Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №160/609/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 рокуСправа №160/609/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

12.01.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо ненарахування та невиплати Позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку у зв`язку із навчанням у Національному технічному університеті «Дніпровська політехніка» за період з 2022 по 2025 роки за 145 календарних днів, що передбачена статтею 15 Закону України "Про відпустки" обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану";

- зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку у зв`язку із навчанням у Національному технічному університеті «Дніпровська політехніка» за період з 2022 по 2025 роки за 145 календарних днів, що передбачена статтею 15 Закону України "Про відпустки" обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 у період з 01.11.2021 по 11.07.2025 проходив військову службу за контрактом та був звільнений з військової частини НОМЕР_1 . Під час звільнення позивачу було відмовлено у наданні щорічної основної відпустки у зв`язку зі звільненням. Також позивач не зміг скористатись жодним днем основної щорічної відпустки, іншими видами відпусток, внаслідок отриманого поранення та довготривалого лікування та не отримав компенсацію при звільненні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 13.02.2026, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

30.01.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи наступним. Відповідно до 24 Закону України «Про відпустки», ст. 83 Кодексу законів про працю, передбачена грошова компенсація лише за основну щорічну відпустку та додаткову відпустку працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, додаткова відпустка у зв`язку з навчанням у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі - не компенсуються грошовими коштами при звільнені. Також, виплата додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», не має постійного характеру, тому не входить до складу грошового забезпечення. Окрім того, представник зауважує, що позивачем про порушено строки звернення до адміністративного суду та просить залишити позов без розгляду.

Що стосується посилань відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1-2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX чинній з 19.07.2022 року працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Суд зазначає, що до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом з цим, 12 грудня 2025 року Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України та ухвалила Рішення № 1-р/2025, згідно якого суд наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України. Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

З урахуванням зазначеного, у суду відсутні підстави вважати, що позивач пропустив строк звернення до суду.

11.02.2026 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 підтримав доводи позовної заяви та просив задовольнити її в повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 01.11.2021 по 11.07.2025 проходив військову службу за контрактом та був звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2025 №192, з 11.07.2025 виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Позивач приймав участь в антитерористичній операції та у складі операції об`єднаних сил, у зв`язку із чим отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 03.08.2018 року.

Під час виконання обов`язків військової служби при захисті Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України, під час безпосередньої участі в заходах національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, у 2024 році позивач отримав важке поранення, перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, що підтверджується медичною документацією та не заперечується відповідачем.

Позивач отримав статус особи з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни серії НОМЕР_3 від 15.09.2025 року.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач здобував освіту у Національному технічному університеті «Дніпровська політехніка» у заочній формі та складав сесії згідно довідок-викликів (форма №Н-5.01) № 12-36/347-ІГСНз від 29.02.2024, № 12-36/369-ІГСНз від 19.09.2024, № 12-36/388-ІГСНз від 07.02.2025, № 12-36/401-ІГСНз від 26.05.2025, № 12-36/324а-ІГСНз від 11.10.2023, № 12-36/287-ІГСНз від 23.03.2023, № 12-36/249-ІГСНз від 06.10.2022.

Отже, позивач перебував на військовій службі та одночасно заочно здобував освіту у Національному технічному університеті «Дніпровська політехніка».

З матеріалів справи та відзиву на позовну заяву вбачається, що компенсація за не використану додаткову відпустку у зв`язку з навчанням за період з 2022 по 2025 роки виплачена позивачу не була за відсутності на те правових підстав.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку у зв`язку із навчанням, позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 4 Закон України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

За приписам статті 15 Закону №504/96-ВР працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки:

1) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому та другому курсах у вищих навчальних закладах:

першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 10 календарних днів,

третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів,

незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - 30 календарних днів;

2) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у вищих навчальних закладах:

першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів,

третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 30 календарних днів,

незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - 40 календарних днів;

3) на період складання державних іспитів у вищих навчальних закладах незалежно від рівня акредитації - 30 календарних днів;

4) на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання першого та другого рівнів акредитації, - два місяці, а у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації - чотири місяці.

Тривалість додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною (вечірньою) формою навчання у навчальних закладах післядипломної освіти та вищих навчальних закладах, що мають у своєму підпорядкуванні підрозділи післядипломної освіти, визначається як для осіб, які навчаються на третьому і наступних курсах вищого навчального закладу відповідного рівня акредитації.

Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів та за їх бажанням протягом чотирьох років навчання - один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника.

Для працівників, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може встановлюватись інша тривалість відпусток у зв`язку з навчанням.

Відпустки, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої та частиною четвертою цієї статті, надаються впродовж навчального року.

Відповідно до статті 21 Закону №504/96-ВР, заробітна плата працівникам за весь час відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено законодавством, трудовим або колективним договором. Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв`язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом, за їх бажанням та на підставі заяви виплачується грошова компенсація за всі не використані ними дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Відповідна заява подається не пізніше останнього дня місяця, в якому працівник був увільнений від роботи у зв`язку з призовом на військову службу.

У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.

За приписами частини 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Частиною 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Відповідно до абз. 8 частини 18 статті 10-1 Закону № 2011-XII, під час дії воєнного стану військовослужбовцям віком від 18 до 25 років, які не мають вищої освіти та які навчаються у закладах вищої або фахової передвищої освіти для здобуття відповідного рівня освіти, крім вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, надається відпустка у зв`язку з навчанням, передбачена статтею 15 Закону України "Про відпустки".

За приписами ч.17 статті 10-1 Закону № 2011-XII, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України "Про відпустки"), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.

Згідно ч. 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки», законодавцем визначено вичерпний перелік видів відпусток, за які при звільненні працівника (у тому числі військовослужбовця) виплачується грошова компенсація. До таких належать щорічні відпустки, а також додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Норми статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у своїй редакції (зокрема, пункт 14) повністю корелюють з положеннями Закону «Про відпустки» та не містять приписів щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні навчальної відпустки.

Суд також враховує, що, попри право військовослужбовців на навчальну відпустку відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», реалізація такого права обмежується спеціальним законодавством, а саме пунктом 19 статті 10-1 цього ж Закону, який в умовах дії воєнного стану фактично припиняє надання «інших видів відпусток», окрім прямо передбачених винятків. При цьому суд зауважує, що позивач (1987 року народження) не підпадає під дію абзацу 8 частини 18 статті 10-1 Закону, який визначає спеціальні гарантії щодо навчальних відпусток для осіб віком від 18 до 25 років, і в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач здобуває освіту вперше (вищу або фахову), тобто не мають вищої освіти, що є обов`язковою умовою для застосування відповідних соціальних гарантій.

З огляду на викладене, чинне законодавство України не передбачає механізму заміни невикористаних днів навчальної відпустки грошовою компенсацією.

Навчальна відпустка за своєю правовою природою є соціальною гарантією, призначеною для забезпечення навчального процесу (підготовки до іспитів, захисту дипломних робіт), а не майновим правом, що підлягає монетизації при звільненні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом 2022-2025 років отримував виклики від Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» для складання сесії (довідки-виклики № 12-36/249-ІГСНз, № 12-36/287-ІГСНз, № 12-36/324а-ІГСНз, № 12-36/347-ІГСНз, № 12-36/369-ІГСНз, № 12-36/388-ІГСНз, № 12-36/401-ІГСНз), що свідчить про реалізацію ним права на навчання.

Таким чином, обов`язок роботодавця у даному контексті полягав виключно у наданні можливості (за наявності правових підстав) для використання такої відпустки у визначені навчальним закладом строки, тоді як вимога про виплату грошової компенсації за навчальну відпустку є безпідставною та такою, що не ґрунтується на вимогах закону.

За таких обставин, суд доходить висновку, що відповідач в спірних правовідносинах діяв з дотриманням норм чинного законодавства України. Відтак, суд вважає необхідним відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За приписами частини першої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи, що позивач, відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Відповідно до частини четвертої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно частини п`ятої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132,139,193,241-246, 250, 251,257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець