Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №295/6182/26 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/6182/26

Категорія 54

2/295/3782/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира

в складі: головуючого судді Лєдньова Д.М.

при секретарі Желєвій Т.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів,-

встановив:

Позивач звернувся в суд із позовом, в якому зазначив, що в жовтні 2025 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 укладено усний договір про надання послуг, за умовами якого відповідач зобов`язався підібрати для позивача автомобіль, придбати та передати за погодженою між сторонами ціною у строк до 15.12.2025 року.

На виконання досягнутих домовленостей відповідачу передано: 16.10.2025 року - валюту в сумі 4500 доларів СЩА, та 05.12.2025 року – 13 400,00 доларів США.

Позивач зазначає, що в подальшому відповідач повідомив про неможливість виконання взятих на себе зобов`язань, фактично висловлено згоду на повернення коштів.

У позові наголошено, що незважаючи на неодноразові звернення та вимоги відповідач продовжує ухилятись від повернення грошових коштів, посилаючись на різні обставини.

В лютому 2026 року позивач звернувся із заявою до Житомирського РУП № 1 ГУНП в Житомирській області про вчинення відносно нього неправомірних дій.

Посилаючись на положення законодавства, що врегульовують питання належного виконання зобов`язання, утримання майна без достатньої правової підстави, що обумовлює обов`язок повернення такого майна потерпілому, у тому числі і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, відповіла, позивач просить стягнути на його користь 776 323,00 грн. як еквівалент 17 900,00 доларів США переданої суми іноземної валюти, стягнути на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційні втрати внаслідок утримання майна, розраховані за період з наступного за днем, коли зобов`язання з доставлення автомобіля мало бути виконане, до дня звернення із позовом – 7 337,85 грн. та 13 251,83 грн. відповідно, відшкодувати судові витрати з оплати судового збору, витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Ухвалою суду від 29.04.2026 року по справі відкрите загальне позовне провадження.

Згідно ухвали суду від 27.05.2206 року закрите підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду.

Від представника позивача надійшла заява про можливість слухання справи у його відсутності.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

При вирішенні питання грунтовності заявлених вимог суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до ст. 638 УК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ч.1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За змістом ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Нормативне врегулювання правовідносин у сфері «Послуги» наведено, зокрема, в Главі 63 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 951 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення глави не містять вимог про обов`язковість додержання письмової форми правочину при укладенні договору про надання послуг, отже, при вирішенні питання щодо досягнення між сторонами усних домовленостей про істотні умови договору про надання послуг як підстав започаткування відповідних правовідносин, а також відносно сутності таких домовленостей, суд виходить з оцінки письмових доказів у справі, що охоплюють виниклий спір за належністю та допустимістю.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи містять протокол прийняття заяви ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення та іншу подію від 16.02.2026, складений за результатом звернення позивача ОСОБА_1 до Житомирського РУП № 1 ГУНП в Житомирській області, пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

У вказаних поясненнях ОСОБА_1 зазначив, що в жовтні 2025 року звернувся до ОСОБА_4 з метою придбання автомобіля, оскільки останній займається купівлею, пригоном та продажем автомобілів із-за кордону. Після вказаного 16.10.2025 року сестра заявника – ОСОБА_3 , передала ОСОБА_5 завдаток в сумі 4500,00 доларів США, а в подальшому, 05.12.2025 року – залишок суми 13 400,00 доларів США.

Згідно пояснень 22.12.2025 року ОСОБА_6 проінформував про те, що автомобіль скоро буде в м. Житомирі, а в же 21.01.2026 року повідомив, що склав оформлення на повернення коштів внаслідок виниклих проблем.

Обставини передання коштів підтвердили у своїх поясненнях ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Так, зокрема, ОСОБА_2 визнав, що прийняв пропозицію придбати автомобіль для ОСОБА_1 . На виконання досягнутих домовленостей отримав валюту в сумі 17 900,00 доларів.

У поясненнях ОСОБА_2 також зауважив про намір віддавати кошти частинами.

Надаючи оцінку дослідженим доказам в їх сукупному охоплені суд приходить до висновку про підтвердження факту укладення між сторонами договору про надання послуг, що полягає у прийнятті зобов`язань з боку відповідача здійснити пошук, придбання та доставку замовленого транспортного засобу. Є підтвердженими обставини передання відповідачу валюти в загальній сумі 17 900,00 доларів США.

З виниклого спору слідує, що зобов`язання з доставлення транспортного засобу не виконане, відповідач отриману суму не повернув.

Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 лютого 2024 року по справі № 910/3831/22 навела висновок, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.

Суд не може погодитись з твердженням сторони позивача про те, що зобов`язання з повернення як безпідставно набутих грошових коштів виникло у відповідача наступного дня від дати, коли автомобіль мав бути доставлений згідно первісних домовленостей (15.12.2025 року).

Відповідно до ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Верховний Суд у постанові від 31 травня 2023 року по справі № 686/1727/20 вказав, що «Тлумачення частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України».

Отже, для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З обставин виниклого спору слідує, що станом на 22.12.2025 року позивач цікавився станом виконання зобов`язання, що підтверджувало продовження існування договірних правовідносин, згоду на їх подальший розвиток. Крім того, позивач повторно цікавився ходом виконання замовлених послуг 06.01.2026 року.

При визначенні дати розірвання договору (припинення зобов`язань) суд виходить з відтворених у поясненнях сторін, наданих за результатом звернення із заявою про вчинення кримінального правопорушення, відомостей про те, що 21.01.2026 року ОСОБА_2 повідомив про готовність повернути грошові кошти.

Отже, саме 21.01.2026 року слід визнати датою припинення зобов`язань внаслідок розірвання договору за згодою сторін, що, у свою чергу, покликає право позивача на звернення із вимогою про повернення безпідставно набутого майна.

З аналізу ст.ст. 1212, 1213 ЦК України слід дійти висновку, що поверненню підлягає майно, що утримається без достатньої правової підстави, а в разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно - відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Як зазначалось вище, відповідач визнав необхідність повернення грошових коштів, зауважив про потребу розстрочення виконання такого зобов`язання, що у свою чергу, може свідчити про відсутність саме переданого майна (валюти в доларах США).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

На думку суду, заявлення вимог про стягнення грошової суми в національні валюті як встановленого еквіваленту іноземної валюті є відтворенням конструкції ст. 1213 ЦК України на встановлення еквівалентного розміру переданого майна, та, з огляду на вимоги ст. 533 ЦПК України, є правомочним.

Станом на день ухвалення судового рішення курс національної валюти відносно долара США становить 44.91 грн. – 1 долар США.

Еквівалент переданої суми складає: 17 900,00 * 44,91 = 803 889,00 грн.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на ту обставину, що позивачем в обгрунтування заявлених вимог зазначено про безпідставне утримання переданих коштів в сумі 17 900,00 доларів США, при цьому, еквівалент наведеної суми розраховано позивачем станом на день формування позовної заяви, суд вважає необхідним стягнути з відповідача 803 889,00 грн. як еквівалент переданої на виконання умов договору про надання послуг грошової суми, що не є виходом за межі заявлених вимог.

Відповідно д ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Установивши, що свій обов`язок повернути грошові кошти відповідач не виконав, суд приходить до висновку про необхідність стягнення 3 % річних, розрахованих за період з наступного дня після розірвання договору 22.01.2026 року по 09.04.2026 року, обмеженого позивачем. Сторона не заявляє вимогу про стягнення відсотків станом на день ухвалення рішення.

Розрахунок 3 % річних здійснюється за показником іноземної валюти, з подальшим визначенням в еквівалентному розмірі.

17 900,00 * 3 % * 78 дні користування / 365 / 100 = 114,76 долари США.

Сума в еквіваленті національної валюти – 5153,70 грн.

З приводу заявлених вимог про стягнення суми інфляції суд зазначає.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні вимог у вказаній частині.

З огляду на вищевикладені висновки суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача 803 889,00 грн. як еквівалент переданої грошово суми 17 900,00 доларів США, 5153,70 грн. - 3 % річних, а всього - 809 042,70 грн.

На підставі ст. 141 ЦПК України підлягає до стягнення з відповідача понесені позивачем витрати з оплати судового збору – 7969,20 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат :

розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Позивачем не надано доказав на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, отже суд відмовляє у задоволені вимог про відшкодування даного виду витрат.

Керуючись ст.ст. 141, 258-273 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , 809 042,70 грн., а також судовий збір – 7969,20 грн.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя: Д.М.Лєдньов