Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №466/3507/26 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/3507/26

Провадження № 2/466/2835/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

головуючого судді Зими І.Є.

при секретарі Васинчик М.О.

з участю позивачки ОСОБА_1

відповідачки ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей ,

установив:

21 квітня 2026 року, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить ухвалити рішенням, яким стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 аліменти на її користь (як особи, як здійснює утримання дітей), для забезпечення потреб малолітніх : ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій формі або у частці від доходу відповідачів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є бабусею малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідачі є батьками дітей. Протягом тривалого часу відповідачі самоусунулися від виконання своїх батьківських обов`язків, не беруть участі у вихованні дітей, не надають їм матеріальної допомоги та не забезпечують їх належного утримання. Діти фактично проживають разом із позивачкою та перебувають на її повному утриманні.

Позивачка зазначила, що наказом Управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 06.04.2026 року №211 дітей взято на первинний облік як таких, що залишилися без батьківського піклування, та тимчасово влаштовано до її сім`ї. На неї покладено відповідальність за виховання, навчання, розвиток та утримання дітей. Відтак, позивачка просить стягнути з відповідачів аліменти на її користь , для утримання малолітніх дітей.

Ухвалою суду від 04.05.2026 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Пояснила, що вона є матір`ю ОСОБА_2 , яка залишила своїх дітей та не цікавиться питанням їм утримання та виховання. Троє онуків позивачки понад три роки проживають разом із нею та перебувають на її повному утриманні. Саме вона забезпечує дітей усім необхідним для життя, виховання та розвитку, дбає про їх харчування, одяг, лікування, навчання та побутові потреби. Також позивачка вказала, що відповідачі протягом тривалого часу не беруть участі у вихованні дітей, не відвідують їх, не спілкуються з ними, не цікавляться станом їхнього здоров`я, навчанням, успіхами та потребами. За її словами, відповідачі не надають дітям матеріальної допомоги, не забезпечують їх необхідними речами та фактично самоусунулися від виконання своїх батьківських обов`язків. Крім того, будь-яких дій, спрямованих на налагодження стосунків із дітьми чи участь у їхньому житті, відповідачі не вчиняють. Позивачка зверталась до військової частини, де проходив службу відповідач, та просила вплинути на його поведінку у питанні скерування коштів на утримання дітей, проте у липні 2025 р. отримала відповідь про те, що ОСОБА_3 у лютому 2025 звільнений в запас , тому вони не мають змоги вплинути на його поведінку.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог.

ОСОБА_2 пояснила, що на даний час у неї народилася ще одна дитина, яка потребує догляду та фінансового забезпечення. Батьком цієї дитини не є відповідач у справі. Дійсно близько останніх чотирьох років вона не надавала коштів для утримання своїх дітей, проте спілкувалась з ними, приймала участь в їх житті. Проти такого спілкування заперечувала саме бабуся. Відповідачка має намір в подальшому забрати трьох дітей, які перебувають під опікою позивачки , проживати в свою нову сім`ю. Оскільки у неї немає сталого доходу, вона доглядає новонароджену дитину, просила відмовити у задоволенні позову, так як кошти на утримання її трьох дітей фактично передає її батько, чоловік позивачки, який є військовослужбовцем ЗСУ.

ОСОБА_3 в судовому засіданні підтвердив, що протягом тривалого часу діти фактично проживають із бабусею та перебувають на її повному утриманні. Крім того, відповідач зазначив, що час від часу надавав на утримання дітей грошові кошти у розмірі від 1000 до 2000 гривень, однак будь-яких доказів систематичного матеріального забезпечення дітей не надав. При цьому підтвердив, що основний тягар утримання дітей, забезпечення їх харчуванням, одягом, лікуванням та навчанням несе позивачка. Відповідач зазначив, що звільнився з лав ЗСУ, проте на даний час жодних виплат не отримує. Намагається працевлаштуватись та оскільки не має доходів, просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність та достатність у сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 17.02.2015 року, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , видане Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, актовий запис №60.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , позивачка ОСОБА_1 є матір`ю відповідачки ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується наявними у справі свідоцтвами про народження дітей.

З матеріалів справи вбачається, що зазначені діти фактично проживають разом із позивачкою , ОСОБА_1 , яка є їх бабусею та здійснює їх виховання, догляд і матеріальне забезпечення. Наказом Управління «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 06.04.2026 року №211 дітей взято на первинний облік як таких, що залишилися без батьківського піклування, та тимчасово влаштовано до сім`ї позивачки. Вказаним наказом на позивачку покладено обов`язок щодо забезпечення належних умов проживання, виховання, навчання та розвитку дітей.

Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно з частинами другою та третьою статті 5 Сімейного кодексу України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство і батьківство та забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. Під час регулювання сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язані забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права та обов`язки батьків та інших осіб, які відповідають за дитину за законом.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що під час вирішення спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, суд повинен насамперед виходити із принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, а права та інтереси батьків є похідними від прав та інтересів самої дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, створювати належні умови для розвитку її здібностей та готувати її до самостійного життя.

За змістом статті 141 Сімейного кодексу України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, а проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від виконання обов`язків щодо дитини. Саме тому окреме проживання відповідачів від дітей не є підставою для звільнення їх від участі у матеріальному забезпеченні дітей.

Статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Обов`язок батьків щодо утримання дітей є особистим, безумовним та таким, що виникає безпосередньо з факту батьківства. Закон не ставить виконання цього обов`язку у залежність від наявності чи відсутності між батьками та дітьми особистих стосунків, місця їх проживання або інших суб`єктивних чинників. Відтак саме на відповідачів покладається обов`язок брати участь у забезпеченні належного матеріального рівня життя своїх дітей.

Відповідно до статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі.

Згідно зі статтею 258 Сімейного кодексу України баба та дід мають право на самозахист внуків та правомочні звертатися до суду за захистом прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх внуків.

Таким чином, враховуючи, що діти фактично проживають із позивачкою та перебувають на її утриманні, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 є належним позивачем у даній справі та має право на звернення до суду з вимогами про стягнення аліментів в інтересах своїх онуків.

Судом встановлено, що фактичний обов`язок щодо забезпечення дітей житлом, харчуванням, одягом, засобами особистої гігієни, навчанням та іншими необхідними для розвитку потребами здійснюється саме позивачкою. Зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами у справі та не спростовані відповідачами.

Зокрема, з долучених до матеріалів справи характеристик з СЗШ №92 м. Львова вбачається, що діти, ОСОБА_5 та ОСОБА_5 , навчаються та виховуються в належних умовах, характеризуються позитивно, забезпечені необхідними умовами для навчання та розвитку. У характеристиках зазначено, що позивачка належним чином піклується про дітей, приділяє увагу їх вихованню, навчанню та повсякденним потребам, підтримує зв`язок із закладами освіти та бере активну участь у житті дітей. В характеристиках зазначено, що батьки не приділяють належної уваги виханню дітей, на батьківські збори не ходять, не телефонують до класного керівника, життям дітей не цікавляться.

Окрім цього, до матеріалів справи долучено розписку власника квартири, відповідно до якої за адресою: АДРЕСА_1 фактично проживають позивачка разом із чоловіком та троє їх малолітніх онуків. При цьому у вказаній розписці зазначено, що відповідачі за даною адресою не проживають, участі у вихованні та утриманні дітей не беруть.

Зазначені докази узгоджується з іншими матеріалами справи та підтверджує обставини, на які посилається позивачка, а саме те, що саме вона здійснює повсякденний догляд за дітьми, забезпечує їх належними умовами проживання, харчуванням, навчанням та вихованням, тоді як відповідачі фактично самоусунулися від виконання своїх батьківських обов`язків.

Натомість матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідачі беруть участь у матеріальному забезпеченні дітей, надають їм регулярну фінансову допомогу, оплачують витрати на лікування, навчання, відпочинок чи інші потреби, пов`язані із їх утриманням.

З листа командира В/Ч НОМЕР_3 Національної гвардії України від 01.07.2025 вбачається, що старший солдат ОСОБА_3 , який проходив службу за призовом під час мобілізації, звільнений відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 ( за сімейними обставинами ) ЗУ « Про військовий обов`язок і військову службі « у запас, на підставі наказу від 27.02.25 , № 64 . Однією з підстав, зазначених у вказаній нормі є право на звільнення з військової служби при утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, у разі відсутності заборгованості зі сплати аліментів .

У судовому засіданні відповідачі проти позову заперечили, однак будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень суду не надали.

Відповідно до частин першої-третьої статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.

Таким чином, відповідачі, заперечуючи проти позову, були зобов`язані надати суду докази на підтвердження своїх доводів щодо належного виконання батьківського обов`язку або існування обставин, які б перешкоджали виконанню такого обов`язку. Проте будь-яких доказів такого характеру суду не подано.

Самі по собі усні заперечення відповідачів не можуть спростовувати належні та допустимі докази, досліджені судом під час розгляду справи.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її прав та законних інтересів, спрямованим на забезпечення одержання нею коштів, необхідних для належного фізичного, інтелектуального, морального та соціального розвитку.

Вирішуючи спір, суд враховує, що при дотриманні справедливої рівноваги між інтересами дітей та інтересами батьків особлива увага повинна приділятися найважливішим інтересам дітей, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Такий підхід відповідає практиці Європейського суду з прав людини, викладеній у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України».

Відповідно до частин першої та другої статті 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність інших дітей та інші обставини, що мають істотне значення. При цьому розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Суд враховує, що діти є малолітніми та потребують постійного матеріального забезпечення, належного харчування, медичного обслуговування, забезпечення умов для навчання, відпочинку та гармонійного розвитку.

Разом із тим відповідачами не надано суду жодних доказів, які б свідчили про неможливість сплачувати аліменти у визначеному законом та заявленому позивачем розмірі, про наявність обставин, що істотно впливають на їх матеріальне становище, або про перебування на їх утриманні інших осіб.

Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року у справі №755/14148/18 та від 09 вересня 2021 року у справі №554/3355/20 зазначив, що сама по собі відсутність у платника аліментів можливості надавати дитині бажаний рівень матеріального забезпечення не звільняє його від встановленого законом обов`язку щодо утримання дитини.

Крім того, у постанові від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18 Верховний Суд звернув увагу на те, що інтереси дитини переважають над майновим становищем платника аліментів.

Суд враховує, що обов`язок щодо утримання дітей відповідно до вимог сімейного законодавства покладається на обох батьків у рівній мірі. Матеріалами справи встановлено, що жоден із відповідачів не бере участі в утриманні дітей, які фактично перебувають на забезпеченні позивачки. За таких обставин суд вважає за необхідне покласти обов`язок зі сплати аліментів окремо на кожного з відповідачів, оскільки саме такий спосіб захисту прав дітей забезпечить належне виконання обома батьками їхнього законного обов`язку щодо утримання дітей.

Беручи до уваги кількість дітей, їх вік, необхідність забезпечення належних умов для їх проживання, навчання та розвитку, принцип рівності прав та обов`язків батьків щодо дітей, відсутність доказів добровільного виконання відповідачами свого обов`язку щодо їх утримання, а також враховуючи найкращі інтереси дітей, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини п`ятої статті 183 Сімейного кодексу України той із батьків або інший законний представник дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі: на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів.

Таким чином, законодавцем визначено, що на утримання трьох дітей орієнтовний розмір аліментів становить одну другу частину заробітку (доходу) платника аліментів.

Разом з тим, у даній справі обов`язок щодо утримання дітей покладається на обох відповідачів - матір та батька дітей, які мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Матеріалами справи встановлено, що жоден із відповідачів не бере участі у матеріальному забезпеченні дітей, а тому обов`язок щодо їх утримання повинен бути покладений на кожного з них окремо.

На переконання суду, справедливим, співмірним та таким, що відповідатиме інтересам дітей, буде стягнення з кожного з відповідачів аліментів у розмірі однієї другої частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж п`ятдесят відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку , на кожну дитину.

Такий розмір аліментів забезпечить належний баланс між обов`язком батьків щодо утримання дітей та правом дітей на належне матеріальне забезпечення, а також відповідатиме принципу найкращого забезпечення інтересів дітей.

Відповідно до статті 191 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову до суду.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення аліментів звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Згідно з частиною шостою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, а позивачка звільнена від сплати судового збору, судовий збір підлягає стягненню з відповідачів у дохід держави в рівних частках.

Згідно з посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_4 , ОСОБА_3 є учасником бойових дій та відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

За таких обставин судовий збір у справі підлягає стягненню лише з ОСОБА_2 , в дохід держави.

Керуючись статтями 3, 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 51 Конституції України, статтями 3, 5, 141, 180, 181, 182, 183, 191, 258 Сімейного кодексу України, статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 430 Цивільного процесуального кодексу України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, суд,

ухвалив:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей - задовольнити.

Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі однієї другої частини усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 21 квітня 2026 року та до досягнення повноліття старшою дитиною.

Стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі однієї другої частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 21 квітня 2026 року та до досягнення повноліття старшою дитиною.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп. (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Сторони в справі:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 .

Суддя І. Є. Зима