Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №175/15264/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/15264/25

Провадження № 2/175/3112/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"22" червня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Журавель Т.С., за участю секретаря судового засідання Гусєвої К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12.01.1991 року між сторонами було укладено шлюб. У період перебування у шлюбі за спільні кошти подружжям було придбано майно, а саме: двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,20 кв.м, житловою площею 33,20 кв.м, а також панельний гараж з підвалом, розташований в АДРЕСА_2 , загальною площею 24 кв. м. Оскільки сторони не досягли згоди щодо поділу зазначеного майна, позивачка звернулася до суду з даним позовом та просить визнати за нею право власності на 1/2 частку вказаного нерухомого майна як спільного сумісного майна подружжя, а за відповідачем право власності на інші 1/2 частки зазначених об`єктів нерухомого майна.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08.10.2025 року дану позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20.01.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання учасники справи не з`явилися. Представник позивача подав заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач у судове засідання також не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, шляхом опублікування оголошення на офіційному веб сайті «Судова влада». Заяви про розгляд справи без його участі до суду не надходило, відзиву на позов від відповідача також не надходило.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 року постановлено провести заочний розгляд справи.

У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

12.01.1991 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, зареєстрований виконавчим комітетом Гоголевської сільської ради Суджанського району Курської області, номер актового запис – 1, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу №00053187064 від 22.08.2025 року.

З оригіналу договору міни від 18.10.1995 року № 1-1682, зареєстрованого в БТІ м. Краматорська 30.10.1995 року, вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснили обмін належними їм об`єктами нерухомого майна. За умовами вказаного договору сторони передали одна одній належне їм майно, у результаті чого ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_3 , а ОСОБА_3 набула права власності на житловий будинок загальною площею 46,2 кв.м., житлової площі 33,0 кв.м., розташованого за адресою: Курська область, с. Конопелька.

З наданого оригіналу договору купівлі-продажу від 12.02.1996 року №1-615, зареєстрованого в БТІ м. Краматорська 26.02.1996 року №344, ОСОБА_2 було придбано панельний гараж з підвалом № НОМЕР_1 , розташований в автокооперативі «Таврія», блок 1 в м. Краматорськ, загальною площею 24 кв.м.

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого відділом реєстрації актів громадського стану Краматорського міського управління юстиції Донецької області від 29.01.2001 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, про що зроблено актовий запис №90.

Відповідно довідок №39406 та №39403 щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, виданої управлінням реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади Краматорської міської ради що виникло в установленому законодавством порядку до 01.01.2013 року, за ОСОБА_2 станом на 31.12.2012 року зареєстровано право власності на нежитлове приміщення гаражу за адресою: АДРЕСА_4 , автокооператив «Таврія», а також квартиру, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 .

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ст. 61 СК України спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Суд звертає увагу на те, що закон передбачає презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яке набуте ними під час шлюбу. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року по справі №372/504/17, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс 17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц та від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи недосягнення сторонами згоди щодо поділу спільного майна подружжя, а також виходячи з презумпції рівності часток подружжя у спільному сумісному майні, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та визнання спільним сумісним майном подружжя набутого сторонами під час шлюбу нерухомого майна, а саме, двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,20 кв.м, житловою площею 33,20 кв.м, а також панельного гаражу з підвалом, розташований в АДРЕСА_2 , загальною площею 24 кв. м.

На підставі викладеного, надавши оцінку доказам у справі, суд доходить висновку, що позовні вимоги про поділ майна подружжя в рівних частках підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 1042 грн 30 коп.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 280-289, 354, 355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя – задовольнити.

В порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) право особистої приватної власності на 1/2 частину: двокімнатної квартири АДРЕСА_6 ; панельного гаражу з підвалом, загальною площею 24 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

В порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) право особистої приватної власності на 1/2 частину: двокімнатної квартири АДРЕСА_6 ; панельного гаражу з підвалом, загальною площею 24 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 1042 грн 30 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Т. С. Журавель