Вирок від 22 червня 2026 р. у справі №598/1956/25 — Збаразький районний суд Тернопільської області

Справа № 598/1956/25

провадження № 1-кп/598/52/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2026 р. Збаразький районний суд Тернопільської області

в складі : головуючого судді ОСОБА_1

секретаря ОСОБА_2

з участю сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченої ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , інших учасників судового провадження: потерпілої – цивільного позивача ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Збаражі кримінальне провадження за №598/1956/25 по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Харків Харківської області, мешканки АДРЕСА_1 , громадянки України, з середньою освітою, одруженої, що має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, непрацюючої, раніше в силу ст. 89 КК України не судимої,

за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК України,

встановив:

У достовірно невстановлений період часу на початку жовтня 2024 року, під час спілкування із ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману, вчиненого в умовах воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, і який неодноразово продовжувався нормативно-правовими актами та триває до теперішнього часу, а саме на заволодіння 5000 доларів США під приводом нібито передачі цих коштів службовим особам підрозділу «КРАКЕН» Головного управління розвідки Міністерства оборони України з метою вирішення питання щодо сприяння у поверненні тіла загиблого військовослужбовця ОСОБА_9 із окупованої території Донецької області.

З метою реалізації злочинного умислу, спрямованого на особисте збагачення, переслідуючи корисливий мотив, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, ОСОБА_4 під час зазначеної зустрічі із ОСОБА_7 та ОСОБА_8 повідомила їм, що вона перебуває у хороших відносинах з військовослужбовцями підрозділу « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Головного управління розвідки Міністерства оборони України, які можуть вирішити питання щодо сприяння у поверненні тіла загиблого військовослужбовця ОСОБА_9 із окупованої території Донецької області за умови передачі їй грошових коштів у сумі 5000 доларів США, що станом на 01.10.2025 року відповідно до офіційного курсу Національного банку України становить 206 238 гривень.

Однак, для того щоб розпочати вказані дії, ОСОБА_4 повідомила, що необхідно надати частину коштів у сумі 3000 доларів США, а решту суми у розмірі 2000 доларів США після доставки тіла на підконтрольну Україні територію.

Про пропозицію ОСОБА_4 ОСОБА_7 з ОСОБА_8 повідомили 02.10.2025 року дружині загиблого ОСОБА_9 - ОСОБА_6 , яка, перебуваючи у стані пригнічення у зв`язку із загибеллю чоловіка, на вказану пропозицію погодилася, та того ж дня, у достовірно невстановлений період часу у першій половині дня, на подвір`ї домоволодіння АДРЕСА_2 , передала ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 3000 доларів США, що станом на вказану дату відповідно до офіційного курсу Національного банку України становить 123 743 гривень.

Далі, через достовірно невстановлений період часу, ОСОБА_4 знову приїхала до домоволодіння АДРЕСА_2 , та повідомила ОСОБА_6 , що для вирішення питання щодо повернення тіла ОСОБА_9 потрібно надати усю суму, тобто надати ще 2000 доларів США, однак ОСОБА_6 відмовилась надавати дану суму грошових коштів, у зв`язку із чим ОСОБА_4 покинула територію домоволодіння.

З огляду на викладене ОСОБА_4 вчинила усі дії, які вважала за необхідне для заволодіння грошовими коштами шляхом обману ОСОБА_6 у сумі 5000 доларів США, однак заволоділа лише частиною у сумі 3000 доларів США у зв`язку з відмовою потерпілої надати решту суми.

Суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 є винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК України, як за ознаками закінченого замаху на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненого в умовах воєнного стану, що мало завдати значної шкоди потерпілому.

Свою вину у вчиненні кримінального правопорушення обвинувачена ОСОБА_4 визнала і в судовому засіданні пояснила, що дійсно вона, з метою заволодіння коштами потерпілої у розмірі 5000 доларів США, повідомила ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що перебуває у хороших відносинах з військовослужбовцями, які можуть вирішити питання щодо сприяння у поверненні тіла загиблого військовослужбовця ОСОБА_9 із окупованої території Донецької області. Після цього, вона 02 жовтня 2025 року приїхала до будинковолодіння, що знаходиться по АДРЕСА_2 , де зустрілася із дружиною загиблого військовослужбовця – ОСОБА_6 , де підтвердила останній, що може посприяти у поверненню тіла загиблого, та повідомила, що для вирішення даного питання слід надати їй 5000 доларів США. При цьому, спочатку слід передати їй 3000 доларів США, а після повернення тіла, ще 2000 доларів США. ОСОБА_6 погодилася і тоді ж передала їй 3000 доларів США. Приблизно через день вона знову зустрілася із потерпілою на подвір`ї господарства, що в АДРЕСА_2 , та повідомила останній, що потрібно передати їй ще 2000 доларів США наперед, ще до повернення тіла загиблого, на що ОСОБА_6 не погодилася, і вона покинула територію будинковолодіння. Визнає свою вину у вчиненні шахрайства, так як реальних можливостей у поверненні тіла загиблого у неї не було і будь-яких дій для цього вона не вчиняла. Готова повернути 3000 доларів США, які отримала у потерпілої, однак в даний час не може цього зробити через скрутне матеріальне становище.

Вина обвинуваченої ОСОБА_4 у вчиненні нею інкримінованого їй кримінального правопорушення знайшла своє підтвердження також іншими доказами, зокрема показами потерпілої та свідків, даних ними в ході судового розгляду.

Так, потерпіла-цивільний позивач ОСОБА_6 в судовому засіданні ствердила, що 26 вересня 2024 року їй зателефонував командир військової частини, в якій служив її чоловік, та повідомив про загибель її чоловіка – ОСОБА_9 .. Також їй повідомили про те, що тіло чоловіка знаходиться на непідконтрольній Україні території Донецької області і його неможливо забрати. Про цю новину вона повідомила брата чоловіка – ОСОБА_8 , а той в свою чергу свого швагра – ОСОБА_7 .. Згодом до неї подзвонив ОСОБА_8 та пояснив, що є можливість забрати тіло чоловіка через знайому ОСОБА_7 – ОСОБА_4 , однак за це останній слід передати 5000 доларів США, з яких 3000 доларів США треба дати як аванс. Вона погодилася і 02 жовтня 2025 року на подвір`ї будинковолодіння ОСОБА_7 , що знаходиться в АДРЕСА_2 , зустрілася із ОСОБА_4 . Остання їй підтвердила, що може через своїх знайомих високопоставлених військових посприяти у поверненні тіла загиблого чоловіка, однак це буде вартувати 5000 доларів США, з який 3000 доларів США слід передати як аванс зараз, а 2000 доларів США передати після повернення тіла. На що вона, перебуваючи у пригніченому стані, не бажаючи сваритися з рідними чоловіка та бажаючи повернути тіло загиблого, погодилася на цю пропозицію та передала ОСОБА_4 3000 доларів США. Через два дні, а саме 04 жовтня 2024 року вона, після дзвінка ОСОБА_4 , знову на подвір`ї будинковолодіння ОСОБА_7 зустрілася із ОСОБА_4 .. Під час зустрічі остання повідомила їй про ускладнення, які виникли під час вирішення питання щодо повернення тіла чоловіка, та запропонувала їй надати решту суми, а саме 2000 доларів США зараз, а не після поверненні тіла загиблого, як вони домовлялися раніше. Крім того, ОСОБА_4 пояснила, що повернути можливо не все тіло загиблого, а лише якусь його частину. Вона відмовилася від даної пропозиції та попросила ОСОБА_4 повернути їй 3000 доларів США, які вона передала раніше, на що обвинувачена пояснила, що даних коштів у неї немає. Після її остаточної відмови від послуг обвинуваченої щодо повернення тіла загиблого чоловіка, ОСОБА_4 обіцяла повернути кошти, однак цього і на даний час не зробила. В червні 2025 року відбувся похорон загиблого чоловіка ОСОБА_9 , тіло якого повернули на підставі домовленостей з державою-агресором про обмін тіл загиблих військовослужбовців.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що у вересня 2024 року йому стало відомо про загибель його брата ОСОБА_9 та те, що тіло неможливо забрати та поховати, оскільки воно перебуває на непідконтрольній Україні території. При спілкуванні із своїм шваґром ОСОБА_7 , останній повідомив його, що є така людина, а саме ОСОБА_4 , яка може посприяти у поверненні тіла брата. Він про ОСОБА_4 розказав дружині померлого брата – ОСОБА_6 та запропонував їй зустрітися із обвинуваченою. 02 жовтня 2024 року він, дружина брата – ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , на подвір`ї будинковолодіння останнього, що знаходиться в АДРЕСА_2 , зустрілися з ОСОБА_4 , де остання повідомила, що може через своїх знайомих високопоставлених військових, що служать у контррозвідці, посприяти у поверненні тіла загиблого, однак це буде вартувати 5000 доларів США, з який 3000 доларів США слід передати як аванс зараз, а 2000 доларів США передати після повернення тіла додому. Жінка загиблого брата – ОСОБА_6 погодилася та передала тоді ж ОСОБА_4 3000 доларів США. Через день, а саме 04 жовтня 2024 року, він, дружина брата – ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , перебуваючи на подвір`ї будинковолодіння останнього, що знаходиться в АДРЕСА_2 , знову зустрілися із ОСОБА_4 .. Тоді ж остання повідомила про те, що виникли ускладнення під час вирішення питання щодо повернення тіла брата, та запропонувала дружині загиблого надати їй решту суми, а саме 2000 доларів США зараз, а не після поверненні тіла загиблого, як домовлялися раніше. Крім того, ОСОБА_4 пояснила, що повернути можливо не все тіло загиблого, а лише якусь його частину. Дружина брата ОСОБА_6 відмовилася від даної пропозиції та попросила ОСОБА_4 повернути їй 3000 доларів США, які вона передала раніше, на що обвинувачена пояснила, що даних коштів у неї немає. В подальшому він та ОСОБА_7 неодноразово просили ОСОБА_4 повернути кошти, які вона отримала від ОСОБА_6 у розмірі 3000 доларів США, однак вона цього не зробила.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні дав покази щодо домовленостей між потерпілою ОСОБА_6 та ОСОБА_4 з приводу повернення тіла загиблого та про обставини передачі коштів останній, аналогічні показам свідка ОСОБА_8 ..

Окрім показань потерпілої – цивільного позивача та свідків, винуватість ОСОБА_4 у скоєнні інкримінованого їй кримінального правопорушення доводиться також і іншими дослідженими в судовому засіданні доказами, які суд вважає належними, допустимими та достовірними.

Протоколом за результатами проведення аудіо- відео- контролю особи від 10 лютого 2025 року, згідно якого було зафіксовано розмови між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , які відбулися: 24 січня 2025 року, 30 січня 2025 року та 05 лютого 2025 року, із змісту яких вбачається, що ОСОБА_4 не заперечила факт отримання нею коштів за повернення тіла загиблого військового (а.к.п. 56 - 66).

Протоколом за результатами проведення аудіо- відео- контролю особи від 10 лютого 2025 року, згідно якого було зафіксовано розмови між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , які відбулися: 24 січня 2025 року, 30 січня 2025 року та 05 лютого 2025 року, із змісту яких вбачається, що між вказаними особами ведеться розмова з приводу повернення тіла загиблого. При цьому ОСОБА_4 переконує ОСОБА_7 про те, що з метою вирішення даного питання слід передати додатково кошти та про те, що питання повернення тіла загиблого вирішують військові (а.к.п. 67 – 76).

Копією сповіщення сім`ї № 23 від 29.05.2025 року, згідно якого сповіщають ОСОБА_6 про те, що її чоловік – старший солдат ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнаний загиблим ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання бойового завдання по захисту Батьківщини в районі н.п. Селидове Покровського району Донецької області (а.к.п. 79).

Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , згідно якого ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Селидове Покровського району Донецької області (а.к.п. 81).

Інформацією про офіційний курс гривні щодо іноземних валют станом на 02 жовтня 2024 року, згідно якого офіційний курс 01 долара США станом на 02 жовтня 2024 року становить 41,2476 грн (а.к.п. 85).

Визначаючи вид та міру покарання, яку слід призначити обвинуваченій ОСОБА_4 , суд виходить з положень ст. ст. 50, 65 КК України та роз`яснень п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», де вказано, що суди, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку мають дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Так, при призначенні ОСОБА_4 покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, яке згідно вимог ст. 12 КК України, належать до категорії нетяжких злочинів, ступінь вини у вчиненому, характер, мотиви та обставини вчиненого злочину, особу ОСОБА_4 , а також як пом`якшуючу її вину обставину, а саме визнання вини у вчиненому, і вважає за необхідне призначити їй покарання у виді позбавлення волі.

Суд вважає, що даний вид покарання є достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження нових кримінальних правопорушень, відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої.

Разом з тим, суд вважає, що не підлягає до задоволення клопотання прокурора, висловлене в обвинувальні промові, про обрання щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 184 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду - до Вищого антикорупційного суду, і повинно містити, серед іншого: посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини.

Статтею 183 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Обґрунтовуючи у клопотанні наявність такого ризику як запобігання спробам переховуватись від суду, що визначає доцільність застосувати до обвинуваченої ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, прокурор обмежився лише зазначенням законодавчої підстави для його застосування. Більше того, суд зауважує, що в ході судового провадження сторона обвинувачення із клопотанням про застосування відносно обвинуваченої ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зверталася, обвинувачена належним чином виконувала свої процесуальні обов`язки, що свідчить про відсутність ризиків, які б могли слугувати підставою для обрання такого запобіжного заходу.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що на даному етапі судового провадження судом не встановлено та прокурором не доведено існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, що є обов`язковим критерієм для застосування запобіжного заходу, у зв`язку із чим відсутні підстави для обрання обвинуваченій ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а відтак у задоволенні клопотання прокурора слід відмовити.

Цивільний позов ОСОБА_6 підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Так, згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкоди, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

А тому, позовні вимоги ОСОБА_6 слід задовольнити та стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_6 3000 доларів США.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 369, 371, 373, 374, 376, 392, 393, 395 КПК України, суд,

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК України, призначивши їй покарання у виді 03 (трьох) років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з часу звернення вироку до виконання.

У задоволенні клопотанні прокурора про обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданий Великобурлуцьким РС ГУДМС України в Харківській області) в користь ОСОБА_6 3000 (три тисячі) доларів США.

Відповідно до п. 15 ст. 615 КПК України, після складання та підписання повного тексту вироку суд обмежується проголошенням його резолютивної частини.

На даний вирок може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Даний вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_10