Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №140/3741/26 — Волинський окружний адміністративний суд

Суд: Волинський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 22 червня 2026 р.

Справа: №140/3741/26

Суддя: Стецик Назар Васильович

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/3741/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 05.06.2025 № 555-ОС про продовження строку дії контракту ОСОБА_1 на період дії воєнного стану;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» – у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» – у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

В обгрунтування позову зазначено, що 06.06.2024 (тобто під час дії воєнного стану) позивач уклав із відповідачем строковий контракт на 1 рік (діяв до 05.06.2025).

05.03.2026 позивач звернувся до відповідача з рапортом на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» – у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. Однак відповідач відмовив позивачу, аргументуючи це тим, що під час воєнного стану всі контракти автоматично продовжуються до закінчення воєнного стану відповідно до статті 23 вищевказаного Закону.

Позивач не погоджується із бездіяльністю відповідача щодо його незвільнення з військової служби.

Вказує, що пункт 2 частини восьмої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (щодо продовження контрактів на період воєнного стану) міститься пряме застереження: «крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону». Таким чином, на переконання позивача, закон робить чіткий виняток для контрактів, підписаних під час війни. Для них діє спеціальна норма (підпункт «ж»), яка забороняє їх автоматичне продовження.

Наголошує, що оскаржуваний наказ відповідача від 05.06.2025 № 555-ОС про продовження строку дії його контракту видано без його згоди. При цьому, посилається на положення пунктів 30 та 31 Положення про проходження служби в ДПСУ, яким регламентовано, що будь-які зміни до контракту (зокрема щодо його строку) мають узгоджуватися обома сторонами в письмовій формі, підписуватися ними й дублюватися в обох примірниках. Окрім того, пункт 4 підписаного сторонами контракту регламентує, що зміни до нього вносяться тільки за згодою сторін у письмовій формі. Відтак вважає, що Військова частина НОМЕР_1 грубо порушила цю умову, змінивши істотну умову договору (строк служби) в односторонньому порядку.

З огляду на викладене просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 позивачу поновлено строк на звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала та просила суд у задоволенні позову відмовити. Зазначила, що у пункті 1 контракту від 06.06.2024 позивач взяв на себе зобов`язання проходити службу понад установлений строк у разі настання особливого періоду. Згідно з п. 2 ч. 8 ст. 23 Закону №2232-XII, під час воєнного стану дія контрактів продовжується понад встановлені строки. На цій підставі командуванням Військової частини НОМЕР_1 було видано чинний наказ № 555-ОС від 05.06.2025 про продовження служби позивача на період воєнного стану.

Звертає увагу суду, що після завершення первинного строку контракту (05.06.2025) позивач упродовж 8 місяців не висловлював незгоди з продовженням проходження служби. Він добровільно вступив на нову посаду, отримував грошове забезпечення, брав відпустки та виплати на оздоровлення за 2026 рік, що свідчить про його згоду із продовженням служби.

На переконання відповідача, рапорт про небажання продовжувати службу та звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» мав бути поданий позивачем до закінчення контракту (у 2025 році). Натомість позивач звернувся з ним лише 05.03.2026.

Окрім того стверджує про пропуск позивачем строку на звернення до суду.

27.04.2026 позивач подав до суду відповідь на відзив відповідача, в якому зазначив, що зміст укладеного ним контракту прямо передбачає необхідність укладення нового контракту, а не продовження чинного в односторонньому порядку. Таким чином, видання відповідачем наказу про продовження строку дії контракту є таким, що суперечить умовам самого контракту та порушує встановлену процедуру.

Інших заяв по суті спору від сторін до суду не надходило.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.

06.06.2024 між начальником НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України з одного боку та ОСОБА_1 (військовослужбовцем) з іншого боку, укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу строком на 1 (один) рік з 06.06.2024 по 05.06.2025 (а.с.15-16).

Наказом в.о. начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 05.06.2025 №555-ОС «По особовому складу» молодшому сержанту ОСОБА_1 продовжено дію контракту понад встановлені строки, з 06.06.2025 на період дії воєнного стану (а.с.45).

05.03.2026 позивач подав на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану (а.с.17).

Листом №08/22443/26-Вн від 13.03.2026 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.06.2025 №555-ОС позивачу продовжено термін дії контракту на період воєнного стану. З початку 2025 року рапорт щодо звільнення в запас в системі документообігу ІНФОРМАЦІЯ_1 не зареєстрований (а.с.18-19).

Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби та наказ про продовження дії контракту протиправними та звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом №2232-XI від 25.03.1992 «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі також – Закон №2232-XI).

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною першою статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною другою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 за №389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі також - Закон №1932-XII).

Статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Пунктами 1, 4 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 передбачено, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 за №2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі також триває.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин та на дату прийняття рішення у цій справі на території України діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині п`ятій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, зокрема: у мирний час (пункт 1), під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану) (пункт 2), під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (пункт 3).

Відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Вищевказаний пункт був доповнений та стаття викладена у цій редакції зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024 (далі - Закон №3633-ІХ), який набув чинності 18.05.2024.

Аналізуючи наведену правову норму, суд приходить до висновку, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ виникає на наявності таких обставин: 1) укладення контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.

Зміни внесені до Закону №2232-ХІІ Законом №3633-ІХ гармонізували між собою положення статті 23 Закону №2232-ХІІ та підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Так, відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-ХІІ під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Щодо порядку проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період, то він визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі також – Положення №1115/2009).

Згідно з пунктом 2 Положення №1115/2009 визначено, що громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі в добровільному порядку або за призовом.

Відповідно до пункту 3 Положення №1115/2009 передбачено, що у добровільному порядку в Держприкордонслужбі громадяни проходять: військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. Із громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт.

Пунктом 17 Положення №1115/2009 передбачено, що з громадянином, який вступає на військову службу, укладається контракт - письмова угода, укладена відповідно до вимог, визначених цим Положенням, між громадянином і державою, від імені якої виступає уповноважений орган Держприкордонслужби, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Згідно з пунктом 26 Положення №1115/2009 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З матеріалів справи слідує, що позивач проходить військову службу не на офіцерській посаді з 06.06.2024 на підставі контракту від 06.06.2024, укладеного на строк 1 рік по 05.06.2025 (а.с.15-16).

Згідно з пунктом 3 Контракту останній є строковим та укладений відповідно до строків, встановлених законодавством за погодженням сторін на один рік з 06.06.2024 по 05.06.2025.

Відповідно до пункту 4 Контракту встановлено, що зміни та доповнення вносяться тільки за згодою сторін у письмовій формі та не можуть суперечити законодавству.

Пунктом 6 Контракту визначено, що під час вирішення питань, які безпосередньо не обумовлені цим Контрактом, сторони керуються вимогами законодавства, що регулює порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі.

05.03.2026 ОСОБА_1 звернувся із рапортом, в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його в запас з військової служби відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ (а.с. 17).

Відповідач, відмовляючи у звільненні позивача, у відзиві на позовну заяву, зокрема зазначає, що право на звільнення з військової служби з підстави, передбаченої підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України №2232-ХІІ, є обмеженим у період дії особливого стану.

Зокрема, відповідач у своєму листі від 13.03.2026 за №08/22443/26-Вн посилається на положення частини 8 статті 23 Закону №2232-ХІІ відповідно до якої в особливий період, крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті.

Таким чином, на думку відповідача, законодавством встановлено тимчасове обмеження права позивача на звільнення з підстави, на яку посилається позивач, у зв`язку з дією особливого періоду.

Однак, суд зазначає, що у даному випадку закінчення строку контракту позивача відбулось під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. У зв`язку з закінченням строку дії контракту у військовослужбовця (позивача) виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління обов`язок забезпечити його реалізацію.

Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені у цій справі обставини, суд приходить до висновку, що позивач станом на 05.03.2026 мав право на звільнення зі служби за підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ (як такий, що уклав контракт під час дії воєнного стану), яке він і реалізував, звернувшись до командування військової частини НОМЕР_1 з відповідним рапортом, а тому бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення з військової служби ОСОБА_1 є протиправною.

Окрім того, у даному випадку відповідачем не доведено, що позивачем надавалась згода чи бажання укласти новий контракт з метою продовження військової служби, будь-яких документів, які підтверджують вжиття відповідачем заходів узгодження з позивачем внесення змін та доповнень до контракту, а також досягнення між сторонами відповідної згоди на продовження дії контракту чи укладення нового, що засвідчується підписами сторін контракту, матеріали справи не містять.

Що стосується винесення відповідачем оскаржуваного наказу №555-ОС від 05.06.2025, яким молодшому сержанту ОСОБА_1 продовжено дію контракту з 06.05.2025 на період дії воєнного стану, суд зазначає наступне.

Приписами абзацу 9 пункту 41 Положення №1115/2009 визначено, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період, визначений пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Отже, станом на дату прийняття оскаржуваного наказу 06.06.2025, законодавством була передбачена можливість продовження дії контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

В особливий період, крім періодів мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті (пункт 2 частини дев`ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Як вже було зазначено вище, відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту.

Вищенаведене положення стосується лише тих осіб, які уклали контракт під час воєнного стану. Якщо контракт було підписано до 24.02.2022 зазначена підстава не застосовується. Контракт автоматично продовжується до завершення воєнного стану.

Тобто автоматичне продовження контракту можливе лише у випадку його укладання до оголошення в Україні воєнного стану. В іншому випадку, у разі закінчення дії контракту, за згодою сторін можливе укладання нового контракту із встановленням нового строку його дії.

В даному випадку, контракт між позивачем та відповідачем укладено 06.06.2024, тобто під час дії воєнного стану, строком на один рік.

Відповідно до частини 8 статті 23 Закону №2232-ХІІ під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Таким чином положення частини восьмої статті 23 Закону №2232-ХІІ передбачають виключення із правила, коли дія контракту продовжується понад встановлені строки, зокрема, у випадку визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Як встановлено судом із змісту рапорту 05.03.2026 та матеріалів справи, докази висловлення позивачем бажання продовжувати військову службу після закінчення строку такого контракту відсутні, що є визначальною обставиною для припинення проходження позивачем військової служби.

Таким чином, у позивача, на підставі приписів пп. «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII виникло право на звільнення з військової служби після закінчення строку контракту.

Аналіз пункту 30 та пункту 31 Положення №1115/2009, якими нормативно врегульовано порядок укладення контракту, дає можливість суду дійти висновку, що оскільки контракт укладається у двох примірниках, підписується сторонами контракт, а один примірник контракту зберігається в особовій справі військовослужбовця, другий - у військовослужбовця, а відтак будь які зміни, які вносяться у такий контракт, повинні узгоджуватись сторонами укладення такого, підписувати такі зміни повинні сторони, які погодили внести такі, отримавши свій примірник, як доказ погодження волевиявлення.

Як це врегульовано п.31 Положення №1115/2009, оскільки контракт є підставою для видання наказу про прийняття громадянина на військову службу за контрактом, про продовження військової служби за новим контрактом, про залишення військовослужбовця на службі понад граничний вік перебування на військовій службі, відтак і внесення змін у контракт щодо строку дії такого водночас за погодженням сторін контракту, є підставою прийняття наказу, як управлінського документа щодо введення таких змін в дію.

Наведене кореспондує пункту 4 Контракту, підписаного позивачем та відповідачем, де зазначено, що зміни та доповнення до Контракту вносяться тільки за згодою сторін у письмовій формі та не можуть суперечити законодавству.

Між тим, оскаржуваний наказ в.о. начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 05.06.2025 №555-ОС щодо продовження дії контракту понад встановлені строки без попередньо внесення у контракт від 06.06.2024 змін сторонами контракту, перебував поза межами правового поля.

Більше того, самостійне продовження відповідачем терміну дії контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану суперечить пункту 2 частини 8 статті 23 Закону №2232-XII та абз.9 пункту 41 Положення №1115/2009 та пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII.

У контексті наведеного суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». ЄСПЛ у цій справі зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що відповідачем в односторонньому порядку без узгодження з позивачем протиправно продовжено строку дії його контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ наказ в.о. начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 05.06.2025 №555-ОС є протиправним, оскільки прийнятий без правових підстав, а відтак є таким, що підлягає скасуванню.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов`язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Суд розуміє, що питання мобілізації, призову на військову службу та проходження військової службу є надзвичайно важливими та чутливими темами в умовах введеного на території України воєнного стану та браку мобілізаційних ресурсів.

Проте, зазначені обставини не можуть бути виправданням порушень, які відбулися в спірних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 5 КАС України регламентовано, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Отже, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб`єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.

Таким чином, зважаючи на встановлену вище протиправність дій відповідача, суд приходить до висновку про задоволення позову шляхом прийняття рішення про зобов`язання відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» – у зв`язку з закінченням строку служби.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

Так, ухвалою суду 31.03.2026 позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху. Даною ухвалою визначено спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання (надіслання) до суду заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

На виконання вказаної ухвали представник позивача подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, у якій просив визнати поважними причини пропуску строку у частині оскарження наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 05.06.2025 № 555-ОС, поновити його та відкрити провадження у справі.

Проаналізувавши наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом та подані на підтвердження цього докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для поновлення зазначеного строку. Суд врахував особливий правовий статус позивача як військовослужбовця, який в умовах воєнного стану об`єктивно обмежений у можливості своєчасного звернення до суду, зокрема через виконання службових обов`язків, режим служби та обмежений доступ до правової допомоги. Також судом враховано, що після отримання інформації про існування оскаржуваного наказу позивач вжив заходів для захисту свого права без невиправданої затримки.

За таких обставин суд дійшов висновку, що пропуск строку звернення до суду у частині оскарження наказу відповідача зумовлений об`єктивними причинами, які не залежали від волі позивача, а тому є поважним.

Ухвалою суду від 08.04.2026 суд поновив позивачу строк на звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Судом встановлено, що згідно із платіжною інструкцією від 26.03.2026 позивач сплатив судовий збір в розмірі 2 129,92 грн (а.с.7).

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд задовольняє позов, то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в сумі 2192,92 грн.

Керуючись статтями 243-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 05.06.2025 №555-ОС про продовження строку дії контракту ОСОБА_1 на період дії воєнного стану.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» – у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» – у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судовий збір в сумі 2192,92 грн (дві тисячі сто дев`яносто дві гривні 92 копійки).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано судом 23 червня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя Н. В. Стецик

Оригінал: reyestr.court.gov.ua