Вирок від 22 червня 2026 р. у справі №944/3034/26 — Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 944/3034/26

Провадження №1-кп/944/1330/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.06.2026м.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Яворів,у дистанційному судовому провадженні в режимі відеоконференції з поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62026140110002362 від 01.04.2026, про обвинувачення:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцям.Гірник Донецької області, українця, громадянина України, військовослужбовця, одруженого, такого, що має на утриманні малолітню дитину, із середньою спеціальною освітою, зареєстрованогоза адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України,

ВСТАНОВИВ:

судом визнано доведеним, що солдат ОСОБА_5 , під час проходження військової служби за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 у порушення вимог ст.17 Закону України «Про оборону України», ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.2, 11, 37, 128, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, проходячи військову службу за призовом під час мобілізації, будучи ознайомленим із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.03.2026 №1151 АД «Про організацію та проведення базової загальновійськової підготовки та навчання особового складу військової частини НОМЕР_1 », 22.03.2026 приблизно о 16 год. 00 хв. перебуваючи на території розташування військової частини НОМЕР_1 , що за адресою: АДРЕСА_2 , відкрито відмовився виконати законний наказ командира військової частини НОМЕР_1 , а саме отримати форму та спорядження за нормами забезпечення і прибути на перевірку у встановленій військовій формі, скласти Військову присягу на вірність Українському народові та проходити базову загальновійськову підготовку.

Відкрита відмова солдата ОСОБА_5 виконати письмовий наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 17.03.2026 № 1151-АД, потягла за собою підрив дисципліни підрозділу, зниження рівня бойової готовності, невиконання завдань за призначенням.

Таким чином, ОСОБА_5 , вчинив відкриту відмову виконати наказ начальника (непокору) вчинену в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.402 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 , після роз`яснення йому суті обвинувачення, в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.4 ст.402 КК України, свою вину визнав повністю та дав суду показання, що відмовивсявиконати законний наказ командира військової частини з релігійних переконань, йому було відомо, що за ці дії передбачено кримінальну відповідальність. До вчиненого ставиться негативно, щиро кається. Просив суворо не карати.

На підставі положень ч.3 ст.349 КПК України суд обмежився допитом обвинуваченого, що повністю визнав свою вину, інші докази, крім матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, судом не досліджувались.

Учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а також те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці фактичні обставини справи. Суд не має сумнівів у добровільності та істинності їх позиції.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України доведена, його дії правильно кваліфіковані як дії, які виразились у відкритій відмові виконати наказ начальника (непокора) вчинену в умовах воєнного стану.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину та зокрема те, що відповідно до ст.12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, кваліфікується як тяжкий злочин.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , суд відповідно до п.1 ч.1 ст.66 КК України визнає щире каяття та визнання вини.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

У відповідності до ст.8 ч.1 Конституції України в України діє принцип верховенства права. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.

Згідно ст.46 Конвенції та ст.2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є обов`язковими для виконання Україною.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З урахуванням наведеного суд вважає необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення нового злочину призначення покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ч.4 ст.402 КК України.

Метою призначення покарання, виходячи із положень ч.2 ст.50 КК України є не лише кара, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Вирішуючи питання щодо наявності такої обставини як щире каяття, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, в постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст.65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів, цілком відповідати тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини.

Разом з тим, приймаючи до уваги особу винного, який на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні малолітню дитину та маму, яка є особою з інвалідністю, окрім скоєного характеризується позитивно, відсутність обставин, які б обтяжували йому покарання, можливість виправлення ОСОБА_5 , без ізоляції від суспільства, а також інші в сукупності обставини і їх поєднання, які пом`якшують покарання та знижують ступінь небезпечності обвинуваченого для суспільства, суд приходить до висновку у відповідності до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та покладенням на нього передбачених ст.76 цього ж Кодексу обов`язків.

На думку суду таке покарання та звільнення від його відбування з випробуванням буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових злочинів.

Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст.65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів, цілком відповідати тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини.

Речових доказів у справі немає.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 08 квітня 2026 року відносно ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді триманні під вартою строком на 60 днів до 05 червня 2026 року, одночасно визначено заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266240 грн 00 коп.

13 квітня 2026 року ОСОБА_5 звільнено з-під варти у зв`язку із внесенням ОСОБА_6 на депозитний рахунок, відкритий в Державній казначейській службі України, застави у визначеному судом розмірі. Відтак, з моменту звільнення з-під варти у зв`язку із внесенням застави ОСОБА_5 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Відповідно до ч.11 ст.182 КПК України, застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Враховуючи, що запобіжний захід до вступу вироку у законну силу у виді застави залишений без змін, а також враховуючи те, що підстав для звернення застави в дохід держави, внесеної за обвинуваченого ОСОБА_5 судом не встановлено, запобіжний захід у вигляді застави не був порушений в ході розгляду справи, то запобіжний захід у вигляді застави підлягає продовженню з встановленими обов`язками до набрання вироком законної сили, а внесений розмір застави підлягає поверненню заставодавцю ОСОБА_6 після набрання вироком законної сили.

На підставі викладеного, керуючись ст. 94, 349, 369-371, 373 – 376 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.402 КК України, і призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Застосувати до ОСОБА_5 ст.75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) роки.

Командиру військової частини НОМЕР_1 здійснювати контроль за поведінкою військовослужбовця ОСОБА_5 , а у разі його звільнення з військової служби, контроль за виконанням вироку покласти на уповноважений орган з питань пробації.

У разі звільнення з військової частини, зобов`язати ОСОБА_5 , згідно з ч.1 ст.76 КК України, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; періодично з`являтися в уповноважений орган з питань пробації для реєстрації.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_5 у вигляді застави до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Після набрання вироком законної сили суму заставу в розмірі 266240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) гривень 00 копійок, внесену платником ОСОБА_6 на рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області, відкритий в Державній казначейській службі України, згідно ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 08 квітня 2026 року (справа №463/3359/26), - повернути заставодавцю ОСОБА_6 , відповідно до вимог ст.182 КПК України.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було судом визнано недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Яворівський районний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1