Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №943/383/26 — Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №943/383/26

Провадження № 2/943/871/2026

23 червня 2026 року м. Буськ Львівська область

Буський районний суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Шендрікової Г.О.

за участю секретаря судового засідання Ладиги С.В.

без участі

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Буськ без фіксації технічним засобом цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини, —

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася в суд із позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини.

В позовній заяві покликається на те, що вона, перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . У 2024 році вона завагітніла. Під час вагітності та пологів (кесарів розтин) мала серйозні проблеми зі здоров`ям, однак відповідач жодної допомоги не надавав. Усі витрати та догляд за дитиною вона несе самостійно, після чого вся відповідальність за догляд за дитиною та власне лікування лягла на неї. Від шлюбу мають спільну дитину – ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина хвороблива, потребує постійного лікування та догляду, яким займається виключно вона. Усі витрати на харчування, лікування одяг та інші потреби дитини несе самостійно. Відповідач не брав і не бере жодної участі у вихованні та утриманні дитини, матеріальної допомоги не надає, на зв`язок не виходить, його місце перебування їй невідоме. Подружні відносини фактично припинені від початку вагітності, спільного господарства ми не ведуть. Подальше збереження шлюбу вважає неможливим, оскільки відповідач повністю ухиляється від своїх сімейних обов`язків. Просить суд, розірвати шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_2 . Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з нею. Стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку – щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. Судові витрати покласти на відповідача.

17.03.2026 відкрито провадження у справі.

Відповідачу було запропоновано протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

Сторони в судове засідання не з`явилися.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не прибула, належно та вчасно була повідомлена про день, час, місце розгляду справи. До матеріалів справи додала заяву про слухання справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує повністю, просить позов задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча належно, у встановленому законом порядку, повідомлявся про час та місце судового засідання, про причини неявки суд не повідомив, від нього не надходила заява про відкладення розгляду справи та не подавався відзив.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши інші докази, зібрані в справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Сторони зареєстрували шлюб 28.08.2028 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_1 , повторно виданим 15.11.2022 року, про що зроблено актовий запис № 11 від 28.08.2018 року.

Від спільного подружнього життя мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво Серія НОМЕР_2 , актовий запис № 200).

Частиною 2 статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Судом встановлено, що сімейне життя у сторін не склалося через різні характери, погляди на сімейне життя та відносини в сім`ї, втратили почуття любові.

Відповідно до ст. 112 Сімейного Кодексу України, п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання недійсним та поділ спільного майна подружжя» суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Позивачка наполягає на розірванні шлюбу і своєму небажанні проживати з відповідачем однією сім`єю. На протязі тривалого часу сторони не проживають разом та шлюбних відносин не підтримують, спільне господарство не ведуть, що свідчить про тривалість і стійкість конфлікту між ними та остаточний розпад сім`ї.

Крім цього, суд враховує інтереси дитини сторін, оскільки їх повноцінний розвиток та виховання у сім`ї, у якій відсутнє взаєморозуміння та існують постійні конфлікти є неможливим.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності суд вважає, що сім`я розпалась остаточно, збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін, тому шлюб слід розірвати.

Майнового спору сторони не мають.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до ст.141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

При вирішенні спору між батьками щодо визначення місця проживання дітей, суд, відповідно до ч.1 ст.161 СК України, враховує ставлення кожного з батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дітей до кожного з них, вік та стан здоров`я дітей, інші обставини, що мають істотне значення. Також суд приймає до уваги те, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей, піклується ними, може створити належні умови для їх виховання, особисті якості батьків.

Відповідно до положень ч.1 ст.3, ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Під інтересами дитини треба розуміти забезпечення умов, необхідних для її повноцінного фізичного, психічного і духовного розвитку, що є неодмінним атрибутом належного сімейного виховання.

Як встановлено судом, між сторонами виник спір з приводу місця проживання доньки.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з статтею 157 СК України, частинами 1, 2статті 15 Закону України «Про охорону дитинства», питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Як визначено статтями 141, 153 СК України, яка кореспондує зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За вимогами ст.6 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання і зняття з місця реєстрації особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

Пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 року №207 (далі Правил) передбачено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Як встановлено судом при дослідженні доказів у справі, фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований матір`ю дитини, з якою, відповідно до позову, дитина і так фактично проживала і від якого батько дитини не вимагав та не вимагає зміни її місця проживання.

Також суд наголошує, що після звернення матері дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідач жодних заперечень на адресу суду не направив, будь-яких належних доказів, які б свідчили про його бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із татом суду не надав. Тобто фактично відповідач не заперечує, щоб суд ухвалив рішення про визначення місця проживання дитини з матір`ю, оскільки будь-яких належних доказів, які б свідчили про його бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із батьком суду не надав.

За встановлених обставин, суд не вбачає, щоб на день звернення із позовом до суду та на час розгляду справи по суті у позивача і відповідача виник та існував реальний спір щодо місця проживання дитини, який, як встановлено судом, проживає із матір`ю, а батько дитини не вимагав від матері дитини змінити її місце проживання, не порушував у судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не звертався до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з собою і не заперечує щодо проживання дитини з матір`ю.

На думку суду, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання. При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.07.2024 у справі №127/16211/23. Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 10.12.2024 у справі №299/8679/23.

В ході судового розгляду встановлено, що між сторонами непорозумінь чи спорів стосовно місця проживання дитини не виникало, дитина проживає разом з мамою за зареєстрованим місцем проживання, тому спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини на час розгляду справи судом не вбачається, в зв`язку з чим позовні вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, а тому у задоволенні позову в частині визначення місця проживання дитини слід відмовити. Окрім того, позивачка не подала до суду жодного доказу, які б вказували на існування спору, щодо визначення місця проживання дитини.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховує норми ст.ст. 3, 18, 27 Конвенції про права дитини, що батьки зобов`язані утримувати дітей до повноліття та несуть відповідальність за виховання, розвиток і утримання дитини, що Сімейним кодексом України визначено обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини та норми ч. 3 ст. 11 розділу III Закону України "Про охорону дитинства", що предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом ч. 1 ст. 79 СК України, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Відповідно до статті 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - з дня подання такої заяви.

Щодо вимоги позивачки про стягнення аліментів, суд зазначає наступне.

Рішенням Буського районного суду Львівської області від 21 січня 2025 року, Єдиний унікальний номер №943/2289/24 Провадження №2/943/337/2025 у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання дитини та на утримання дружини до досягнення дитиною 3-х річного віку вирішено питання стгнекння аліментів, а саме: стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - невідомий, жителя АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП - НОМЕР_3 , жительки АДРЕСА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з 11.10.2024 року, до досягнення дитиною повноліття.

Отже щодо позовної вимоги позивачки про стягнення аліментів з відповідача слід відмовити.

Відповідно до положень ч.6 ст.141 ЦПК України, з відповідача також необхідно стягнути судовий збір в користь позивачки.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265, 274-279, 354 ЦПК України, ст. ст. 110, 112,114 Сімейного кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_6 , в інтересах якого діє адвокат Ткач Яна Сергіївна до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу — задовольнити частково.

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано 28.08.2018 року виконавчим комітетом Красненської селищної ради Буського району Львівської області, актовий запис № 11.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - невідомий, жителя АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП - НОМЕР_3 , жительки АДРЕСА_2 сплачений судовий збір в розмірі 1 331,20 гривень.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено: 23.06.2026 року.

Учасники справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , житель АДРЕСА_1 .

Суддя: Г. О. Шендрікова