Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №754/9248/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/10602/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі: представника позивача - адвоката Соляника Д. П.,

представника відповідача - адвоката Савенка Є. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Соляника Дмитра Петровича, в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Деснянського районного суду міста Києва у складі судді Галась І. А.

від 16 березня 2026 року

у цивільній справі № 754/9248/24 Деснянського районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

третя особа - Деснянський відділ державної виконавчої служби м. Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про стягнення пені за прострочення сплати аліментів

та за зустрічним позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1 ,

третя особа - Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ)

про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, пені, індексу інфляції

У С Т А Н О В И В:

В червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 в якому просила стягнути з відповідача в якості неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з червня 2012 року по червень 2024 року в сумі 470 493 грн, та стягнути з відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16.09.2010 про стягнення з ОСОБА_4 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку щомісячно, у Деснянському районному відділі державної виконавчої служби перебуває виконавче провадження № НОМЕР_4. Попередньо рішенням апеляційного суду від 02.10.2013 з відповідача вже стягувалася неустойка за період до травня 2012 року, після чого він продовжив неналежно виконувати аліментні зобов`язання. Згідно з довідкою державного виконавця від 28.05.2024, заборгованість відповідача за аліментами станом на 24.05.2024 склала 475 002,74 грн. Систематичне ухилення ОСОБА_2 від утримання дитини за відсутності поважних причин стало підставою для розрахунку пені, розмір якої з урахуванням законодавчих обмежень визначено позивачкою в межах суми основного боргу.

У вересні 2024 року представник відповідача ОСОБА_2 подав зустрічний позов про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, пені та індексу інфляції. Зустрічні позовні вимоги мотивовані зміною майнового, матеріального та сімейного стану платника аліментів, а також посиланнями на те, що позивачка за первісним позовом штучно обмежувала його у спілкуванні з донькою. ОСОБА_2 зазначив, що на початку 2024 року він звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом про зменшення розміру аліментів, оскільки через тяжку хворобу, постійне лікування та відсутність у власності рухомого чи нерухомого майна його матеріальний стан значно погіршився, він перебуває на утриманні батьків і не має об`єктивної можливості працювати та здійснювати виплати у колишньому розмірі.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Деснянський відділ державної виконавчої служби м. Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення пені за прострочення сплати аліментів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку за прострочення сплати аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 01.06.2012 по 01.06.2024 в сумі 235 219 грн 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 11 000 грн.

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, пені, індексу інфляції - відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Соляник Д. П., в інтересах ОСОБА_1 просить рішення суду в частині первісного позову змінити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 01.06.2012 по 01.06.2024 у сумі 470 493 грн 00 коп. Вважає, що рішення в частині зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є незаконним і необґрунтованим через неправильне застосування судом норм матеріального права.

Зазначає, що рішенням суду від 16.09.2010 з відповідача ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку щомісячно. Звертає увагу на те, що через неналежне виконання відповідачем аліментних зобов`язань станом на 24.05.2024 утворилася заборгованість у сумі 475 002,74 грн. Наголошує, що розрахунок неустойки за період з 01.06.2012 по 01.06.2024 склав 4 704 390,00 грн, проте з урахуванням обмежень статті 196 СК України позовні вимоги були обмежені сумою 100 відсотків заборгованості, що становить 470 493,00 грн. Зазначає, що сторона відповідача не оспорювала розрахунок заборгованості та не надала жодних доказів поважності причин її виникнення. Апелянт вважає, що суд першої інстанції припустився помилки, врахувавши добровільне погашення боргу під час розгляду справи як підставу для зменшення пені, оскільки таке погашення є лише підставою для припинення нарахування пені на майбутнє, а не скасування відповідальності за минулі періоди. Наголошує, що положення частини другої статті 196 СК України передбачають зменшення пені виключно з урахуванням матеріального та сімейного стану платника, а відповідних доказів суду надано не було.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу Савенко Є. В. , в інтересах ОСОБА_7 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним.

Зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував факт повного погашення ним заборгованості по аліментах під час розгляду справи, що підтверджується офіційною довідкою відділу державної виконавчої служби від 12.01.2026. Звертає увагу на те, що при вирішенні справ про стягнення пені за прострочення сплати аліментів суд не обмежений лише статтею 196 Сімейного кодексу України і повинен застосовувати загальні засади цивільного права, такі як справедливість, розумність та співмірність. Посилається на правову позицію Верховного Суду від 25.02.2026 у справі № 761/26311/23, згідно з якою пеня за прострочення сплати аліментів не підлягає обов`язковому стягненню у розмірі 100 відсотків заборгованості, а це питання віднесене на розсуд суду у кожній конкретній справі з метою запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію. Вказує, що неустойка має передусім компенсаційний характер і не може становити непомірний тягар чи бути джерелом отримання невиправданих прибутків для кредитора, а тому її зменшення судом першої інстанції до 235 219,50 грн є цілком виправданим.

Інші учасники справи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.

Представник відповідача проти задоволення скарги заперечив з підстав викладених у відзиві.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що сторони мають спільну доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 від 22.02.2011 виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві де в графі батьки записано: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 , актовий запис № 1910.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16 вересня 2010 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 26.08.2010 і до повноліття дитини, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 червня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 02 жовтня 2013 року, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 червня 2012 року скасовано та ухвалено по справі нове рішення, у новій редакції: Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 999,55 грн пені за прострочення сплати аліментів.

Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам від 28.05.2024 у ВП НОМЕР_5, складеного головним державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Попик О. В., заборгованість зі сплати аліментів згідно виконавчого листа Деснянського районного суду міста Києва № 2-6350 від 16.09.2010 ОСОБА_2 станом на 24.05.2024 становить 475 002,74 грн.

Відповідно до складеного позивачем розрахунку неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів ОСОБА_7 за період з 01.06.2012 - 01.06.2024 сума неустойки (пені), що підлягає стягненню з відповідача в зв`язку з несплатою аліментів становить 470 439 грн.

Після подання позовної заяви відповідачем здійснено повне погашення заборгованості по сплаті аліментів, що підтверджується наданими суду розрахунком заборгованості по аліментам від 07.01.2026 ВП№ НОМЕР_4/14 згідно виконавчого листа Деснянського районного суду міста Києва № 2-6350 від 16.09.2010 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів від 12.01.2026 складеною та підписаною начальником відділу ВДВС у м. Києві КМУМЮУ А. Дубасом, згідно якої станом на 12.01.2026 заборгованість по сплаті аліментів відсутня.

Частково задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного та неповного виконання відповідачем обов`язку щодо утримання неповнолітньої дитини. Встановивши, що заборгованість за аліментами станом на 24.05.2024 становила 475 002,74 грн та утворилася з вини платника, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді неустойки. Суд зазначив про відсутність у матеріалах справи доказів, які б свідчили про поважність причин утворення боргу чи наявність підстав для звільнення відповідача від сплати пені. Водночас, зважаючи на те, що після відкриття провадження відповідач здійснив повне погашення заборгованості за аліментами, суд вважав за можливе врахувати суму фактичного простроченого зобов`язання у меншому розмірі. Зменшуючи розмір пені за період з 01.06.2012 по 01.06.2024 до 235 219,50 грн, суд першої інстанції виходив із того, що такий розмір відповідає періоду фактичного прострочення та належним чином враховує позитивну поведінку відповідача щодо погашення боргу під час судового процесу.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з положеннями Сімейного кодексу України, обов`язок батьків утримувати дитину до її повноліття є абсолютним і не залежить від факту розірвання шлюбу чи окремого проживання. Відповідно до частини першої статті 196 Сімейного кодексу України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, одержувач має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, але не більше 100 відсотків заборгованості. Зазначена норма встановлює цивільно-правову відповідальність за невиконання аліментного зобов`язання, яка покликана захистити майнові інтереси дитини та стимулювати платника до своєчасних розрахунків.

Суд першої інстанції правильно встановив наявність вини ОСОБА_2 у тривалому невиконанні обов`язку з утримання доньки, проте безпідставно зменшив суму стягнення, припустившись неправильного застосування норм матеріального права та порушення процесуальних норм щодо обов`язку доказування.

Частиною другою статті 196 Сімейного кодексу України чітко передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений судом виключно з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Цей перелік підстав є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Відповідно до засад змагальності цивільного судочинства, закріплених у статтях 12 та 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок доведення обставин, які дають право на зменшення розміру пені, а саме незадовільного матеріального чи сімейного стану, покладається виключно на платника аліментів, і такі обставини мають оцінюватися судом у межах усього періоду, коли відбувалося прострочення (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 25.02.2026 у справі № 761/26311/23).

Як убачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження свого незадовільного майнового стану, тривалої непрацездатності чи зміни сімейного стану за спірний дванадцятирічний період ухилення від виплат. Навпаки, наявні докази свідчать про наявність у нього стабільного доходу, з якого утримання дитини належним чином не здійснювалося, а розрахунок заборгованості стороною відповідача взагалі не оспорювався.

Зменшуючи розмір пені до 235 219,50 гривень, суд першої інстанції виходив виключно з факту погашення боргу за аліментами під час розгляду справи судом, посилаючись на загальні засади справедливості, розумності та співмірності. Колегія суддів вважає такий підхід помилковим, оскільки погашення заборгованості після звернення позивачки до суду свідчить лише про припинення триваючого правопорушення та припиняє подальше нарахування неустойки на майбутнє, проте не є самостійною правовою підставою для зменшення або скасування вже нарахованої відповідальності за попередні роки безперервного прострочення.

Застосування судом загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість і розумність, не може нівелювати спеціальні вимоги закону та звільняти сторону від обов`язку доказування обставин, передбачених частиною другою статті 196 СК України. Верховний Суд послідовно наголошує, що зменшення розміру пені за аліментами судом завжди корелює із дослідженням конкретних доказів об`єктивної неможливості платника виконувати свої зобов`язання, як-от інвалідність чи скрутне матеріальне становище (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 25.02.2026 у справі № 761/26311/23).

За відсутності таких доказів у цій справі, довільне зменшення судом першої інстанції розміру пені наполовину є безпідставним, порушує диспозитивність судового процесу та баланс інтересів сторін, фактично позбавляючи неустойку її стимулюючої та виховної функцій. Оскільки заявлений позивачкою розмір пені у сумі 470 493,00 гривні не заперечувався учасниками справи за правильністю обчислень та повністю відповідав установленому законом 100-відсотковому обмеженню від суми наявної заборгованості, у суду першої інстанції не було законних правових підстав для його зменшення.

З огляду на наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, адже підтверджені доводи неправильне застосування норм матеріального права по суті вирішення спору виключають можливість зміни рішення та, відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для його скасування в частині вирішення первісного позову із ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Деснянський відділ державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, та стягнення пені у розмірі 470 493,00 грн.

В частині зустрічного позову судове рішення не оскаржується, та, відповідно судом апеляційної інстанції не переглядається.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції, який обчислюється у розмірі 1 відсотка від стягуваної суми пені, а також за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, що становить 150 відсотків від ставки, яка підлягала сплаті при поданні позовної заяви, підлягає стягненню з відповідача в дохід держави у загальному розмірі 11 763,83 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу колегія суддів виходить з наступного.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем долучено: угоду про надання правничої допомоги від 20 червня 2024 року між адвокатом Луценко В. Ю. та ОСОБА_1 , акт № 1 прийому-передачі виконаних робіт (послуг) до договору про надання правової допомоги від 18.06.2025 на суму 10000 грн, квитанція серія 03 ААВ №1345951 від 18.06.2025 на суму 10 000 грн.

16.09.2025 між ОСОБА_1 та адвокатом Соляник Д. П. укладено Договір про надання правової допомоги. На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатила 12000 грн., а саме: згідно квитанції серія 03 ААВ №2792898 від 27.10.2025, квитанція серія 03 ААВ№2792900 від 09.11.2025, квитанція серія 03 ААВ№1345962 від 04.12.2025, Акт прийняття - передачі виконаних робіт №1 від 09.11.2025, акт прийому - передачі виконаних робіт №2 від 04.12.2025.

Зважаючи на відсутність в апеляційній скарзі будь яких доводів щодо присудженого судом відшкодування судових витрат на правничу допомогу саме у розмірі 11 000 грн, колегія суддів вважає, що підстави для перегляду такого розміру відсутні, а розмір визначеної компенсації відповідає критеріям розумності, необхідності, складності справи, та фактично наданим послугам.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу адвоката Соляника Дмитра Петровича, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 березня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Деснянський відділ державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про стягнення пені за прострочення сплати аліментів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) неустойку за прострочення сплати аліментів на неповнолітню дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 01.06.2012 - 01.06.2024 у розмірі 470 493,00 гривні.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в дохід держави судовий збір за розгляд справи судом першої та апеляційної інстанції у загальному розмірі 11 763,83 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати на правничу допомогу в розмірі 11 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 23 червня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б.Левенець

В. В. Саліхов