Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №953/10543/25 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/10543/25

н/п 2/953/555/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року Київський районний суд міста Харкова у складі:

судді Єфіменко Н.В.,

за участі секретаря Лущан В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна,

встановив:

06 жовтня 2025 року ОСОБА_1 (далі: позивач-1), ОСОБА_2 (далі: позивач-2) звернулись до ОСОБА_3 (далі: відповідач) з позовом про припинення права спільної сумісної власності на 72/100 частин кв. АДРЕСА_1 , визнання за кожним право власності на 24/100 частин на кв. АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі посилались на належність 72/100 частин кв. АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності їм і відповідачу та наявність конфліктних стосунків щодо користування вказаною квартиною, сплати комунальних послуг. Позивачі неодноразово пропонували відповідачу укласти договір про поділ спільного сумісного майна та визначення часток, однак відповідач відмовляється, що позбавляє їх права розпорядження належним майном.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на набуття квартири наслідком попереднього обміну двокімнатної квартири у м. Житомирі виданої йому наказом командуючого Прикарпатським Військовим Округом КЕВ Житомирського гарнізону.

До судового засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не з`явились. Представник позивачів розгляд справи просив здійснювати за своєї відсутності. Відповідач причину неявки не сповістив.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи належним чином повідомленого про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Приписами ч.3 ст.131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, стосовно яких наявні відомості повідомлення про явку в суд, не є порушенням ст.129 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи.

Судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини:

72/100 частин кв. АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належать позивачам та відповідачу на підставі розпорядження №6361 від 31.05.2000, що підтверджено свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 від 31.05.2000, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договором (а.с.16-17, 11).

28/100 частин кв. АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належать позивачу-1 на підставі договору купівлі-продажу №132 від підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договором (а.с.11, 22-25).

13.05.2024 заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова шлюб між позивачем-2 та відповідачем розірваний (а.с.26-27).

10.04.2026 відповідач звернувся до ХРУП №1 ГУНП в Харківській області із заявою про здійснення невстановленою особою підробки документі на території Київського району м. Харкова, що підтверджено витягом з ЄРДР №12026226130000111 (а.с.126).

Встановивши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд висновує:

Щодо вимоги про припинення права спільної сумісної власності на кв.24/100 частин на кв. АДРЕСА_1 .

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у ст.16 ЦК, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Так, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).

Верховний Суд підкреслює, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (п.6.21), від 02.02.021у справі №925/642/19 (п.52).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові у п.40 постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 виснувала, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту.

Таким чином, за обрання позивачами неналежного способу захисту прав, вимога про припинення права спільної сумісної власності, задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про визнання права власності на 24/100 частин кв.24/100 частин на кв. АДРЕСА_1 .

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, що передбачено ч.1 ст.319 ЦК України.

Відповідно до ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частиною 1 ст.368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Приписами ч.2 ст.368 ЦК України передбачено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом, що передбачено ч.1 ст.372 ЦК України.

У відповідності до ч.2 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Згідно ч.3 ст.372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно ст. 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлено, що 72/100 часток кв. АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належать позивачам та відповідачу. Підстав для збільшення або зменшення часток співвласників судом встановлено, а відтак, частки співвласників є рівними та становлять 24/100.

Враховуючи, що між сторонами наявні конфліктні стосунки, що позбавляє співвласників – позивачів володіти, користуватись, розпоряджатись своєю часткою квартири на власний розсуд, суд дійшов висновку наявність підстав поділу 72/100 часток кв. АДРЕСА_1 майна шляхом визначення часток за кожним співвласників у розмірі 24/100 часток.

З урахуванням викладено, позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ринкова вартість 72/100 часток кв. АДРЕСА_1 становить 770 000 грн., відповідно вартість 24/100 – 256 666,67 грн.

Так, кожен із позивачів мав сплатити судовий збір за вимогу не майнового характеру 1 211,20 грн. та за вимогу майнового характеру – 2 566,67 грн.

Кожним позивачем сплачений судовий у розмірі 3 850 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивачів підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за вимогу майнового характеру.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі, у відповідності до вимог ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється.

Керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 141, 247, 264, 265 ЦПК України суд,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 24/100 часток кв. АДРЕСА_1 .

Визначити за ОСОБА_2 право власності на 24/100 часток кв. АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 566 (дві тисячі п`ятсот шістдесят шість) грн. 67 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 зі сплати судового збору у розмірі 2 566 (дві тисячі п`ятсот шістдесят шість) грн. 67 коп.

В іншій частині позову, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Позивач-1: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Позивач-2: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складений 22.06.2026.

Суддя Н.В. Єфіменко