Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №363/4609/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/9275/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Гарманчук Олександри Романівни, в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Мальцева Д. О.

від 23 червня 2025 року

у цивільній справі № 363/4609/23 Шевченківського районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»,

треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна,

Приватний виконавець виконавчого округу Київської області Канцедал Олександр Олександрович

про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

У С Т А Н О В И В:

В серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась в суд із вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги якого, зазначала, що 16.05.2019 між ОСОБА_1 та ТОВ «ІНФІНАНС» було укладено кредитний договір № 0680448195.

05.10.2021 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною було вчинено виконавчий напис № 11471 про стягнення з позивача на користь відповідача 50 766,78 грн. Позивач вважає, що виконавчий напис № 11471 від 05.10.2021 вчинено з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, наслідком чого є відкриття неправомірного виконавчого провадження щодо виконання вищевказаного виконавчого напису, яке відкрито на підставі заяви відповідача, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі адвокат Гарманчук О. Р., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Стягнути з відповідача на користь позивача витрати з надання правової (правничої) допомоги в розмірі 5 000 грн 00 коп. та витрати зі сплати судового збору.

Зазначає, що між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФІНАНС» 16.05.2019 було укладено кредитний договір № 0680448195, права вимоги за яким згодом відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на підставі договору від 14.07.2021 № 14-07/21. Звертає увагу на те, що оскаржуваний виконавчий напис № 11471 від 05.10.2021, вчинений приватним нотаріусом Сазоновою О. М. про стягнення заборгованості в розмірі 50 766,78 грн, видано з грубим порушенням порядку вчинення нотаріальних дій та за відсутності безспірної заборгованості. Стверджує, що суд першої інстанції належним чином не дослідив докази та безпідставно проігнорував наявне в додатках до позову клопотання про витребування доказів, а також адвокатські запити, спрямовані на отримання необхідних документів. Зазначає, що про наявність відкритого виконавчого провадження № НОМЕР_1 їй стало відомо лише після блокування її банківських рахунків та накладення арешту на грошові кошти. Наголошує, що вона не отримувала жодних вимог про усунення порушень за кредитним договором, що об`єктивно позбавило її можливості подати заперечення нотаріусу та свідчить про наявність спору щодо суми заборгованості. Посилається на правову позицію Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 757/24703/18-ц, згідно з якою стягнення заборгованості за кредитним договором, що не є нотаріально посвідченим, на підставі виконавчого напису нотаріуса є неправомірним.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу адвокат Арсемікова І. В., в інтересах ТОВ «Вердикт Капітал», просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним. Звертає увагу на те, що для вчинення виконавчого напису нотаріусу було надано всі передбачені законодавством документи, які підтверджують безспірність заборгованості за кредитним договором. Стверджує, що позивач не надала суду жодних належних доказів на спростування розміру заборгованості, фактів добровільного погашення боргу чи альтернативного розрахунку сум. Наголошує на дії презумпції правомірності правочину відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, оскільки кредитний договір та договір відступлення прав вимоги не визнані судом недійсними. Указує, що позивач у суді першої інстанції не виконала свого процесуального обов`язку щодо доказування, не надала тексту оскаржуваного напису та не заявила належного процесуального клопотання про його витребування.

Інші учасники справи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

В судове засідання суду апеляційної інстанції учасник справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що 16.05.2019 між ОСОБА_1 та ТОВ «ІНФІНАНС» було укладено кредитний договір № 0680448195.

14.07.2021 між ТОВ «ІНФІНАНС» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір № 14-07/21 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого відбулося відступлення прав вимоги з кредитними договорами, правонаступником усіх прав та обов`язків є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».

05.10.2021 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 11471, за яким з позивача на користь відповідача стягнуто заборгованість у загальному розмірі 50 766,78 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов`язковим в силу принципу змагальності, передбаченого статтею 12 ЦПК України, факту протиправної поведінки відповідача та тих обставин, на які позивач посилається в позові. Суд зазначив, що розгляд справи здійснюється виключно в межах заявлених вимог і на підставі поданих учасниками або витребуваних судом доказів відповідно до статті 13 ЦПК України. Встановивши, що в матеріалах справи відсутній виконавчий напис № 11471 від 05.10.2021, вчинений приватним нотаріусом Сазоновою Оленою Миколаївною, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог. При цьому суд наголосив, що позивачем не доведено неможливості самостійного отримання тексту вказаного документа для його подання суду. Також суд вказав, що позивачем не було подано належного клопотання про витребування доказів у порядку статті 84 ЦПК України. З огляду на відсутність належних, допустимих та достатніх доказів, що містять відомості щодо предмета доказування, суд дійшов висновку про те, що заявлений позов не підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, відповідно до яких учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, що чітко закріплено частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України. Крім того, положення частини п`ятої статті 177 та частини другої статті 83 ЦПК України покладають на позивача прямий обов`язок додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Предметом спору у цій справі є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Аналізуючи процесуальні дії позивача в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду, позивач не додала до матеріалів справи ні оскаржуваного виконавчого напису, ні кредитного договору, що унеможливило встановлення судом самого факту існування цього напису, його змісту, умов вчинення та правових підстав нарахування заборгованості. Доводи апелянта про те, що її представником долучалися адвокатські запити, не спростовують висновків суду, оскільки направлення запитів є позасудовим способом збирання інформації і не замінює собою передбачений статтею 84 ЦПК України процесуальний порядок витребування доказів судом у разі неможливості їх самостійного отримання.

Суд першої інстанції правильно встановив, що належного клопотання про витребування доказів, яке б відповідало вимогам частини другої статті 84 ЦПК України, позивачем подано не було, а суд не може збирати докази з власної ініціативи. Доводи апеляційної скарги подання позивачем такого клопотання із позовною заявою спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, за умов повної відсутності предмета оскарження в матеріалах справи, суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що позивач не виконала вимог процесуального закону щодо доказування та не підтвердила належними доказами порушення своїх прав.

Стосовно дій апелянта, яка долучила оригінал виконавчого напису та копію кредитного договору безпосередньо до апеляційної скарги, колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до частин другої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та або відзиві на неї. Проте докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 365 ЦПК України, суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.

У цій справі апелянт разом із долученням нових доказів не заявила клопотання про їх прийняття судом апеляційної інстанції, не порушила питання про поновлення строків на їх подання та не навела жодних обґрунтувань і поважних причин, чому ці документи не були надані суду першої інстанції. Як вбачається з тексту апеляційної скарги, позивач мала доступ до реєстру виконавчих проваджень за ідентифікатором у постанові про відкриття провадження, а отже, мала об`єктивну можливість отримати та подати ці документи під час підготовчого провадження в суді першої інстанції. За таких обставин, за відсутності доведених поважних причин ненадання доказів, у апеляційного суду немає законних підстав для прийняття та дослідження цих документів на стадії апеляційного перегляду.

Недопущення дослідження доказів, які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції, прямо спрямоване на забезпечення принципу змагальності та рівності сторін, а також запобігає зловживанню учасниками процесу своїми правами (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 24.07.2024 у справі № 646/857/18). Аналогічні висновки щодо суворого дотримання меж дослідження доказів в апеляційній інстанції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, постановах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 521/574/22, від 08.11.2023 у справі № 140/1322/22. Прийняття судом апеляційної інстанції доказів без належного обговорення та мотивування поважності причин їх ненадання свідчило б про процесуальне порушення.

Щодо стандарту доказування, колегія суддів зазначає, що обставини справи підлягають підтвердженню таким чином, аби задовольнити стандарт переваги більш вагомих доказів (вірогідності доказів), відповідно до якого висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів має видаватися більш вірогідним, ніж протилежний. Цей стандарт покладає тягар доказування виключно на сторони, а не на суд. Позивач не надала суду першої інстанції жодного доказу, який би переважив заперечення відповідача чи дозволив суду встановити обставини вчинення оскаржуваного напису.

Колегія суддів наголошує, що інститут апеляційного перегляду впроваджений для усунення можливих помилок судового розгляду, допущених судом першої інстанції, а не для усунення помилок та процесуальної недбалості самої сторони, які мали місце під час формування нею доказової бази. Вказане повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, пункт 40), де зазначено, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, що підтверджено практикою Верховного Суду (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19). Суд першої інстанції не допустив порушень норм права, оскільки вирішив справу на підставі тих матеріалів, які були йому надані сторонами на момент розгляду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу адвоката Гарманчук Олександри Романівни, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 23 червня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов