Вирок від 22 червня 2026 р. у справі №641/3858/25 — Слобідський районний суд міста Харкова

Слобідський районний суд міста Харкова

Номер провадження 1-кп/641/109/2026 Справа № 641/3858/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року Слобідський районний суд міста Харкова в складі:

головуючої судді - ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судових засідань - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

захисника - ОСОБА_4 ,

законного представника

неповнолітнього обвинуваченого - ОСОБА_5 ,

неповнолітнього обвинуваченого - ОСОБА_6

розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова матеріали кримінального провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025221150000023 від 04.01.2025 року відносно неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Харкова, українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення- злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.

встановив:

Неповнолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з особою матеріали щодо якої видалені в окреме провадження, в період дії воєнного стану, поширеного на території України, 10.12.2024 року близько 18:00 годин, більш точний час невстановлений, перебували поряд з муніципальною парковкою за адресою: АДРЕСА_2 , яка огороджена парканом та знаходиться під охороною, де побачили належні раніше незнайомому їм ОСОБА_7 запчастини до автомобілів. В цей момент у неповнолітнього ОСОБА_6 та особою матеріали щодо якої видалені в окреме провадження, виник спільний злочинний умисел спрямований на таємне викрадення чужого майна. Реалізуючи свій спільний злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна та звернення його на свою користь, ОСОБА_6 домовившись між собою на вчинення спільних дій, діючи умисно за попередньою з мовою в групі з особою матеріали щодо якої видалені в окреме провадження, протиправно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно- небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, впевнившись в тому, що за їх діями ніхто не спостерігає, підійшли до паркану парковки, де неповнолітній ОСОБА_6 переліз через паркан, таким чином незаконно проник на територію муніципальної парковки, звідки почав передати через нього особі матеріали щодо якої видалені в окреме провадження в руки належне ОСОБА_7 майно, а саме: компресор пневматичної системи Daf 95Хf, фірми «WАВСО», Є 2-3, вартістю 8979 грн. 67 коп., корінний лист ресори на автомобіль Москвич, 412 (45/25x6,5/1.0-1240), вартістю 350 грн. 00 коп.

Після чого, неповнолітній ОСОБА_6 спільно з особою матеріали щодо якої видалені в окреме провадження, з викраденим майном з місця скоєння кримінального правопорушення пішли, розпорядившись ним на свій розсуд, чим спричинили потерпілому ОСОБА_7 майнову шкоду на загальну суму 9329 грн 67 коп.

В судовому засіданні ОСОБА_6 вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні-злочині визнав повністю щиро розкаявся, підтвердив фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення наведені вище, зазначивши, що. Дуже шкодує про вчинене.

Потерпілий у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив призначити обвинуваченому покарання на розсуд суду.

Показання ОСОБА_6 є послідовними, логічними, об`єктивно і досить повно відображають обстановку і обставини скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення, пояснюють мотив скоєного, підстав для самообмови судом не встановлено, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Враховуючи, що обвинувачений не оспорює фактичні обставини справи та судом встановлено, що він вірно розуміє ці обставини, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, вислухавши думку учасників судового процесу та роз`яснивши їм правові наслідки застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого.

Враховуючи, що ОСОБА_6 у судовому засіданні визнав свою вину у повному обсязі, не оспорював обставини вчинення ним кримінального правопорушення, суд, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники зміст цих обставин. Чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суд застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним (справа Дж. Мюрей проти Сполученого Королівства).

З урахуванням викладеного, розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, дотримуючись принципу змагальності сторін та свободі в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_6 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження і дії ОСОБА_6 суд кваліфікує за ч.4 ст.185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна ( крадіжка), вчинена за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням у сховище, вчинена в умовах воєнного стану.

Обираючи міру покарання, суд враховує ступінь тяжкості скоєного, позиції сторони обвинувачення висловлену під час судових дебатів, обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого,умови життя і виховання обвинуваченого, рівень його розвитку.

Так, ОСОБА_6 , раніше не судимий, у лікаря нарколога та у лікаря психіатра на обліку не перебуває.

Відповідно до досудової доповіді, орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_6 можливе без позбавлення або обмеження волі. У разі застосування до ОСОБА_6 покарання без позбавлення волі, орган пробації вважає доцільним покласти на нього , окрім обов`язків, ще і додаткові обовязки, відповідно п.п.4,6 ч.3 ст. 76 КК України

Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнає шире каяття, та вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім

Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

За таких обставин, для досягнення мети покарання визначеної ст. 50 КК України, суд приходить до висновку, щодо призначення ОСОБА_6 покарання у вигляді позбавлення волі, при цьому суд вважає за можливе не призначати йому максимальне покарання, передбачене Законом.

Крім того, зі змісту ст. ст. 75, 104 КК України вбачається, що застосування закріплених у ній правил - звільнення від відбування покарання з випробуванням - допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства. Застосування судом ст. 75 КК має бути належним чином умотивовано.

Суд враховує, дані про особу обвинуваченого, щире каяття, характеристику обвинуваченого, відсутність тяжких наслідків від вчинення кримінального правопорушення, наявність обставин, що пом`якшують його покарання, те що обвинувачений від слідства й суду не ухилявся, та вважає можливим звільнити обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75, 104 КК України з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Крім того, призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.

Відповідно до ст. 127-129 Кримінального процесуального кодексу України, під час вирішення цивільного позову потерпілого, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд виходив з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 1177 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1)втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1-4 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

При цьому суд зауважує, що у відповідності до вимог ст. 1179 ЦК України, неповнолітня особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

Водночас майнова відповідальність неповнолітніх має свої специфічні риси. Така специфіка передбачена у ч. 2 ст. 1179 ЦК України, відповідно до якої, у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником. За своїм характером відповідальність батьків та піклувальників неповнолітнього є додатковою, або субсидіарною. Її суть полягає в тому, що вищевказані особи відповідають перед потерпілим у тій частині, в якій не можуть відповідати самі неповнолітні через відсутність у них майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Виходячи із зазначених вимог закону, стягнення коштів в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди у справі підлягає з неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 . За наявності підстав, передбачених в ч. 2 ст. 1179 ЦК України, а саме: відсутність у неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 , майна та доходу, достатнього для відшкодування завданої ним шкоди, кошти на відшкодування матеріальної шкоди, моральної шкоди в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі підлягають з його матері - законного представника ОСОБА_5 ..

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 до обвинуваченого ОСОБА_6 про відшкодування 4 664 грн 83 коп. матеріальної шкоди та 10 000 грн. моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням, підлягає частковому задоволенню, оскільки у судовому засіданні вставленого вину обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, обвинувачений визнав цивільний позов у повному обсязі та добровільно вже відшкодував потерпілому 5 000 грн. За таких обставин стягненню з законного представника обвинуваченого на користь потерпілого підлягає сума моральної шкоди в розмірі 9 664 грн 83 коп.

Питання щодо скасування арешту майна, судових витрат та речових доказів буде вирішено при розгляді виділених матеріалів кримінальних проваджень за обвинуваченням ОСОБА_8 .

Відповідно до ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст. ст. 368, 370, 374, 615 КПК України, суд -

у х в а л и в:

ОСОБА_6 визнати винним у пред`явленому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення -злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначити йому покарання у виді П`ЯТИ років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 75, 104 КК України ОСОБА_6 звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на ДВА роки.

Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 моральну шкоду у розмірі 9 664 (дев`ять тисяч шістсот шістдесят чотири) грн. 83 коп.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Слобідський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Засудженому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя - ОСОБА_1