заборону на відчуження на квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав № 30309758 від 16.06.2011 та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 443704530 від 16.09.2025, позивач наразі є власником квартири АДРЕСА_1 , на яку накладено арешт: запис про обтяження № 52655200, зареєстровано: 31.07.2012, реєстраційний номер обтяження: 12809973, підстава обтяження: Ухвала про забезпечення позову, серія та номер: б/н, виданий 24.07.2012, видавник: Лозівський міськрайонний суд Харківської області, справа № 2025/4236/12, суддя Каращук Т.О.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30.05.2011, на яку ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24.07.2012 у справі № 2025/4236/2012 про вжиття заходів забезпечення позову було накладено арешт.

При цьому, сторонами у справі № 2025/4236/2012 були ОСОБА_3 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач).

Водночас за приписами частини першої статті 158 ЦПК України із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно) може звернутися виключно учасник справи. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутися до суду з позовом про зняття з нього арешту. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 753/12741/17 (провадження № 61-15806св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 607/15533/17 (провадження № 61-43809св18), від 06 травня 2020 року у справі № 756/8156/18 (провадження № 61-48774св18), від 19 листопада 2020 року у справі № 759/3883/17 (провадження № 61-21905св19), від 27 січня 2021 року у справі № 757/9023/18-ц (провадження № 61-14051св19), від 10 лютого 2021 року у справі № 641/1271/19-ц (провадження № 61-5579св20), від 25 травня 2023 року у справі № 334/1250/22 (провадження № 61-12728св22).

Водночас суд враховує, що на момент постановлення ухвали про забезпечення позову від 24 липня 2012 року право власності на спірну квартиру вже понад рік належало позивачу, оскільки перехід права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відбувся на підставі договору купівлі-продажу від 30 травня 2011 року та був зареєстрований у встановленому законом порядку.

Отже, на час застосування заходів забезпечення позову квартира вже не належала відповідачу у справі № 2025/4236/2012, а перебувала у власності особи, яка не була учасником зазначеного судового процесу.

Правова природа забезпечення позову полягає у тимчасовому обмеженні певних прав особи з метою гарантування реального виконання можливого судового рішення. Такі заходи мають допоміжний та тимчасовий характер, а їх існування є виправданим лише за умови наявності правового зв`язку між майном, на яке накладено обмеження, та предметом спору.

Разом із тим матеріали справи не містять доказів того, що позивач був учасником справи № 2025/4236/2012, що до нього пред`являлися будь-які вимоги або що належне йому майно було предметом спору між сторонами зазначеної справи.

За таких обставин подальше збереження арешту на майно позивача фактично створює необґрунтовані та непропорційні обмеження його права власності, оскільки позбавляє його можливості вільно розпоряджатися належною йому квартирою без існування достатньої правової підстави для такого втручання.

З урахуванням установлених обставин суд дійшов висновку, що позивач довів належними та допустимими доказами належність йому права власності на спірну квартиру, наявність чинного арешту, який обмежує його право розпорядження майном, а також відсутність правових підстав для подальшого збереження такого обтяження.

Суд враховує, що арешт існує понад тринадцять років, тоді як будь-яких доказів необхідності подальшого обмеження прав позивача матеріали справи не містять. Сам по собі факт існування запису про арешт не може розглядатися як безумовна та безстрокова підстава для обмеження конституційного права особи на мирне володіння своїм майном.

Збереження арешту за відсутності належного правового обґрунтування суперечило б принципам справедливості, добросовісності та розумності, закріпленим у статті 3 ЦК України, а також призводило б до невиправданого та непропорційного втручання у право власності позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що існуючий арешт створює триваючі перешкоди у здійсненні позивачем правомочностей власника, а тому порушене право підлягає судовому захисту шляхом звільнення квартири АДРЕСА_1 з-під арешту.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Зняти арешт з нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1 , запис про обтяження № 52655200, зареєстровано: 31.07.2012, реєстраційний номер обтяження: 12809973, підстава обтяження: Ухвала про забезпечення позову, серія та номер: б/н, виданий 24.07.2012, видавник: Лозівський міськрайонний суд Харківської області, справа № 2025/4236/12, суддя Каращук Т.О.

3. Відповідно до статті 246, пункту 5 частини 7 статті 265 ЦПК України призначити судове засідання для вирішення питання про витрати на професійну правничу допомогу на 21.07.2026 р. о 14:00 год. Засідання відбудеться у приміщенні Салтівського районного суду міста Харкова за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний, буд. 38-Є.

4. Зобов`язати ОСОБА_1 протягом п`яти днів після ухвалення рішення надати суду докази понесення витрат на професійну правничу допомогу.

5. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_4 ).

7. Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 ).

Повне рішення складено 22.06.2026 року.

Суддя Н.В. Новіченко